Постанова № 23674788, 03.04.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 квітня 2012 року № 2а-16997/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Аблова Є.В., судді Амельохіна В.В., судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ант Япи»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ант Япи»(далі - ТОВ «Ант Япи», позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі ДПІ у Печерському районі м. Києва, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 19 жовтня 2011 року №0008982309, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, є необґрунтованим та неправомірним.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19 жовтня 2011 року №0008982309.

ДПІ у Печерському районі м. Києва проти задоволення позову заперечила в повному обсязі з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву, що долучені до матеріалів справи, зазначивши, що у періоді, який перевірявся податковим органом встановлено порушення ТОВ «Ант Япи»ст.185, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неприбуття суд не повідомив.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами та третьою особою документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ «Ант Япи»(ідентифікаційний код 35573003) зареєстровано Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією (Свідоцтво про державну реєстрацію від 29.11.2001 року №10701020000003), основними видами діяльності є, зокрема, будівництво будівель, монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування, водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи, діяльність у сфері інжинірингу.

ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі наказу від 22.09.2011 року №1931 згідно із п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 та ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Ант Япи»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин із товариством з обмеженою відповідальністю «РІП»(код ЄДРПОУ 32163147) за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року, за результатами якої складено Акт від 28.09.2011 року №1302/23-9/35573003 Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Ант Япи»(код ЄДРПОУ 35573003) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин із товариством з обмеженою відповідальністю «РІП»(код ЄДРПОУ 32163147) за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року (далі Акт перевірки від 28.09.2011 року №1302/23-9/35573003).

За результатами перевірки встановлено порушення ТОВ «Ант Япи»вимог ст.185, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 1 876 385 грн., в т.ч.: в квітні 2011 року на суму 325 652 грн., в травні 2011 року на суму 475 730 грн., в червні 2011 року на суму 1 075 003 грн.

На підставі Акту перевірки від 28.09.2011 року №1302/23-9/35573003 ДПІ у Печерському районі м. Києва винесено податкове повідомлення рішення від 19 жовтня 2011 року №0008982309 з податку на додану вартість із зазначенням суми грошового зобовязання: за основним платежем 1 876 385 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Як вбачається з Акту перевірки від 28.09.2011 року №1302/23-9/35573003 при проведенні аналізу податкової звітності ТОВ «Ант Япи»згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та додатку №5 до податкових декларацій встановлено, що одним з основних постачальників позивача було товариство з обмеженою відповідальністю «РІП»(код ЄДРПОУ 32163147).

ДПІ у Печерському районі м. Києва зазначила, що позивачем порушено ст.228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, а отже є нікчемним. При цьому податковий орган посилається, зокрема, на акти податкової перевірки ТОВ «РІП»№1803/23-03/32163147 від 08.08.2011 року та №1984/23-03/32163147 від 07.09.2011 року, в яких зафіксовані порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства.

Проте, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Чинне законодавство не покладає на платника податків обовязку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії»Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі також «Шоста Директива»).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес»АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають обєктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, по яке платник податку не знав і не міг знати».

Рішення Європейського суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обовязковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі, що набрав законної сили, а не протокол допиту свідка, на який посилається податковий орган.

Як встановлено судом та не заперечено ДПІ у Печерському районі м. Києва, вироки по кримінальних справах, що набрали законної сили стосовно осіб, відповідальних за фінансово-господарську діяльність ТОВ «Ант Япи» (код ЄДРПОУ 35573003), ТОВ «РІП»(код ЄДРПОУ 32163147) відсутні.

На виконання умов укладеного з позивачем договору підряду виконання будівельно-монтажних робіт ТОВ «РІП»виписано податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи: від 30.06.2011 року №61 на загальну суму 2 760 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 460 000,00 грн.; від 23.06.2011 року №60 на загальну суму 2 590 020,00 грн., в т.ч. ПДВ 431 670,00 грн.; від 14.06.2011 року №59 на загальну суму 1 100 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 183 333,33 грн.; від 31.05.2011 року №83 на загальну суму 1 203 600,00 грн., в т.ч. ПДВ 200 600,00 грн.; від 30.05.2011 року №82 на загальну суму 200 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 33 400,00 грн.; від 23.05.2011 року №24 на загальну суму 210 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 35 000,00 грн.; від 12.05.2011 року №12 на загальну суму 1 240 380,00 грн., в т.ч. ПДВ 206 730,00 грн.; від 29.04.2011 року №75 на загальну суму 881 548,46 грн., в т.ч. ПДВ 146 924,74 грн.; від 27.04.2011 року №74 на загальну суму 162 325,20 грн., в т.ч. ПДВ 27 054,20 грн.; від 19.04.2011 року №73 на загальну суму 610 793,86 грн., в т.ч. ПДВ 101 798,98 грн.; від 12.04.2011 року №5 на загальну суму 299 241,60 грн., в т.ч. ПДВ 49 873,60 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідачем в Акті перевірки від 28.09.2011 року №1302/23-9/35573003 зафіксовано, що свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «РІП»(код ЄДРПОУ 32163147) №100107770 анульовано 08.08.2011 року, проте, суд звертає увагу, що на дату укладення і фактичного виконання договорів ТОВ «РІП»було зареєстроване у передбаченому законодавством порядку юридичною особою і платником податку на додану вартість, тобто мало спеціальну податкову та цивільну правосубєктність.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить зясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обовязковому порядку необхідно зясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути зясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Таким чином, волевиявлення позивача та ТОВ «РІП»на укладення договорів було вільним та відповідало їх внутрішній волі, а договори спрямовані на реальне настання передбачених ним наслідків. Відтак, ТОВ «Ант Япи»правомірно включено до складу податкового кредиту ПДВ на суму 1 876 385 грн., в т.ч.: в квітні 2011 року на суму 325 652 грн., в травні 2011 року на суму 475 730 грн., в червні 2011 року на суму 1 075 003 грн.

Відповідно до ст.185 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI).

Суд також звертає увагу, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Таким чином, ДПІ у Печерському районі м. Києва не доведено, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного обєкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Суд приходить до висновку, що зміст укладених ТОВ «Ант Япи »угод не суперечить актам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник відповідача не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесеного податкового повідомлення рішення від 19 жовтня 2011 року №0008982309.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 19 жовтня 2011 року №0008982309 прийняте ДПІ у Печерському районі м. Києва необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому позовні вимоги ТОВ «Ант Япи »є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Ант Япи»- задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 19 жовтня 2011 року №0008982309.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Амельохін В.В.

Суддя Федорчук А.Б.