Постанова № 23650892, 18.04.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/15395/11

Головуючий у 1-й інстанції: Гнап Д.Д.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгира Д. І.

суддів: Білоуса О.В. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (ТОВ «Суффле Агро Україна») звернулось в суд з адміністративним позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (Славутська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 21 червня 2011 року №0000332301, від 02 вересня 2011 року №0000692301 та №0000672301.

15 лютого 2012 року Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В якості обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач в судове засідання не з'явився. До початку судового засідання через канцелярію Вінницького апеляційного адміністративного суду за вхідним №21335 подав заяву з проханням розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Відповідач (апелянт) в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Славутською ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Суффле Агро Україна» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт від 31 травня 2011 року №308/23/34863309.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР в редакції Закону від 22 травня 1997 року №283/97-ВР, в результаті чого завищено податок на прибуток в сумі 11706 грн., в тому числі заниження за півріччя 2010 року в сумі 57787 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 253820 грн. та завищення за 2010 рік в сумі 11706 грн.; порушення п. 1.8, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, а саме: позивачем завищено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 1018613 грн. податку на додану вартість, в тому числі за травень 2010 року в сумі 5517 грн., за серпень 2010 року в сумі 115782 грн., за вересень 2010 року в сумі 621251 грн., за жовтень 2010 року в сумі 276063 грн., занижено від'ємне значення податку на додану вартість ряд. 26 Декларації за листопад 2010 року в сумі 4551 грн. та встановлено його заниження всього в сумі 12164 грн., у тому числі за квітень 2010 року завищено в сумі 5517 грн., занижено в жовтні 2010 року в сумі 4651 грн., в листопаді 2010 року в сумі 13030 грн.; порушення позивачем п. 1.31, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР в редакції Закону від 22 травня 1997 року №283/97-ВР, в результаті чого завищено валовий дохід в сумі 5995133 грн. в результаті віднесення до валового доходу сум по операціях, які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства (не мали реального характеру - поставки покупцем товару) - реалізації ячменю пивоварного ВАТ «Славутський солодовий завод», факт придбання якого від постачальників ТОВ «Ватикан Агро», ТОВ «Магнолія-Л», ТОВ «Биоз-Аксон», ТОВ «Микс-Грейн-Юг» підприємством не підтверджено; порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем завищено валові витрати на суму 5910972 грн. в результаті віднесення до валових витрат сум по операціях з придбання ячменю пивоварного від ПП «Агроера 2009», ТОВ «Ватикан Агро», ТОВ «Магнолія-Л», ТОВ «Биоз-Аксон», ТОВ «Микс-Грейн-Юг»; порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.ж1, п. 4.1, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2010 року на загальну суму ПДВ - 1199027 грн. при реалізації ячменю пивоварного на ВАТ «Славутський солодовий завод» та завищено суму податкових зобов'язань за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2010 року на загальну суму ПДВ - 1182195 грн. при отримані ячменю пивоварного від постачальників ТОВ «Ватикан Агро», ТОВ «Магнолія-Л», ТОВ «Биоз-Аксон», ТОВ «Микс-Грейн-Юг».

Також, виявлено порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовленні ними по правочинах, здійснених ТОВ «Суффле Агро Україна» при реалізації ячменю для ВАТ «Славутський солодовий завод» в сумі 5995133 грн., факт придбання якого від постачальників ТОВ «Ватикан Агро», ТОВ «Магнолія-Л», ТОВ «Биоз-Аксон», ТОВ «Микс-Грейн-Юг» на загальну суму 5911227 грн. позивачем не підтверджено.

На підставі акта перевірки, 21 червня 2011 року Славутською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000332301, яким ТОВ «Суффле Агро Україна» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість всього на 391845 грн. та донараховано штрафні (фінансові) санкції всього на суму 97961,25 грн.

За результатами розгляду поданих позивачем на вказане податкове повідомлення-рішення скарг ДПА у Хмельницькій області прийнято рішення, яке слугувало підставою для прийняття 02 червня 2011 року податкових повідомлень-рішень №0000692301, яким ТОВ «Суффле Агро Україна» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість всього на суму 765480 грн. та донараховано штрафні (фінансові) санкції всього на суму 191370 грн. та №0000672301, яким ТОВ «Суффле Агро Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 849 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 212,25 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача до Хмельницького окружного адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а тому вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину та безпідставності зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року №283/97-ВР (Закон №283) визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті).

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи встановлено те, що між позивачем та ПП «Агроера 2009» укладено договір поставки №2013 від 19 лютого 2010 року, договори купівлі-продажу пивоварного ячменю №2084Я від 01 квітня 2010 року, №2013А від 01 червня 2010 року, №2013Б від 01 червня 2010 року, відповідно до умов яких ПП «Агроера 2009» зобов'язується продати ячмінь пивоварний, а ТОВ «Суффле Агро Україна» зобов'язується викупити даний ячмінь в об'ємі та за цінами, визначеними додатковими угодами.

Так, на підтвердження виконання сторонами умов вказаного договору в матеріалах справи містяться наступні документи: додаткові угоди, податкові та видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, складські квитанції на зберігання даного ячменю, журнал обліку доручень, платіжні доручення, видаткові накладні про реалізацію товару, що підтверджують подальше використання позивачем у своїй господарській діяльності придбаний товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В даному випадку укладені між ТОВ «Суффле Агро Україна» та ПП «Агроера 2009» договора ніким не оскарженні, а відтак є чинними і виконані сторонами.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

При цьому, відповідно до пп.. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону №168 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Так, податкові накладні виписані ПП «Агроера 2009» для ТОВ «Суффле Агро Україна» відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та містять всі обов'язкові реквізити.

Стосовно посилань Славутської ОДПІ про несплату ПП «Агроера 2009» сум віднесених позивачем до податкового кредиту, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Норми Закону України «Про податок на додану вартість» не пов'язують виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в рахунок податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність їх на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Тобто, дана норма, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу щодо визначення правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними та, відповідно, щодо їх нікчемності з огляду на наступне.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так, Славутською ОДПІ не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину (правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Таким чином, укладені договори між позивачем та ПП «Агроера 2009» не суперечать актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що дані договори не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем підтверджено правомірність формування суми податкового кредиту, а відтак і правомірність формування суми бюджетного відшкодування, тоді як відповідачем не доведено існування будь-яких обставин, які б свідчили про протиправність заявлених вимог позивача.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст.198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 201 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду з підстав: правильне по суті вирішення справи чи питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Оскільки суд першої інстанції повно встановив обставини справи, правові норми, які регулюють відносини сторін, визначив правильно, ухвалив судове рішення з дотриманням норм процесуального права, проте при винесенні постанови у справі відповідно до вимог ст. 162 КАС України скасував рішення суб'єкта владних повноважень, однак не визнав їх протиправними, тому апеляційний суд вважає за необхідне змінити резолютивну частину постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області задовольнити частково .

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року, - змінити.

Абзац другий резолютивної частини постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року викласти в наступній редакції:

«Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області №0000332301 (форма В1) від 21 червня 2011 року, №0000692301 (форми В1) від 02 вересня 2011 року та №0000672301 від 02 вересня 2011 року».

В іншій частині постанову залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий /підпис/ Совгира Д. І.

Судді /підпис/ Білоус О.В.

/підпис/ Курко О. П.

З оригіналом згідно:

секретар