Рішення № 23669458, 11.04.2012, Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 2/0124/95/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2012 року м. Ялта

Ялтинський міський суд АРК у складі: головуючого - судді Берещанського Ю.В., при секретарі Савватєєві О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія», треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, управління Державного комітету по земельним ресурсам у м. Ялта АРК, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання договорів купівлі-продажу земельної ділянки неукладеними та недійсними, повернення сторін договору до попереднього стану, витребування земельної ділянки з чужого володіння, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія» до ОСОБА_1, ОСОБА_6, управління Державного комітету по земельним ресурсам у м. Ялта АРК, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов'язання вчинити певні дії,

за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_5, товариство з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія», ОСОБА_3, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, управління Державного комітету по земельним ресурсам у м. Ялта АРК, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним,

за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія», ОСОБА_3, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, управління Державного комітету по земельним ресурсам у м. Ялта АРК про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання договорів купівлі-продажу земельних ділянок неукладеними та недійсними, застосування двосторонньої реституції та витребування земельної ділянки від добросовісного набувача. Мотивуючи свої вимоги, зазначала, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0,15 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2. У січні 2009 року стало відомо про те, що 30 листопада 2007 року вказана земельна ділянка була відчужена на користь ОСОБА_2, який за договором купівлі-продажу від 24 березня 2008 року продав її товариству «Південноукраїнська будівельна компанія». Посилаючись на те, що земельна ділянка вибула з володіння всупереч її волі, просила визнати неукладеними та недійсними договори купівлі-продажу від 30 листопада 2007 року та від 24 березня 2008 року, привести сторони за вказаними договорами до первісного стану та витребувати земельну ділянку із чужого володіння.

Доповнивши свої вимоги, просила, крім іншого, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 082076, виданий товариству «Південноукраїнська будівельна компанія» 12 серпня 2008 року (т. 1, а. с. 95-97).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була власницею земельної ділянки площею 0,1500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 0111947900:07:001:0012), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії КМ № 057244, виданим 27 серпня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2004 року (реєстр. № 3-3222) (т. 3, а. с. 66, 67).

З 5 січня 2000 року ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з підданим Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_5, про що свідчить свідоцтво про одруження, видане Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва 28 лютого 2002 року (т. 3, а. с. 81, 83, 127).

Зі змісту договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_3 30 листопада 2007 року, вбачається, що ОСОБА_1 продала належну їй земельну ділянку, а ОСОБА_2 її купив (реєстр. № 80). Договір зареєстровано у Державному реєстрі правочинів за № 2532903, на підтвердження чого надано витяг № 5055863 (т.1, а. с. 8-9).

На реалізацію договору 14 січня 2008 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 628823, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010800700002 (т. 1, а. с. 41).

28 березня 2008 року між ОСОБА_2 та товариством «Південноукраїнська будівельна компанія» був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 (реєстр. № 777) (т. 1, а. с. 10-11).

12 серпня 2008 року товариство «Південноукраїнська будівельна компанія» отримало державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 082076, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020800700025 (т. 1, а. с. 42).

Дізнавшись про наведені обставини, ОСОБА_1 звернулася до суду.

Рішенням Ялтинського міського суду АРК від 1 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду АРК від 26 жовтня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано неукладеними та недійсними договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_3 30 листопада 2007 року та приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 Сторони за договорами купівлі-продажу повернуто до попереднього стану. Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 082076, виданий товариству «Південноукраїнська будівельна компанія», визнано недійсним. Земельну ділянку витребувано на користь ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 216-217, т. 2, а. с. 92)

На реалізацію судових рішень державні акти на право власності на земельну ділянку, які були надані ОСОБА_2 та товариству «Південноукраїнська будівельна компанія», були анульовані, про що свідчать довідки Ялтинського відділу Кримської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» 23 листопада 2009 року (т. 2, а. с. 96-97).

15 грудня 2009 року ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_6, що вбачається з договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (реєстр. № 6293). Перед посвідченням правочину нотаріус отримав письмову згоду ОСОБА_5 (чоловіка ОСОБА_1) на відчуження об'єкта продажу та перевірив земельну ділянку на предмет наявності заборон у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про податкові застави та у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, про що свідчать відповідні витяги. Договір зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом № 8076918 (т. 3, а. с. 64, 71, 78, 79, 80).

8 грудня 2011 року ОСОБА_6 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 878663, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01119479000925 (т. 3, а. с. 106).

Ухвалою Верховного Суду України від 6 липня 2011 року рішення Ялтинського міського суду АРК від 1 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду АРК від 26 жовтня 2009 року скасовано. Справу повернуто на новий розгляду до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду ОСОБА_1 надіслала на адресу суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності та позов задовольнити (т. 3, а. с. 19).

Не погодившись з позовними вимогами ОСОБА_1, товариство «Південноукраїнська будівельна компанія» звернулося до суду з зустрічним позовом, в якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_6 15 грудня 2009 року. Мотивуючи свої вимоги, представник товариства зазначав, що ухвалою судді Верховного Суду України від 3 грудня 2009 року виконання рішення Ялтинського міського суду АРК від 1 липня 2009 року було зупинено. Зауважував, що ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2009 року, прийнятою в рамках цивільної справи № 2-1510/09, на спірну земельну ділянку було накладено арешт. На думку товариства «Південноукраїнська будівельна компанія», наведені обставини обмежували ОСОБА_1 у праві вільного розпорядження земельною ділянкою (т. 3, а. с. 3-6).

Доповнивши у судовому засіданні свої вимоги, товариство просило визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 878663, виданий ОСОБА_6 8 грудня 2011 року, та покласти на управління Держкомзему в м. Ялта АРК обов'язок поновити в державному реєстрі земель запис про реєстрацію права власності товариства на спірну ділянку (т. 3, а. с. 133-135).

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив визнати недійсними договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 30 листопада 2007 року (т. 3, а. с. 111-116).

З аналогічними вимогами до суду звернуся ОСОБА_5 В обґрунтування свого позову зазначав, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 у шлюбі, отже є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки він згоди на відчуження ділянки не надавав, оспорюваний договір укладено з порушенням його суб'єктивного матеріального права, що призводить до необхідності у визнанні його недійсним (а. с. 122-124).

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 надіслала на адресу суду заяву з проханням розглянути справу за її відсутності та у задоволенні позову товариства «Південноукраїнська будівельна компанія» відмовити (т. 3, а. с. 31).

Управління Держкомзему у м. Ялта АРК (правонаступник Ялтинського міського управління земельних ресурсів) про дату, час та місце розгляду справи було повідомлено належним чином - за правилами ст.ст. 74,76 ЦПК України. Правом направити у судове засідання свого уповноваженого представника не скористалося. ОСОБА_3 та приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 у судове засідання також не з'явилися. Ураховуючи відсутність у них юридичної зацікавленості у результатах вирішення справи і реалізації ухваленого рішення, суд визнав можливим розглянути справу за їх відсутності.

Визначаючи компетенцію щодо вирішення справи, суд взяв до уваги, що за змістом статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцем вважається особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 є підданим Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

При обранні права, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин суд ураховує положення Закону України «Про міжнародне приватне право», що встановлює порядок врегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з правопорядком, іншим, ніж український, в тому числі, коли одним з їх учасників є іноземець.

За змістом пункту 1 частини першої ст. 77 цього Закону підсудність українським судам справ з іноземним елементом є виключною, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України. В силу статті 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. Процесуальне становище іноземця у приватноправовому спорі унормовано положеннями статті 410 ЦПК України, зміст якої свідчить, що іноземці мають процесуальні права і обов'язки нарівні з громадянами України.

Стаття 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює, що право власності на нерухоме майно визначається правом держави, у якій це майно знаходиться. Названа норма дістала розвитку у статті 40 Закону, зі змісту якої випливає, що право власності (інші речові права), відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом тієї держави, у якій це майно зареєстровано.

Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у м. Ялта, а відомості щодо неї внесені до державних реєстрів України, суд застосовує до спірних правовідносин приписи українського законодавства.

Вирішуючи спір в частині вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 листопада 2007 року, суд дійшов наступних висновків.

На підставі ухвали Ялтинського міського суду АРК від 25 лютого 2009 року експертом державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центра Міністерства внутрішніх справ України проведено судово-почеркознавчу експертизу.

З висновку № 63, наданого 9 квітня 2009 року, випливає, що рукописний запис в рядку «продавець» договору купівлі-продажу, укладеного 30 листопада 2007 року, виконано не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням її справжньому підпису (т. 1, а. с. 134-140).

Суд погоджується з доводами відповідачів та приймає до уваги зауваженнями суду касаційної інстанції щодо допущення експертом певних порушень Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року.

Водночас, в силу статті 212 ЦПК України суд повинен оцінити достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Матеріали справи містять достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності волі ОСОБА_1 на відчуження земельної ділянки.

Окрім вищенаведеного експертного висновку, факт фальшування її підпису під текстом оспорюваного договору підтверджується висновками експерта державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центра Міністерства внутрішніх справ України від 3 квітня 2009 року № 73 та від 18 червня 2009 року № 208, наданими в рамках кримінальної справи № 50-5462, порушеної за фактом протиправного заволодіння земельною ділянкою ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 195-236).

Судом також встановлено, що у період з 28 грудня 2006 року по 4 вересня 2008 року (в тому числі, 30 листопада 2007 року - в день укладання договору) ОСОБА_1 перебувала за межами України. Наведена обставина вбачається з довідки окремого відділу обробки даних центральної підсистеми інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Гарт» Державної прикордонної служби України від 24 лютого 2009 року № 0.253-2688/0/15-09 (т. 1, а. с. 93).

З інформації, наданої Головним управлінням юстиції у Житомирській області в листах від 5 лютого 2009 року № 783/8 та від 16 лютого 2009 року № 978/8 на запити прокуратури Житомирської області, випливає, що рішенням комісії з розгляду питань щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю Міністерства юстиції України від 27 листопада 2008 року свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, видане на ім'я ОСОБА_3, анульовано. Місце перебування колишнього нотаріуса невідомо, документи нотаріального діловодства до нотаріального архіву не передано (т. 1, а. с. 100-101).

Суд також бере до уваги, той факт, що місце проживання ОСОБА_1, яке зазначено в оспорюваному договорі (АДРЕСА_1), не відповідає дійсності, оскільки, як вбачається з довідки № 314, наданої комунальним підприємством «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» 12 лютого 2009 року, в будівлі № 6-А по вулиці Яна Гамарника розташовано Головне управління статистики в Житомирській області. Квартир або іншого житла за даною адресою немає (т. 1, а. с. 102).

Таким чином, судом безспірно встановлений факт фальшування договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_3 30 листопада 2007 року.

Достатність зібраних доказів позбавляє суд необхідності входити в обговорення питання про призначення по справі додаткової або повторної експертизи.

Суд бере до уваги, що в силу статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частини першої ст. 215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення наведених вимог.

Однією з умов законності правочину є дотримання вимоги щодо відповідності зовнішнього волевиявлення суб'єкта правочину його внутрішній волі.

У випадку, коли воля суб'єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала зовнішньому волевиявленню або коли суб'єкт правочину взагалі не мав волі на вчинення правочину та не виявляв її у передбачений законом спосіб (наприклад, у випадку підроблення підпису на договорі), такий правочини підлягає визнанню недійсним як вчинений з дефектом волі.

Отже, позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_3 30 листопада 2007 року, є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Водночас суд не знаходить підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 28 березня 2008 року ОСОБА_2 та товариством «Південноукраїнська будівельна компанія», з огляду на таке.

Особа, яка вважає, що її права порушено, має можливість звернутися до суду як з позовом про визнання відповідного правочину недійсним (ст.ст. 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого володіння (ст.ст. 330, 387, 388 ЦК України).

В статті 216 ЦК України визначено правові наслідки недійсності правочину, які передбачають, що кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Дія загального правила щодо наслідків недійсності правочину (двостороння реституція) не поширюється на правочин, що має певні дефекти, якщо законом передбачені інші (спеціальні) наслідки. Це стосується випадків вчинення стороною недійсного договору правочину з третьою особою.

Особа, яка не є учасником правочину, - не перебуває з його сторонами в договірних відносинах, тому обрання нею зобов'язального способу судового захисту - визнання договору недійсними та повернення майна шляхом реституції - є помилковим.

Оскільки між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та його володільцем існують речово-правові відносини, то і спосіб захисту, який відповідає цим правовідносинам, має бути речовим - витребування майна (віндикація).

Таким чином, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного ОСОБА_2 та товариством «Південноукраїнська будівельна компанія» 28 березня 2008 року, не вимагається.

Не можуть бути задоволені і вимоги про визнання оспорюваних договорів неукладеними.

За змістом статті 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб у спосіб, визначений законом.

В силу частини першої ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Власник порушеного права має самостійно вирішувати, який саме спосіб захисту застосувати у певній (конкретній) ситуації. Під способами захисту розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення порушених прав та здійснюється юридичний вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься у частині другій ст. 16 ЦК України. Наведений перелік не є вичерпним. Це дає підстави вважати, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, але такий спосіб повинен бути передбачений законом або договором.

Ні акти цивільного законодавства України, ні укладені сторонами договори не передбачають такого способу захисту суб'єктивного матеріального права як визнання договору неукладеним, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.

Вирішуючи спір щодо витребування спірної земельної ділянки, суд бере до уваги наступне.

Встановлюючи цивільно-правові способи захисту права власності, Цивільний кодекс України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння, в тому числі від добросовісного набувача.

За змістом частини першої ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Водночас частина перша ст. 388 ЦК України передбачає, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником (особою, якій він передав майно у володіння), було викрадене у власника (в особи, якій він передав майно у володіння) або вибуло з володіння власника (особи, якій він передав майно у володіння), не з його (її) волі іншим шляхом.

Зміст наведеної правової норми дає підстави дійти висновку, що право на витребування майна, придбаного на платній основі, від добросовісного набувача не є абсолютним, оскільки обмежується певними випадками та може бути реалізованим виключно за умови, що майно вибуло з володіння власника поза його волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Ураховуючи вимоги ст.ст. 10, 57-60 ЦПК України, у справах про витребування майна на позивача покладається обов'язок довести, що майно вибуло з його володіння проти його волі, а на набувача - обов'язок довести, що він не знав і не міг знати про те, що придбаває майно в особи, якій не належить право його відчуження.

Оскільки спірну земельну ділянку придбано товариством «Південноукраїнська будівельна компанія» у передбачений законом спосіб, вирішальне значення при розгляді питання щодо можливості віндикації (витребування майна) набув факт наявності чи відсутності волі позивачки на відчуження земельної ділянки.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 (як суб'єкт правочину) договір купівлі-продажу не підписувала, тобто волі на відчуження ділянки не мала, що дає підстави для витребування майна від добросовісного набувача.

Розглянувши позов в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, суд зазначає наступне.

Юридичним актом, який може бути оскаржено та скасовано (визнано недійсним) в судовому порядку, є офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на врегулювання тих чи інших відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин та поширює свою чинність на певний час, територію і коло суб'єктів.

Державний акт на право власності на земельну ділянку не є первинним документом, який породжує юридичні наслідки для учасників земельних правовідносин. Він не має статусу рішення як результату волевиявлення державного чи іншого органу, а має лише похідний (посвідчувальний, реалізаційний) характер, отже визнання його недійсним не може призвести до поновлення прав ОСОБА_1

Суд також бере до уваги, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий товариству «Південноукраїнська будівельна компанія» 12 серпня 2008 року, вже анульовано, реєстрацію права власності ОСОБА_1 поновлено, а спірну земельну ділянку продано іншій особі (ОСОБА_6).

З урахуванням викладеного, у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Витребування земельної ділянки від товариства «Південноукраїнська будівельна компанія» за правилами статті 388 ЦК України призводить до необхідності відмовити у задоволенні зустрічного позову, оскільки добросовісний набувач не підлягає захисту у спосіб, обраний товариством (шляхом пред'явлення позову про визнання правочину недійсним).

Способи захисту, які застосовуються судом за наслідками віндикації, визначені у статті 390 ЦК України - відшкодування витрат на утримання та збереження майна або відшкодування витрат у зв'язку зі збільшенням його вартості внаслідок здійснення набувачем невідокремлюваних поліпшень).

Товариство «Південноукраїнська будівельна компанія» таких матеріально-правових вимог у позові не порушувало, що з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства позбавляє суд необхідності входити в обговорення зазначеного питання.

Факт продажу спірної земельної ділянки ОСОБА_6 після прийняття ухвали судді Верховного Суду України від 3 грудня 2009 року про зупинення виконання рішення Ялтинського міського суду АРК від 1 липня 2009 року та після прийняття ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2009 року у справі № 2-1510/09 про накладення арешту на майно товариства «Південноукраїнська будівельна компанія» немає правового значення для вирішення справи, оскільки інформація про існування наведених обмежень до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на момент вчинення правочину внесена не була, про що свідчить витяг, сформований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 15 грудня 2009 року за № 25691436 (т. 3, а. с. 79).

За наведених обставин, у задоволенні зустрічного позову товариства «Південноукраїнська будівельна компанія» належить відмовити.

Суд також відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_6, оскільки за змістом статті 15 ЦК України та статей 1, 3 ЦПК України підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення цивільного права - це результат протиправних дій, внаслідок чого право зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити це право повністю або частково. Невизнання - це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права уповноваженої особи, внаслідок чого вона позбавляється можливості його реалізувати. Оспорювання - це такий стан цивільного правовідношення, за якого між його учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності у них суб'єктивного права, а також щодо належності такого права певній особі.

Таким чином, судовому захисту підлягає право, яке існувало на момент його порушення, невизнання або оспорювання.

ОСОБА_6 набув право на земельну ділянку 15 грудня 2009 року.

Отже на момент укладання оспорюваного договору (станом на 30 листопада 2007 року) він не був учасником спірних правовідносин, що виключає можливість задоволення його позову.

Розглянувши позов ОСОБА_5, суд взяв до уваги наступне.

Мотивуючи свої вимоги, ОСОБА_5 посилався на положення Сімейного кодексу України, які врегульовують порядок здійснення подружжям права власності на спільне майно.

Так, за змістом статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частинами першою та третьою ст. 65 СК України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договору, який потребує нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, згода другого з подружжя має бути письмовою та нотаріально засвідченою.

В силу частини другої цієї статті чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним якщо договір, який виходить за межі дрібного побутового, укладено дружиною без його згоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави стверджувати, що застосування такого способу захисту сімейного права є доречним виключно у тому випадку, якщо право чоловіка порушено його дружиною.

За умови відсутності волі дружини на укладання оспорюваного договору (в тому числі внаслідок фальшування її підпису) подання позову з посиланням на зазначену правову норму є таким, що засновано на помилковому розумінні норм матеріального закону.

За наведених обставин, у задоволенні позову ОСОБА_5 слід відмовити.

Беручи до уваги факт часткового задоволення первісного позову, суд стягує на користь ОСОБА_1 половину суми судового збору та витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи (1700,00 грн. + 30,00 грн. = 1730,00 грн. : 2 = 865,00 грн. : 2 = 432,50 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 15, 16, 203, 215, 216, 330, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 63, 65 СК України, ст.ст. 1, 4, 39, 40, 74, 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 212-215, 410 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія» задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500 га (кадастровий номер 0111947900:07:001:0012), розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладений 30 листопада 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_3.

Витребувати з володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 0111947900:07:001:0012).

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія» відмовити.

У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 та управління Державного комітету по земельним ресурсам у м. Ялта АРК про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 432,50 грн. (чотириста тридцять дві гривні 50 коп.).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Південноукраїнська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 432,50 грн. (чотириста тридцять дві гривні 50 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення в порядку та строки, передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України.

Суддя