Рішення № 2362596, 01.08.2008, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 15/207-42/395-6/540-37/129

01.08.08

За позовом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»

про стягнення 65605515,09 грн.

Суддя Кондратова І.Д.

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

Від позивача Чеботарьова І.Г.- представник за довіреністю № 14-197 від 25.06.2008 року;

Від відповідача Перепилиця А.В.- представник за довіреністю № Ю-377/д від 17.12.2007 року;

Обставини справи :

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом та просила суд стягнути з відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»264071340,67 грн., у т.ч. 236716208,35 грн. основної заборгованості з урахуванням інфляції, 5010714,59 грн. в рахунок трьох процентів річних, 22344417,73грн. пені.

Вимоги позивача обґрунтовані невиконанням відповідачем в установлений договором № 29/103-Г від 28.03.2003р. строк взятих на себе зобов'язань в частині оплати природного газу, поставленого у березні-грудні 2003 року.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.09.2005р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з ВАТ «Укрнафта»на користь НАК «Нафтогаз України» стягнуто 222381250,01грн. основної заборгованості, 14334958,34грн. збитків від інфляції, 5010714,59грн. в рахунок трьох процентів річних, 22344417,73 грн. пені.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2007 року рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2005р. скасовано, а у позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.07.2007р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2007р. в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення збитків від інфляції, трьох процентів річних, пені, а також рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2005 р. щодо задоволення таких вимог скасовано, а справу у відповідній частині передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд, в іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2007р. залишено без змін.

Під час нового розгляду спору в частині стягнення пені, збитків від інфляції та процентів, позивачем подано заяву, відповідно до якої збільшено розмір заявлених ним вимог. Так, відповідно до заяви НАК «Нафтогаз України», яка надійшла до Господарського суду м. Києва 14.09.2007р., позивач просить стягнути з відповідача 65605515,09 грн., у т.ч. 11151115,08грн. пені, 44724875грн. збитків від інфляції, 9729525,01грн. в рахунок трьох процентів річних.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.10.2007 р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з ВАТ «Укрнафта» на користь НАК «Нафтогаз України»стягнуто 557555,54 грн. пені; в частині стягнення процентів та збитків від інфляції відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2007р. рішення Господарського суду м. Києва від 01.10.2007р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ «Укрнафта»звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просило їх скасувати, прийнявши нове рішення щодо відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Також, з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції звернулась НАК «Нафтогаз України», яка просить прийняті у справі судові акти в частині відмови у позові щодо стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних, а також відмови у стягненні 5575557,54 грн. пені скасувати, заявлені у цій частині вимоги задовольнити.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2008 року рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2007 року та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2007 року у справі № 15/207-42/395-6/540 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За резолюцією Голови Господарського суду міста Києва від 21.03.2008 року справу № 15/207-42/395-6/540 було передано на новий розгляд судді Кондратовій І.Д.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2008 року суддя Кондратова І.Д. прийняла справу № 15/207-42/395-6/540 до свого провадження та присвоїла їй номер «15/207-42/395-6/540-37/129». Розгляд справи було призначено на 18.03.2008 року.

Судове засідання, призначене на 18.03.2008 року не відбулось, оскільки Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта»звернулось до Верховного суду України через Вищий господарський суд України з касаційною скаргою на постанову Вищого господарського суду України від 04.03.2008 року у справі № 15/207-42/395-6/540-37/129. Матеріали справи були скеровані до Верховного суду України для розгляду касаційної скарги.

Ухвалою Верховного суду України від 15.05.2008 року було відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 04.03.2008 року у справі № 15/207-42/395-6/540.

Матеріали справи були скеровані до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду.

За резолюцією Голови Господарського суду міста Києва від 11.06.2008 року справу № 15/207-42/395-6/540-37/129 було передано для подальшого розгляду судді Кондратовій І.Д.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2008 року № 15/207-42/395-6/540-37/129 розгляд справи було призначено на 15.07.2008 року о 12-30.

Представник Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»в судовому засіданні 15.07.2008 року подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»пеню за несвоєчасне виконання зобов’язань в розмірі 11154823,64 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 44724875,00 грн. та 9729525,01 грн. –3 % річних від простроченої суми.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що судом встановлено, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.07.2008 року подав суду відзив на заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що Господарський кодекс України в жодній з своїх норм не передбачає відповідальності за порушення виконання грошового зобов’язання у формі інфляційних нарахувань та відсотків річних. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що стаття 625 Цивільного кодексу України наділяє кредитора правом на стягнення інфляційних нарахувань лише при стягненні суми основного боргу. Крім того, відповідач вказує на те, що внаслідок формування заборгованості позивача перед Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта»у значному розмірі, а також внаслідок непроведення Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»своєчасних розрахунків, заперечення і невизнання припинення зобов’язань шляхом зарахування взаємних зустрічних заборгованостей, у відповідача виникла заборгованість по оплаті згідно з договором купівлі-продажу від 28.03.2003 року № 29/103-Г.

Також представник відповідача заявив клопотання про звільнення відповідача від відповідальності перед позивачем за несвоєчасне проведення розрахунків за договором купівлі-продажу природного газу № 29/103-г від 28.03.2007 року. Відповідно до поданого клопотання відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що розмір штрафних санкцій неспіврозмірний із сумою основного боргу.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.07.2008 року заявив також клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи. На вирішення експертизи відповідач пропонує поставити наступні питання :

- чи існувала у Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»заборгованість перед Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта»станом на дати настання строків оплати за поставлений природний газ по договору від 28.03.2003 року № 29/103-Г, в якому розмірі і на підставі чого вона виникла?

- чи існувала у Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»заборгованість перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»станом на дати настання строків оплати за поставлений природний по договору від 28.03.2003 року № 29/103-Г, в якому розмірі і на підставі чого вона виникла?

Судом розглянуто вказане клопотання відповідача та відхилено, оскільки у відповідності до чинного законодавства судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. В свою чергу факт встановлення наявності або відсутності заборгованості сторін може бути підтверджений іншими засобами доказування, зокрема, договором, актами приймання-передачі поставленого природного газу, тощо. Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. п. 128, 129 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року N 53/5 (із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства юстиції України від 30 грудня 2004 року N 144/5, від 10 червня 2005 року N 59/5, від 29 грудня 2006 року N 126/5, від 15 липня 2008 року N 1198/5) економічна експертиза включає дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності; дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій, дослідження документів фінансово-кредитних операцій. Головними завданнями дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності є:

- установлення документальної обґрунтованості розміру нестачі або надлишків товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, періоду і місця їх утворення;

- установлення документальної обґрунтованості оформлення операцій з одержання, зберігання, виготовлення, реалізації товарно-матеріальних цінностей, в тому числі грошових, основних засобів, надання послуг;

- установлення документальної обґрунтованості відображення в обліку грошових коштів, цінних паперів;

- установлення документальної обґрунтованості відображення в обліку операцій з нарахування та виплати заробітної плати, інших виплат;

- установлення відповідності чинному законодавству відображення в податковому обліку валового доходу та валових витрат за фінансово-господарськими операціями, що підлягають оподаткуванню податком на прибуток;

- установлення відповідності чинному законодавству відображення в податковому обліку податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість;

- установлення недоліків в організації бухгалтерського обліку контролю, які сприяли або могли сприяти завданню матеріальної збитків або перешкоджали її своєчасному виявленню.

В свою чергу, питання щодо наявності або відсутності заборгованості, визначення розміру даної заборгованості віднесено до компетенції суду.

У відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.07.2008 року та 22.07.2008 року оголошувалась перерва до 01.07.2008 року, про що представники сторін були повідомлені належним чином.

Представник відповідача через канцелярію суду 01.08.2008 року подав повторно клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи. Судом подане клопотання розглянуто та відхилено, оскільки як вже зазначав суд при розгляді даного клопотання факт встановлення наявності або відсутності заборгованості сторін може бути підтверджений іншими засобами доказування, зокрема, договором, актами приймання-передачі поставленого природного газу, тощо.

Крім того, представник відповідача подав клопотання про витребування інформацію про те, які збитки були понесені компанією внаслідок порушення ВАТ «Укрнафта»своїх зобов’язань за договором купівлі - продажу від 28.03.2003 року № 29/103-Г. Судом клопотання відповідача відхиляється, оскільки встановлення факту наявності збитків віднесено до компетенції суду, а надання інформації для сторін не є обов’язком. На вимогу суду сторони зобов’язані надавати лише докази, які необхідні для вирішення справи, а не інформацію.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.08.2008 року заявив клопотання про відвід судді Кондратовій І.Д. Ухвалою Голови Господарського суду міста Києва № 15/207-42/395-6/540-37/129 від 01.08.2008 року заяву Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»про відвід судді було залишено без задоволення.

Крім того, представник Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»подав через канцелярію Господарського суду міста Києва клопотання про призначення по даній справі колегіального розгляду справи у складі трьох суддів.

Ухвалою Голови Господарського суду міста Києва № 15/207-42/395-6/540-37/129 від 01.08.2008 року заяву Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» про призначення по даній справі колегіального розгляду справи було залишено без задоволення.

В судовому засіданні 01.08.2008 року судом оголошено повний текст рішення по справі № 15/207-42/395-6/540-37/129.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2004 року Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом та просила суд стягнути з відповідача –Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»264071340,67грн., у т.ч. 236716208,35грн. основної заборгованості з урахуванням інфляції, 5010714,59грн. в рахунок трьох процентів річних, 22344417,73грн. пені.

Даний позов неодноразово розглядався судами.

Під час останнього розгляду спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 28.03.2003 р. між сторонами у справі –НАК «Нафтогаз України»та ВАТ «Укрнафта»укладено договір № 29/103-Г купівлі-продажу природного газу. У подальшому сторонами у даний договір вносились зміни і доповнення відповідно до додаткових угод № 1 від 01.04.2003р., № 2 від 10.04.2003р., № 3 від 29.05.2003р., № 4 від 24.06.2003 р., № 5 від 01.07.2003р., № 6 від 23.07.2003р., № 7 від 28.07.2003р., № 8 від 28.08.2003р., № 9 від 29.08.2003 р., № 10 від 26.09.2003р., № 11 від 27.10.2003р.

Так, за умовами вказаного договору, позивач зобов’язався передати відповідачу у власність природний газ, отриманий на виконання угоди між Україною та Туркменістаном про постачання природного газу з Туркменістану в Україну в 2002-2006роках від 14.05.2001р., а також газ отриманий згідно з зовнішньоекономічним контрактом купівлі-продажу природного газу №14/404 від 14.05.2001р. між ДТК «Туркменнафтогаз»та НАК «Нафтогаз України», контрактами №100 та №101 від 05.12.2002р. між НАК «Нафтогаз України»та Trans Gas Kft; відповідач –прийняти та оплатити газ.

При цьому, договором визначено, що факт передачі газу підтверджується двостороннім актом прийому-передачі (п. 3.3 договору).

Судами встановлено, що на виконання умов договору та додаткових угод до нього, позивачем у березні - грудні 2003р. поставлено відповідачу згідно зазначеного договору природний газ на загальну суму 222 381250,01грн., що підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі.

Під час розгляду спору у даній справі було проведено зарахування зустрічних вимог за заявами відповідача від 28.02.2005р. №№ юр-435-197, юр-434-198, які отримані позивачем 05.03.2005р., внаслідок чого, зокрема, припинено зобов’язання відповідача перед НАК «Нафтогаз України»щодо оплати природного газу на суму 222381250,01грн., поставленого відповідно до умов договору № 29/103-Г від 28.03.2003р. з урахуванням внесених до нього змін і доповнень згідно додаткових угод. В зв’язку з чим постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2007 року № 15/207-42/395, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.07.2007 року № 15/207-42/395, було відмовлено Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України»у задоволенні вимог щодо стягнення основної заборгованості у розмір 222381250,01 грн.

Під час нового розгляду позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання зобов’язань в розмірі 11154823,64 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 44724875,00 грн. та 9729525,01 грн. –3 % річних від простроченої суми.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до абзацу другого п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарським кодексом України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Спірні відносини сторін, які є предметом дослідження у даній справі, виникли до набрання чинності Господарського кодексу України, однак, продовжують існувати і після набрання ним чинності, у зв’язку з чим його положення мають застосовуватись до взаємовідносин сторін.

Зокрема, в силу частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно п. 6 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, до господарських відносин, зазначених в абзаці другому п.4 Прикінцевих положень, застосовуються строки позовної давності, передбачені Господарським кодексом України у такому порядку: спеціальні строки позовної давності, встановлені законодавством, чинним до набрання чинності цим Кодексом, якщо вказані строки перевищують строк, встановлений цим Кодексом; збільшені спеціальні строки позовної давності відповідно до встановлених цим Кодексом строків, якщо тривалість раніше чинних строків є меншою порівняно із встановленими цим Кодексом строками позовної давності.

В силу статті 223 Господарського кодексу України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

Строк позовної давності для вимог про стягнення неустойки, якою також є пеня, визначений пунктом 1 частини 1 статті 258 Цивільного кодексу України, тривалістю в один рік.

На момент порушення зобов’язань з остаточного розрахунку за природний газ, поставлений у період з червня по грудень 2003р., строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки був визначений ч. 2 ст. 72 Цивільного кодексу УРСР і становив шість місяців.

Такий строк, визначений нормами Цивільного кодексу УРСР, за вимогами, які заявлені позивачем, на момент набрання чинності Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України не закінчився, у зв’язку з чим підлягають застосуванню строки, визначені чинним нормами, які встановлюють більшу тривалість такого строку –один рік. При цьому, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначає аналогічне правило застосування норм інституту позовної давності. Відповідно до вказаної норми, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 111112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Постанова Вищого господарського суду України № 15/207-42/395-6/110 від 04.03.2008 року містить посилання та вказівки на те, що пеня, підлягає нарахуванню на заборгованість за поставлений природний газ (з урахуванням періоду, визначеному позивачем у заяві від 13.09.2007р.):

- у червні 2003р. за період з 11.07.2003р. по 10.01.2004р. (184 дня);

- у липні 2003р. за період з 11.08.2003р. по 10.02.2004р. (184дня);

- у серпні 2003 р. за період з 11.09.2003р. по 10.03.2004р. (182дні);

- у вересні 2003 р. за період з 11.10.2003р. по 10.04.2004р. (183дня);

- у жовтні 2003 р. за період з 11.11.2003р. по 10.05.2004р. (182 дня);

- у листопаді 2003 р. за період з 11.12.2003р. по 25.05.2004р. (167 днів);

- у грудні 2003 р. за період з 11.01.2004р. по 25.05.2004р. (136 днів).

З урахуванням вказівок, які містяться в постанові Вищого господарського суду України № 15/207-42/395-6/110 від 04.03.2008 року, позивач збільшив позовні вимоги в частині стягнення пені та просив стягнути пеню в розмірі 11154823,64 грн. за період, який визначений в постанові Вищого господарського суду України № 15/207-42/395-6/110 від 04.03.2008 року.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що за порушення строку платежу покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання зобов’язання щодо оплати поставленого природного газу, в зв’язку чим з нього підлягає стягненню пеня в розмірі 11 154 823,64 грн., розмір якої визначений за обґрунтованим розрахунком позивача, враховуючи строки позовної давності, які встановлені пунктом 1 частини 1 статті 258 Цивільного кодексу України, та пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Слід зазначити, що клопотання відповідача про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 2 статті 616 Цивільного кодексу України, суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

В силу частини 3 статті 219 Господарського кодексу України, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Крім того, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Постанова Вищого господарського суду України № 15/207-42/395-6/110 від 04.03.2008 року містила вказівку витребувати та дослідити докази на підтвердження того, що: саме не виконання позивачем інших зобов’язань перед відповідачем спричинило неможливість виконання зобов’язань з оплати поставленого відповідачу природного газу; у відповідача за відповідний період не було у наявності грошових коштів або майна, за рахунок яких він міг виконати зобов’язання перед позивачем тощо.

Господарський суд міста Києва, виконуючи обов’язкові вказівки постанови Вищого господарського суду України, під час нового розгляду зобов’язав Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта»надати суду вищевказані докази. Відповідачем не надано суду жодних доказів.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зменшення розміру пені, оскільки відповідач не надав суду належних доказів того, що саме невиконання позивачем інших зобов’язань перед відповідачем спричинило неможливість виконання зобов’язань з оплати поставленого відповідачу природного газу; у відповідача за відповідний період не були у наявності грошові кошти або майно, за рахунок яких він міг виконати зобов’язання перед позивачем тощо.

Крім того, судом враховано, що норми матеріального та процесуального права визначають, що зменшення пені за рішенням суду у виняткових випадках - це є правом суду, а не обов’язком. При вирішенні даного спору суд не знайшов підстав для використання наданого суду права та зменшення розміру пені.

В заяві про збільшення позовних вимог позивач також просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 44724875,00 грн. та 9729525,01 грн. –3 % річних від простроченої суми.

Суд відзначає, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних від простроченої суми підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (ст. 214 ЦК УРСР ) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Судом встановлено, що вимога про сплату трьох відсотків річних та інфляційних втрат за своєю суттю не являється неустойкою (штрафом, пенею), а є зобов’язанням боржника заплатити певну грошову суму на підставах, передбачених цивільним законодавством України

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді сплати інфляційних витрат та 3 % річних від простроченої суми.

Суд відзначає, що безпідставним є твердження відповідача про те, що інфляційні нарахування не можуть бути стягнуті окремо від суми основного боргу з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України (стаття 216 ЦК УРСР) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо зобов’язання виконане неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов’язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України (стаття 214 ЦК УРСР). Суд відзначає, що за позивачем збереглося право на нарахування інфляційних витрат та процентів за прострочення виконання зобов’язання до припинення виконання зобов’язання, тобто до 05.03.2005 року. Жодним нормативним актом не встановлений обов’язок позивача подавати позов про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України лише при стягненні основного боргу.

Суд також відзначає, що безпідставним є твердження відповідача про те, що Господарським кодексом України не передбачено стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних. Даний Кодекс є спеціальним актом законодавства у сфері регулювання відносин між суб’єктами господарювання, а тому за твердженням відповідача, повинні застосовуватись лише норми Господарського кодексу України.

Розглянувши заперечення відповідача, суд відзначає, що відповідно до частини першої статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Згідно з частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин, які позначаються тут як майнові відносини у сфері господарювання.

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, при цьому відповідно до частини першої статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Тому спеціальні норми Господарського кодексу України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу України, які містять відповідне загальне регулювання.

При цьому судом враховано, що відповідно до частини другої статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, а тому, якщо норми Господарського кодексу України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами Цивільного кодексу України, слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зокрема, Цивільним кодексом України (ст. 625 ЦК України) передбачена відповідальність у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних витрат.

З урахуванням вищевикладеного, а також зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 9729525,01 грн. - три проценти річних від простроченої суми, розмір яких визначений за розрахунком позивача.

Слід зазначити, що відповідно до розрахунку суду розмір 3 % річних за заявлений період становить 10133001,38 грн. Частиною 1 пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тобто, виходячи зі змісту зазначеної вище норми права, суд може реалізувати своє право лише при наявності двох умов одночасно, а саме, коли це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів та, коли про це є відповідне клопотання.

Враховуючи те, що позивач відповідне клопотання не заявляв, суд відзначає, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних від простроченої суми підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі, а саме у сумі 9729525,01 грн.

В частині стягнення інфляційних витрат позовні вимоги підлягають задоволенню частково, зокрема, з відповідача підлягає стягненню 42 919 581,25 грн. інфляційних витрат, розмір яких визначений відповідно до обґрунтованого розрахунку суду. Суд зазначає, що при нарахуванні суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляції, позивач не вірно визначив загальний індекс інфляції, а тому ним невірно визначений розмір інфляційних витрат, який підлягає стягненню з відповідача.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При цьому судом враховано, що відповідно п. 6.4 роз’яснення ВГСУ від 04.03.98 р. N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку або перегляд його за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»(04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, код 00135390) на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) 11 154 823 (одинадцять мільйонів сто п’ятдесят чотири тисячі вісімсот двадцять три) грн. 64 коп. –пені, 9 729 525 (девять мільйонів сімсот двадцять девять тисяч пятсот двадцять пять) грн. 01 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 42 919 581 (сорок два мільйона дев’ятсот дев’ятнадцять тисяч п’ятсот вісімдесят одна) грн. 25 коп. –інфляційна складова боргу, 5649 (п’ять тисяч шістсот сорок дев’ять) грн. 35 коп. –витрат по сплаті державного мита, 26 (двадцять шість) грн. 14 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2824 (дві тисячі вісімсот двадцять чотири) грн. 75 коп. –витрат по сплаті державного мита за подання заяви про перегляд постанови КАГС від 25.04.2007 року № 15/207-42/395 в касаційному порядку, 2824 (дві тисячі вісімсот двадцять чотири) грн. 75 коп. –витрат по сплаті державного мита за подання заяви про перегляд рішення ГС м. Києва № 15/207-42/395-6/540 від 01.10.2007 року в апеляційному порядку, 2824 (дві тисячі вісімсот двадцять чотири) грн. 75 коп. –витрат по сплаті державного мита за подання заяви про перегляд постанови КАГС від 12.12.2007 року № 15/207-42/395-6/540 в касаційному порядку,

3. Стягнути з Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) на користь Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»(04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, код 00135390) 4278 (чотири тисячі двісті сімдесят вісім) грн. 37 коп. – витрат, які пов’язані з оплатою послуг експерта, 661 (шістсот шістдесят одна) грн. 68 коп. - витрат по сплаті державного мита за подання заяви про перегляд рішення ГС м. Києва № 15/207 від 15.02.2005 року в апеляційному порядку, 9925 (дев’ять тисяч дев’ятсот двадцять п’ять) грн. 25 коп. - витрат по сплаті державного мита за подання заяви про перегляд постанови КАГС від 28.04.2005 року № 15/207 в касаційному порядку, 9925 (дев’ять тисяч дев’ятсот двадцять п’ять) грн. 25 коп. - витрат по сплаті державного мита за подання заяви про перегляд рішення ГС м. Києва № 15/207-42/395 від 28.09.2005 року в апеляційному порядку, 9925 (дев’ять тисяч дев’ятсот двадцять п’ять) грн. 25 коп. - витрат по сплаті державного мита за подання заяви про перегляд рішення ГС м. Києва № 15/207-42/395-6/540 від 01.10.2007 року в апеляційному порядку, 9925 (дев’ять тисяч дев’ятсот двадцять п’ять) грн. 25 коп. - витрат по сплаті державного мита за подання заяви про перегляд постанови КАГС від 12.12.2007 року № 15/207-42/395-6/540 в касаційному порядку

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя

І.Д. Кондратова