Ухвала суду № 23617894, 17.01.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-16442/10/13/0170

17.01.12 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Яковенко С.Ю.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопроводно-каналізаційного господарства міста Алушта"- ОСОБА_2, довіреність № 325-01-7 від 12.01.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим- Палюх Олексій Миколайович, довіреність № 1707/9 від 07.11.11

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Ольшанська Т.С. ) від 12.07.11 у справі № 2а-16442/10/13/0170

за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопроводно-каналізаційного господарства міста Алушта" (вул. Партизанська, 41, місто Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)

до Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим (вул. Леніна, 22а, місто Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.07.2011адміністративний позов Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопроводно-каналізаційного господарства міста Алушта»задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим від 01.12.2010 №0001861502/0 в сумі 15935,51грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим від 01.12.2010 №0001851502, вирішено питання про судові витрати, в іншій частині в позові відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, Державна податкова інспекція в місті Алушті Автономної Республіки Крим подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи постанову про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції визнаючи протиправним та скасовуючи податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим про застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 10% у сумі 15935,51грн. нарахованих за прострочення сплати узгодженого податкового зобов'язання за серпень 2010року, розрахованого на підставі платіжних документів за вересень протиправно спрямованих на інші напрямки податковим органом.

Із висновками Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим погоджується колегія суддів, оскільки вважає їх правильними, заснованими на фактичних обставинах і вимогах законів, що регулює дані правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що позивач самостійно задекларував податкові зобов'язання з податку на додану вартість у податковій декларації за червень 2010року в розмірі 360303,00грн. за терміном сплати- 30.07.2010. Позивачем було самостійно задекларовано у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2010року податкове зобов'язання у сумі 624456,00грн., граничний термін сплати податкового зобов'язання - 30.09.2010.

01.12.2010 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0001861502/0 про застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 26876,17грн. за затримку на 31 календарний день узгодженої суми податкового зобов'язання та №0001851502/0 про застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 35931,22грн. за затримку на 29 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 359312,18грн.

Передумовою застосування до позивача штрафних санкцій в зазначених сумах став акт №22.11.2010 №1662/15-2/03348028 невиїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства за період з 31.07.2010 по 29. 10.2010.

Перевіркою встановлено, що податковий орган зарахував самостійно проведені позивачем платежі від 10.08.2010 в сумі 28000,00грн., від 11.08.2010 у сумі 11000,00грн. на загальну суму 39000,00грн. по сплаті узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість у рахунок погашення податкового зобов'язання червня 2010року.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що акт перевірки від 22.11.2010 №1662/15-2/03348028 не відповідає встановленим стандартам якості, зокрема, щодо доказовості, обов'язковості висновків, відсутності первинних документів, суміжності порушення податкового законодавства, коригування податкової звітності. Наявність розбіжностей у викладених фактичних даних в тексті акту перевірки та у додатку 1 до акту перевірки не дає можливість платнику податків встановити: за яке саме порушення, на підставі яких документів до нього застосовані штрафні санкції.

Недоречними визнаються судовою колегією посилання заявника апеляційної скарги на наказ Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим від 17.06.2011 №393 «Про результати службової перевірки», оскільки він, по-перше, складений у зв'язку з виявленими обставинами під час провадження по справі, по-друге, не спрямований до платника податків, а є внутрішнім документом службового реагування на порушення законодавства з боку посадових осіб податкового органу під час проведення перевірки та оформлення її результатів.

Проза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що податковий період червня 2010року вже був перевірений 21.10.2010, був складений акт перевірки №154/15-2/03348028, в якому зазначено, що у червні 2010року позивачем було сплачено із затримкою на 30 днів податкове зобов'язання платіжним дорученням від 30.08.2010 на суму 17000,00грн. та на суму 120000,00грн. Тобто, платіжні документи, які увійшли у додаток 1 до акту перевірки від 22.11.2010 вже були досліджені та враховані під час складання акту від 21.10.2010.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність нарахування позивачу податкового зобов'язання по сплаті штрафних санкцій в розмірі 20% в сумі 26876,17грн., що є підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.12.2010 №0001861502/0.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що право визначення призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, отже суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податку.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що податкове зобов'язання з податку на додану вартість за серпень 2010року було сплачено позивачем без порушення його терміну та в сумі 340000,00грн. Решта податкового зобов'язання за серпень 2010року позивачем сплачена не була (624456,00грн.-340000,00грн.).Як зазначено в акті перевірки, заборгованість була сплачена безготівковим шляхом через установи банку 28.10.2010 платіжним дорученням №2580 у сумі 30000,00грн., 29.10.2010 платіжним дорученням №1223 в сумі 114000,00грн., 29.10.2010 платіжним дорученням №2582 в сумі 16000,00грн. Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що цим платіжним дорученням від 29.10.2010 №1223, від 28.10.2010 №2580, від 29.10.2010 №2582 позивачем було сплачено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за вересень 2010року.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що згідно зі статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституцію і закони України, інші нормативно-правові акти, права і інтереси громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій і повною мірою використовувати надані їм права.

Серед прав органів державної податкової служби, передбачених статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", не має права самостійно, без згоди на то платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.

Статтею 8 Закону України "Про власність" встановлено, що цим Законом встановлюються основні положення про власність в Україні.

Відповідно до статті 4 цього Закону власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджується належним йому майном.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач діяв із значним перевищенням повноважень, передбаченим Конституцією України та Законом України "Про державну податкову службу в Україні", оскільки не вправі був самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, змінюючи призначення платежу, визначеного позивачем у платіжних документах, оскільки платник податків є власником своїх коштів, тобто має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, у тому числі, й визначати призначення платежів.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність застосування до позивача штрафу в розмірі 10% в сумі 15935,51грн., нарахованого на підставі платіжних документів за вересень протиправно спрямованих на інші напрямки податковим органом.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 15935,51грн. та в сумі 26876,17грн., а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Частиною першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.07.2011 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.07.2011 у справі № 2а-16442/10/13/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст виготовлений 23 січня 2012 року

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис С.Ю. Яковенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко