Ухвала суду № 23543704, 28.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/28/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Паламар П.Г.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"28" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Романчук О.М.,

Суддів: Пилипенко О.Є.,

Шелест С.Б.,

при секретарі: Воронець Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостач-Черкаси» до Державної податкової інспекції у м. Черкаси, третя особа Приватне підприємство «ФІН»про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостач-Черкаси»звернулися до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси, третя особа Приватне підприємство «ФІН»про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.12.2010 року № 0004362301/0 та № 0004352301/0.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник відповідача по справі подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 07.12.2010 року по 20.12.2010 року відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостач-Черкаси» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.09.2009 року по 30.09.2010 року, про що складено акт № 2870/23-2/36619059 від 23.12.2010 року.

Так, зазначеним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі -Закон України № 334), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2009 рік в сумі 272 046 грн. та завищення податку на прибуток за 3 квартал 2010 року у сумі 22 046 грн.; п.п. 7.2.3 п. п. 7.2.4 п. 7.2 та п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.4, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад 2009 року в сумі 200 000 грн.

Не погоджуючись з висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки від 23.12.2010 року, позивач подав відповідачу письмове заперечення від 28.12.2010 року № 359 на акт планової виїзної перевірки, в якому просив переглянути викладені у акті висновки, визнати їх необґрунтованими та врахувати дане заперечення при прийнятті відповідного рішення.

Рішенням першого заступника начальника ДПІ у м. Черкаси № 14136/23-214 від 29.12.2010 року письмове заперечення залишено без задоволення, а висновок акту перевірки без змін.

Відповідно податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 30 грудня 2010 року: № 0004352301/0, яким позивачу визначено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 300 000 грн., та № 0004362301/0, яким позивачу визначено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 380 864 грн., з яких 272 046 грн. -основний платіж, 108 818 грн. -штрафні санкції.

Позивач вважає прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.12.2010 року № 0004362301/0 та № 0004352301/0 неправомірними, оскільки підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства було визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостач-Черкаси»є постачання природного газу.

29.10.2009 року Національною комісією регулювання електроенергетики України позивачу видано ліцензію № 472057 на постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

Так, 02.11.2009 року між позивачем та приватним підприємством «ФІН»було укладено договір № 5 про надання маркетингових послуг з дослідження ринку збуту природного газу на загальну суму 1 200 000 грн. 00 коп., в т.ч. 20 % податку на додану вартість в сумі 200 000 грн.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

При цьому, слід зазначити, що зі змісту Закону України «Про податок на додану вартість»слідує, що ненадходження сум податку на додану вартість до бюджету від контрагентів платника ПДВ не є підставою для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту такого платника, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи зазначене, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так, 31.12.2009 року на виконання вищезазначеного договору № 5 було складено акт здачі - прийняття робіт (наданих послуг) № 1, відповідно до якого ПП «ФІН»надано інформаційні та маркетингові послуги з досліджень ринку збуту та надано маркетингові дослідження по 307 споживачах газу. Загальна вартість робіт визначена в сумі 1200000 тис. грн., з яких 200000 грн. -ПДВ.

Вартість виконаних робіт ПП «ФІН»оплачено позивачем згідно платіжних доручень № 15 від 29.01.2010 року в сумі 42000 грн., № 16 від 01.02.2010 року в сумі 200000 грн., № 17 від 01.02.2010 року в сумі 200000 грн., № 26 від 08.02.2010 року в сумі 300000 грн., № 73 від 12.03.2010 року в сумі 160000 грн., № 112 від 14.04.2010 року в сумі 160000 грн., № 113 від 14.04.2010 року в сумі 180000 грн.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону 334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем на підтвердження включення до валових витрат витрати за договором № 5 про надання маркетингових послуг документи оформлено відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, зокрема, містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Колегією суддів також не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, та порушення публічного порядку.

Крім того, як зазначено судом першої інстанції, позивачем надано копії договорів із споживачами газу, які вказані у акті здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 31.12.2009 року до договору № 5 від 02.11.2009 року.

Валовий дохід позивача за 2009 рік становив 12102552 грн., а за 2010 рік 21988635 грн.

Позивач у декларації з податку на додану вартість за грудень 2009 року самостійно визначив податковий кредит в сумі 200000 грн. При цьому, приватне підприємство «Фін»01.02.2010 року подало до ДПІ у м. Черкаси уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок у декларації за 12 місяців 2009 року, у якому самостійно визначило податкове зобов'язання в сумі 200000 грн.

Також, в матеріалах справи міститься висновок 180-Б судово-економічної експертизи по адміністративній справі № 2а-2370/28/2011 від 15.06.2011 року, проведеної Черкаським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на розгляд якої ухвалою суду від 24.01.2011 року були поставлені питання щодо документального підтвердження зниження об'єкта оподаткування позивачем за 2009 рік і донарахування до сплати до бюджету податку на прибуток в сумі 272046 грн. 00 коп. та донарахування до сплати до бюджету податку на додану вартість в сумі 200000 грн.

Як слідує з висновку, експертним дослідженням не підтверджено документально зазначене в акті державної податкової інспекції у м. Черкаси № 2870/23-2/36619059 від 23.12.2010 року заниження об'єкта оподаткування ТОВ «Газпостач-Черкаси»за 2009 рік в сумі 1000000 грн. і донарахування до сплати до бюджету податку на прибуток в сумі 272046 грн., а також не підтверджується документально та нормативно висновок відповідача щодо завищення податкового кредиту за грудень 2009 року на суму 200000 грн. та зниження об'єкта оподаткування позивачем за 2009 рік і донарахування до сплати до бюджету податку на додану вартість в сумі 200000 грн.

Відтак, висновки податкового органу, викладені в акті перевірки № 2870/23-2/36619059 від 23.12.2010 року про порушення позивачем п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2009 рік в сумі 272 046 грн. та завищення податку на прибуток за 3 квартал 2010 року у сумі 22 046 грн.; п.п. 7.2.3 п. п. 7.2.4 п. 7.2 та п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.4, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад 2009 року в сумі 200 000 грн., не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обгрунтованість позовних вимог та, відповідно, скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Черкаси від 30.12.2010 року № 0004362301/0 та № 0004352301/0.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'яку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 липня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено: 05 березня 2012 року.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.