Постанова № 23655236, 19.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2012 р. Справа № 5015/3767/11 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Сибіги О.М.,розглянувши матеріали касаційної скарги ПАТ "Кохавинська паперова фабрика"на постановувід 13.02.2012 Львівського апеляційного господарського судуу справі господарського суду Львівської області № 5015/3767/11за позовомВАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат"доПАТ "Кохавинська паперова фабрика"пророзірвання договору,ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 08.12.11 у справі №5015/3767/11 (суддя У.І.Ділай) відмовлено в задоволенні позовних вимог ВАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" (далі -позивач) до ВАТ "Кохавинська паперова фабрика" (далі - відповідач) про розірвання договору №112 від 29.12.2005 на видалення промислово-побутових відходів.

Львівський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою позивача, постановою від 13.02.2012 (колегія суддів у складі головуючого судді Д.Новосад, суддів О.Михалюк, Г.Мельник) рішення у справі скасував, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідач з постановою суду апеляційної інстанції не згоден, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, натомість, рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме ст. 180 ГК України, ст. ст. 47, 43, 99, 101 ГПК України.

Зокрема, скаржник вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір є неукладеним.

Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.

Від позивача надійшла телеграма з клопотанням відкласти розгляд касаційної скарги в зв'язку зайнятістю юрисконсультів в інших судових справах, втім, враховуючи обмежений строк розгляду справ в суді касаційної інстанції, а також, що представники сторін не викликалися в судове засідання, натомість, ухвалою Вищого господарського суду України від 12.04.2012 були попереджені, що їх неявка не перешкоджає розгляду касаційної скарги, клопотання позивача відхиляється.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 29.12.2005 між сторонами у справі укладено договір № 112 на видалення промислово-побутових відходів, відповідно до умов якого позивач (виконавець) взяв на себе зобов'язання приймати від відповідача (замовника) промислово-побутові відходи, що утворюються в процесі виробничої діяльності відповідача, для захоронення на сміттєзвалищі біля м. Жидачів (п. 1.1 договору), а відповідач зобов'язався проводити оплату позивачеві за надання послуг в межах, означених цим договором (п. 1.3 договору); сума витрат на захоронення відходів визначається погодженим та підписаним сторонами кошторисом, який являється невід'ємною частиною договору (п. 2.1 договору); договір діє з моменту підписання і до 31.12.2010 (п. 6.1 договору); договір вважається продовженим на наступний період, якщо за місяць до закінчення його терміну сторони не заявили про припинення дії договору (п. 6.2 договору).

05.01.2009 між сторонами укладена додаткова угода до цього договору, якою п. 2.1 договору викладено в наступній редакції: "Вартість послуг визначається тарифами, які діють на дату надання послуг у виконавця. Тариф на 2009 рік на розміщення однієї тони відходів становить 23,17 грн., в т.ч. 20% ПДВ. Зазначений тариф може бути змінений у випадку внесення змін у законодавство, що регулює оплату оренди землі чи іншого користування землею. Про зміну тарифу виконавець попереджає замовника письмово. Тариф включає збір за розміщення відходів".

Як встановлено судами попередніх інстанцій, після закінчення строку дії договору його було пролонговано на підставі п. 6.2 договору на наступний період - по 31.12.2015.

03.02.2011 позивачем на адресу відповідача надіслано лист-пропозицію № 23-5-347ю про зміну істотних умов договору, в якому відповідачеві запропоновано, зокрема, встановити вартість приймання та захоронення твердих відходів на 2011 рік в розмірі 77,16 грн. за одну тону, в доповнення до якої листом від 07.03.2011 відповідачеві на його вимогу надіслана калькуляція та розрахунок до неї, втім, зазначена пропозиція фактично не прийнята відповідачем.

Позивач, вважаючи що сторонами не досягнено згоди щодо вартості приймання та захоронення твердих відходів, звернувся до відповідача у відповідності до ст. 188 ГК України із досудовою пропозицією від 04.05.2011 № 23 про розірвання договору № 112 від 29.12.2005 та додаткових угод до нього, яку відповідачем залишено без відповіді.

Заявляючи даний позов, позивач обґрунтував його приписами ст. 188 ГК України, ст. ст. 651, 652 ЦК України, посилаючись на те, що спірний договір має бути розірваним через неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати наданих послуг та невиконання своїх договірних зобов'язань по відшкодуванню всіх витрат, понесених виконавцем на захоронення відходів. За існуючих умов договору, оскільки відповідач відмовився від встановлення нової ціни, позивач не тільки не одержує прибутку, а тривалий термін несе незаплановані збитки, що може призвести до фінансової неплатоспроможності підприємства, а впродовж терміну дії договору - до 2015 року - призведе до банкрутства підприємства.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з не доведення позивачем як факту істотного порушення відповідачем умов договору, так і істотності зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, відтак, підстави для розірвання договору, передбачені ст. ст. 651, 652 ЦК України, відсутні.

Натомість, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові, втім, з інших підстав, посилаючись на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки договору № 112 від 29.12.2005, згідно з п. 2.1 якого сума витрат на захоронення відходів визначається погодженим та підписаним сторонами кошторисом, який є невід'ємною частиною договору, однак, зазначений кошторис в матеріалах справи відсутній.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторони за спірним договором від 29.12.2005 № 112 не дійшли згоди про ціну послуг, яка є істотною умовою будь-якого з оплатних договорів, отже, такий договір згідно зі ст. 180 ГК України є неукладеним і в задоволенні позову про його розірвання слід відмовити саме з цих підстав.

Щодо додаткової угоди від 05.01.2009 до договору, якою встановлено твердий тариф на розміщення однієї тони відходів у розмірі 23,17 грн., суд апеляційної інстанції зазначив, що вказану угоду сторонами підписано більш ніж через три роки після дати укладення ними договору, при цьому, тариф у розмірі 23,17 грн. встановлено лише на 2009 рік.

Втім, колегія суддів не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції у справі, враховуючи таке.

Як вбачається з тексту спірного договору, його предметом є надання послуг по вивозу та утилізації сміття, відтак, правовідносини сторін за справою регулюються приписами глави 63 ЦК України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом зазначених норм, наявність кошторису, як і визначення конкретної плати за послугу, не є безумовною складовою договорів про надання послуг, а його відсутність, як і відсутність погодження сторін щодо ціни або механізму для її встановлення в договорі, не звільняє замовника від обов'язку оплатити надання послуги, відтак, не може слугувати ознакою неукладеності спірного договору, до того ж, місцевим господарським судом достеменно встановлено, що протягом його дії договір фактично виконувався - позивачем надавалися послуги, які оплачувалися відповідачем, отже, підстави для визнання судом спірного договору неукладеним відсутні.

Водночас, додатковою угодою від 05.01.2009 до договору № 112 від 29.12.2005 сторони взагалі виклали 2.1 договору в новій редакції, згідно з якою вартість послуг визначається тарифами, які діють на дату надання послуг у виконавця, на момент підписання додаткової угоди і протягом 2009 року цей тариф становив 23,17 грн. При цьому, частиною 2 пункту 1 додаткової угоди від 05.01.2009 сторони встановили, що зазначений тариф може бути змінений і про зміну тарифу виконавець попереджає замовника письмово.

Таким чином, з моменту внесення змін до договору у замовника виникло зобов'язання оплачувати надані виконавцем послуги по тим тарифам, які діють у виконавця і письмово доведені ним до відома замовника. При цьому, новою редакцією ункуту 2.1 договору наявності кошторису взагалі не передбачено.

Зазначене не було враховано судом апеляційної інстанції, отже, його висновок про те, що спірний договір є неукладеним, відтак, вимога про його розірвання задоволенню не підлягає саме з цієї підстави, колегія суддів вважає хибним.

Разом з тим, суд першої інстанції правомірно встановив недоведеність обставин, з якими норми статей 651, 652 ЦК України, на які послався позивач в обґрунтування позовних вимог, пов'язують можливість дострокового розірвання договору.

Так, позивач під час розгляду справи взагалі не доводив істотності порушення відповідачем умов спірного договору, зокрема, в частині оплати наданих послуг за діючими у позивача тарифами, а лише покликався на непогодження відповідачем нових тарифів, чого, однак, за умовами п. 2.1 договору не вимагалось. Натомість, в порушення приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України позивач не довів за допомогою належних і допустимих доказів ні конкретного розміру і періоду заборгованості відповідача, вжитих заходів по її стягненню, ані завдану в зв'язку з цим відповідачем шкоду тощо, що могло б достеменно свідчити про істотність порушення відповідачем умов договору.

Щодо істотної зміни обставин, на яку позивач посилається як на підставу для розірвання спірного договору, колегія суддів зазначає, що частиною 2 ст. 652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не тільки з наявністю істотної зміни обставин, а і з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Позивач обставин, які б підтверджували сукупність і наявність таких чотирьох умов не довів і доказів, у розумінні ст. 33 ГПК України, того, що у зв'язку з непогодженням з відповідачем нових тарифів на послуги, виконання спірного договору сторонами призведе до банкрутства підприємства, не надав.

За таких обставин, місцевий господарський суд не мав підстав для застосування ч. 2 ст. 652 ЦК України при розірванні спірного договору (аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 27.02.2012 у справі №2/52-09).

Разом з тим, позивачем при пред'явленні даного позову не враховано, що відповідно до ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення місцевого господарського суду і прийняття нового рішення про відмову у позові, але з інших підстав, у суду апеляційної інстанції були відсутні, відтак, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого господарського суду.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Кохавинська паперова фабрика" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 у справі господарського суду Львівської області № 5015/3767/11 скасувати.

Рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2011 у цій справі залишити в силі.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.М. Сибіга