Ухвала суду № 23592862, 28.02.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-127/11/17/0170

28.02.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Привалової А.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Карпова І.І.

за участю сторін:не з'явились,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Папуша О.В.) від 26.07.11 у справі № 2а-127/11/17/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Дистриб'юшн Крим» (вул.Ген.Васильєва, 44б, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95047)

до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул.М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2011 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Дистриб'юшн Крим» до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 15.10.2010 року №0024182301/2, яким донараховано позивачу зобов'язання з податку на додану вартість загальною сумою 700035грн., з яких 466690грн. за основним платежем, 388847грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 08.06.2010 №0020932301/0 (від 03.08.2010 №0020932301/1, від 15.10.10 №0020932301/2), яким позивачу донараховано зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств загальною сумою 694797,70грн., з яких 541438грн. -за основним платежем, 153359,70грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору - 3,40 грн.

Не погодившись з даним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2011 та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомили.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що актом від 28.05.10 №1705/23-7/36115872 документальної виїзної планової перевірки ТОВ «Гранд Дистриб'юшн Крим» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.09.2008 по 31.12.2009 встановлено порушення пп.4.1.2, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у ІІ -ІV кварталах 2009 року на суму 541438, а також вимог пп.4.1 ст.4, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, пп.7.4.3, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 1903498грн., внаслідок чого донараховано податку на додану вартість у розмірі 777694грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 08.06.2010 прийняті податкові повідомлення-рішення №0024182301/0, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з ПДВ на суму 1 903 498грн., з яких 777694грн. -за основним платежем, 388847грн. -за штрафними санкціями, а також податкове повідомлення-рішення №0020922301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 694797,70грн., з яких 541438грн. -за основним платежем, 153359,70грн. -за штрафними санкціями.

За результатами адміністративного оскарження повторна скарга позивача задоволена частково, відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення №0024182301/2 від 15.10.2010, яким позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 700035грн., у тому числі 466690грн. за основним платежем, 233345грн. за штрафними санкціями. Податковими повідомленнями-рішеннями від 06.06.2011 №0024182301/3 та №0020922301/3 податкові зобов'язання визначені в тих же сумах.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що за встановлених обставин та наданих сторонами доказів позивачем не були допущені встановлені податковим органом порушення за перевірений період формування валових доходів та валових витрат, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які здійснені позивачем і підтверджені належним чином складеними первинними документами.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що судом вірно встановлені обставини справи і надана ним правильна правова оцінка.

Стосовно формування валових доходів відповідач вважає, що позивачем в порушення пп.4.1.2 та пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не віднесено до складу валових доходів суму по переводу боргу від ТОВ «Грей-Севастополь»по боржникам ЗАТ «Оболонь «Красилівське» та ТОВ «Солана»за договорами №3 і №4 про відступлення права вимоги від 30.04.2009 у загальній сумі 129830,00грн.

Так, за умовами договору №4 від 30.04.2009, укладеного між позивачем (новий дебітор), ТОВ «Грей-Севастополь (дебітор) та ДП ЗАТ «Оболонь «Красилівське»(кредитор), ТОВ «Грей-Севастополь»перевело на позивача свій борг перед ДП ЗАТ «Оболонь «Красилівське»на суму 14028грн., за договором купівлі-продажу №1170 від 24.12.2008, укладеного між дебітором і кредитором. Сума переданої вимоги у відповідності з умовами договору підлягає поверненню у вигляді тари або оплати новим дебітором кредитору за вимогою з моменту підписання договору. За умовами договору №4 від 30.04.2009 ТОВ «Солана»(дебітор) перевело на позивача свій борг перед кредитором ДП ЗАТ «Оболонь Красилівське»на суму 115802грн., сума переданої вимоги у відповідності з умовами договору підлягає поверненню у вигляді тари або оплати новим дебітором кредитору за вимогою з моменту підписання договору.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий дохід визначено як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно підпункту 4.1.2. пункту 4.1 статті 4 цього Закону валовий доход включає доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

Проте акт перевірки не містить висновків з посиланням на первинні документи бухгалтерського обліку позивача та матеріалами справи не встановлено, що у перевіреному періоді позивач отримував дохід від операцій по переведенню боргу за вказаними договорами, який повинен включатись до складу валового доходу. Тому висновки акту перевірки про заниження валового доходу є необґрунтованими та не підтвердженими первинними документами бухгалтерського обліку позивача.

Щодо правильності формування позивачем валових витрат актом перевірки встановлено завищення позивачем валових витрат, у зв'язку з їх формуванням за операціями, непов'язаними з господарською діяльністю. Так податковий орган вважає, що позивачем зайво включені до складу валових витрат транспортні послуги від ТОВ «Каскад-Транссервіс», ТОВ «Південь-Трак», ТОВ «Біотрейд»та до перевірки не надано доказів факту перевезення товарів.

Проте, такі висновки відповідача не знайшли свого документального підтвердження.

Відповідно до умов договору №СИ-12 від 01.04.2009 транспортного експедирування, укладеного між позивачем (експедитором) та Сімферопольською філією ТОВ «Біотрейд»(замовником), за плату та рахунок останнього експедитор виконує або організовує виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу -транспортно-експедиційних послуг, на виконання якого позивач має ліцензію Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України.

На виконання вказаного договору позивачем були укладені договори транспортно-експедиційного обслуговування від 01.04.2009 з ТОВ «Каскад-Транссервіс»(перевізник-експедітор) та від 10.04.2009 з ТОВ «Південьтрак»про перевезення вантажів автомобільним транспортом, за умовами яких перевізники зобов'язані надавати транспортні послуги з перевезення вантажів. Факт виконання послуг з транспортного експедирування підтверджено відповідними товарно-транспортними накладними, які відповідачем не були визнані як такі, що пов'язані з господарською діяльністю позивача через зазначення в них замовником послуг Сімферопольську філію ТОВ «Біотрейд», і в яких позивач зазначений як автопідприємство.

Але, дана обставина не свідчить про понесення позивачем витрат з придбання послуг з перевезення вантажів, які не пов'язані з його господарською діяльністю.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 932 Цивільного кодексу України передбачає право експедитора залучати до виконання договору транспортного експедирування інших осіб.

Таким чином, понісши витрати на придбання послуг з перевезення вантажів для виконання договору транспортного експедирування №СИ-12 від 01.04.2009 позивач здійснив витрати, які пов'язані з його власною господарською діяльністю.

Також податковим органом зроблено висновок, що позивачем до складу валових витрат неправомірно включена сума сплати відсотків за гарантією банка у розмірі 200429,49грн. за 2009 рік, оскільки вказані втирати не мають відношення до компенсації вартості придбаних товарів (робіт, послуг), придбаних для подальшого використання в господарській діяльності.

Проте такі висновки податкового органу не можна визнати обґрунтованими.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем (покупець) та ЗАТ «Оболонь»(продавець) укладено договір купівлі-продажу продукції від 27.03.2009 №50, предметом якого є придбання пива, безалкогольних напоїв та слабоалкогольних напоїв, мінеральної води для подальшої реалізації. Умовами договору передбачено проведення розрахунків без попередньої оплати тільки при наданні відстрочки платежу та відповідно вибраним продавцем засобам забезпечення боргових зобов'язань покупця, зокрема банківська гарантія.

На виконання умов цього договору з метою отримання продукції ЗАТ «Оболонь»на умовах відстрочки платежу, між позивачем та Акціонерним банком «Південний»було укладено договори про надання гарантії від 13.04.2009 №320 та від 23.06.2009 №631, предметом яких є обов'язок банку надати непокриту безвідкличну гарантію виконання грошових зобов'язань позивача на користь ЗАТ «Оболонь» на загальну суму 6000000,00грн. на строк до 31.12.2009.

Також договором від 22.06.2009 №621 про надання гарантій Акціонерний банк «Південний»надає на прохання принципала (позивача) непокриту безвідкличну гарантію на загальну суму 600000,00грн. на строк до 31.01.2010 на користь Сумісного кіпрсько-українського підприємства з обмеженою відповідальністю «Піраміда» на виконання договору постачання №24-09 від 17.03.2009.

Відповідно до умов вказаних договорів про надання гарантій позивач зобов'язався сплачувати банку комісійну винагороду за відкриття гарантій у сумі 500грн. та 6% річних від суми гарантії.

У відповідності до ст.560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 567 Цивільного кодексу України визначено, що гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Надання банківських гарантій є банківською послугою у відповідності до вимог Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції що відповідно до ст..49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»надання банківських гарантій розглядається як кредитна операція, а тому сплата комісійної винагороди за надану банківську гарантію має розглядатись як сплата процентів за борговими зобов'язаннями.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.5. статті 5 цього Закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Пунктом 5.3 статті 5 вказаного Закону визначено вичерпний перелік витрат платника податків, які не відносяться до складу валових витрат.

Як вбачається з зазначеного пункту Закону комісійні за надання банківської гарантії, а також витрати на експедирування не включені до переліку витрат платника податків, які не відносяться до складу валових витрат.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що позивач мав право на віднесення цих сум до валових витрат, які понесені позивачем у власній господарській діяльності.

Доводи апеляційної скарги, що вказані господарські операції не пов'язані зі здійсненням власної господарської діяльності позивача спростовуються матеріалами справи.

Стосовно висновків податкового органу у акті перевірки про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат суму відсотків, сплачених банку ПАТ АБ «Південний»за договором про переведення боргу №1/722 від 28.12.2009 між ТОВ «Грей-Севастополь»- первісний боржник, ТОВ «Гранд Дистрибюшн Крим»- новий боржник та ПАТ АБ «Південний»- кредитор за кредитним договором №USD-722л від 11.07.2006 у сумі 40955,56грн. в 4 кварталі 2009 року та неправомірного включення курсової різниці у сумі 137211,61грн. при перерахунку вартості іноземної валюти, яка виникла за договором про переведення боргу №1/722 від 28.12.2009, судова колегія вважає такі висновки необґрунтованими.

Підпунктом 5.5.1 пункту 5.5. статті 5 цього Закону визначено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.3.3. пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.

Таким чином, на думку судової колегії витрати на сплату відсотків (процентів) за отриманим борговим зобов'язанням і курсова різниця за валютною заборгованістю правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат згідно з пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 та пп.7.3.3. п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо правильності формування позивачем податкового кредиту, податковим органом встановлено неправомірне включення до складу податкового кредиту податкових накладних попереднього перевіреного періоду за липень-вересень 2009 року. В порушення пп.7.2.6, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.2, 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» вказані податкові накладні включені у реєстр отриманих податкових накладних та внесені у додаток 5 декларації на загальну суму 1575417,00грн.

Але, такі висновки податкового органу не можна визнати обґрунтованими.

Матеріалами справи встановлено, що позивач включив до складу податкового кредиту в період з липня по вересень 2009 року податкові накладні, що виписані у попередніх до звітного періодах, у зв'язку з тим, що такі податкові накладні були отримані від постачальників пізніше періоду їх виписки.

Відповідно п.п.7.5.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Обмеження щодо нарахування податкового кредиту визначено пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону, з положень якого, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судова колегія зазначає, що з аналізу наведених норм слідує, що єдиною підставою для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів, є належним чином оформлена податкова накладна, тобто право платника податку на податковий кредит поставлено в залежність від отримання податкової накладної.

Закон не ставить право платника податку на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту в залежність від того в якому періоді виписані податкові накладні. Вищезазначені податкові накладні включені позивачем до складу податкового кредиту в межах строку давності 1095 днів, який передбачений ст.15 Закону України "Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на момент формування позивачем податкового кредиту).

Як вбачається із матеріалів справи, податкові накладні суми ПДВ по яких були виключені відповідачем зі складу податкового кредиту позивача на загальну суму 1575417,00грн. у зв'язку із тим, що виписані в іншому періоді, відповідають вищезазначеним нормам Закону України "Про податок на додану вартість», та виписані платником податку на додану вартість, що відповідачем не заперечується.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право на формування податкового кредиту виникло у позивача у відповідний податковий період при отриманні податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а тому позивачем дотримано вимоги встановлені законодавцем та сформовано податковий кредит за липень-вересень 2009 року відповідно до вимог встановлених законом, у межах строку давності (1095 днів), встановленого п.п 15.3.1 п. 15.3 ст.15 Закону №2181.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями ст.ст.195, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від від 26.07.11 у справі № 2а-127/11/17/0170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 05 березня 2012 р.

Головуючий суддя підпис А.В.Привалова

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.В.Привалова