Ухвала суду № 23599293, 26.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2012 р. м. Київ К-28527/09-С

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2008 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2009 р.

у справі №2-а-10408/08/1570

за позовом Приватної фірми «Южновація»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватна фірма «Южновація»(далі -позивач) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2008 р. (суддя -Федусик А.Г.), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя -Бітов А.І., судді -Милосердний М.М., Ступакова І.Г.), позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 06.02.2008 р. №0001212310/0 та №0001222310/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками контролюючого органу з 27.11.2007 р. по 14.01.2008 р. була проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.09.2007 р., за результатами якої складено акт від 21.01.2008 р. №229/23-30/19040309.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем пп. 4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. №283/97-ВР, у результаті чого донараховано податок на прибуток у сумі 78553,00 грн., та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, у результаті чого донараховано податок на додану вартість у сумі 168359,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, податковою інспекцією 06.02.2008 р. були прийняті податкові повідомлення -рішення: №0001212310/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 78553,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 36680,00 грн., №0001222310/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 168359,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 84179,50 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями -рішеннями позивач оскаржив їх до Державної податкової адміністрації в Одеській області, рішенням якої від 12.06.2008 р. було скасовано податкове повідомлення -рішення №0001212310/0 у частині нарахування основного зобов'язання на суму 35700 грн. та штрафних санкцій на суму 2953 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, щодо помилковості та необґрунтованості висновків відповідача про наявність порушень з боку позивача, а саме -невіднесення до складу валового доходу сум заборгованостей, що залишилися несплаченими після закінчення строку позовної давності по договорам з підприємствами ПП «Бенефіт», яке постановою господарського суду Одеської області від 15.08.2003 р. було визнано банкрутом, з ПП «Уранія», яке постановою господарського суду Одеської області від 15.08.2003 р. було визнано банкрутом, з ПП «Смаракд-Трейд», яке рішенням господарського суду Одеської області від 30.08.2004 р. припинено, та по договорам з ПП «Делія», з ТОВ «Автотранспостач»та з ПП «Альянс-С», внаслідок чого було занижено суму валового доходу в 2007 році на 431667 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було укладено наступні угоди:

- 18.07.2002 р. з ПП «Бенефіт»був укладений договір №18/07/02 про надання транспортно -експедиційних послуг, відповідно до умов якого та додаткової угоди до нього від 19.07.2002 р., оплата позивачем отриманих від ПП «Бенефіт»послуг повинна була здійснюватись протягом трьох років, але не пізніше 02.04.2008 р. Заборгованість позивача по оплаті отриманих від контрагента послуг становить 49140 грн.;

- 20.12.2002 р. з ПП «Бенефіт»та ПП «Альянс-С»була укладена угода про уступку права вимоги, відповідно до якої право вимоги оплати заборгованості по зазначеному договору №18/07/02 перейшло до ПП «Альянс-С». При цьому відповідно до п.7 цієї угоди строк погашення боргу в сумі 49140 грн. було встановлено до 02.04.2008 р.;

- 29.06.2002 р. з ПП «Уранія»був укладений договір на здійснення маркетингових послуг №29-06/2002, відповідно до умов якого вартість послуг склала 28775 грн., які позивач повинен був сплатити ПП «Уранія»у строк до 31.12.2007р.;

- 20.12.2002 р. з ПП «Уранія»та ПП «Альянс-С»була укладена угода про уступку права вимоги, відповідно до якої право вимоги оплати заборгованості по зазначеному договору перейшло до ПП «Альянс-С». Відповідно до цієї угоди строк погашення боргу в сумі 28775 грн. було встановлено до 31.12.2007 р.;

- 17.05.2004 р. з ПП «Смаракд-Трейд»був укладений договір по організації контролю очистки б/у металевих конструкцій, сортування №17/05/2004/1. Відповідно до цього договору вартість послуг склала 220664 грн., які, відповідно до додаткової угоди до договору від 18.05.2004 р., позивач повинен був сплатити ПП «Смаракд-Трейд»у строк до 01.03.2008 р.;

- 29.08.2006 р. з ПП «Смаракд-Трейд»та ПП «Металіст 2005»була укладена угода про уступку права вимоги, відповідно до якої право вимоги оплати заборгованості по зазначеному договору перейшло до ПП «Металіст 2005». При цьому відповідно до цієї угоди строк погашення боргу у сумі 220664 грн. було встановлено до 17.05.2008 р. Між позивачем, ПП «Металіст 2005»та ПП «Висотбуд»була укладена угода від 29.11.2006 р. про уступку права вимоги, відповідно до якої право вимоги оплати зазначеної заборгованості перейшло до ПП «Висотбуд».

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що станом на 30.09.2007 р., тобто на кінець перевіряємого періоду, строк виконання позивачем зобов'язань по договорам з ПП «Бенефіс», ПП «Уранія»та ПП «Смаракд-Трейд»ще не наступив, а строк позовної давності по кредиторській заборгованості позивача у сумі 49140 грн., 28775 грн. та 220664 грн. відповідно, не розпочав перебігу.

Крім того, між позивачем та ПП «Делія»було укладено договір купівлі -продажу від 17.02.2004 р. №123 та додаткової угоди від 24.02.2004 р., відповідно до яких, позивач повинен був сплатити зазначеному підприємству суму за придбаний товар у розмірі 23707 грн. у строк до 01.01.2007 р. У відповідності до положень ст.ст. 257, 261 ЦК України строк позовної давності по цьому зобов'язанню спливав 01.01.2010 р.

Між позивачем та ТОВ «Автотранспостач»22.01.2003 р. було укладено договір купівлі продажу відходів та металоконструкцій №22-01. Відповідно до цього договору та додаткової угоди до нього від 31.03.2003 р., позивач повинен був сплатити зазначеному підприємству плату за придбаний товар у сумі 88917 грн. у строк до 01.06.2007 р. У відповідності до положень ст.ст. 257, 261 ЦК України строк позовної давності по цьому зобов'язанню повинен був сплинути 01.06.2008 р.

Між позивачем та ПП «Альянс-С»17.10.2002 р. був укладений договір купівлі -продажу лому чорних металів №17-10/02БД. Відповідно до цього договору та додаткової угоди №1/1 до нього від 10.12.2004 р., позивач повинен був сплатити зазначеному підприємству плату за придбаний товар у сумі 20464 грн. у строк до 31.12.2006 р. Відповідно до положень ст.ст. 257, 261 ЦК України строк позовної давності по цьому зобов'язанню спливав 31.12.2009 р.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 30.09.2007 р., тобто на кінець перевіряємого періоду, строк позовної давності по кредиторській заборгованості позивача перед ПП «Делія», ТОВ «Автотранспостач»та ПП «Альянс-С»у сумі 23707 грн., 88917 грн. та 20464 грн., відповідно, не сплинув.

Отже, судом першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що у ПФ «Южновація»не було законних підстав відносити вказану кредиторську заборгованість по договорам з ПП «Бенефіт», ПП «Уранія», ПП «Смаракд-Трейд», ПП «Делія», ТОВ «Автотранспостач»та ПП «Альянс-С»на загальну суму 431667 грн. до складу валового доходу, а висновки відповідача про порушення позивачем пп. 4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є хибними.

Суд касаційної інстанції вважає що судами попередніх інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги доводи відповідача про те, що рішеннями господарського суду Одеської області ПП «Бенефіт», ПП «Уранія»та ПП «Смаракд-Трейд»визнано банкрутами та припинено їх державну реєстрацію, оскільки згідно із вказаними договорами уступки, права вимоги боргів позивача перед цими підприємствами були передані іншим кредиторам, і ліквідація цих підприємств не є підставою для визнання зазначеної кредиторської заборгованості позивача безнадійною, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що посилання відповідача на відсутність відображення у бухгалтерському обліку позивача зміни кредиторів по зазначеним договорам є безпідставними, оскільки на момент розгляду справи вказані договори уступки права вимоги ніким не оскаржені і не визнані недійсними, і невідображення цих операцій у бухгалтерському обліку позивача відповідно до діючого законодавства не є підставою для визнання його кредиторської заборгованості безнадійною, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем у ході перевірки позивача були встановлені порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які виразилися в тому, що позивачем неправомірно було віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку у розмірі 168359 грн., сплачені у зв'язку з придбанням послуг Укрзалізниці по перевезенню залізничним транспортом товарів, операції з поставки яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість згідно з п. 11.44 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», та у зв'язку з придбанням послуг з порізки, обробки, проведення експертизи та інших послуг по лому чорних металів, операції з поставки якого звільняються від оподаткування податком на додану вартість відповідно до цієї ж норми.

Суд касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, та вважає помилковими висновки відповідача про наявність зазначених порушень з наступних підстав.

Відповідно по п. 11.44 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, яка діяла у перевіряємий період, тимчасово до 01.01.2008 р. операції з поставки відходів і брухту чорних металів, у тому числі операції з імпорту таких товарів, звільняються від оподаткування.

У період з 06.02.2007 р. по 30.09.2007 р. позивачем здійснювалися операції з придбання відходів і брухту чорних металів. При цьому відповідно до п. 11.44 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», суми податку на додану вартість, сплачені в ціні товару, не включалися позивачем до складу податкового кредиту.

Крім того, в зазначений період позивачем отримувалися послуги по перевезенню залізничним транспортом відходів і брухту чорних металів, та послуги по порізці, обробці, проведенню експертизи та інших послуг відносно цих товарів. При цьому, суми податку на додану вартість, сплачені у ціні отриманих послуг, включалися позивачем до складу податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит складається з сум податку, нарахованих (сплачених) платником податку по ставці 20% протягом облікового періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону).

Приписами до пп. 7.4.2 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», було передбачено, що у випадку якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбання (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, та вважає, що у позивача не було законних підстав не відносити сплачені суми податку при придбанні зазначених послуг до складу податкового кредиту, а тому висновки відповідача про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є неправомірними.

Колегія суддів суду касаційної інстанції також погоджується з тим, що доводи відповідача про те, що оскільки придбані послуги були пов'язані з операціями, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»звільняються від оподаткування відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 цього Закону сплачені у вартості цих послуг суми податку не повинні включатися до складу податкового кредиту, є необґрунтованими у зв'язку з тим, що зазначена норма містить вичерпний перелік підстав для невключення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а саме - якщо придбані товари використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону.

Між тим, як правильно встановлено судовими інстанціями, позивачем придбавалися послуги, які призначалися для використання в операціях, які звільнені від оподаткування відповідно до п. 11.44 ст. 11, що відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 5 цього Закону не є підставою для невключення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає правильною позицію судів попередніх інстанцій, щодо безпідставності посилань відповідача у своїх запереченнях проти позову на положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни у пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки зазначений Закон було прийнято 28.12.2007 р. і його положення не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли у перевіряємий період, а саме з 06.02.2007 р. по 30.09.2007 р., оскільки закон не має зворотної дії у часі.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2008 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2009 р. у справі № 2-а-10408/08/1570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

Суддя О.М. Нечитайло