Постанова № 23549821, 23.03.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2012 р. Справа № 2a-471/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Суддя Остап'юк С.В.

за участю секретаря Озара О.Я.

представника позивача Солонини Р.Д.,

представника відповідача Гавадзина М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Газінвест»до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за №0000022800 від 17.11.2011 року, --

ВСТАНОВИВ:

13.02.2012 року приватне акціонерне товариство «Газінвест» (далі по тексту позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за №0000022800 від 17.11.2011 року, яким зменшено приватному акціонерному товариству «Газінвест» від'ємне значення суми податку на додану вартість за квітень 2011 року в розмірі 28 535 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкцій в розмірі 1 гривні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, в порушення положень Податкового кодексу України необґрунтовано та безпідставно, за наслідками перевірки, на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договору підряду укладених між ним та приватним підприємством «Промтехсервіс», оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням зменшив від'ємне значення суми податку на додану вартість за квітень 2011 року в розмірі 28 535 гривень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів зазначених в позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, його представником суду надано письмове заперечення проти заявлених позовних вимог, мотивоване тим, що за наслідками проведеної перевірки встановлено порушення позивачем статті 198 Податкового кодексу України, вказаний висновок зроблено на підставі матеріалів перевірок контрагента позивача та субпідрядника - товариства з обмеженою відповідальністю «Інсатбуд», відповідно до яких встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів підприємницької та економічної діяльності в силу незначної чисельності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, транспортних засобів.

Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів вказаних в письмових запереченнях.

23.03.2012 року судом в судовому засіданні, у відповідності до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України допущено заміну відповідача Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області, який вибув внаслідок реорганізації його правонаступником - Тисменицькою міжрайонною державною податковою інспекцією Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - відповідач).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд встановив наступне.

Позивач зареєстрований 06.10.2005 року Тисменицькою районною державною адміністрацією, його взято на податковий облік 10.10.2005 року, він є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтв за №12771258 від 20.10.2005 року та за №100321610 від 04.02.2011 року.

В період з 26.10.2011 року до 28.10.2011 року відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах із ПП «Промтехсервіс» за період з 01.04.2011 року до 30.04.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 04.11.2011 року складено акт за №2093/2330/33700005 (а.с. 11-26).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідач 17.11.2011 року податковим повідомленням-рішенням за №0000022800 зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість позивача за квітень 2011 року на 28 535 гривень (а.с.27).

Підставою для визначення вказаних зобов'язань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких позивачем допущено порушення пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (а.с. 25-26).

Висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на встановленні відповідачем, під час перевірки, наступних обставинах.

В ході перевірки, на підставі використаного акту про результати позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «Промтехсервіс» (а.с.45-72) встановлено відсутність реальності продажу товарів (робіт, послуг) позивачу за договором підряду №170 від 20.03.2011 року, а також на підставі акту про результати документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Інсатбуд» встановлено відсутність реальної можливості виконання ТОВ «Інсатбуд» робіт, як субпідрядником за договором субпідряду, укладеним між ним та ПП «Промтехсерівс» на виконання договору підряду, укладеного з позивачем.

На підставі чого відповідачем зроблено висновок, відповідно до якого угоди укладені між позивачем та приватними підприємствами «Промтехсервіс» відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Як наслідок відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення господарських операцій з придбання робіт у ПП «Промтехсервіс», в результаті чого завищено податковий кредит в квітні 2011 року на суму 28 535 гривень.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац 1).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац 2).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної (абзац 3).

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку (абзац 4).

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна (абзац 5).

Таким чином, підставою для визначення відповідачем позивачу грошових зобов'язань з сплати податку на додану вартість за квітень 2011 року є висновок про неможливість віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого ПП «Промтехсервіс» у зв'язку з придбанням товарів/послуг, оскільки видані ними податкові накладні, оформленні на виконання нікчемних, на думку відповідача, угод.

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та перевіряючи вказане рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованого рішення, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

03.03.2011 року позивачем укладено угоду за №81012\178 про користування земельною діяльною з Національним природним парком «Вижницький», згідно якої погоджено позивачу проведення геологорозвідувальних робіт на земельній ділянці загальною площею 0,8 га, що розташована на території господарської зони НПП «Вижницький» у Вижницькому районі Чернівецької області, під влаштування бурового майданчика свердловини №8-Славецька Чеканської площі та під'їзної дорого на підставі спеціального дозволу Мінприроди від 19.07.2007 року (а.с.92-96).

20.03.2011 року позивачем укладено договір підряду №170 з приватним підприємством «Промтехсервіс» щодо проведення будівельних робіт по підготовці майданчика та під'їзної ґрунтової автодороги до свердловини №8 Славецька в смт. Берегомет Вижницького району Чернівецької області, а також сторонами складено договірну ціну до даного договору (а.с.97-99).

Суд перевіряючи правосуб'єктність контрагента позивача встановив, що приватне підприємство «Промтехсервіс» включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також було зареєстрованим платником податку на додану вартість, мало право здійснювати господарську діяльність, пов'язану із провадженням будівельної діяльності згідно ліцензії серії АВ №359618, виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією 12.12.2007 року (а.с.100-104).

На виконання укладеного договору підряду ПП «Промтехсервіс» складено проект кошторисної документації підготовки майданчика та під'їзної ґрунтової автодороги до свердловини №8 Славецька (а.с.105-114).

Виконання підрядних робіт приватним підприємством «Промтехсервіс», згідно вищевказаного договорів підряду, позивачем прийнято у підрядника згідно актів приймання виконаних підрядних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт (а.с.115-118).

Приватним підприємством «Промтехсервіс» виписано позивачу податкову накладну на вартість виконаних підрядних робіт за №3 від 08.04.2011 року на суму 171 210 гривень, в тому числі податок на додану вартість 28 535 гривень (а.с.119).

Судом встановлено, що позивачем здійснено повний розрахунок із підрядником за виконані роботи.

Суд перевіряючи реальність виконання підрядних робіт, визначених договором підряду, укладеного між позивачем та приватним підприємством «Промтехсервіс» встановив, що позивачем виконані підрядником будівельні роботи здані СУ АП «Укр-Аз-Ойл» за актом приймання-передачі ділянки та під'їзної дороги для будівництва свердловини №8-Славецька Черканської плоці від 03.05.2011 року (а.с.120).

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Промтехсервіс», спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем підрядних робіт і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операції щодо придбання позивачем підрядних робіт також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Як встановлено відповідачем під час проведеної перевірки позивача, а також не заперечується сторонами в справі виконання будівельних робіт за договором підряду №170 від 20.03.2011 року проведення будівельних робіт по підготовці майданчика та під'їзної ґрунтової автодороги до свердловини №8 Славецька в смт. Берегомет Вижницького району Чернівецької області підрядником - ПП «Промтехсервіс» не здійснювалося, а для їх проведення укладено договір субпідряду з ТОВ «Інсатбуд». Позивач стороною вказаного договору не був, будь-яких господарських операцій з субпідрядником не здійснював та не облікував.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання будівельних робіт в приватного підприємства «Промтехсервіс» є в наявності у позивача.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З цих же підстав є протиправним покладення на позивача відповідальності за здійснення господарських операцій між його контрагентом - ПП «Промтехсервіс» з третіми особами, в тому числі з ТОВ «Інсатбуд», з якими позивач не перебував в господарсько-правових відносинах. Також порушення, допущені контрагентом позивача - ПП «Промтехсервіс» при здійсненні господарських операцій з третіми особами, не можуть визначати змісту господарських операцій між позивачем та його контрагентом, за умови необізнаності щодо таких порушень та відсутності умислу посадових осіб позивача на створення підстав для їх здійснення.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ПП «Промтехсервіс», що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, наявності шкоди заподіяної державі, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб позивача чи ПП «Промтехсервіс» та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (актів приймання виконаних робіт, податкових накладних), які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту за квітень 2011 року по податку на додану вартість суми податку сплаченого ПП «Промтехсервіс» у зв'язку з придбанням робіт в розмірі 28 535 гривень.

Зазначені вище правові позиції висловлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі №К-27958/10 від 28.04.2011 року, по справі №К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі №К-20514/08 від 03.11.2010 року.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод укладених позивачем з приватним підприємством «Промтехсервіс», то суд вважає, що вказані висновки є невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У висновках перевірки відповідач стверджує, що правочини з поставки ПП «Реноваціо» позивачу продукції, укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України їх слід вважати нікчемними, а визнання такої угоди недійсною не вимагається.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України за №3 від 28.04.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Як зазначалося судом вище, податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ПП «Промтехсервіс», що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, наявності шкоди заподіяної державі, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб позивача чи ПП «Промтехсервіс» та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України, яка б набрала законної сили.

Окрім того, суд зазначає, що діяльність по проведенню будівельно-ремонтних робіт, виконання яких стало предметом підряду за угодою, відносно якої податковими органами зроблено висновок про її нікчемність, не є забороненою, немає й інших законодавчих обмежень стосовно її виконання.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо нікчемності договорів укладених між позивачем та ПП «Промтехсервіс» та, як наслідок, відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Враховуючи вищевикладене є протиправним та таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення за №0000022800 від 17.11.2011 року про зменшення приватному акціонерному товариству «Газінвест» від'ємного значення суми податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 28 536 гривень, а позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0000022800 від 17.11.2011 року про зменшення приватному акціонерному товариству «Газінвест» від'ємного значення суми податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 28 535 гривень.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Остап'юк С.В.

Постанова складена в повному обсязі 28.03.2012 року.