Постанова № 2324528, 12.02.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12.02.2008 р.                                                                                                     № 6/247

Окружний адміністративний суд міста Києвав у складі:

головуючого - судді Добрянської Я.І. ,

секретаря судового засідання Зубко Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк

доДержавна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва Державна податкова адміністрація України про визнання недійсним рішення контролюючого органу та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

позивача Шевченко Д.А. (довіреність від 05.07.2007 р. № 76/10.2)

відповідача Косяченко І.В. (довіреність від 26.01.2008 р. № 309/9/10-017); Шевчук О.М. (довіреність від 15.01.2008 р. № 105/9/10-017); Олійніченко І.В. (довіреність від 28.12.2007 р. № 6238/9/10-012)

          На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 12.02.2008 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень - рішень, винесених Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва:

- № 0000152201/0 від 15.05.2007 р., згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3397246,00 грн., них основного платежу 1802351,00 грн. та 1594895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000152201/1 від 25.07.2007 р., згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3397246,00 грн., них основного платежу 1802351,00 грн. та 1594895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000152201/2 від 04.10.2007 р., згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3397246,00 грн., них основного платежу 1802351,00 грн. та 1594895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Та визнати недійсним рішення Державної податкової адміністрації України про результати розгляду скарги від 30.11.2007 р. № 11953/6/25-0115.

          В подальшому позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та просив скасувати податкове повідомлення –рішення № 0000152201/3 від 15.05.2007 р., згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3397246,00 грн., них основного платежу 1802351,00 грн. та 1594895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

          В попередньому судовому засіданні позивач подав клопотання від 29.01.2008 р. про відмову від позову в частині визнання недійсним рішення ДПА України про результати розгляду скарги від 30.11.2007 р. № 11953/6/25-0115, в іншій частині позовні вимоги залишилися без змін.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем зроблений помилковий висновок щодо порушення позивачем п.п. 4.4.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.4 п. 5.2 та п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п.п. 12.2.1, п.п. 12.2.2 п. 1.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР) (далі –Закон № 283/97-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток за три квартали 2006 р. на суму 1802351,00 грн.

Тому, на думку відповідача застосування штрафних санкцій до ВАТ ВТБ Банк на підставі п.п. 17.1.3 та п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ відповідають чинному законодавству.

          Відповідач проти позову заперечує та в обґрунтування зазначає наступне.

          Позивачем в порушення абз. 2 п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включено до складу валового доходу за півріччя 2006 р. отримане страхове відшкодування відповідно до полісу страхування автомобіля на суму 62777,00 грн. Також, ВАТ ВТБ Банк безпідставно відніс до складу валових витрат створеного банком страхового резерву під нестандартні операції (зобов’язання) , по яких відсутній основний борг, які обліковуються банком на позабалансових рахунках в сумі 7146625,00 грн., що є порушенням п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, п.п. 12.2.1 та 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 цього Закону.

          Тому, на думку відповідача застосування штрафних санкцій до позивача на підставі п.п. 17.1.3 та п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податку перед бюджетами та державними цільовим фондами»в розмірі 1594895,00 грн. відповідають чинному законодавству України.

          Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач) була проведена виїзна планова перевірка ЗАТ «Внєшторгбанк (Україна) (код 33294890)» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 18.01.2005 р. по 31.12.2006 р., за результатами якої складено акт від 04.05.2007 р. № 238/1-22-10-33294890, МФО 380195).

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 15.05.2007 р. № 0000152201/0, яким визначив ЗАТ «Внєшторгбанк (Україна)»суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 802351,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 1 594895,00 грн.

Позивач не погодився з вказаним податковим повідомленням –рішенням та в порядку передбаченому п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ оскаржив його до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва. В подальшому в ході процедури адміністративного оскарження відповідач додатково прийняв податкові повідомлення-рішення від 25.07.2007 р. № 0000152201/1, від 04.10.2007 р. № 0000152201/2 про визначення податкового зобов'язання у розмірі, аналогічного вищезазначеному.

За результатами процедури адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, Державною податковою адміністрацією України прийнято остаточне Рішення від 30.11.2007 р. № 11953/6/25-0115 про результати розгляду скарги, яким зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скаргу без задоволення. Відповідачем було прийнято податкове повідомлення –рішення № 0000152201/3 від 15.05.2007 р., згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3397246,00 грн., них основного платежу 1802351,00 грн. та 1594895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судом встановлено, що Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк (далі - Позивач) є правонаступником всіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «Внєшторгбанк (Україна)»(свідоцтво про реєстрацію банку № 299), приєднаного до ВАТ ВТБ Банк, що підтверджується п. 1 нової Статуту ВАТ ВТБ Банк від 29.10.2007 р. (державну реєстрацію якої здійснено 31.10.2007 р. номер запису 10741050039002928), а також листом Національного банку України від 01.11.2007 р. № 41-116/2024 та від 05.11.2007 р. № 44-212/1241 (про виключення ЗАТ «Внєшторгбанк (Україна)»з Державного реєстру банків, як юридичну особу), Довідкою з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за станом на 23.10.2007 р. за № 704689 із записом про припинення юридичної особи (копії наявні в матеріалах справи).

                    Суд, розглянувши матеріали справи, не погоджується в висновками акта перевірки щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з огляду на наступне.

Статтею 8 Закону України № 283/97-ВР встановлені особливості податкового обліку щодо з основними фондами та амортизаційними відрахуваннями. У відповідності до 8.2. ст. 8 вказаного Закону, транспортні засоби відносяться до основних фондів групи 2. Підпунктом 8.4.8. п. 8.4. ст. 8 цього Закону передбачено, що у разі ліквідації основних фондів за рішенням платника податку або якщо з незалежних від платника податку обставин основні фонди (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації або платник змушений відмовитися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучості їх заміни, зруйнування або ліквідації, платник податку в звітному періоді, в якому виникають такі обставини:

а) збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1, при цьому вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля;

б) не змінює балансову вартість груп 2, 3 і 4 стосовно основних фондів цих груп.

При цьому відповідно до п.п. 8.4.9. п.8.4. ст. 8 Закону України № 283/97-ВР, у разі коли страхова організація або інша юридична чи фізична особа, визнана винною у заподіяні шкоди, компенсує платнику податку втрати, пов'язані з виникненням обставин, визначених у підпункті 8.4.8. цього пункту, платник податку в податковий період, на який припадає така компенсація:

а)          збільшує валовий дохід на суму компенсації за основні фонди групи 1 (окремий об’єкт основних фондів групи 1);

б)          зменшує балансову вартість відповідної групи основних фондів на суму компенсації за основні фонди груп 2,3 і 4.

Таким чином, якщо транспортний засіб, що використовувався у власній господарській діяльності платника податку, було частково пошкоджено в результаті ДТП, то з метою оподаткування застосовуються саме норми п.п. 8.4.9. п. 8.4. ст. 8 Закону, які передбачають зменшення балансової вартості основних фондів групи 2 на суму компенсації витрат, пов'язаних з виникненням обставин ДТП.

Отже, при отриманні від страхової компанії компенсації збитків, пов'язаних із зруйнуванням (знищенням, розкраданням тощо) застрахованих саме основних фондів, підприємству слід керуватися окремим порядком, встановленим п.п. 8.4.8. і 8.4.9. п. 8.4. ст. 8 Закону, зважаючи на пріоритетність цієї норми.

Як встановлено судом, між позивачем та ЗАТ «Європейський страховий альянс»укладений із договір страхування транспортного засобу у вигляді полісу серія 106 К № 007296 від 01.03.2005 р.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав від страхової організації компенсації витрат, пов'язаних із пошкодженням застрахованого автомобіля внаслідок страхового випадку. Тобто, позивач правомірно, у відповідності до положень п.п. 8.4.9. п. 8.4. ст. 8 Закону України № 283/97-ВР, здійснив зменшення балансової вартості 2-ї групи основних фондів на суму отриманого відшкодування в розмірі 62777,00 грн.. Що свідчить про безпідставність та неправомірність висновку Відповідача-1 та Відповідача-2 про порушення у зв'язку із незастосуванням Позивачем абз. 2 п.п. 5.4.6. п. 5.4. ст. 5 Закону.

Таким чином, суд приходить до висновку про помилковість посилання відповідача про порушення позивачем абз. 2 п.п. 5.4.6. п. 5.4. ст. 5 Закону України № 283/97-ВР, оскільки вказана операція не призводить до зменшення бази оподаткування або зменшення податкових надходжень до бюджету з податку на прибуток.

Щодо донарахування позивачу податку на прибуток за порушення п.п. 5.2.4. п. 5.2. ст. 5, п.п. 12.2.1. та 12.2.2. п. 12.2. ст. 12 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств"

Включення позивачем до складу валових витрат сформованого страхового резерву під нестандартні операції (зобов'язання) - кредитні лінії, гарантії, акредитиви, по яких відсутній основний борг, та які обліковуються Банком на позабалансових рахунках, на думку, відповідача, призвело до завищення валових витрат за III квартал 2005 р. на суму 12080,00 грн. (відкориговано позивачем в декларації з податку на прибуток за 2005 р.) та за 2006 р. на суму 7 146625,00 грн., в результаті чого відповідачем було донарахувано позивачу 1 802351,00 грн. податку на прибуток.

Суд не погоджується з вказаною позицією ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.2. та п.п. 5.2.4. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми коштів, внесених до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Пунктом 12.2. ст. 12 Закону України № 283/97-ВР визначено особливості покриття безнадійної заборгованості банками та небанківськими фінансовими установами.

Згідно з п.п. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 цього Закону встановлено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Підпункт 12.2.2 п. 12.2. ст. 12 Закону України № 283/97-ВР визначає, що з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті, створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

У відповідності до п.п. 12.2.3 п. 12.2. ст. 12 цього Закону розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків - 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

При цьому, згідно з абз. 3 цього підпункту до суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ.

Абзацом 4 підпункту 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 цього Закону встановлено, що під терміном «основна діяльність»слід розуміти операції, визначені статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки мають право здійснювати такі банківські операції:

приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Згідно ч.2 ст. 47 вказаного Закону, банки також мають право здійснювати такі операції та угоди:

надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі:

випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів.

Окрім цього, відповідно до абз. 4 ст. 47 цього Закону, банки також мають право здійснювати операції за дорученням клієнтів або від свого імені з інструментами грошового ринку, з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках, з фінансовими ф'ючерсами та опціонами.

Таким чином, виходячи із наведених положень п.п. 12.2.1. - 12.2.3. п.12.2. ст. 12 Закону України № 283/97-ВР, банки створюють страховий фонд за всіма види кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством. Створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону. При цьому до суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ, під якою слід розуміти операції, визначені ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до абз. 4 п. 1.5. «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженого Постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. № 279, банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Пунктом 1.4. вказаного Положення № 279 передбачено, що до заборгованості за кредитними операціями, що становить кредитний портфель банку належить:

кредити, які надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними; кредити суб'єктам господарювання в поточну діяльність, в інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними;

гарантії поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам; гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків);

сумнівні гарантії, що надані банкам і клієнтам; зобов'язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам і т.д.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Окрім цього, згідно з ч. 1 ст. 49 цього Закону, як кредитні операції у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої (розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик) та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону (організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг).

Відповідно до п. 2 «Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах», затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 639, гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.

Відповідно до п. 1.4. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22, встановлено, що акредитив це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Тому, виходячи із вищевикладеного та зважаючи на те, що у відповідності до п.п. 12.2.1, 12.2.2., 12.2.3. п. 12.2. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», 1.4. «Положення про порядок формування та використання резерву...», кредитні лінії як вид банківського кредиту та як кредитна операція, відноситься до видів кредитів та активних банківських операцій, а також безпосередньо до основної діяльності банку, заборгованість за якими відноситься до заборгованості за кредитними операціями, за якими формується страховий резерв, суд вважає, що позивач правомірно відніс суми коштів за кредитними лініями, по операціях з гарантіями та суми коштів по операціях з акредитивами до страхового резерву, які у відповідності до п. 5.2. та п.п. 5.2.4. п. 5.2 ст. 5 Закону України № 283/97-ВР включаються до складу валових витрат Позивача.

Окрім цього, слід також зазначити, що положеннями п.п. 12.2.4. п. 12.2. ст. 12 Закону України № 283/97-ВР передбачено, що у разі, коли за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3. цієї статті, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовуються як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3. цього пункту, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду. Що кореспондується з п.п. 4.1.6. п.4.1. ст. 4 Закону, яким передбачено, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2. цього Закону.

Тобто, дії позивача не призвели до зменшення бази оподаткування або зменшення податкових надходжень до бюджету з податку на прибуток.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органам зроблено помилковий висновок про порушення позивачем вимог Закону № 283/97-ВР.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв податкові повідомлення –рішення, які не відповідають чинному законодавству України.

          Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)          на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Всупереч наведеним вимогам Відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення.

          Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

          Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

          Згідно Прикінцевих та перехідних положень КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розмір судового збору, розмір цього збору за подання позовів немайнового характеру визначається відповідно до пп. „б” п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.

          Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити .

2.Скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва

- від 15.05.2007 р. №0000152201/0 основного платежу 1802351,00 грн. та 1594 895,00 грн. штрафних санкцій;

- від 25.07.2007 р. №0000152201/1 основного платежу 1802351,00 грн. та 1594 895,00 грн. штрафних санкцій;

- від 04.10.2007 р. №0000152201/2 основного платежу 1802351,00 грн. та 1594 895,00 грн. штрафних санкцій;

- від 11.12.2007 р. №0000152201/3 основного платежу 1802351,00 грн. та 1594 895,00 грн. штрафних санкцій;

3. Присудити на користь Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк судові витрати в сумі 3,40 грн. судового збору з Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя                                         Добрянська Я.І.