Ухвала суду № 23596362, 19.03.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13456/11/0170/13

19.03.12 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Горошко Н.П. ,

Лядової Т.Р.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

розглянувши матеріали справи № 2а-13456/11/0170/13 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Ольшанська Т.С. ) від 06.12.11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексмо-Крим" (вул. Пролетарська 12/А, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95001)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним, недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.12.2011 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексмо-Крим" до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним, недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим №0011002301 від 19.10.2011.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексмо-Крим" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.12.2011 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексмо-крим" є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 27.10.2006, є платником податків і зборів, в тому числі податку на додану вартість, взяте на облік у ДПІ в м. Сімферополь у якості платника ПДВ з 20.02.2007.

ДПІ в м. Сімферополі АР Крим проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "Ексмо-Крим" з питань взаємовідносин з ПП "Екотехконсалтінг" за червень 2011 року., за результатами якої складений акт від 23.09.2011 №13435/23-4/34700163, за висновками якого встановлено порушення підпунктів 14.1.191, 185.1., 188.1, 198.2, 198.6 Податкового кодексу України, в результаті чого збільшено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту на 221,5 тис. грн.. та донараховано суму податку на додану вартість за червень 2011 року у сумі 108874,00 грн. (а.с.7-15)

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.10.2011 №0011002301 на суму 208875,00 грн., в тому числі, за основним платежем -208874,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -1,00 грн. (а.с.6)

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені в Податковому кодексі від 02.12.2010 №2755-VІ (далі -ПК України).

Згідно підпункту 200.1. ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно підпункту 14.1.179. ПК України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

За підпунктом 14.1.181. податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У підпункті 198.3. ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 14.1.191 статті 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За підпунктом 198.1. ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до підпункту 198.2. ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата послуг відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Виходячи зі змісту наведених норм, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, ТОВ "Ексмо-Крим" мало господарські відносини з ПП "Екотехконсалтінг" на підставі договору від 01.06.2011 №32 (а.с. 19-20).

Відповідно до умов договору продавець був зобов'язаний поставити, а покупець прийняти і оплатити непродовольчу продукцію - пакувальні матеріали. Відповідно до пункту 3.1. договору при передачі продукції сторонами оформляються видаткові накладні у двох примірниках. На підставі договору сторонами були складені видаткові накладні від 01.06.2011 №РН-00000256 на 207 рулонів ціною 1851,85 грн., на загальну суму 460000,00 гри., у тому числі ПДВ 76666,67 грн., від 03.06.2011 №РН-00000258 на 569 рулонів ціною 644,41 грн. вартістю 440000,00 грн., у тому числі ПДВ 73333,33 грн., від 02.06.2011 на постачання 161 рулону ціною 2220,50 грн., вартістю 429000,00 грн., у тому числі ПДВ 71500,00 грн.

Постачальником були виписані податкові накладні від 01.06.2011 №1 на суму 460000,00 грн., від 02.06.2011 №2 на суму 429000,00 грн., від 03.06.2011 №3 на суму 440000,00 грн.(а.с. 21,22,23)

Продавцем поставлено товар на склад, що належить ТОВ "Логос Транс", за адресою м. Київ, вул. Лугова, 96, на підставі договору про зберігання від 01.07.2011 №01/07, що підтверджується актом приймання-передачі товару від 01.07.2011 (а.с.42,43-44).

Згідно акту звірки розрахунків від 26.10.2011 №2 між позивачем та постачальником оплата за товар не проводилась, заборгованість підприємства складає 1329000,00 грн. (а.с.41)

Таким чином, суми податку на додану вартість увійшли до складу ціни придбаних товарів.

Встановлено, що зазначена сума ПДВ була включена позивачем до складу податкового кредиту у декларації з ПДВ червня 2011 року, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до підпункту 184.1. ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Встановлено, що приватне підприємство "Екотехконсалтінг"- постачальник позивача зареєстровано платником податку на додану вартість у ДПІ у Печерському районі м. Києва 25.03.2010, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 64).

Таким чином, на момент складання податкових накладних ПП "Екотехконсалтінг" було юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог статті 201 ПК України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Аналізуючи наведе судова колегія дійшла висновку, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Фактичне отримання товару для подальшого використання у господарської діяльності позивача підтверджуються матеріалами справи, а саме: копіями договору, видатковими накладними, актами приймання-передачі на відповідальне зберігання.

Посилання відповідача на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: трудових ресурсів (персоналу), основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, що, на думку представника відповідача, свідчить про нікчемність договорів підряду, судова колегія вважає необґрунтованим виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 193.1. ПК України - визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч.1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч.1 ст.207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частиш.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку між позивачем та його контрагентом укладений договір поставки, купівлі-продажу пакувального матеріалу, що використається у наступному в господарський діяльності покупця - оптова торгівля папером. Картоном, книгами, журналами та канцелярським приладдям. Доказом виконання умов договору є видаткові накладні та акт приймання-передачі на відповідальне зберігання. Крім того, матеріалами справи та поясненнями представників сторін підтверджено фактичне отримання товару за договором, тобто наявність матеріального результату господарської діяльності.

Зазначене свідчить про те, що укладення договорів спрямовано на реальне настання правових наслідків і при виконанні цих договорі кожна сторона діяла в межах діючого законодавства України.

Таким чином, зазначене спростовує висновок відповідача, що даний правочин є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Також судова колегія зазначає, що положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України, застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, умовою визнання правочину нікчемним, у даному випадку, є встановлення факту здійснення діяльності без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, отримав податкові накладні, облікував надходження товару у відповідних реєстрах бухгалтерського обліку, висновок податкового органу про неправомірність віднесення позивачем до податкового кредиту зазначеної суми ПДВ - не правомірні та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано належних, допустимих доказів, що позивач та контрагент позивача діяли узгоджено протиправно, суми податкового кредиту за господарськими операціями, були фіктивними, що діяльність має ознаки фіктивного підприємництва, не надані докази протиправного характеру договорів.

Враховуючи наведене, правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.12.11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Н.П.Горошко

підпис Т.Р.Лядова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко