Постанова № 230926, 01.06.2006, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

01.06.06р.

Справа № А37/103

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Губиниський цукровий завод", смт.Губиниха -1, Новомосковський район, Дніпропетровська область

до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, м Новомосковськ

про визнання протиправним та нечинним податкове повідомлення - рішення від 09.03.2006року №0002462301/2

Суддя Кеся Н.Б.

Секретар с/з Грузін І.М.

Представники:

Від позивача Алесейчук В.В. дов.№13 від 17.04.06р.

Від позивача Саган В.М. дов.№12 від 17.04.06р.

Від відповідача Прокопенко Є.М. дов.№3726/10/10-009 від 14.03.06р

Від відповідача Панченко Л.О. дов.№109/10/10-009 від 10.01.06р.

Від відповідача Ясаков М.О. дов.№5813/10/10-015 від 19.04.06р.

Від відповідача Захаров О.О. дов.№109/10/10-009 від 10.01.06р.

На підставі ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошена вступна та резолютивна частина.

СУТЬ СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство "Губиниський цукровий завод" (далі - позивач) звернулося з позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі –відповідач) і просить суд визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення - рішення від 09.03.2006року № 0002462301/2.

Позовні вимоги обґрунтовані незгодою позивача з виключенням зі складу податкового податкового кредиту суми ПДВ за бартерною операцію за участю векселів, а також суми ПДВ за операціями з контрагентом, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ якого визнано недійсним після вчинення цих операцій. Крім того, позивач посилається на те, що відносно нього оголошено мораторій у справі про банкрутство, тому нарахування штрафних санкцій є неправомірним.

Відповідач проти позову заперечує, вважає, що спірне податкове повідомлення –рішення винесено у відповідності з законодавством, обґрунтовуючи тим, що:

віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за бартерними операціями з участю векселів суперечить приписам п.4.8 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість”;

у господарських операціях з ВАТ „"Губиниський цукровий завод" від імені ТОВ „Техно корн” на стороні продавця діяла особа, яка не могла мати законних повноважень на здійснення повноважень цих операцій. Як наслідок, включена ВАТ „"Губиниський цукровий завод" до податкового кредиту сума податку на додану вартість 32097,60 грн. не відповідає фактичним податковим зобов’язанням платника податку –продавця;

нарахування сум штрафних санкцій були застосовані до позивача за приховування об’єкту оподаткування, шляхом порушення Закону України „Про податок на додану вартість”, який пов’язаний з визначенням бази оподаткування.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд

В с т а н о в и в :

На підставі акту комплексної документальної перевірки від 21.11.2005року дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004року по 01.07.2005року відповідачем видано податкове повідомлення –рішення від 09.03.2006року №0002462301/2, яким донарахований податок на додану вартість у сумі 2715001,00 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 1357500,50 грн.

Нарахування вказаних платежів за актом перевірки пов’язується з наступними обставинами.

Підприємством у квітні - червні 2005року було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ від операцій міни, а саме: згідно з договорами міни №БС 01-0205 від 01.02.2005 з ТОВ „Центр українсько-китайського співробітництва", №БС 0206/05 від 02.06.2005року з ТОВ „Моноліт-Холдінг", №БС 0629/05 від 29.06.2005року з ТОВ „Укрроспродукт" ВАТ „Губиниський цукровий завод" відвантажує ТМЦ в обмін на векселя.

Актом перевірки зазначається, що зазначені договори складені у відповідності до ст.ст.715,716 Цивільного Кодексу України. За умовами договорів позивач зобов’язався передати у власність контрагентам товар в обмін на іншій товар у вигляді векселів, які емітовані третіми особами.

За обставинами справи умови зазначених договорів встановлюють, що при виконанні договору грошові кошти між сторонами не здійснюються (п.1.4 договору міни №БС 01-0205 від 01.02.2005, п.1.5 договору міни №БС 0206/05 від 02.06.2005року та п.1.5 договору міни №БС 0629/05 від 29.06.2005року). За актами прийому –передачі векселів сторонами підтверджено припинення зобов’язань контрагентів позивача перед ним за фактом зустрічної поставки векселів. Виконання умов договору також підтверджується актами прийому –передачі товару від позивача, податковими накладними, відображення операцій в податковому обліку підтверджується витягами з книги обліку продажу товарів (робіт, послуг).

Таким чином до складу податкового кредиту позивачем віднесено суму податку на додану вартість у розмірі 2682903,37 грн., а саме:

квітень 2005 року - 707536,23 грн.

травень 2005року -569152,58 грн.

червень 2005 року - 1406214,56 грн.

За даними обставинами відповідачем зроблений висновок про порушення підприємством вимог п.4.8 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” та нараховано ПДВ на суму 2682903,37грн.

Суд вважає в цій частині висновки ДПІ необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з п.1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (підпункт 7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону).

Пунктом 6.1 ст.6 Закону встановлено ставку ПДВ на об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, до яких, зокрема, належать поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України (пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону).

На підставі п.1.17 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” поняття товару розуміється в значенні, встановленому Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Зокрема, пунктом 1.6 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” товари –це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Таким чином, векселі, які є різновидом цінних паперів, належать до товару в господарських операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Матеріали справи свідчать, що позивачем за спірними операціями відвантажено продукцію, а від контрагентів отримані векселі прості, які емітовані іншими особами. Таким чином, за обставинами справи спірні векселі виступають як товар, а спірні операції відповідають поняттю бартерних відповідно до п.1.19 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п.1.17 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Оподаткування бартерних операцій регулюється п.4.2 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість”, порушень якого в цій частині акт перевірки не містить.

З огляду на це, суд вважає, що позивачем в цілому дотримано вимог податкового законодавства при віднесенні спірних сум ПДВ до податкового кредиту за фактом отримання векселів за бартерними операціями.

При цьому суд також приймає до уваги доводи позивача, який вказує на те, що його контрагенти віднесли до власних податкових зобов’язань суми ПДВ за фактом відчуження спірних векселів.

Посилання відповідача на норми п.4.8 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість” суд вважає необґрунтованим з огляду на таке.

Згідно з п.4.8 ст.4 зазначеного Закону у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

У разі коли платник податку здійснює за згодою векселедержателя зустрічну поставку товарів (послуг) замість грошового погашення суми боргу, зазначеного у векселі, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що їх застосування можливе лише у разі, коли платник податку здійснює операції з продажу товарів під забезпечення боргових зобов’язань покупця, надане такому платнику податку у формі векселя.

За обставинами справи контрагенти позивача - покупці надали векселі прості, тобто боргові зобов’язання, які стосуються інших осіб, тому правові підстави для застосування п.4.8 ст.4 Закону відсутні.

Крім того, контекстуальний аналіз абзацу третього п.4.8 ст.4 свідчить про те, що у вказаній нормі операції з видання векселів пов’язуються з податковим кредитом, а з їх отримання - з податковими зобов’язаннями.

У зв’язку з цим отримання векселів в якості товару за бартерними операціями як підстава для формування податкового кредиту не регулюється вказаною нормою Закону, тому за спірними правовідносинами діють загальні правила, які встановлені для бартерних операцій.

Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для донарахування податку на додану вартість на суму 2682903,37грн., тому в цій частині позов слід задовольнити.

За обставинами справи видання спірного повідомлення-рішення пов’язується також з наступним.

Актом перевірки зазначається, що в порушення пп.7.2.3 п. 7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" підприємством було віднесено до складу податкового кредиту суми від придбання обладнання у ТОВ "Техно-корн" згідно з податковою накладною № 0806894 від 08.06.2004року, включеної в вересні 2004року. Сума ПДВ складає 32097,60 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.08.2004року визнано недійсним Свідоцтво № 37060605 від 10.06.03р. про реєстрацію ТОВ 'Техно корн" в якості платника податку на додану вартість з моменту реєстрації.

У відповідності з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від ЗО травня 1997 року № 165, встановлено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі - продажу від 27 лютого 2004року №150/04 позивачем отримано від ТОВ „Техно корн” продукцію, по факту придбання якої останнім виписані податкові накладні на суму ПДВ 32097,60грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.08.2004року визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ „Техно корн” з моменту реєстрації. Зазначеним рішенням суду також встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15.03.2004року визнані недійсними установчі документи вказаного підприємства у зв’язку з його реєстрацію на особу, яка не мала намірів здійснювати підприємницьку діяльність та ніякого відношення до товариства не має.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведене свідчить, що податкові накладні, видані від ТОВ „Техно корн” підписані особами, які не могли мати законних повноважень на здійснення спірних операцій та підписання документів податкової звітності. Як наслідок, включену позивачем до податкового кредиту спірну суму ПДВ слід визнати такою, що не підтверджуються податковими накладними, які б були виписані платником ПДВ.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача в цій частині судом визнаються як необґрунтовані.

Матеріали справи також свідчать, що постановою господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2003року у справі №Б15/145/03 відносно позивача порушено провадження про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

У зв’язку з цим суд вважає застосування до позивача штрафних санкцій в будь-якому випадку неправомірним з огляду на таке.

Пунктом 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

На думку суду наведена заборона про застосування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків не містить виключень, тому посилання відповідача на характер та суть порушень податкового законодавства суд не приймає до уваги.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, 254 п.п.3,6 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ :

Визнати частково протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекції від 09.03.2006року №0002462301/2 на суму податку на додану вартість в розмірі 2682903,37 грн. та штрафних санкцій на суму 1357500,50 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету на користь Відкритого акціонерного товариства "Губиниський цукровий завод" ( 51251, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Губиниха-1, вул. Берегового,1 п/р 26000051190000 в ДФАКИБ „УкрСиббанк”, МФО 306856, код ЄДРПОУ 00373155 І.П.Н. 003731504233( свідоцтво 03730110) судові витрати на суму 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена у строки та порядку, передбачені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Б.КЕСЯ

06.06.2006року