Ухвала суду № 23645327, 11.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" квітня 2012 р. м. Київ К-13696/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Господарського суду міста Києва від 10.04.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2008 року по справі №11/62-А за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Києві про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі-ДП «Укрінтеренерго», позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (далі-СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків, відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення рішення №000048160/0 від 30.10.2006, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2006 року у розмірі 81239,00грн.; та про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у відповідача при проведенні перевірок з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість визначати прибутковість чи збитковість кожної господарської операції за звітний період.

Постановою Господарського суду міста Києва від 10.04.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2008 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №000048160/0 від 30.10.2006. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів мотивовано тим, що всі суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, які в подальшому використовуються в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, відносяться до податкового кредиту.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 05.08.2008 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 29.04.2009 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 10.04.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2008 року, прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі-Закон України №168/97-ВР).

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №736/1640/19480600 від 10.11.2006, складеного за результатом позапланової виїзної перевірки ДП «Укрінтеренерго»з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2006 року, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №000048160/0 від 30.10.2006, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2006 року у розмірі 81239,00грн.

Фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість слугував висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.п.7.4.4 п.7.4, п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України №168, а саме: включення до податкового кредиту липня 2006 року сум ПДВ, сплачених за господарськими операціями щодо придбання електроенергії, яка в подальшому була реалізована за цінами нижчими від придбання, що свідчить про невикористання її у власній господарській діяльності підприємства.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, вказана норма пов'язує дії щодо формування податкового кредиту з фактичною сплатою податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва.

Склад валових витрат виробництва та обігу регулюється, зокрема статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі-Закон України №334-ВР), абзацом 2 п.п.5.3.9 п.5 якої встановлено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з реалізацією товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижче за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку.

За результатом розгляду справи було встановлено, що придбана за спірними господарськими операціями електроенергія була використана у власній господарській діяльності шляхом її подальшої реалізації контрагентам, що свідчить про направленість діяльності на отримання доходу, яка визначає останню як господарську.

Проте, господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Таким чином, здійснені позивачем витрати на придбання електроенергії правомірно включені до складу валових витрат підприємства та в подальшому використані в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.5 ст. 7 Закону України №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п. 7.5 ст. 7 Закону України №168 вважається дата здійснення першої з подій; або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Факт отримання податкових накладних від продавців електроенергії ДП «Укрінтеренерго»і факт відповідності цих податкових накладних вимогам чинного законодавства, відповідачем не заперечується та підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, зокрема, бюджетне відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За результатом розгляду справи, було встановлено факт оплати позивачем податку на додану вартість в ціні товару, відображення господарських операцій в податковому та бухгалтерському обліку, тобто позивачем виконано всі умови, передбачені Законом, а тому останній має право на отримання бюджетного відшкодування.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог ст. 7 Закону України № 168/97-ВР. Інші статті цього Закону, так само як і інших законів не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на бюджетне відшкодування податку від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій щодо неправомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, постанову Господарського суду міста Києва від 10.04.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв

Суддя Т.М. Шипуліна