Ухвала суду № 23574107, 29.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8699/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" березня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі міста Києва з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №00009792312 від 31 грудня 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2011 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)», скорочена назва - ТОВ «АСТІ (Україна)»зареєстроване Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією 21 серпня 1999 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією в Шевченківському районі міста Києва проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «АСТІ (Україна)»щодо підтвердження відомостей, триманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП ОСОБА_3, за період з 01 липня 2008 року по 30 листопада 2008 року.

За результатами проведеної перевірки складено Акт № 4638/23-12/20027449 від 23 грудня 2010 року, яким встановлено порушення Позивачем вимог пп. 7.4.5, п. 7.4 пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р., та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 135 030,31 грн. протягом липня - жовтня 2008 року, сформованого за наслідками операцій позивача з ПП ОСОБА_3, правочини між якими є нікчемними

На підставі акта перевірки 31 грудня 2010 року Державною податковою інспекцією в Шевченківському районі м. Києва було винесено податкове повідомлення - рішення №00009792312/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 135 030, 00 грн. та нараховано штрафні (фінансових) санкції у розмірі 67 517,00 грн.

Позивач, не погодившись з вказаними податковими повідомленнями -рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»оскаржувані рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

У зв'язку з цим, вважаючи спірне податкове повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову та скасовуючи спірне податкове повідомлення - рішення відповідача, керувався тим, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ПП ОСОБА_3, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у відповідача відсутні підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування, а також нарахування штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи вбачається, що податкове повідомлення - рішення №00009792312/0 від 31 грудня 2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 135 030 грн. прийняте відповідачем за порушення позивачем пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03 квітня 1997 року.

Однією з підстав, на основі якої відповідачем зроблений висновок про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість при формуванні податкового кредиту та як наслідок -завищення від'ємного значення з ПДВ є те, що правочини між ТОВ «АСТІ (Україна)»та ПП ОСОБА_3 були спрямовані не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а на зменшення суми податків, що підлягають сплаті до бюджету, а отже позивач діяв з метою, спрямованою на приховування отриманих доходів від оподаткування.

Аналізуючи фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність зменшення Товариству бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України «Про податок на додану вартість».

Так, п. 1.7 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, протягом липня - листопада 2008 року позивачем з ПП ОСОБА_3 було укладено ряд договорів купівлі - продажу зернових культур, за умовами яких продавець (ПП ОСОБА_3) зобов'язувався передати у власність покупця (ТОВ «АСТІ (Україна)») товар, на умовах, передбачених договорами.

На виконання умов договорів купівлі - продажу ПП ОСОБА_3, у період з липня по жовтень місяць 2008 року поставив позивачу обумовлений договорами товар (пшеницю 5-6 класу, насіння соняшнику) на загальну суму 810 181,86грн., в тому числі ПДВ-135 030,31 грн.

Виконання зазначеного договору підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними, товарно - транспортними накладними, складськими квитанціями на зерно, податковими накладними, та реєстрами отриманих накладних.

Також на виконання умов договорів ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»перерахувало грошові кошти на рахунок ПП ОСОБА_3, що підтверджується виписками з банку ЗАТ «ОТП Банк», щодо проведених операцій по рахунку НОМЕР_2 та виписками з банку ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», щодо проведених операцій по рахунку № НОМЕР_1 ТОВ «АСТІ (Україна)».

Окрім цього, в подальшому, що також не заперечується відповідачем, придбаний у ПП. ОСОБА_3 товар був реалізований.

Колегія суддів також звертає увагу, що засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№ 996-XIV від 16 липня 1999 року.

Відповідно до ст. 3 Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, реєстрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 вказаного Закону).

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України»для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, в тому числі самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

Статтею 1 Закону визначено, що господарська операція -дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ -документ який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п.5 ст.9 вказаного Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійсненні.

Матеріалами справи підтверджується, що контрагент позивача -ПП ОСОБА_3, на момент укладання вказаних договорів закупівлі було зареєстровано, у встановленому законодавством порядку, як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та мало свідоцтво платника податку на додану вартість.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З наведеного вбачається, що податкові накладні, видані постачальником товару (платником ПДВ), оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Посилання апелянта на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2009 року по справі № 2а-3629/09, яким визнано недійсними установчі документи, свідоцтво платника податку на додану вартість ПП ОСОБА_3 з дати реєстрації, та в подальшому анульовані не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Аналогічна позиція відображена в інформаційних листах Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року, № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року. Та постанові Верховного Суду України від 13 січня 2009 року.

Окрім того, як встановлено судом першої інстанції, в подальшому вищевказане рішення Заводського районного суду м. Миколаєва скасовано ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року і провадження у справі закрито.

В матеріалах справи відсутні докази оскарження та скасування вказаної ухвали суду апеляційної інстанції у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 197, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 ст.254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Губська О.А.