Ухвала суду № 2362523, 14.11.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

УХВАЛА

14.11.2008

Справа №2-17/8071.1-2002

Розглад скарги стягувача - ДАТ «Чорноморнафтогаз», м. Сімферополь дооргану ДВС

Розгляд скарги боржника - ОП «Кримтеплокомуненерго», м. Сімферополь до органу ДВС

За участю Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, м. Сімферополь

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від стягувача - Раскевич Г.П., представник

Від боржника - Консманова Д.О., представник, Безіменний В.В., представник

Від Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим - Щедов О.В., представник

Сутність спору: Викладена в рішенні ГС АРК від 01-28 березня 2001 року, згідно з яким позов про стягнення грошової суми з ОП «Кримтеплокомуненерго» на користь ДАТ «Чорноморнафтогаз» задоволений частково, стягнуто 1628357,87 грн. боргу, 1167,37 грн. державного мита, та 47,38 грн. витрати по сплаті інформаційно-технічних послуг арбітражного процесу.

Від стягувача надійшла скарга на неправомірні дії органу Державної виконавчої служби.

Від боржника надійшла скарга на бездіяльність органу Державної виконавчої служби.

Стягувач ДАТ «Чорноморнафтогаз» просить відновити йому процесуальний строк для оскарження дій Підрозділу примусового виконання рішень Головного Управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, визнати дії Підрозділу примусового виконання рішень Головного Управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим з винесення постанови від 27.06.2008 року про повернення виконавчого документу – наказу № 2-17/2441-05 неправомірними, та визнати постанову Підрозділу примусового виконання рішень Головного Управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим від 27.06.2008 року про повернення виконавчого документу – наказу № 2-17/2441-05 недійсною.

Боржник ОП «Кримтеплокомуненерго» згідно зі скаргою та уточненням до неї просить визнати бездіяльність Підрозділу примусового виконання рішення Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим в частині скасування арешту з майна ОП «Кримтеплокомуненерго», накладеного на виконання наказу Господарського суду АР Крим № 2-17/2441-2000 - незаконною, та зобов’язати Підрозділ примусового виконання рішення Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим винести постанову про скасування арешту з майна ОП «Кримтеплокомуненерго», на яке був накладений арешт у відповідності з постановою АА 051702 від 12.11.2003 року.

Згідно ст.22 ГПК України уточнення вимог є правом заявника. Таким чином вимоги по скарзі вважаються заявленими згідно уточнення, що також відповідає практики розгляду вказаних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 06.04.04р. по справі №2-17/896-2002).

Суд вважає, що скарга ДАК «Чорноморнафтогаз» задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних обставин:

ДАТ «Чорноморнафтогаз» заявлена вимога про визнання дій неправомірними, та визнання постанови недійсною.

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту прав та інтересів може бути не будь-який спосіб, а тільки той, який передбачений законом чи договором.

Окрім цього, згідно ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 6 Конституції України суд є органом державної влади.

Згідно з п. 10 ч. 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, визнання дій неправомірними, як спосіб захисту порушеного права, законодавством не передбачений.

Окрім цього, згідно ч.1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Однак, вимога про визнання незаконною спірної постанови, стягувачем не заявлена.

При цьому необхідно відмітить що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі з власної ініціативи змінювати вимоги та розглядати вимоги, які не заявлені.

Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12) по аналогічному випадку, а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Більш того, розгляд судом вимог, які не заявлені, буде грубим порушенням прав інших учасників процесу, які вправі знати про вимоги, та заперечувати щодо них.

Таким чином, оскільки у встановленому законом порядку спірна постанова не визнана незаконною, відповідно, не існує підстав для її скасування (визнання недійсною).

Необхідно відмітити, що згідно ч. 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Окрім цього, згідно статті 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Згідно скарги, вона подана 30 липня 2008 року, а згідно постанови, вона датована 27.06.2008 року.

Нормами ГПК України не передбачене повернення скарги по причині пропуску строку оскарження.

Стягувач просить відновити строк для оскарження дій органів ДВС.

З поважних причин строк оскарження може бути відновлений.

Однак, виходячи з матеріалів справи, стягувач не представив доказів поважності причин для відновлення строку оскарження.

Таким чином, відповідна вимога стягувача не може бути задоволена.

Стягувачем також не доведено, що строк не пропущений.

Так, запис стягувача в надійній копії постанови не може бути безспірним доказом, так як стягувач є зацікавленою особою щодо скарги, а поставлена дата нічим не підтверджена.

Суд вважає, що у даному випадку відсутня передбачена ст. 43 ЦК України сукупність доказів.

Поштового конверту, або журналу реєстрації, або інших необхідних доказів стячувачем не надано.

Посилання на копію поштового повідомлення не може бути прийняте до уваги, оскільки указана копія не засвідчена.

Так, частиною 2 статі 36 ГПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Таким чином, стягувач не довів вказаної обставини - дотримання передбаченого ст. 121-2 ГПК України строку оскарження.

При цьому стягувач не представив доказів того, що орган ДВС відмовляв йому у засвідчені копії. Стягувач також не звертався до суду з клопотанням про витребування засвідченої копії.

Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглянути справу за тими матеріалами, що є в ній.

Оскільки відповідні докази не надані до винесення цієї ухвали, немає підстав їх залучати до справи після прийняття ухвали.

При цьому необхідно відмітити, що неорганізованість, чи неуважність, поважними причинами не є.

Окрім цього, клопотання про відновлення строку не обґрунтоване.

Так, не вказано з яких причин пропущений строк, не обґрунтована їх поважність, та не надані відповідні докази.

Виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України, суд не повинен обґрунтовувати клопотання та знаходити докази в їх обґрунтування, та вправі розглядати справу по тим матеріалам, що надані зацікавленими сторонами.

В матеріалах справи відсутні підстави для відновлення строку.

З врахуванням викладеного, суд не вбачає поважних причин для відновлення строку.

Окрім цього, стягувач оскаржує дії з винесення постанови про повернення наказу № 2-17/2441-05 та просить визнати недійсною постанову про повернення наказу № 2-17/2441-05.

Однак, наказу № 2-17/2441-05 не існує.

Стягувачу повертався наказ № 2-17/2441-2000.

Таким чином, є декілька підстав, кожна із яких є самостійною підставою для відмови стягувачу в задоволенні скарги.

Скарга ОП «Кримтеплокомуненерго» підлягає задоволенню з наступних підстав:

27.06.2008 року державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень Мащенко О.Г. винесена постанова про повернення виконавчого документу – Наказу Господарського суду АР Крим № 2-17/2441-2001 кредитору – ДАТ «Чорноморнафтогаз».

Згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12.11.2003 року, на майно боржника накладений арешт у зв’язку з примусовим виконанням вказаного наказу.

Згідно ч. 2 статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен у постанові про повернення виконавчого документи вказувати про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Однак, в постанові про повернення виконавчого документу від 27.06.2008 року, немає посилання на те, що арешт, накладений на майно ОП «Кримтеплокомуненерго» скасований.

Таким чином, бездіяльність Підрозділу примусового виконання рішення Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим в частині скасування арешту з майна ОП «Кримтеплокомуненерго», накладеного на виконання наказу Господарського суду АР Крим № 2-17/2441-2001 є незаконною.

Оскільки про скасування арешту необхідно вказувати в постанові, органом ДВС повинна бути винесена відповідна постанова.

В засіданні суду, що відбулося 11.11.2008 року оголошувалася перерва до 14.11.2008 року.

По справі була проголошена вступна та резолютивна частини ухвали

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 86, 121-2 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги ДАК «Чорноморнафтогаз» - відмовити повністю.

Скаргу ОП «Кримтеплокомуненерго» задовольнити.

Визнати бездіяльність Підрозділу примусового виконання рішення Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим в частині скасування арешту з майна ОП «Кримтеплокомуненерго» (95026, м. Сімферополь, вул. Гайдара 3-а, ЄДРПОУ 03358593), накладеного на виконання наказу Господарського суду АР Крим № 2-17/2440-2001 - незаконною.

Зобов’язати Підрозділ примусового виконання рішення Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим винести постанову про скасування арешту з майна ОП «Кримтеплокомуненерго» (95026, м. Сімферополь, вул. Гайдара 3-а, ЄДРПОУ 03358593), на яке був накладений арешт у відповідності з постановою АА 051702 від 12.11.2003 року.

Суддя ГС АР Крим підпис В.І. Гайворонський

ухвала оформлена і підписана:

у повному обсязі:

19.11.2008 року

З оригіналом згідно:

Суддя В.І. Гайворонський

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.