Ухвала суду № 23525540, 20.03.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2012 р. Справа № 30943/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Хобор Р.Б., Яворського І.О.

з участю секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.05.2010 року у справі за позовом Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції до приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» про стягнення податкового боргу,-

ВСТАНОВИВ:

Новоселицька міжрайонна державна податкова інспекція звернулася в суд з адміністративним позовом до приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» про стягнення податкового боргу в розмірі 74116,30 грн. податку на додану вартість, в т.ч. 51395 грн. за основним платежем та 22721,30 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування заявлених вимог позивач покликається на те, що відповідно до рішення податкового органу від 12.04.2010 року №262/23 та згідно з актом перевірки №303/23/32626146 від 19.04.2010 року прийнято рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін №278/ 23 від 20.04.2010 року, яким з посиланням на п.4.1 ст.4, п.п.7.5.2, п.п.7.7.1,7.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97 - ВР підприємству донараховано 74116,30 грн. податку на додану вартість, в т.ч. 51395 грн. за основним платежем та 22721,30 грн. штрафних санкцій. В добровільному порядку зазначена сума зобов»язання не сплачено до Державного бюджету.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.05.2010 року в позові відмовлено з тих підстав, що звичайною є ціна автомобілів визначена у договорах, оскільки податковий орган не довів наявність на внутрішньому ринку України, де здійснювалась реалізація уживаних автомобілів відповідачем, ідентичних або аналогічних товарів, а інформація про ціну таких товарів відсутня та недосліджена. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Новоселицька МДПІ подала апеляційну скаргу за якою просить скасувати постанову суду та прийняти нову про задоволення позовних вимог.

При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням позовних вимог, зокрема зазначає, що при реалізації імпортного товару податкові зобов'язання визначаються за правилами, встановленими п. 4.1 ст. 4 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року, що у разі, якщо його договірна (контрактна вартість) буде нижча за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням витрат та податків, зборів (обов'язкових платежів), у тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідної з законами України з питань оподаткування.

Заслухавши суддю-доповідача та представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Працівниками Новоселицької МДПІ проведено планову виїзну перевірку ПП з іноземними інвестиціями «Земі-транс» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

За результатами даної перевірку 19.04.2010 року складений акт № 303/23/32626146 за яким встановлено порушення відповідачем п.1.20 Закону України від 22.05.1997 року №283/97 - ВР, п.п. 4.3.5 п.4.3. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовим фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 року та п.4.1 ст.4 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року.

Рішенням Новоселицької МДПІ за №278/23 від 20.04.2010 року про застосування звичайні цін при визначенні податкових зобов'язань на підставі п.1.20 Закону України від 22.05.1997 року №283/97 - ВР, п.п. 4.3.5 п.4.3. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовим фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 року та п.4.1 ст.4 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року визначено, що при подальшій реалізації імпортного товару ПП з іноземними інвестиціями «Земі-транс» податкові зобов'язана повинні визначатись в такому порядку, що якщо договірна (контрактна) вартість буде нижчою за звичайну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховується виходячи з рівня звичайної ціни, але не нижче митної вартості.

Зазначеним рішенням визначено заниження підприємством бази оподаткування за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року за рахунок реалізації товарів нижче за звичайні ціни, а саме нижче митної вартості до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість за вказаний період на 2720077 грн., і як наслідок заниженя податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 44184 грн. і завищення сум податку на додану вартість, заявленого платником в сумі 7211 грн., що становить - 51395 грн.

При цьому колегія суддів вважає, що жодним законодавчим актом України не передбачено ототожнення поняття «звичайна ціна», яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття « митна вартість», яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України.

Так відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР визначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, встановленими пунктом 1.20 ст.1 Закону України вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Відповідно до п. 1.20.1 ст. 1 цього Закону слідує, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. З цієї ж норми вбачається, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Пунктом 1.20.2 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов»язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Пунктом 1.20.6 ст. 1 даного Закону визначено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору. Пунктами 1.20.8 та 1.20.10 ст. 1 цього Закону вказано, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Пунктом 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 року визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Тому будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обгрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України та при цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обгрунтовані претензії до фактичної ціни договору. В акті перевірки №303/23/32626146 від 19.04.2010 року відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін. Тому Новоселицька МДПІ дійшла до хибного висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін. Зокрема ч. 1 ст. 263 МК України передбачено можливість використання інформації, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, виключно митними органами для митних цілей. В тому числі для визначення бази оподаткування ПДВ при імпорті товарів. Це ж слідує і з п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997року, згідно якого митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики. Таким чином, звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР, залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Така позиція підтримана Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 23 жовтня 2007 року). Тому посилання відповідача на п.4.3. ст.4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається судом до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів. Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі п.4.1. ст.4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-

ВР; при здійсненні господарської діяльності ціна реалізації товару коливалася відповідно до попиту, економічного стану ринку, маркетингових досліджень. Реалізація товару проводилась оптом, але в жодному випадку ціна товару не була нижчою від ринкової ціни, а отже, й від звичайної.

Крім того, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Проте, відповідно до п. 4.3.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вiд 21.12.2000 № 2181-III, застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань платника податків є можливим виключно у випадках, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (тобто лише у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Там же визначено, що цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством. Окрім цього п. 4.3.2 статті 4 цього Закону є визначено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Там же визначено, що якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються. Також пунктом 4.3.3 ст. 4 вказаного Закону встановлено, зокрема, що методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків, а пунктом 4.3.4 тієї ж статті 4 є визначено застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється. На теперішній час жодним законом України не затверджено методику визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами. Пунктом 4.3.5 ст. 4 даного Закону визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування ч податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Також за актом перевірки №303/23/32626146 від 19.04.2010 року слідує, що при перевірці підприємства працівникам ДПІ в м. Ужгороді були надані всі необхідні документи ведення обліку, а тому жодних законних підстав щодо самого факту застосування непрямих методів не було.

Зважаючи на наведене суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що звичайною є ціна автомобілів визначена у договорах, а так як податковий орган не довів наявність на внутрішньому ринку України, де здійснювалась реалізація уживаних автомобілів відповідачем, ідентичних або аналогічних товарів, а інформація про ціну таких товарів відсутня та недосліджена.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції підставно відмовив у задовольнні позовних вимоги, оскільки позивач не надав суду достатні та беззаперечні докази в обгрунтування обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що Чернівецький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції - залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.05.2010 року у справі №2а-1948/10- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : В.П.Сапіга

Судді: Р.Б.Хобор

І.О.Яворський

Повний текст виготовлено 23.03.2012р.