Рішення № 2283593, 06.11.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

06.11.2008

Справа №2-15/5820-2008

За позовом Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» (98604, АР Крим, м. Ялта, вул.. Горького, 30, ідентифікаційний код 03348324)

До відповідача Приватного підприємства «Відрада-Юг» (98635, АР Крим, м. Ялта, вул.. Гоголя, 20, оф. 6, ідентифікаційний код 33137076)

Про стягнення 10736,67 грн.

За зустрічним позовом Приватного підприємства «Відрада-Юг» (98635, АР Крим, м. Ялта, вул.. Гоголя, 20, оф. 6, ідентифікаційний код 33137076)

До відповідача Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» (98604, АР Крим, м. Ялта, вул.. Горького, 30, ідентифікаційний код 03348324)

Про визнання договору дійсним

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

представники:

Від позивача (відповідача за зустрічним позовом) – Руденко В.П., довіреність № 2326 від 11.12.2007 р., у справі

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом) – Чугунов В.М., довіреність № 3 від 08.09.2008 р., у справі

Обставини справи: Кримське республіканське підприємство «Протизсувне управління» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Приватного підприємства «Відрада-Юг» про стягнення 10736,67 грн., в тому числі 9715,47 грн. заборгованості за договором № 307-Ф, 1021,20 грн. заборгованості за договором № 307-Н.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті за надані йому послуги за договором № 307-Ф та договору № 307-Н на суму 10736,67 грн. та до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена, що і стало приводом для звернення Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

08.09.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшла зустрічна позовна заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України від Приватного підприємства «Відрада-Юг», згідно якої просить суд визнати дійсним договір № 307 від 06.12.2004 р. між Приватним підприємством «Відрада-Юг» та Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління» про користування берегоукріплювальними спорудами.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 08.09.2007 р. вказана зустрічна позовна заява була прийнята у провадження разом з первісним позовом.

Відповідач за зустрічним позовом проти заявлених зустрічних позовних вимог заперечує, просить суд у позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на зустрічний позов.

16.10.2008 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява позивача за первісним позовом про доповнення позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою позивач просить суд стягнути з відповідача 10736,67 грн., в тому числі 9715,47 грн. заборгованості за договором № 307-Ф, 1021,20 грн. заборгованості за договором № 307-Н; розірвати укладені з Приватним підприємством «Відрада-Юг» договір № 307-Ф від 06.12.2004 р., договір № 307-Н від 06.12.2004 р. та пов'язаний з ними договір № 307 від 06.12.2004 р.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти доповнення позовних вимог, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, по справі оголошувалася перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено.

Строк розгляду справи був продовжений за клопотаням сторін згідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається, отже суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

Кримське республіканське підприємство «Протизсувне управління» (скорочено КРП «ПЗУ»), яке відповідно до Постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим №540 від 23.11.2005 р. є правонаступником Державного підприємства «Кримське республіканське протизсувне управління», являється комерційним підприємством, входить до складу майна, що належить Автономній Республіці Крим, і знаходиться у сфері управління Міністерства будівельної політики і архітектури АР Крим, яке є його Органом управління.

Згідно Додатку №1 до пункту другого Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим № 110-1 від 29.06.1992 р. «Про розмежування майна державної/ Республіки Крим / власності і власності адміністративно-територіальних одиниць / комунальної/», прийнятої у відповідності до Постанови Верховної Ради Української РСР „Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» №885-ХІІ від 26.03.1991 року, майновий комплекс Кримського протизсувного управління віднесено до загальнореспубліканської власності Криму, як такий, що входить до підприємств республіканського (АРСР) підпорядкування.

Відповідно до статті 73 Господарського кодексу України майно державних підприємств є державною власністю і належить такому підприємству на праві повного господарського відання.

У відповідності до Постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим № 68 від 11.03.1997 р. «Про заходи по інженерному захисту берегів Чорного та Азовського морів і територій, що підпадають під вплив дій негативних природних процесів» та діючого господарського законодавства 06.12.2004 р. між Державним підприємством «Кримське республіканське протизсувне управління» (Управління) та Приватним підприємством «Відрада-Юг» (Користувач) був укладений Договір № 307 користування берегоукріплювальними, протизсувними і пляжними спорудами. (а.с. 9-11)

Згідно з пунктом 2.1 Договору його предметом є надання в користування майно: берегоукріплювальні споруди санаторію «Місхор» м. Ялти, на ділянці від буни № 4 не вкл.. до буни - причалу включно, довжиною 70 м.

У відповідності до пунктів 2.4.2. та 2.4.3. цього Договору в цей же день було укладено Договір № 307-Н на надання технічного нагляду за берегоукріплювальними спорудами, переданими в користування Користувачу (а.с. 20-21), та Договір №307-Ф на передачу Управлінню коштів на відновлення і ремонт берегоукріплювальних і протизсувних споруд. (а.с. 17-18)

Відповідно до частини 6 статті 4 Конституції Автономної Республіки Крим нормативно-правові акти органів державної влади АР Крим є обов'язковими до виконання по всій території автономії.

Згідно статті 648 Цивільного кодексу України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органа державної влади, органа влади Автономної Республіки Крим, органа місцевого самоврядування, який є обов'язковим для сторін (сторони), повинен відповідати цьому акту.

У відповідності до пункту 2.3. Договору №307-Ф Користувач зобов'язаний здійснювати перерахування кошті на розрахунковий рахунок Позивача щокварталу, не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за звітним кварталом рівними частками на підставі виставлених рахунків.

Відповідно до пункту 3.2. Постанови Ради Міністрів АР Крим № 68 розмір коштів на поточне утримання, відновлення і капітальний ремонт берегозахісних, протизсувних і пляжних споруд, що знаходяться на балансі протизсувного управління і передані в експлуатацію лікувально-курортним установам, підприємствам, організаціям та іншим, визначаються виходячи із норм амортизаційних відрахувань відповідно до діючих нормативно-правових актів.

Згідно з пунктом 8.6.1. та пунктом 8.6. статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» норми амортизаційних відрахувань на період дії Договору № 307-Ф становили у відсотках до балансової вартості 1-ої групи основних фондів на початок звітного періоду із розрахунку на календарний квартал у розміри 1,25 відсотка, а з 2006 р. - 2 відсотка (на рік 8 %).

Так, позивач посилається на те, що на адресу Відповідача були відправлені відповідні рахунки про сплату коштів відповідно до умов договору № 307-Ф, в тому числі рахунок за 4-й квартал 2007 р. від 20.11.2007 р. на суму 4243,55 грн. (а.с. 27)

Вказаний рахунок направлено листом від 21.11.2007 р. за № 2185 (а.с. 26), і отриманий відповідачем 26.11.2007 р., про що свідчить картка поштового повідомлення, додана до матеріалів справи. (а.с. 28)

Крім того, позивачем був виставлений рахунок № СФ-307-Н від 16.01.2008 р. відповідно до умов договору № 307-Н на суму 1021,20 грн. за нагляд за берегоукріплювальними спорудами (а.с. 34)

Вказаний рахунок був направлений позивачем на адресу відповідача листом № 96 від 23.01.2008 р. (а.с. 33) та отриманий останнім 29.01.2008 р., як свідчить додана до матеріалів справи картка поштового повідомлення (а.с. 35)

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Судом встановлено, що сума по рахунку № СФ- 307 від 20.11.2007 р. у розмірі 4243,55 грн. була оплачена відповідачем квитанцією від 29.09.2008 р. № 98 після звернення позивача з позовом до суду про стягнення заборгованості в примусовому порядку. (14.05.2008 р. - як свідчить штамп поштового відділення відправника на поштовому конверті, доданому до позовної заяви)

Сума по рахунку № СФ-307-Н від 16.01.2008 р. у розмірі 1021,20 грн. була оплачена відповідачем 29.09.2008 р., як свідчить додана до матеріалів справи квитанція № 94 від 29.09.2008 р. (а.с. 114)

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу передбачено, що Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягненя з відповідача заборгованості у розмірі 4243,55 грн. та у розмірі 1021,20 грн., а всього у розмірі 5264,75 грн. підлягає припиненню за відсутністю предмету спору.

Крім того, на адресу відповідача був направлений рахунок про сплату коштів відповідно до умов договору № 307-Ф за 1-й квартал 2008 р. від 15.02.2008 р. на суму 4158,68 грн. (а.с. 103)

Проте, позивачем не було представлено суду належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України отримання відповідачем зазначеного рахунку, або доказів направлення його на адресу відповідача, що унеможливлює висновок суду про дату виникнення зобов’язання відповідача про його сплату. Отже, в цій частині у позові слід відмовити.

Разом з тим, позивач на адресу відповідача був направлений рахунок про сплату коштів відповідно до умов договору № 307-Ф за 2-й квартал 2008 р. від 27.06.2008 р. на суму 1313,22 грн. (а.с. 72), який був направлений відповідачу 27.06.2008 р. (а.с. 70).

Проте, суд вважає за необхідне відмовити в позовних вимогах на суму 1313,22 грн., оскільки на момент звернення позивача з позовом до суду 14.05.2008 р. в нього було відсутнє право вимоги на суму 1313,22 грн., оскільки рахунок № 307- від 27.06.2008 р. був направлений відповідачу після звернення з відповідним позовом до суду 27.06.2007 р.

Щодо позовних вимог про розірвання укладених з Приватним підприємством «Відрада-Юг» Договорів № 307-Ф від 06.12.2004 р., № 307-Н від 06.12.2004 р. та № 307 від 06.12.2004 р., то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Скориставшись наданим йому законом і договорами правом, Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» листом від 08.04.2008 р. № 920 повідомило відповідача про розірвання договорів № 307, № 307-Ф, № 307-Н від 06.12.2004 р..

Проте, позивач дійшов помилкового висновку, що договори є розірваними згідно з пунктами 3.4, 3.5 Договору № 307-Ф, пунктами 4.4, 4.6 Договору № 307-Н та на підставі листа Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» від 08.04.2008 р. № 920.

Дійсно, спірними Договорами передбачено право Управління достроково розірвати Договір у разі не перерахування Коримувачем протягом трьох місяців коштів відповідно до умов договорів.

Як було зазначено вище, статтею 188 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів.

Частиною 2 статті 188 Господарського кодексу України, зокрема, визначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Отже, лист Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» від 08.04.2008 р. № 920 від 11 вересня 2006 року № 07/01 можна розцінювати як пропозицію про розірвання договорів, а непогодження Користувача з зазначеною офертою і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідною вимогою.

Проте, у суду відсутні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог в цій частині з огляду на наступне.

Як вже встановлено судом, позивачем умови Договорів виконувалися неналежним чином, а отже прострочення боржника сталося з вини кредитора, оскільки позивачем не представлено належних доказів виконання свого обов’язку щодо направлення на адресу відповідача рахунків на оплату наданих послуг, що позбавило можливості своєчасного виконання свого обов’язку відповідачем.

Частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо зустрічних позовних вимог, суд дійшов наступного висновку.

Позивач за зустрічним позовом звернувся до господарського суду АР Крим із зустрічним позовом про визнання дійсним договору № 307 від 06.12.2004 р., укладеного між ПП «Відрада-Юг» та Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління» про користування берегоукріплювальними спорудами.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі — підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Проте, позивачем за зустрічним позовом не представлено суду жодного доказу невизнання такого права або його оспорювання відповідачем Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління».

Отже, матеріали справи свідчать, що відповідачем Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління» жодного разу не ставилася під сумнів дійсність Договору № 307 від 06.12.2004 р.

Таким чином, позивачем за зустрічним позовом не представлено суду доказу порушення свого права стосовно дійсності договорів з боку відповідача за зустрічним позовом.

За такими обставинами, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголоошені вступна та резолютивна частини рішення в порядку статті 85 Господарського процесуального кодесу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 господарського процесуального кодексу України 07.11.2008 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В частині позовних вимог у розмірі 5264,75 грн. за первісним позовом провадження у справі припинити за відсутністю предмету спору.

2. В частині позовних вимог у розмірі 5471,92 грн. за первісним позовом відмовити.

3. В частині розірвання укладених з Приватним підприємством «Відрада-Юг» договорів № 307-Ф від 06.12.2004 р., № 307-Н від 06.12.2004 р. та № 307 від 06.12.2004 р. по первісному позову відмовити.

4. У зустрічному позові відмовити.

5. Стягнути з Приватного підприємства «Відрада-Юг» (98635, АР Крим, м. Ялта, вул.. Гоголя, 20, оф. 6, ідентифікаційний код 33137076) на користь Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» (98604, АР Крим, м. Ялта, вул.. Горького, 30, ідентифікаційний код 03348324, р/р 26003515513221 в ЯВ № 515 КРФ АКБ Укрсоцбанк м. Ялта, МФО 324010) 94,32 грн. державного мита, 57,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.