Рішення № 23656163, 13.04.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-62/1814-2012 13.04.12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», м.Київ, ЄДРПОУ 21647378

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», м.Київ, ЄДРПОУ 21649555

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД», м.Київ, ЄДРПОУ 30192071

до відповідача 3: Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал», м.Дніпропетровськ, ЄДРПОУ 20280450

про визнання договорів недійсними

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 -по дов.

Від відповідача 1: не з'явився

Від відповідача 2: ОСОБА_2 -по дов.

Від відповідача 3: не з'явився

Згідно із ст.77 ГПК України в засіданні

суду оголошувалась перерва з 04.04.2012р.

по 13.04.2012р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», м.Київ, до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД», м.Київ, до відповідача 3, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал», м.Дніпропетровськ про:

- визнання недійсною додаткової угоди від 01.02.2011р. про розірвання договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 27.08.2005р., яка укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД»;

- визнання недійсним іпотечного договору №005-2011-1-1 від 25.02.2011р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон»та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Земельний капітал»та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 25.02.2011р. за реєстровим номером 3128;

- визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.06.2011р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон»та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Земельний капітал»та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 10.06.2011р. за реєстровим номером 8426.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що від імені відповідача 1 спірні правочини були підписані особами з перевищенням повноважень, які передбачені діючим законодавством та статутом товариства. Крім того, за твердженням позивача, відповідач 1 не мав права самостійно передавати нежилі приміщення загальною площею 3000 кв.м, які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі, що знаходиться за адресою: м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, в іпотеку відповідачу 3, оскільки вказане нерухоме майно перебуває у спільній частковій власності з Товариством з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», яке згоди на вчинення такого правочину не надавало.

Заявою №45 від 28.02.2012р. позивачем в якості підстав позову визначено також порушення відповідачами під час укладання спірних правочинів публічного порядку та укладання договорів з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

За приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна підстав або предмету позову, розміру позовних вимог означають зміну істотних складових позову. Так, зміна предмету позову означає зміну матеріально-правової вимоги до відповідача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна предмету та підстав позову не допускається.

Відповідно до позиції, викладеної у п.1.4 рішення №4 від 04.08.2010р. зборів суддів Вищого господарського суду України «Щодо змін, внесених до Господарського процесуального кодексу України згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів»початок розгляду справи по суті співпадає з початком розгляду безпосередньо позовних вимог, тобто після відкриття судового засідання, роз'яснення сторонам їх прав та обов'язків, з'ясування наявності відводів складу суду, розгляду інших клопотань та заяв (про відкладення розгляду справи, залучення інших осіб до участі у справі, витребування додаткових доказів тощо), а також з'ясування питання наявності у третіх осіб самостійних вимог у відповідній справі та необхідності уточнення позовних вимог. Заяви (клопотання) про зміну предмета або підстав позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Таким чином, приймаючи до уваги, що заява №45 від 28.02.2012р. подана позивачем до початку розгляду справи по суті, суд враховує визначені позивачем у вказаному документі підстави позовних вимог при вирішенні питання по недійсність спірних правочинів.

Відповідач 1 у відзиві №06 від 28.02.2012р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на ті обставини, що Логоша С.О. була призначена на посаду генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон»рішенням загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом від 12.01.2009р., та відповідно до положень статуту мала повноваження на укладання спірних договорів та видачу довіреності на їх підписання іншій особі. Одночасно, як вказує відповідач 1, майно, яке передавалося в іпотеку відповідачу 3 не перебуває у спільній частковій власності з позивачем, про що фактично свідчить наявний у матеріалах справи витяг №29103589 про державну реєстрацію прав.

Відповідач 2 у відзиві №22 від 03.04.2012р. проти позову представив заперечення та зазначив, що приміщення, які були передані відповідачем 1 в іпотеку відповідачу 3 є окремим об'єктом нерухомого майна. Крім того, за твердженням відповідача 2, докази, які б свідчили про порушення публічного порядку під час укладання спірних правочинів, у матеріалах справи відсутні.

Відповідач 3 у відзиві №12/223/1 від 27.02.2012р. проти позову заперечив з тих же підстав, що визначені відповідачем 1.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідачі 1, 3, які в судовому засіданні 04.04.2012р. були належним чином повідомлені про дату та час наступного засіданні суду, не з'явилися 13.04.2012р., за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, судом враховано, що відповідно до протоколу судового засідання від 04.04.2012р. явка сторін в засідання суду 13.04.2012р. була визначена не обов'язковою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідачів, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ст.655 вказаного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

27.08.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" укладено договір купівлі-продажу, за яким відповідач 1 зобов'язується передати у власність відповідача 2 нежилі приміщення загальною площею 3000 кв.м, які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі, що знаходиться за адресою м.Київ, Лабораторний провулок, 1, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" зобов'язується прийняти приміщення і сплатити за них обговорену грошову суму відповідно до умов, визначених цим договором.

01.02.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" в особі директора Логоші С.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" в особі директора Уханя В.І. було підписано додаткову угоду, відповідно до якої сторони дійшли згоди про розірвання з 01.02.2011р. договору купівлі-продажу від 27.08.2005р.

Згідно із ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як свідчать матеріали справи, 25.02.2011р. між відповідачем 3 (кредитор) та відповідачем 1 (позичальник) був укладений кредитний договір №005-2011, відповідно до змісту п.1 якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної відзивної кредитної лінії з лімітом 700000 грн. строком погашення 24.02.2012р. та сплатою процентів з розрахунку 21% річних, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти на умовах цього договору.

За приписом ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ст.575 Цивільного кодексу України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою.

Статтею 1 Закону України „Про іпотеку" передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом

25.02.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон»(іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Земельний капітал»(іпотекодержатель) укладений іпотечний договір №005-2011-1-1, який 25.02.2011р. був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований у реєстрі за реєстровим номером 3128.

Виходячи зі змісту преамбули до вказаного договору від імені відповідача 1 спірний правочин був підписаний ОСОБА_6, яка діяла на підставі довіреності від 24.02.2012р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованої у реєстрі за номером 134.

За умовами іпотечного договору іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання першим зобов'язань за кредитним договором №005-2011 від 25.02.2011р. нежилі приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, та належать іпотекодавцю на праві власності на підставі рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2009р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2010р., право власності за якими зареєстровано Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав №29103589 від 23.02.2011р., реєстраційний номер 32978377, номер запису 230-П в книзі 2п-205.

Згідно із п.1.4, 1.5 договору №005-2011-1-1 від 25.02.2011р. іпотекою за договором забезпечено повернення кредиту, наданого у вигляді відновлювальної відзивної кредитної лінії з лімітом 700000 грн. строком погашення 24.02.2012р. і сплатою відсотків у розмірі 21% річних, а також вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних із зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування, збитків, завданих порушення умов цього договору.

Відповідно до ст.36 Закону України «Про іпотеку»сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Як свідчать матеріали справи, 10.06.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон» в особі генерального директора Логоші С.О. (іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Земельний капітал»в особі заступника голови правління Ананьєвої Н.В. (іпотекодержатель) підписано договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 10.06.2011р. за реєстровим номером 8426.

За вказаним договором іпотекодавець прийняв на себе зобов'язання передати, а іпотекодержатель -прийняти у власність за вартістю і на умовах, визначених договором, належні іпотекодавцю на праві приватної власності нежилі приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, обладнані необхідними комунікаціями, зокрема, електропостачання, водопостачання, каналізація, центральне опалювання.

Пунктом 1.1.3 договору від 10.06.2011р. передбачено, що об'єкт нерухомості передається у власність іпотекодержателю в рахунок виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором №005-2011 від 25.02.2011р.

У розділі 4 договору про задоволення вимог іпотекодержателя сторонами узгоджені умови переходу права власності, зокрема, визначено, що право власності на об'єкт нерухомості виникає у іпотекодержателя після підписання та нотаріального посвідчення цього договору.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договорів недійсними повинно бути доведено, перш за все, наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалося вище, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що від імені відповідача 1 спірні правочини були підписані особами з перевищенням повноважень, які передбачені діючим законодавством та статутом товариства.

За приписом ст.80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Згідно із ст.4 Закону України "Про господарські товариства" товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.

Підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку згідно із ст.1 Закону України "Про господарські товариства" визнаються господарськими товариствами.

Статтею 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно із ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; створення та відкликання виконавчого органу товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника із товариства; прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

Як встановлено судом, виходячи зі змісту п.8.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон» вищим органом товариства є збори учасників, в яких беруть участь учасники або призначені ними представники.

В п.8.6 статуту відповідача 1 в редакції, яка діяла на момент укладання спірних договорів, встановлено, що збори можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства. При цьому, за змістом п.8.7 статуту збори учасників можуть передавати для вирішення директору окремі питання, крім тих, що відносяться до виключної компетенції зборів.

Згідно ст.62 Закону України «Про господарські товариства»у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.

Одночасно, за змістом п.8.18 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" виконавчим органом підприємства є дирекція, яку очолює генеральний директор, що призначається зборами учасників товариства строком на три роки з правом продовження повноважень на новий період за рішенням зборів.

За умовами п.п.8.22, 8.23 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" генеральний директор товариства здійснює керівництво поточною діяльністю товариства в межах компетенції і прав, що визначені статутом за рішенням зборів учасників. Генеральний директор товариства без доручення діє від імені товариства, представляє його у всіх установах, фірмах, підприємствах і організаціях України і за кордоном; укладає угоди та інші юридичні акти від імені товариства, видає доручення; розпоряджається майном товариства в межах, що визначені зборами учасників.

Тобто, положеннями статуту відповідача 1 компетенція директора щодо розпорядження майном товариства обмежена наявністю рішення вищого органу товариства.

При цьому, право розпорядження майном - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна, змінювати його стан чи призначення тощо. За висновками суду, укладання договору купівлі-продажу майна та підписання додаткової угоди про його розірвання за своєю правовою природою та фактичною суттю є розпорядженням майном, оскільки у будь-якому разі вказані юридично значимі дії опосередковують належність речі на праві власності тому чи іншому суб'єкту господарських відносин внаслідок підписання відповідного правочину. Наразі, враховуючи правовий зміст договорів щодо забезпечення виконання зобов'язань, виходячи з того, що згідно із ст.33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що пов'язано з переходом права власності на іпотечне майно на користь інших осіб, за висновками суду, передання майна в іпотеку та підписання договорів, що пов'язані з виконанням договору іпотеки, в тому числі, договору про задоволення вимог іпотекодержателя, є одним із способів розпорядження власником своїм майном.

За твердженнями позивача, як одного із учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон", зборами учасників відповідача 1 рішення про підписання договору про розірвання договору купівлі-продажу від 27.08.2005р., передання в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Земельний капітал»нежилих приміщень 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя не приймалися та засідання вищого органу товариства з викладених питань ніколи не проводилося.

З боку відповідачів 1, 3 вказані обставини належними та допустимими доказами у розумінні ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовані.

Наразі, рішення загальних зборів, прийнятого відповідно до п.8.7 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон", про передачу вищим органом товариства генеральному директору повноважень щодо вирішення питань, пов'язаних з розпорядженням майном товариства, до матеріалів справи також не представлено.

За таких обставин, приймаючи до уваги передбачені п.8.6 статуту відповідача 1 повноваження зборів учасників стосовно прийняття рішення з будь-яких питань діяльності юридичної особи, враховуючи встановлене п.8.23 статуту обмеження повноважень генерального директора стосовно розпорядження майном товариства в межах, що визначені зборами учасників, виходячи з того, що у матеріалах справи відсутні належні докази прийняття вищим органом відповідача 1 рішення про розпорядження нерухомим майном, яке розташовано по пров.Лабораторний, буд.1 у м.Києві, шляхом укладання додаткової угоди від 01.02.2011р. про розірвання договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 27.08.2005р., іпотечного договору №005-2011-1-1 від 25.02.2011р. та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.06.2011р., суд дійшов висновку, що у виконавчого органу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" були відсутні повноваження на вчинення спірних правочинів стосовно зазначеного об'єкту нерухомості.

За змістом ст.237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст.244 зазначеного кодексу України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Як свідчать матеріали справи, 24.02.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" в особі генерального директора Логоші С.О. видано ОСОБА_6 довіреність, якою уповноважено останню на передання в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Земельний капітал»нежилого приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м, яке розташовано за адресою: м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1.

Статтею 238 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Таким чином, враховуючи викладені вище висновки суду щодо відсутності у генерального директора Логоші С.О. повноважень на розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" шляхом його передання в іпотеку відповідачу 3, приймаючи до уваги приписи ст.238 Цивільного кодексу України, суд при розгляді справи не приймає до уваги довіреність від 24.02.2011р., видану відповідачем 1 на ім'я ОСОБА_6, в якості належного доказу наявності у вказаної фізичної особи повноважень на підписання спірного іпотечного договору №005-2011-1-1 від 25.02.2011р.

За таких обставин, судом встановлено, що спірні договори підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" генеральним директором Логошею С.О. та ОСОБА_6 з перевищенням повноважень.

Крім того, як вказувалося вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач також посилається на відсутність у відповідача 1 права самостійно передавати нежилі приміщення загальною площею 3000 кв.м, які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі, що знаходиться за адресою: м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, в іпотеку відповідачу 3, оскільки вказане нерухоме майно перебуває у спільній частковій власності з Товариством з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», яке згоди на вчинення такого правочину не надавало.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що вказані твердження позивача є правомірними та такими, що відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи з урахуванням наступного.

30.05.1994р. між Фондом державного майна України та Товариством покупців інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України був укладений договір купівлі-продажу державного майна - цілісного майнового комплексу Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, який знаходиться за адресою м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, на земельній ділянці 0,25 га. 30.05.1994р. вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом сімнадцятої державної нотаріальної контори ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за №2с825.

Відповідно до протоколу №4 від 07.07.1994р. зборів товариства покупців Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, 07.07.1994р. були прийняті рішення про створення товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД"; обрання головою зборів товариства Нагорнюка Б.В., а генеральним директором - Якимчука М.А.

Згідно з актом прийому-передачі майна цілісного майнового комплексу від 13.07.1994р., складеного та підписаного між Фондом державного майна України та Товариством покупців інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, цілісний майновий комплекс Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України за визначеною вище адресою було передано від Фонду державного майна України до Товариства покупців інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України.

У відповідності до свідоцтва про власність від 13.07.1994р., реєстраційний номер П-321, виданого Фондом державного майна України, Товариство покупців інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України стало власником цілісного майнового комплексу Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, що знаходиться за адресою: м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1.

02.09.1994р. між Інститутом бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України в особі ректора Нагорнюка Б.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" в особі генерального директора Якимчука Н.А. було складено акт прийому-передачі будівлі, згідно з яким Інститут бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, передав, а позивач прийняв приміщення, які знаходяться за адресою: м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, загальною площею 7240 кв.м.

Таким чином, у позивача виникло право власності на цілісний майновий комплекс Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, а саме - на приміщення загальною площею 7240 кв.м. по пров.Лабораторний, буд.1 у м.Києві.

Вказані обставини встановлені рішенням господарського суду м.Києва від 04.02.2011р. по справі №61/23, яке набрало законної сили, внаслідок чого факти, встановлені в ньому, враховуються судом при розгляді справи згідно із приписами ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

В жовтні 1994р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" в особі голови зборів учасників Нагорнюка Б.В., Українсько-Італійським спільним підприємством "Денді" та Українсько-Італійським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Венето" був підписаний установчий договір про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон". Відповідно до п.13 установчого договору, позивач вніс в якості внеску до статутного фонду відповідача 1 нежиле приміщення загальною площею 3000 кв.м., що складається з 3-ї й 4-ї секцій споруди в будинку №1 по пров.Лабораторний.

14.07.1995р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" підписано акт прийому-передачі, відповідно до якого нежитлове приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м. по Лабораторному провулку, 1 було передане від позивача відповідачу 1.

Відповідно до ст.355 Цивільного кодексу України майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), що виникає з підстав не заборонених законом.

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Тобто, відповідно до положень ст.355 Цивільного кодексу України майно є спільною частковою власністю, якщо воно знаходиться у власності двох або більше осіб, та частки цих осіб не є самостійними та виділеними об'єктами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2011р. по справі №18/492-40/110-61/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 27.05.2005р. та визнання права власності на нерухоме майно, а також за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД", про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу та визнання права власності встановлено, що станом на 27.08.2005р. право власності на будівлю по провулку Лабораторному, 1 в м.Києві було зареєстроване на праві спільної часткової власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" (50/100 частин), Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" (42/100 частин) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олімп-96" (8/100 частин).

Таким чином, встановлений судовим рішенням по справі №18/492-40/110-61/20, яке набрало законної сили, факт знаходження нерухомого майна, яке розташовано по пров.Лабораторний, буд.1 у м.Києві, у спільній частковій власності станом на 27.08.2005р. враховується судом при розгляді цієї справи та не підлягає доведенню з урахуванням приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із ст.364 Цивільного кодексу України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст.367 вказаного нормативно-правого акту майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтями 365 та 366 Цивільного кодексу України встановлені випадки та порядок припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників та звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності.

Належних доказів укладення договорів щодо виділу в натурі частки з нерухомого спільного майна або поділу об'єкту нерухомості, а саме, нежилого приміщення загальною площею 3000 кв.м., що складається з 3-ї й 4-ї секцій в будинку №1 по пров.Лабораторний у м.Києві, відповідачем 1 до матеріалів справи не представлено.

В судових засіданнях під час розгляду справи, представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" Логошею С.О., що відображено на записі технічної фіксації судового процесу, надані пояснення про те, що договір про поділ/виділ частки відповідача 1 ніколи не укладався, судове рішення з визначеного питання також ніколи не приймалося.

Суд також зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів існування правовідносин, що врегульовані ст.ст.365 та 366 Цивільного кодексу України.

Статтею 358 Цивільного кодексу України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Імперативними приписами ст.6 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Проте, належних у розумінні ст.6 Закону України «Про іпотеку»доказів надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" згоди на передання Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Земельний капітал»нежилих приміщень 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, до матеріалів справи всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не представлено. Крім того, як вказувалося вище у матеріалах справи також відсутні документи стосовно виділу відповідачу 1 нерухомого майна, що є предметом іпотечного договору №005-2011-1-1 від 25.02.2011р.

Посилання відповідачів 1, 3 на ті обставини, що вказаний об'єкт нерухомого майна не перебував у спільній частковій власності, оскільки відповідно до витягу від 23.02.2011р. Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»за Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" зареєстровано право власності на вказані приміщення як на цілий об'єкт, судом до уваги не приймаються з огляду на те, що вказані твердження учасників судового процесу спростовуються наявними у матеріалах справи документами.

Зокрема, як встановлено судом, постановою від 18.01.2010р. Київського апеляційного господарського суду по справі №18/142-50/323 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2009р. змінено шляхом викладення п.п.1, 2 резолютивної частини в наступній редакції: «Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" право власності на частину нежитлових приміщень, яка складається з 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м. та знаходиться в домоволодінні №1 по провулку Лабораторному у місті Києві».

Під час перегляду судового рішення по справі №18/142-50/323 в порядку розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі акту прийому-передачі від 14.07.1995р., 19.07.1995р. Київським міським бюро технічної інвентаризації було посвідчено та зареєстровано за позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" домоволодіння №1 провулок Лабораторний в місті Києві, яке в цілому складається саме з частини нежитлових приміщень, що складаються з 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м.

Таким чином, враховуючи, що за змістом витягу від 23.02.2011р. Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»за відповідачем 1 державна реєстрація права власності проводилася на підставі рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2009р. та постанови від 18.01.2010р. Київського апеляційного господарського суду, якою визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" на частину нежитлових приміщень, суд не приймає до уваги викладені у витягу відомості стосовно належності відповідачу 1 на праві власності 1/1 частки в нерухомому майні по пров.Лабораторному , 1 у м.Києві.

Посилання відповідачів 1, 3 на наявність окремого технічного паспорту на нерухоме майно, що є предметом спірного іпотечного договору, викладених висновків суду не спростовує.

За таких обставин, судом встановлено, що іпотечний договір №005-2011-1-1 від 25.02.2011р. та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.06.2011р. укладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Земельний капітал»з порушенням вимог ст.358 Цивільного кодексу України та ст.6 Закону України «Про іпотеку», а саме без згоди позивача, як співвласника майна.

При цьому, з'ясування питання про надання згоди Товариством з обмеженою відповідальністю "Олімп-96" на укладання спірних правочинів не має значення для вирішення спору, оскільки за висновками суду, відсутність згоди одного із співвласників нерухомого майна (позивача), вже є належною та достатньою підставою для визнання недійсними іпотечного договору та договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, судом також враховано, що рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2011р. по справі №61/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-96" визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" на нежиле (адміністративне) приміщення, яке складається з трьох блоків №№290, 390, 490 по 200 кв.м кожний (загальна площа 600 кв.м), розташованих на дев'ятому поверсі будівлі за адресою: м.Київ, Лабораторний провулок, 1; визнано недійсним свідоцтво про право власності серії НП №010001840, видане Товариству з обмеженою відповідальністю "Олімп-96", яке посвідчує, що нежиле приміщення в частині -адміністративне (блоки №№ 290, 390, 490) площею 617.100 (591.90) кв.м, яке знаходиться за адресою м.Київ, пров.Лабораторний, 1, літера А, належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Олімп-96" на праві колективної власності та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за реєстровим №230-П від 20 липня 1999 року.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" на ті обставини, що спірні договори є нікчемним з огляду на приписи ст.228 Цивільного кодексу України, суд вважає необґрунтованими з урахуванням наступного:

Згідно із ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто, діюче законодавство України встановлює вичерпний перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п.18 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, за наявними у матеріалах справи документами судом не встановлено вини сторін спірних правочинів, яка виражалась би в намірі порушити публічний порядок.

Посилання позивача на те, що відповідно до протоколу №11 від 28.01.2009р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон»Логоша С.О. була призначена директором, а не генеральним директором, що свідчить про відсутність у вказаної особи повноважень на представництво відповідача 1, суд вважає необґрунтованими, виходячи з того, що за поясненнями Логоші С.О. під час виконання передбачених статутом обов'язків генерального директора товариства остання діяла на підставі рішення загальних зборів, що оформлено протоколом від 12.01.2009р.

При цьому, внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей стосовно керівника відповідача 1 на підставі протоколу №11 від 28.01.2009р., а не протоколу від 12.01.2009р. не свідчить про відсутність у Логоші С.О. повноважень посадової особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», оскільки діюче законодавство факт виникнення в особи прав та обов'язків генерального директора не пов'язує з внесенням відповідного запису до державного реєстру.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписом ст.16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За змістом п.5 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. по справі №1-10/2004 зазначено, що виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічному-смисловому зв'язку з поняттям „права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для правильного розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо враховувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і неправовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо неопосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Приймаючи до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" є співвласником нежилих приміщень 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, які були предметом спірних договорів, суд дійшов висновку, що позивач мав право на звернення до суду з розглядуваним позовом.

Крім того, судом також враховано, що рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2011р. по справі №18/492-40/110-61/20 переведено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 27.05.2005р., що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД"; визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" на нежилі приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м. у будівлі за адресою м.Київ, Лабораторний провулок, 1, що складає 42/100 частин у будівлі за адресою м.Київ, Лабораторний провулок, 1.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що спірні договори від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" були підписані не уповноваженими особами, виходячи з того, що іпотечний договір №005-2011-1-1 від 25.02.2011р. та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.06.2011р. укладені з порушенням вимог ст.358 Цивільного кодексу України та ст.6 Закону України «Про іпотеку», суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», Товариства з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал»є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Клопотання №30 від 13.02.2012р. позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на спірне нерухоме майно та встановлення заборони відповідачам та іншим особам вчиняти певні дії залишено судом без задоволення з урахуванням наступного:

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору.

Відповідно до змісту п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За змістом ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача, заборони відповідачеві вчиняти певні дії заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання імовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не доведено наявності обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та встановлення відповідачу та іншим особам заборони вчиняти певні дії. При цьому, за висновками суду, запропоновані позивачем заходи до забезпечення позову не пов'язані з предметом позовних вимог, оскільки позивачем будь-яких вимог, пов'язаних безпосередньо з майном по пров.Лабораторному, 1 у м.Києві, як-то витребування майна, визнання права власності, в рамках розглядуваної справи не заявлено. Тобто, вжиття заходів до забезпечення позову, перелічених у клопотанні №30 від 13.02.2012р., ніяким чином не пов'язано з виконанням рішення.

Таким чином, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», клопотання №30 від 13.02.2012р. позивача підлягає залишенню без задоволення.

Клопотання відповідача 1 без номеру та без дати, яке надійшло на адресу господарського суду міста Києва 29.02.2012р. про зупинення провадження по справі до винесення господарським судом рішення по справі №5011-51/561-2012 залишено судом без задоволення з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі -це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зупинення провадження у справі, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, тобто закінчення строку визначається вказівкою на подію. Крім того, перелік підстав відкладення розгляду справи не є вичерпним, а зупинити провадження у справі господарський суд може лише з підстав, установлених законом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Враховуючи визначені позивачем підстави та предмет позовних вимог, суд дійшов висновку, що справи №5011-51/561-2012 та №5011-62/1814-2012 не є пов'язаними, що у відповідності до положень ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України виключає можливість зупинення провадження по справі. Наразі, судом також враховано, що визнання в судовому порядку недійсним рішення органу товариства про призначення директора, не може бути достатньою підставою для визнання такими, що не відповідають положенням законодавства, всіх договорів, що були укладені посадовою особою товариства до винесення судового рішення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає віднесенню на відповідачів порівну.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 66, 67, 75, 79, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», м.Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД», м.Київ, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал», м.Дніпропетровськ.

Визнати недійсною додаткову угоду від 01.02.2011р. про розірвання договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 27.08.2005р., яка укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД».

Визнати недійсним іпотечний договір №005-2011-1-1 від 25.02.2011р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон»та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Земельний капітал»та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 25.02.2011р. за реєстровим номером 3128.

Визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.06.2011р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон»та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Земельний капітал»та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 10.06.2011р. за реєстровим номером 8426.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон»(01133 м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, ЄДРПОУ 21649555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД»(01133 м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, ЄДРПОУ 21647378) судовий збір в сумі 357,67 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД»(01133 м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, ЄДРПОУ 30192071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД»(01133 м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, ЄДРПОУ 21647378) судовий збір в сумі 357,67 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал»(49101 м.Дніпропетровськ, проспект Пушкіна, буд.15, ЄДРПОУ 20280450) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД»(01133 м.Київ, пров.Лабораторний, буд.1, ЄДРПОУ 21647378) судовий збір в сумі 357,67 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 13.04.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 18.04.2012р.

Суддя М.О.Любченко