Рішення № 23552060, 17.04.2012, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2012 р. Справа № 5004/65/12 за позовом Підприємця ОСОБА_1, м.Луцьк

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7", м.Луцьк

про визнання договорів оренди недійсними

Суддя Бондарєв С.В.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: підприємець ОСОБА_1 - підприємець.;

ОСОБА_3 - витяг з угоди №0109 від 01.09.2011р.;

ОСОБА_4 - довіреність від 29.02.2012р.

від відповідача: н/з.

СУТЬ СПОРУ: позивач -Підприємець ОСОБА_1 - звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" про визнання недійсними договорів оренди торгівельного місця, площ №10, №10 від 07.08.2008 року.

Позивач в додаткових поясненнях від 29.02.2012р., від 20.03.2012р., в судовому засіданні позов підтримав, зазначив, що земельна ділянка на території Боратинської сільської ради, належна відповідачеві, призначена для розміщення автостоянки, торгового комплексу, ТзОВ «Дельта-7»не було зареєстровано в установленому порядку як ринок, стосовно земельної ділянки, належної ТзОВ «Дельта-7», рішення місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, яким відведено її для надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій, відсутні.

На території земельної ділянки не здійснюється торгівельна діяльність, територія пустує, частково відсутнє загородження території земельної ділянки, малі архітектурні форми, які знаходяться на території цієї земельної ділянки, знаходяться в незавершеному стані - це по суті недороблені пусті металеві конструкції. Відсутня будь - яка інфраструктура, необхідна для здійснення торгівельної діяльності, як і торгівельна діяльність як така.

Зазначив, що відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; вважає, що відповідачем не додержано в момент вчинення правочинів вимог, вказаних в ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК, а саме: зміст правочинів суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, і правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Наданий суду дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі, виданий 17.07.2008р., не має відношення до спірних правовідносин, оскільки виданий ТзОВ «Дельта-7», і дозволяє товариству здійснювати відповідну торгівлю, від власної особи. Відомості, що містяться в листі від 20.02.2012р. №128/17/2-11 відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Луцької РДА, не підтверджують права позивача на укладення спірних правочинів, оскільки Робочий проект та План благоустрою території не є належними підставами для такого. Відомості про те, що майно, яке відповідач називає торговим комплексом, введено належним чином в експлуатацію, суду не надано. І не ідентифіковано це майно. Тобто, невідомо, чим це майно є, якщо воно не є ринком.

Відповідач в поясненні від 29.02.2012р., від 20.03.2012р. №579, від 05.04.2012р. №583 позов заперечив, зазначив, що те, що ТОВ "Дельта-7" не є ринок не може бути підставою для визнання договорів недійсними; 17.07.2008р. виконавчим комітетом Боратинської сільської ради був виданий дозвіл на розміщення торгівлі, тому здійснення господарської діяльності, характерної для торгівлі на ринках є цілком правомірною.; укладаючи спірні договори позивач не витребовував документів, що підтверджують право власності чи користування землею; позивач не звертався з претензіями чи заявами про розірвання даних договорів, хоча торговою площею користувався і ніяких змін до умов договору не вимагав. Торговий комплекс «Новий ринок»збудований відповідно до Робочого проекту «Розміщення автостоянки, торгового комплексу на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області»2007 року. В робочому проекті передбачено, що територія торгового комплексу розмежовується на зони: торговельну, складську та господарську. В торгівельній зоні розташовуються торгові точки контейнерного типу для торгівлі промисловими і продовольчими матеріалами. Металеві конструкції, на території даного торгового комплексу, розміщені групою відповідно до Плану благоустрою території (м1:500) «Розміщення автостоянки, торгового комплексу на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області», затвердженого начальником управління (відділу) містобудування та архітектури Луцької райдержадміністрації. Оскільки торговий комплекс "Новий ринок" не являється ринком, то ринковий збір з позивача не справлявся і до місцевого бюджету не перераховувався. Будівництво торгового комплексу завершене, про що свідчить Акт готовності об'єкта до експлуатації від 11.09.2009р. Торгові місця станом на 01.02.2008р. були готові для встановлення на них металоконструкцій, які є власністю підприємців. Документи на розміщення своєї металоконструкції повинен виготовляти саме позивач. ТзОВ "Дельта-7" побудувало торговий комплекс і надало торгові місця для встановлення на них металоконструкцій. Територія торгового комплексу має відокремлену та відгороджену територію, торговий комплекс є складовою частиною ТзОВ "Дельта-7".

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи (повідомлення про вручення поштового відправлення №456050017813, №4302002914930).

Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, строк розгляду закінчується, а тому просить розгляд справи проводити без участі представника відповідача.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд, -

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Волинської області від 31.08.2011р. у справі №5004/1593/11 за позовом Підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" про визнання договорів оренди недійсними в позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2011р. рішення господарського суду Волинської області від 31.08.2011р. у справі №5004/1593/11 залишено без змін, апеляційну скаргу Підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2012р. касаційну скаргу Підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, рішення господарського суду Волинської області від 31.08.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2011р. у справі №5004/1593/11 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

В постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2012р. зазначено, що при новому розгляді судам необхідно з'ясувати відповідність умов оспорюваних договорів чинному законодавству з урахуванням викладеної цією постановою позиції колегії суддів Вищого господарського суду України.

Вищий господарський суд України в постанові від 12.01.2012р. вказав:

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове користування торгівельне місце, торгівельну площу на території торгового комплексу для встановлення металевої конструкції. Вказане торгівельне місце, площа якого перебуває у робочому стані, відповідає вимогам Правил торгівлі на ринках (п. 1.3 договору).

Правила торгівлі на ринках затверджені наказом центральних органів виконавчої влади, зареєстровані у Міністерстві юстиції України 22.03.2002 за №288/6576 є нормативно-правовим актом як складової законодавчих актів України. Відповідно до цих Правил ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку.

Тобто, здійснення господарської діяльності, характерної для торгівлі на ринках, незалежно від права такого суб'єкта на земельну ділянку як її власника, можливе лише за дотримання ним порядку, зазначеному вище.

Крім того, металева конструкція як мала архітектурна форма, може бути розміщена на території ринку без отримання спеціального дозволу, тоді як розміщення об'єкта малої архітектурної форми на інших земельних ділянках, площі яких не визнаються об'єктами нерухомого майна спеціального призначення, потребує спеціального дозволу, незалежно від форми власності земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 24.10.11р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції і є обов'язковими для господарського суду під час нового розгляду справи (частина перша статті 11112 ГПК), повинні бути максимально конкретними й стосуватися виключно вчинення господарським судом певних процесуальних дій та/або встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі і не були з'ясовані у прийнятті рішення або постанови господарського суду.

Судом встановлено, 7 серпня 2008 року між Підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" було укладено два договори оренди торгівельного місця, площі №10 та №10, відповідно до п. 1.1 яких орендодавець (відповідач) передає, а орендар (відповідач) бере у тимчасове користування торгівельне місце, торгівельну площу площею 17,5 кв.м. кожне на 7 ряду, 10 місце та на 6 ряду 10 місце. для встановлення металевої конструкції.

Згідно п. 1.3 договорів вказане торгівельне місце, площа якого перебуває у робочому стані, відповідає вимогам Правил торгівлі на ринках.

Відповідно до п. 2.1 договорів вступ орендаря у користування місцем, площею постає одночасно із підписанням сторонами договору.

Пунктами 6.1 договорів визначено, що вони діють з 01.08.2008р. до 31.12.2008р., а в частині розрахунків у разі невиконання їх орендарем та нанесені збитків орендодавцю - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору після закінчення його теміну протягом одного календарного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих же самих умовах (п. 6.6 договорів).

Враховуючи, що доказів звернення до відповідача із заявою про припинення дії договорів позивач суду не надав, отже в силу п. 6.6 договорів їх дія кожного разу була продовжена на той самий термін і на тих же умовах.

Предметом даного позову (з врахуванням поданих доповнень) є вимога позивача про визнання недійсними договорів оренди торгівельного місця, площі №10 та №10 від 07.08.2008р., внаслідок невідповідності їх вимогам ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України та Правил торгівлі на ринках.

Відповідно до положень частини 1 та частини 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Зазначена норма кореспондується з вимогами ст. 144 Господарського кодексу України.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, зазначення яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, в т.ч. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, який регулює особливості оренди майна у сфері господарювання, передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 " Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " встановлено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року N 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року N 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Пунктом 2 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 передбачено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Пунктом 7 вказаної постанови передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як встановлено судом, сторони в п.1.3 спірних договорів передбачили, що вказане торгівельне місце, площа перебуває у робочому стані, відповідає вимогам Правил Торгівлі на ринках.

Порядок організації та здійснення торгівлі на ринках регулюється Правилами торгівлі на ринках, затвердженими спільним наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, МВС, ДПА, Держстандартоми від 26.02.2022р. №57/188/84/105 (зареєстровані у Міністерстві юстиції України 22.03.2002р. за №288/6576)

Правила торгівлі на ринках затверджені наказом центральних органів виконавчої влади, є нормативно-правовим актом як складової законодавчих актів України. Відповідно до цих Правил ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку.

Відповідно до п. 2 Правил ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій (далі - ринок).

Цими ж правилами (п. 13) визначено поняття "торгівельне місце":

"торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства".

Тобто здійснення господарської діяльності, характерної для торгівлі на ринках, незалежно від права такого суб'єкта на земельну ділянку як її власника, можливе лише за дотриманням ними порядку, зазначеному вище.

Судом встановлено, земельна ділянка на території Боратинської сільської ради, що належить відповідачеві, була призначена для розміщення автостоянки, торгового комплексу.

Договірне оформлення користування торгівельними місцями на ринку підтверджується листом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 19.08.2004р. №5674, згідно якого користування торгівельними місцями, на ринку здійснюється на підставі договору оренди з адміністрацією ринку. Безпосередньо Правила торгівлі передбачають укладення між адміністрацією ринку і підприємцями , що займаються торгівельною діяльністю, саме договорів, що за своєю природою є договорами оренди (найму) торгових площ.

Отже, торгова площа, яка надавалась в користування підприємцям для організації торгівлі може бути предметом договору оренди на території ринку, Разом з тим, ТзОВ "Дельта-7" не мало права на укладення таких угод, оскільки не наділено в установленому законом порядку статусом ринку.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011р. у справі № 07/33-71.

Крім того, металева конструкція як мала архітектурна форма, може бути розміщена на території ринку без дотримання спеціального дозволу, тоді як розміщення об'єкта малої архітектурної форми на інших земельних ділянках, площі яких визначаються об'єктами нерухомого майна спеціального призначення, потребує спеціального дозволу, незалежно від форм власності земельної ділянки.

Відповідачем по справі не надано суду беззаперечних доказів наявності на час укладання спірних договорів спеціального дозволу та завершення будівництва торговельного комплексу та здачі його в експлуатацію.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, договори №10, №10 від 07.08.2008р. оренди торгових місць, площ слід визнати недійсними.

Заперечення відповідача є безпідставними і не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Оскільки спір до розгляду суду доведений з вини відповідача, судові витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, слід стягнути з нього.

Керуючись Правилами торгівлі на ринках, ст.ст.. 203, 215 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р., ст. ст. 44, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсними договори №10, №10 від 07.08.2008р. оренди торгових місць, площ, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-7", м.Луцьк, вул. Рівненська, 3а/5 (код 34826969) та Підприємцем ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (код НОМЕР_1).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7", м.Луцьк, вул. Рівненська, 3а/5 (код 34826969) на користь Підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (код НОМЕР_1) 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя С. В. Бондарєв

Повний текст рішення

складено та підписано

17.04.12