Ухвала суду № 23615129, 28.03.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2012 р.Справа № 2-а-11201/08/1570

Категорія:Головуючий в 1 інстанції:

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Вербицької Н.В. та Кравця О.О.,

при секретарі Тутової Л.С.,

за участю представника позивача Пономаренка Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Меандр»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2008 року ПП «Меандр»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси. З урахуванням уточнень до позову ПП «Меандр»просило визнати нечинним висновок, викладений в акті перевірки № 10354/35-02/31976888 від 09 жовтня 2008 року в частині встановлення порушення ПП «Меандр»п. п. 7.2.4 п. 7.2, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», скасувати податкове повідомлення-рішення № 00043500/0 від 22 жовтня 2008 року, а також стягнути з Державного бюджету України на користь ПП «Меандр»витрати на отримання правової допомоги адвоката в сумі 11800 грн..

В обґрунтування позову зазначалось, що 09 жовтня 2008 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси складено акт за № 10354/35-02/31976888 про результати виїзної позапланової документальної перевірки ПП «Меандр»з питань взаєморозрахунків та правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за придбання ТМЦ від ПП «Пальвітіс»за період з 16 лютого по 04 вересня 2006 року. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00043500/0 від 22 жовтня 2008 року, яким у зв'язку з порушенням п. п. 7.2.4 п. 7.2, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 345138 грн., з яких 230092 грн. за основним платежем та 115046 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями. Висновки акта перевірки щодо порушення позивачем положень Закону України «Про податок на додану вартість»не ґрунтуються на чинному законодавстві, а тому прийняте на підставі акта податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Державного казначейства України в Одеській області.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року позовні вимоги ПП «Меандр»задоволено частково. Визнано нечинним висновок, викладений у акті № 10354/35-02/31976888 від 09 жовтня 2008 року, в частині встановлення порушення ПП «Меандр»п. п. 7.2.4 п. 7.2, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 00043500/0 від 22 жовтня 2008 року у повному обсязі. Стягнуто з Державного бюджету України через ГУДКУ в Одеській області на користь ПП «Меандр»витрати на отримання правової допомоги адвоката в сумі 260 грн.. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, начальник ДПІ у Приморському районі м. Одеси в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги п. п. 7.2.4 п. 7.2 та п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо неможливості формування податкового кредиту з ПДВ по податковим накладним, виписаним суб'єктом господарювання, установчі документи якого постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2008 року визнано недійсними. Крім того, судовим рішенням скасовано свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Пальвітіс»з 12 січня 2006 року. Судом також безпідставно визнано нечинним висновок акта перевірки, що є порушенням ст. 105 КАС України, в якій не передбачено звернення з такими позовними вимогами. Крім того, судом без врахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави»визначено розмір судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету України. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постановленого по справі судового рішення з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник ПП «Меандр»просить залишити апеляційну скаргу представника відповідача без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що в період з 01 вересня по 06 жовтня 2008 року посадовою особою податкового органу проведено виїзну позапланову документальну перевірку ПП «Меандр»з питань взаєморозрахунків та правильності визначення повноти, нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за придбання ТМЦ від ПП «Пальвітіс»за період з 16 лютого по 04 вересня 2006 року.

За результатами перевірки складено акт за № 10354/35-02/3197688 від 09 жовтня 2008 року, в якому зазначено про порушення позивачем п. п. 7.2.4 п. 7.2, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також п. 2 та п. 5 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 230092 грн..

На підставі акта перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 жовтня 2008 року № 0000043500/0, яким ПП «Меандр»визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 230092 грн. за основним платежем, а також суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 115046 грн., а всього на загальну суму 345138 грн..

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що невиконання контрагентом зобов'язань зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи і не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту за господарськими операціями у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо формування такого кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Так, відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за лютий-вересень 2006 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ПП «Пальвітіс».

Відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця): д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

На підставі п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2. Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, всі розрахунки позивача підтвердженні податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та складеними в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037).

Податкові накладні складено особою, яка на момент їх оформлення зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платників податку на додану вартість.

При цьому у податкового органу відсутні претензії безпосередньо до ПП «Меандр». У контролюючого органу існують претензії до ПП «Пальвітіс»- контрагента позивача.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що витрати позивача по господарським операціям з ПП «Пальвітіс» безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача та підтверджуються наявними в матеріалах справи іншими первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріалами справи встановлено, що господарські операції позивача з ПП «Пальвітіс»ґрунтувалися на договорі поставки кондиціонерів, електрообладнання, матеріалів та комплектуючих для ремонту електрообладнання, електронної та холодильної техніки від 16 лютого 2006 року, укладеному між названими суб'єктами господарювання (т. 2 а. с. 4 - 6). Товарність цих операцій, крім належним чином оформлених податкових накладних, підтверджується видатковими накладними, виписками з особових банківських рахунків, а також документами, що свідчать про використання придбаного позивачем майна в подальшій господарській діяльності (т. 2 а. с. 11 -184).

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо порушення податкового законодавства його контрагентом. Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, про що зазначено в акті перевірки, самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Так, на час здійснення спірних господарських операцій продавець товарів був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець (позивач) не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із врахуванням викладеного, апеляційний суд знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на податковий кредит у зв'язку з визнанням постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2008 року нечинним рішення засновника про створення підприємства, установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Пальвітіс»не відповідають обставинам справи, встановленим судом першої інстанції, відповідно до яких ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2008 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2008 року за нововиявленими обставинами, а провадження у зазначеній справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє посилання апелянта на порушення судом першої інстанції постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Відповідно до ст. ст. 87, 90, 94 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право на відшкодування витрат по правовій допомозі за рахунок Державного бюджету України.

Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень КАС України положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також ч. 3 ст. 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підставі п. п. 1.2 Граничних розмірів компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», якщо компенсація в адміністративних справах відповідно до закону сплачується за рахунок держави, граничний розмір витрат не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо компенсації позивачу витрат по оплаті правової допомоги при участі представника у судових засіданнях суду першої інстанції у розмірі 260 грн..

Разом з цим, судом першої інстанції розглянуто по суті позовні вимоги ПП «Меандр»про визнання нечинним висновку, викладеного в акті перевірки № 10354/35-02/31976888 від 09 жовтня 2008 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 17 названого Кодексу (в редакції, чинній на момент звернення ПП «Меандр»із позовом до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

На підставі наведених норм процесуального закону обов'язковою умовою для звернення до суду в порядку адміністративного судочинства при оскарженні рішення суб'єкта владних повноважень є наявність факту прийняття відповідачем нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, обов'язкового для виконання позивачем, що порушує права, свободи чи інтереси фізичної особи, або права та інтереси юридичної особи у сфері публічно-правових відносин.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, звертаючись до суду з адміністративним позовом, ПП «Меандр»серед інших вимог просило визнати нечинним висновок акта перевірки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

З метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок суб'єктів господарювання Державною податковою адміністрацією України наказом від 10 серпня 2005 року № 327 затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно із п. 1.3 названого Порядку акт перевірки є документом, який оформляється за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання. При цьому під актом розуміється службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Таким чином, акт, складений посадовими особами податкового органу за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, яке породжує певні правові наслідки для суб'єкта господарювання, спрямоване на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, а тому не може бути предметом розгляду адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, а також враховуючи положення ч. 1 ст. 203 та п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування постанови суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ПП «Меандр»про визнання нечинним висновку, викладеного в акті перевірки № 10354/35-02/31976888 від 09 жовтня 2008 року, із закриттям провадження у справі в цій частині.

В той же час, оскільки судом першої інстанції в іншій частині заявлених позовних вимог повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає постанову окружного адміністративного суду у вказаній частині без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 203, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу начальника Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року в частині вирішення позовних вимог про визнання нечинним висновку, викладеного в акті перевірки № 10354/35-02/31976888 від 09 жовтня 2008 року, - скасувати, а провадження у справі у вказаній частині закрити.

В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 02 квітня 2012 року.

Головуючий:

Судді: