Постанова № 228373, 07.11.2006, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

"07" листопада 2006 р. 16:00

справа № 20-3/070-12/178

За позовом: Федерального державного унітарного підприємства “13 судноремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони Російської Федерації (99004, м. Севастополь, Кілен-балка)

до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 74)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №23-123/0022288616 від 25.06.01, №0001142310/0/2742/23-0 від 14.06.04, №0001152310/0/2743/23-0 від 14.06.04,

Суддя Харченко І.А.,

при секретарі Єрмолаєвої О.Ю.,

Представники сторін

позивача – Гурин Д.А., довіреність б/н від 10.01.2006, представник;

відповідача –Расохацька І.В., довіреність № 2518/10-0 від 05.07.06, начальник юридичного відділу;

Суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №23-123/0022288616 від 25.06.01, №0001142310/0/2742/23-0 від 14.06.04, №0001152310/0/2743/23-0 від 14.06.04 про визначення суми податкового зобов’язання по збору до Державного інноваційного фонду, посилаючись на те, що факт нарахування позивачу заборгованості зі сплати збору до Державного інноваційного фонду знаходиться за межами правового поля України та суперечить вимогам пункту 3 статті 1 Закону України “Про систему оподаткування”, статтям 6, 8, 19, 22, пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 18.04.05 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.09.05 апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, рішення господарського суду міста Севастополя залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.08.06 касаційна скарга позивача задоволена частково, рішення господарського суду міста Севастополя від 18.04.05 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.09.05 скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 21.08.06 відкрито провадження у адміністративної справі № 20-3/070-12/178, призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою від 11.09.06 закінчено підготовче провадження і призначена адміністративна справа до судового розгляду.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення, основні з них складаються у тому, що Закон України “Про Державний бюджет на 200 рік” у відношенні стягування в 2000 році податків і зборів, а також будь-яких неподаткових платежів, введених зазначеним Законом з метою фінансування видаткової частини бюджету України, є законом про оподаткування і на підставі вищевикладеного є пріоритетним.

У розгляді справи оголошувалась перерва.

Згідно статей 27-32, 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні учасникам процесу роз’яснені процесуальні права та обов’язки.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухав учасників процесу, суд,

в с т а н о в и в :

25 червня 2001 року Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя на підставі акту перевірки від 15 червня 2001 року прийнято рішення №23-123\0022288616\322 про визначення державному підприємству „Севастопольський судоремонтний завод Чорноморського Флоту Російської Федерації” (правонаступником якого є позивач –а.с. 12 т.1) податкового зобов’язання по збору до Державного інноваційного фонду у сумі 123078,64грн., яке належало сплатити у 10-тиденний строк зі дня отримання рішення. Рішення отримано платником податків 26 червня 2001 року (а.с. 44-45 т.1).

З акту перевірки №11205\23-123\253 від 15 червня 2001 року (108-141 т.1) слідує, що заниження розміру збору до Державного інноваційного фонду не встановлено, але платник станом на 1 січня 2000 року не сплатив 138531,51грн., у 2000 році було нараховане 128027,64грн. (у тому числі реструктуризована заборгованість), станом на 1 травня 2001 року платник має борг у сумі 123078,64грн., контролюючим органом зроблений висновок про необхідність сплати до бюджету вказаного збору у сумі 123078,64грн. (а.с. 122,140 т.1).

З пояснень представників сторін, витягу з картки особового рахунку позивача, акту перевірки слідує, що податкова декларація по збору до Державного інноваційного фонду платником податків до податкового органу не надавалася, податкове зобов’язання по цьому збору у сумі 123078,64грн. було визначено рішенням контролюючого органа.

Вказаний борг платник податків у встановлений рішенням податкового органу 10-денний строк не сплатив. Цей факт не оспорюється сторонами і підтверджується актом перевірки №6145\23-123\118 від 10 червня 2004 року (а.с. 46-55 т.1).

Так, з вказаного акта слідує, що позивач частково безготівкою сплатив збір до Державного інноваційного фонду :

30 серпня 2001 року – 10.000грн., прострочення 55 днів,

28 вересня 2001 року –60.000грн., прострочення –84 дня,

25 жовтня 2001 року – 15.000грн., прострочення –111 днів,

7 листопада 2001року –20.000грн., прострочення –124 дня,

11 квітня 2002 року – 1.1919,26грн., прострочення –266 днів,

22 квітня 2002 року –16.159,30грн., прострочення –276 днів.

14 червня 2004 року Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя прийняти податкові повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафних санкції за затримку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання по збору до Державного інноваційного фонду :

№0001152310\0 2743\23-0 –50% чи 26539,28грн. за затримку на 111-276 календарних днів сплати 53078,56грн. (а.с. 56 т.1),

№0001142310\0 2742\23-0 –20% чи 14000грн. за затримку на 55, 84 календарних днів сплати 70000грн. (а.с. 57 т.1).

Згідно підпункту 17.1.7 Закону України №2181-Ш за затримку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання у залежності від строку затримки платник сплачує штраф у встановленому розмірі: від 31 до 90 днів затримки - 20%, більш 90 днів затримки –50%.

Також частиною 2 підпункту 6.1.7 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України №110 від 17 березня 2001 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 року (зі змінами, далі Інструкція №110) передбачено, що у разі затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання складається податкове повідомлення і згідно вимогам Порядку напряму органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України №253 від 21 червня 2001 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 року за №567\5758 (зі змінами, далі Порядок №253) направляється платнику податків.

Пунктом 3.2 названого Порядку встановлена форма податкового повідомлення, яке направляється за порушення граничного терміну сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - форма “Ш”, відповідно до якої відповідач і прийняв оспорюванні податкові повідомлення-рішення.

Суд вважає, що вказане рішення податкового органу про донарахування збору було прийнято з порушенням Конституції та законів України.

Відповідно до пункту 18 статті 14 Закону України „Про систему оподаткування” (в редакції Закону України №77\97-ВР від 18 лютого 1997 року, зі змінами на час прийняття оспорюємого податкового рішення) до загальнодержавних зборів (обов'язкових платежів) віднесений збір до Державного інноваційного фонду.

Формування за рахунок такого збору Державного інноваційного фонду також було передбачено частиною 4 статті 38 Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльність” (в редакції Закону 284-ХІУ від 1 грудня 1998 року, зі змінами на час прийняття рішення про донарахування збору).

Але розмір і порядок сплати цього збору не був встановлений спеціальними законами України по оподаткуванню.

У період з 1993 року до 1996 року розмір збору був встановлений пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України „Про створення Державного інноваційного фонду” N 77 від 18 лютого 1992 року (зі змінами).

Цим пунктом було передбачено, що підприємства, об'єднання та організації зобов’язані відраховувати до Фонду кошти у розмірі 1% обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг), за винятком податку на додану вартість та акцизного збору, з віднесенням цих коштів на собівартість продукції. При цьому 70 % обсягу зазначених відрахувань перераховуються підприємствами, об'єднаннями та організаціями до спеціального фонду позабюджетних коштів, що утворюється в міністерствах, відомствах, концернах, корпораціях та інших формуваннях для фінансування галузевих, міжгалузевих науково-дослідних робіт, а також заходів щодо освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції.

Також частиною 1 статті 11 Закону України „Про Державний бюджет України на 2000 рік” N 1458-III від 17 лютого 2000 року з метою формування Державного інноваційного фонду було встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, що відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є платниками податку на прибуток підприємств, незалежно від форм власності сплачують до Державного бюджету України збір в розмірі 1% обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг), зменшеного на суму податку на додану вартість та акцизного збору.

Однак згідно зі статтею 7 „Про систему оподаткування” (в редакції Закону №77\97-ВР) ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року; зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Також пунктом 1 частини 2 статті 92 Конституції України система оподаткування, податки і збори можуть встановлюватися виключно законами України.

А тому ні постановою Кабінету Міністрів України „Про створення Державного інноваційного фонду” N 77 від 18 лютого 1992 року, ні Законом України „Про Державний бюджет України на 2000 рік” N1458-III від 17 лютого 2000 року не могли бути встановлені ставки та механізм сплати збору до Державного інноваційного фонду України.

Такої позиції дотримується судова практика. Так, у постанові Вищого господарського суду України від 28 серпня 2001 року №1\4\1014 (а.с. 50-53 т.2) вказано на те, що ставки і строки сплати збору до Державного інноваційного фонду України не були вставлені законами про оподаткування, а бюджетні закони не можуть встановлювати ставки і механізм сплати збору, тому що це суперечить Конституції України і принципам оподаткування, у зв’язку з чим податкове рішення про нарахування збору до Державного інноваційного фонду України було визнано недійсним.

Крім того, у податкового органу не було підстав для визначення позивачу податкового зобов’язання, тому що перевіркою встановлено, що платник податків правильно визначив суму збору, але не зарахував цю суму до бюджету.

При таких обставинах податковому органу належало прийняти заходи до стягнення збору, а не рішення про донарахування збору. Тому що, відповідно до пункту „б” підпункту 4.2.2 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” N2181-III від 21 грудня 2000 року контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Але таких обставин документальною перевіркою не встановлено.

Стосовно дотримання строків звернення до суду позивачем, то суд зазначає таке:

Статтею 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Положенню частини другої статті 55 дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1997 р. N 6-зп, де зазначено, що: „Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).”

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Виходячи з того, що норми Цивільного кодексу України не діють на податкові відносини, а іншого закону який би регулював їх немає, то застосовує Конституцію України.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень про застосування штрафу за затримку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання обґрунтовані, а тому підлягаючими задоволенню.

Відповідно до статей 94, 98 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати, здійснені позивачем та документально підтверджені, присуджуються йому в сумі 03,40 грн.

Керуючись ст. 8, 55, 92 Конституції України, ст. 38 Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльність”, ст. 11 Закону України „Про Державний бюджет України на 2000 рік”, ст. 7, 14 Закону України „Про систему оподаткування”, ст. 4, 7 Закону України „Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст. 69, 70, 71, 72, 79, 94, 98, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П о с т а н о в и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №23-123/0022288616/322 від 25.06.01 Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя про визначення державному підприємству „Севастопольський судоремонтний завод Чорноморського Флоту Російської Федерації” податкового зобов’язання по збору до Державного інноваційного фонду у сумі 123078,64грн.

3. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0001142310/0/2742/23-0 від 14.06.04 Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя про визначення Федеральному державному унітарному підприємству “13 судноремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони Російської Федерації податкового зобов’язання по збору до Державного інноваційного фонду у сумі 14000,00грн.

4. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0001152310/0/2743/23-0 від 14.06.04 Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя про визначення Федеральному державному унітарному підприємству “13 судноремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони Російської Федерації податкового зобов’язання по збору до Державного інноваційного фонду у сумі 26539,28грн.

5. Стягнути з Державного бюджету України (п/р 31116095600007 в УДК у м. Севастополі, одержувач Держбюджет, Ленінський район 22090200, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598) на користь Федерального державного унітарного підприємства “13 судноремонтний завод Чорноморського флоту” Міністерства оборони Російської Федерації (99004, м. Севастополь, Кілен-балка, ідентифікаційний код 22288616) 03,40 грн. –державне мито.

Постанова набуває законної сили через в десять днів з дня її оголошення або з дня складання в повному обсязі. Оскарження постанови подається протягом десяти днів відповідно до розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Харченко

Постанова складена та підписана

в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України

10.11.2006.