Ухвала суду № 23579876, 28.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4198/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В

Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

"28" березня 2012 р. м. Київ

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Данилова М. В.

Федорова Г. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотехнології 2000" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотехнології 2000" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від 05.09.2011 року №0000852301/725.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, відповідачем -ДПІ в Обухівському районі Київської області подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постановляючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки відповідачем не надано доказів правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, то воно підлягає скасуванню.

З вказаним висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18 серпня 2011 року ДПІ в Обухівському районі Київської області було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Біотехнології 2000»з питань достовірності визначення сум податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року та з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року.

Під час проведення перевірки, було встановлено порушення позивачем ч.1 ст. 203, ч.ч.1,2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Палтеск» та ТОВ «Торговий дім «України-Молдова», які не були спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, здійснених ТОВ «Біотехнології 2000»при придбанні та продажу товарів; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 157305,43 грн. за січень 2011 року та завищення податкового кредиту на суму 777646,00 грн., що вплинуло на завищення відємного значення з податку на додану вартість за березень 2011 року.

За результатами перевірки було складено акт від 18.08.2011 року № 1262/2301/36890444.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.09.2011 № 0000852301/725, згідно з яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 934953,00 грн., з них: 934592,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ст. 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Выдповыдно до ст. 92 Цивільного кодексу України, у разі, якщо учасником правочину є юридична особа, вона набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, або шляхом представництва.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Біотехнології 2000»та ТОВ «Палтеск»укладено договір поставки нафтопродуктів від 12.01.2011 № 110108, предметом якого була купівля-продаж нафтопродуктів.

Суми сплаченого податку на додану вартість (157305,43 грн.) на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Палтеск»за даним договором поставки нафтопродуктів, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за січень 2011 року.

12.03.2011 року між ТОВ «Біотехнології 2000»та ТОВ «Торговий дім «України-Молдова»укладено договір поставки нафтопродуктів від 12.03.2011 № 01-ПК, предметом якого була купівля-продаж суміші газового конденсату та нафти.

Висновки податкового органу про нікчемність зазначених договорів, ґрунтуються на тому, що контрагенти позивача ТОВ «Палтеск» та ТОВ «Торговий дім «України-Молдова» не знаходяться за місцезнаходженням, а також на тому, що документи податкової звітності ТОВ «Палтеск»підписані від імені директора іншою особою.

Однак, такі висновки податкового органу є необґрунтованими, адже закон взагалі не повязує нікчемність правочину з вказаними обставинами.

Відповідачем не надано суду доказів визнання вищезазначених договорів недійсними у судовому порядку.

Також, відповідачем ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не надано доказів про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Біотехнології 2000», ТОВ «Палтеск»і ТОВ «Торговий Дім «Україна Молдова»з питань ухилення позивачем та вказаними підприємствами від сплати податків.

Враховуючи викладене, твердження податкового органу про порушення сторонами правочину частини пятої статті 203, частин першої та другої статі 215, а також статті 216 Цивільного кодексу України під час укладення договорів від 12.01.2011 № 110108 і від 12.03.2011 № 01-ПК є помилковим.

Щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2011 року та березень 2011 року колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно пункту 198.1 статі 198 Податкового кодексу України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов»язань, власному капіталі підприємства, а первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до положень ст.9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 цієї ж статті Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату і місце складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження права на податковий кредит позивач отримав від ТОВ «Палтеск»і ТОВ «Торговий Дім «Україна Молдова»податкові накладні на суму 934951,43 грн. Факт виконання робіт і оплати їх вартості, у тому числі сплати сум ПДВ у складі ціни за виконані роботи, підтверджується належним чином оформленими первинними документами: податковими та видатковими накладними, рахунками-фактури, виписками з банківського рахунку, квитанціями до прибуткових касових ордерів, розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних, актами здачі-приймання робіт (виконання послуг), які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, вищевказані документи підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з контрагентами щодо поставки нафтопродуктів та переробки сировини.

Крім цього, колегією суддів було встановлено, що контрагенти позивача -ТОВ «Палтеск» та ТОВ «Торговий дім «України-Молдова» на час здійснення господарських операцій з позивачем були в ЄДРПОУ, мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Тому, колегія суддів вважає, що не може бути підставою донарахування позивачу податкових зобов'язань, по взаємовідносинам з контрагентами - ТОВ «Палтеск»і ТОВ «Торговий Дім «Україна Молдова», які на думку податкового органу мають ознаки фіктивності, оскільки на момент здійснення господарських операцій останні були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти господарювання та платники ПДВ.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які були покладені ним в основу висновків про завищення позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість, також відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про нікчемність господарських договорів, укладених між позивачем та зазначеними товариствами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.41,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Ключкович В.Ю.

Судді: Данилова М.В.

Федорова Г.Г.