Ухвала суду № 23545373, 06.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5828/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"06" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Романчук О.М.,

Суддів: Пилипенко О.Є.,

Шелест С.Б.,

при секретарі: Воронець Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000592301/1, № 0000602301/1 від 09.11.2010 року, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000592301/1, № 0000602301/1 від 09.11.2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник позивача по справі подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

У відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників процесу, фіксація судового засідання не здійснювалась.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість ТОВ «Моноліт Плюс»при взаємовідносинах з ПП «ВКФ «Валтекс»за період з 01.08.2009 року по 31.12.2009 року, про що складено Акт № 525/23-01/32303563 від 30.08.2010 року.

Так, зазначеним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму ПДВ у періоді, який перевірявся, на загальну суму 106 908,00 гривень; п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено суму податку на прибуток на загальну суму 133 635,00 гривень.

Відповідно ДПІ у Оболонському районі міста Києва прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000602301/0 від 14 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 160 362,00 гривень, з яких 106 908,00 гривень основного платежу та 53 454,00 гривень штрафних (фінансових) санкцій та № 0000592301/0 від 14 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 177 002,90 гривень, з яких 133 635,00 гривень основного платежу та 43 367,90 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

Непогоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до ДПІ у Оболонському районі міста Києва, ДПА у м. Києві та ДПА України.

За результатами розгляду скарг позивача вищевказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги без задоволення, у зв'язку з чим, 09.11.2010 року податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення № 0000592301/1, № 0000602301/1.

Позивач вважає податкові повідомлення-рішення від 09.11.2010 року неправомірними, оскільки підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства було визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки податковий кредит та вартість виконаних робіт, яка віднесена позивачем до складу валових витрат, сформовані позивачем на підставі податкових накладних, які мають ознаки фіктивновності, що в свою чергу ставить під сумнів здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом з реальним настанням наслідків, передбачених обумовленим правочином.

Так, відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до пункту 1.32. статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем (генпідрядник) та ПП «ВКФ «Валтекс»(субпідрядник) укладено Договір № 03/08 від 03.08.2009 року, предметом якого є виконання робіт по влаштуванню монолітного каркасу, цегляної кладки, оздоблювальних робіт, гідроізоляції стін та підлог санвузлів по об'єкту: житловий будинок № 6 житлового масиву Осокорки - 6 мкрн. м. Києва.

На підставі отриманих від контрагента податкових накладних: № 1653 від 31.08.2009 року -сума ПДВ 13694,80 грн.; № 1867 від 30.09.2009 року - сума ПДВ 12524,60 грн.; № 2091 від 30.10.2009 року - сума ПДВ 14561,20 грн. позивачем сформовано валові витрати та до складу податкового кредиту віднесено дані, отримані від ПП «ВКФ «Валтекс»за вищезазначеними податковими накладними.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як зазначено в Акті перевірки № 525/23-01/32303563 від 30.08.2010 року, у періоді з 01.08.2009 року по 31.12.2009 року податкова звітність (декларації з податку на прибуток, декларації з податку на додану вартість, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту (додаток № 5 до декларації з ПДВ), розрахунки коригування податкового кредиту та податкових зобов'язань), подана до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, булла підписана зі сторонни ПП «ВКФ «Валтекс»директором -ОСОБА_3.

Згідно реєстраційних документів одноосібним засновником, директором та головним бухгалтером ПП «ВКФ «Валтекс»є ОСОБА_3, від імені якого на даний час до державних органів подаються документи, які свідчать про здійснення господарської діяльності ПП «ВКФ «Валтекс».

Отже, єдиною особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені ПП «ВКФ «Валтекс»без довіреності, у тому числі підписувати договори є ОСОБА_3.

Проте, податковим органом встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у реанімаційному відділенні Вишгородської центральної клінічної лікарні.

Таким чином, невстановлені особи від імені померлого, використовували ПП «ВКФ «Валтекс»уклали договір з позивачем № 03/08 від 03.08.2009 року з метою прикриття незаконної діяльності на підставі якого, ТОВ «Моноліт Плюс»сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати по взаєморозрахунках з ПП «ВКФ «Валтекс».

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат витрати по господарських операціях з ПП «ВКФ «Валтекс».

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Так, відповідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 18. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 року, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Встановити особу, що склала податкові накладні за договором № 03/08 від 03.08.2009 року в період з серпня по грудень 2009 року та обсяг її повноважень, зокрема, наявність права такої особи складати на видавати податкові накладні від імені ПП «ВКФ «Валтекс»за вказаних обставин неможливо.

Наведені обставини та наявні у справі докази не підтверджують факт виконання господарських зобов'язань сторонами, та не свідчать про реальне настання правових наслідків, що обумовлені угодами.

Оскільки у відповідності до вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту, інших підстав для нарахування податкового кредиту, визначених цим підпунктом, позивачем не надано та, враховуючи вимоги п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього Закону, а також те, що надані позивачем податкові накладні вважаються недійсними, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним віднесення позивачем до податкового кредиту сум сплаченого ПДВ по взаємовідносинам з ПП «ВКФ «Валтекс».

Отже, висновки відповідача, викладені в Акті перевірки № 525/23-01/32303563 від 30.08.2010 року, про заниження позивачем суми ПДВ у періоді, який перевірявся, на загальну суму 106 908,00 гривень та суми податку на прибуток на загальну суму 133 635,00 гривень, що є порушенням п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»знайшли своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необгрунтованність позовних вимог, підстав для скасування податкових повідомленнь-рішень № 0000592301/1, № 0000602301/1 від 09.11.2010 року судом апеляційної інстанції не вбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'яку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс»залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.