Постанова № 2324487, 27.03.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27.03.2008 р.                                                                                                     № 6/232

Окружний адміністративний суд міста Києвав у складі:

головуючого - судді Добрянської Я.І.,

секретаря судового засідання Зубко Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерос"

доДержавна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

позивача Завгородній Б.В. (довіреність від 09.01.2008 р. № 1-09/01-08); Іванова О.Г. (довіреність від 09.01.2008 р. № 2-09/01-08)

відповідача Оверко І.І. (довіреність від 12.01.2008 р. № 273/9/10-209);

          На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 27.03.2008 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерос»звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення від 15.08.2007 р. № 0000942210/2 на загальну суму 5669021,80 грн., з яких основного платежу 3252 713,00 грн. та 2416 308,80 грн. штрафних (фінансових) санкцій

          Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем зроблений помилковий висновок щодо порушення позивачем п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 та п.п. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР) (далі –Закон № 283/97-ВР) в частині віднесення до складу валових витрат в період за 2005 р. в сумі 319933,00 грн., за 2 квартал 2006 р. –2033963,00 грн. та 3 квартал 2006 р. –898817,00 грн. суми коштів, сплачених клієнтам за відступлення права грошової вимоги до третіх осіб (боржників), не відображення підприємством не в повному обсязі в окремому податковому обліку операцій з цінними паперами, а також відображення в декларації з податку на прибуток підприємства за 2005 р. сума 1279734,00 грн., яка не підтверджена відповідними документами.

Тому, на думку позивача застосування штрафних санкцій до ТОВ «Інтерос» на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ не відповідають чинному законодавству.

В ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним податкове повідомлення –рішення від 22.10.2007 р. № 0000942210/3 про донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток в розмірі 3252713,00 грн. та штрафних фінансових санкцій в сумі 2416308,80 грн.

          Відповідач проти позову заперечує та в обґрунтування зазначає наступне.

          Позивачем порушено п.п. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення прибутку від операцій з цінними паперами (векселями) та віднесено до складу валових доходів (рядок 01.4 Декларації про прибуток підприємств) обсяг придбаних та проданих (відчужених) векселів відображено не в повному обсязі в окремому податковому обліку від операцій з цінними паперами та в Додатку К3 до декларації за 2004 р. на суму 60000,00 грн., за 1 півріччя 2006 р. на суму 7500,00 грн., за ІІІ квартали 2006 р. на суму 1322000,00 грн.

          В порушення п.п. 4.2.1 п. 4.1 ст. 4 цього Закону, підприємством до складу валового доходу в 2006 р. було віднесено кошти сплачені боржниками в погашення заборгованості у фактора за договорами факторингу на загальну суму 13359355,00 грн.: за ІІ квартал 2006 р. –516872,00 грн., за ІІІ квартал 2006 р. –12842483,00 грн.

Також, позивачем в порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відображено в р. 04.1 Декларації з податку на прибуток підприємства за 2005 р. на суму 1279734,00 грн., яка не підтверджена відповідними документами.

ТОВ «Інтерос»порушило п. 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону при включенні до складу валових витрат включало суми коштів, сплачених клієнтам за відступлення права грошової вимоги до третіх осіб (боржників) на загальну суму 26473076,00 грн. : за ІІ квартал 2006 р. –8662223,00 грн., за ІІІ квартал 2006 р. –17810853,00 грн.

          Тому, на думку відповідача застосування штрафних санкцій до позивача на підставі п.п. 17.1.3 та п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податку перед бюджетами та державними цільовим фондами»в розмірі 28 437,00 грн. відповідають чинному законодавству України.

          Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва (далі - відповідач) була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Інтерос»(код 30469671) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30.03.2004 р. по 30.09.2006 р., за результатами якої складено акт від 15.03.2007 р. № 63/22-1/30469671.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 26.03.2007 р. № 0000942210/0, яким визначив ТОВ «Інтерос»суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3252713,00 грн. та застосував штрафні санкції у розмірі 28437,00 грн., всього на суму 5669021,80 грн.

Позивач не погодився з вказаним податковим –рішенням та в порядку передбаченому п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов’язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ, звернувся з первинною скаргою від 04.04.2007 р. № 04/04-01 до відповідача. За результатами розгляду первинної скарги ДПІ у Печерському районі м. Києва було винесено рішення від 04.06.2007 р. № 14966/10/25-011 про відмову в задоволенні скарги ТОВ «Інтерос».

В подальшому позивач звернувся з повторною скаргою від 13.06.2007 р. до Державної податкової адміністрації України. Рішенням ДПА у м Києві про результати розгляду скарги від 10.08.2007 р. № 2897/10/25-114 було скасоване податкове –повідомлення –рішення в частині застосування штрафної санкції в розмірі 159966,50 грн., в іншій частині податкове повідомлення –рішення залишено без змін.

ТОВ «Інтерос»22.08.2007 р. направив повторну скаргу до Державної податкової адміністрації України. Рішенням ДПА України від 17.10.2007 р. № 10449/6/25-0515 про результати розгляду скарги податкове повідомлення –рішення було залишено без змін, скарга підприємства без задоволення.

                    Суд, розглянувши матеріали справи, погоджується в висновками акта перевірки щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ТОВ «Інтерос»в ІІ кварталі 2006 року укладало договори факторингу:

від 01.09.2005 р. № 01/09 з ТОВ «СіЕл форс»;

від 16.09.2005 р. № 16/09-Ін-МЛ з ТОВ «Мілет;»

від 21.09.2005 р. № 21/09-ІН-ДТК з ТОВ «Донбасторгкомплект»;

від 26.09.2005 р. № 02/09 з ТОВ «Спецпоставка»;

від 30.11.2005 р. № 30/11-ІН-ОІ (купівлі - продажу права вимоги) з ТОВ «Омега Інвест»;

від 26.05.2006 р. з ТОВ КБ «АРМА»;

від 14.06.2006 р. № 07/06 ДФ з ТОВ «Перша інвестиційна компанія»;

від 15.06.2006 р. № 15/06-ІН-ЕР з ТОВ «Енергоресурс»;

від 16.06.2006 р. № 16/06 –ІН-ЕР з ТОВ «Енергоресурс»;

від 27.06.2006 р. № 27/06 –ІН-ЕР з ТОВ КБ «АРМА»;

від 29.08.2006 р. № 29/08-ІН-ПР з ТОВ «Промресурси»;

від 12.09.2006 р. № 05/09 з ТОВ «Перша інвестиційна компанія»;

від 21.09.2006 р. № 21/09-ІП-ПР з ТОВ «Промресурси».

Відповідно до умов яких ТОВ «Інтерос»(фактор) передавало грошові кошти в розпорядження клієнтів, клієнти відступали факторові своє право грошової вимоги до третіх осіб (боржників) і ТОВ «Інтерос»отримувало факторингову винагороду. В податковому обліку ТОВ «Інтерес»включало до складу валового доходу суми коштів, отриманих від боржників та факторингову винагороду, отриману від клієнтів, а до складу валових витрат - суми коштів, сплачених клієнтам за відступлення права грошової вимоги до третіх осіб (боржників).

Судом встановлено, що підприємством в порушення пп.. 7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону України № 283/97-ВР, завищено прибуток від операцій з цінними паперами (векселями) та віднесено до складу валових доходів в рядок 01.4 Декларації про прибуток підприємства, в зв'язку з тим, що обсяг придбаних та проданих (відчужених) векселів відображено не в повному обсязі в окремому податковому обліку від операцій з цінними паперами, та в Додатку КЗ до декларації, (п.п. 3.1.1.1 даного акту перевірки) за 2004 рік на суму 60 000,0 грн., за 1 півріччя 2006 р. на суму 7500,0 грн., за 3 квартали 2006 р. на суму 1 322 000,0 грн.

Окрім того, в порушення п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону № 283/97-ВР, підприємством до складу валового доходу в 2006 році було віднесено кошти, сплачені боржниками в погашення заборгованості у фактора за договорами факторингу на загальну суму 13 359 355,0 грн., в т. ч. по періодах:

2          квартал 2006 року - 516 872,0 грн.;

3          квартал 2006 року - 12 842 483,0 грн.

Поняття договору факторингу визнечене в главі 73 Цивільного кодексу України, згідно з яким за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передані грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором (ст. 1077). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ст.. 1078).

Таким чином, предметом договору факторингу може бути тільки грошова вимога (боргове зобов'язання).

Порядок оподаткування підприємства податком на прибуток регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції Закону №283/97 від 22 травня 1997 року.

Пунктом 7.9 статті 7 «Оподаткування операцій особливого виду»Закону № 283/97-ВР визначений порядок оподаткування операцій з борговими зобов'язаннями. Проте, даним пунктом не передбачений порядок оподаткування операцій за договорами факторингу.

Оскільки Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не визначає особливих правил оподаткування операцій за договорами факторингу, то з метою оподаткування даних операцій необхідно керуватися загальними правилами оподаткування прибутку підприємств.

Статтею 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п. 5.1. ст.5 Закону України № 283/97-ВР, до валових витрат виробництва та обігу підприємства відноситься сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», товари - матеріальні та нематеріальні активи (матеріальні активи - основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, відрізняється від коштів, - цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів; нематеріальні активи - об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у /тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг) є продажем результатів робіт (послуг).

Таким чином, суд, проаналізувавши визначення валових витрат, що наведене в п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат відносяться лише ті витрати підприємств, що пов'язані з придбанням товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, прийшов до висновку, що грошові вимоги, які є предметом договорів факторингу не є товарами (роботами, послугами), тому витрати, пов'язані з їх придбанням не відносяться до складу валових витрат.

Отже, віднесення ТОВ «Інтерос»до складу валових витрат пов'язаних з придбанням грошових вимог, є таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п.4.1 ст.4 Закону України № 283/97-ВР, валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так, і за їх межами.

Доход, згідно з «Положенням, (стандартом) бухгалтерського обліку «Звіт про фінансові результати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99р. № 87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 21.06.1999р. за №397/3690 є - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період..

Відповідно до пп.. 4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», доходи від здійснення банківських страхових та інших .операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами включаються до складу валового доходу.

Виходячи з вищевикладеного, оскільки згідно з вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати пов'язані з придбанням грошової вимоги (боргових зобов'язань) не відноситься до складу валових витрат, при цьому до складу валового доходу включаються доходи (збільшення економічних вимог) отримані. платником податку від усіх видів діяльності, в т. ч. по операціям за договорами факторингу, то з метою оподаткування податком на прибуток операції за договорами факторингу до складу валового доходу відноситься лише дохід (прибуток) від здійснення факторингових операцій.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органам зроблено вірний висновок про порушення позивачем вимог Закону № 283/97-ВР.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв податкові повідомлення –рішення, які відповідають чинному законодавству України.

          Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)          на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

          Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Відповідач, як суб’єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним рішення. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

          Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя                                         Добрянська Я.І.