Рішення № 2283402, 18.06.2008, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2008 р.

Справа 46/68

За позовом

Приватного підприємства “Фірма Регент”

до

Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Інтертехнодрук”

про

стягнення 58 693,88 грн.

Суддя Шабунін С.В.

Представники:

від позивача

Поліщук Н.О. —представник за довіреністю від 16.08.2007 р. № 151-Д

від відповідача

Мартиненко В.В. —представник за довіреністю від 09.06.2008 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2008 року Приватне підприємство “Фірма Регент” передало на вирішення господарського суду позов від 03.04.2008 р. № 46/ю, відповідно до якого просить стягнути зі Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Інтертехнодрук” 52 231,00 грн. заборгованості за поставлений товар в рамках договору № 12/А від 01.01.2006 р., 522,31 грн. штрафу, 393,98 грн. 3 % річних з простроченої суми та 2 926,85 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції та 2 619,74 грн. пені.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 68 від 12.05.2008 р. та призначено справу до розгляду на 02.06.2008 р.

У судове засідання, призначене на 02.06.2008 р. відповідач не з’явився, уповноваженого представника не направив, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав.

Представник позивача клопотав перед судом про відкладення розгляду справи для подання документів, витребуваних ухвалою про порушення провадження у справі.

Ухвалою від 02.06.2008 р. розгляд справи було відкладено на 09.06.2008 р.

09.06.2008 р. судове засідання не відбулося через перебування судді на лікарняному та було перенесене на 20.06.2008 р. (ухвала від 11.06.2008 р. в матеріалах справи).

20.06.2008 р. представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог № 67/ю від 27.05.2008 р., відповідно до якої позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних було збільшено, шляхом перерахування станом на час слухання справи.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому Спільне українсько-німецьке підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Інтертехнодрук” просить зменшити розмір штрафних санкцій та не стягувати з підприємства 3 % річних та 1 % штрафу у зв’язку з тим, що за таке правопорушення вже встановлена відповідальність за домовленістю сторін у договорі та законом у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що складає 4 624,89 грн.

В ході розгляду спору по суті представник приватного підприємства “Фірма Регент” підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити, стягнувши з відповідача заборгованість у сумі 52 231,00 грн. та 522,31 грн. штрафу, а також, відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, 663,81 грн. 3 % річних з простроченої суми, 6 530,79 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції та 4 624,89 грн. пені.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача, позов мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов’язань з оплати поставлених йому поліграфічних товарів на умовах договору № 12/А від 01.01.2006 р.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано копії договору, видаткових накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Представник відповідача підтримав поданий відзив, по суті заявлених вимог в частині стягнення суми боргу, пені та інфляційних нарахувань і їх розміру не заперечував.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд —

ВСТАНОВИВ:

01.01.2006 р. між Приватним підприємством “Фірма Регент” в якості продавця та Спільним українсько-німецьким підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Інтертехнодрук” в якості покупця укладено договір № 12/А, за умовами якого продавець зобов’язується поставити і передати, а покупець —прийняти й оплатити папір та картон для поліграфії (товар).

Відповідно до положень п. 1.2 даної угоди право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту відвантаження товару згідно з видатковою накладною або актом прийому-передачі.

У ст. 2 зазначеного договору сторони погодили, що продавець зобов’язується відвантажити покупцю товар по ціні, в асортименті і в кількості, вказаних у видатковій накладній, що є невід’ємною частиною договору та надати документи, якими підтверджується якість товару, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його вартість в строк і на умовах, зазначених в договорі.

Загальна кількість товару, що поставляється по кожній окремій партії, визначається згідно з накладною і вважається поставленою з моменту оформлення уповноваженими особами накладної або акту прийому-передачі (п. 3.2, п. 5.2 договору).

У відповідності з п. 7.2 договору покупець здійснює розрахунок за відвантажений товар з продавцем шляхом перерахування грошової суми, зазначеної в рахунку-фактурі, накладній на розрахунковий рахунок продавця протягом календарних днів з моменту підписання накладної та/або акту на кожну конкретну партію товару.

Як вбачається з матеріалів справи позивач виконав взяті на себе договором від 01.01.2006 р. зобов’язання, а саме: поставив товар на загальну суму 52 231,00 грн., що підтверджується накладними № 00018469 від 03.12.2007 р. на суму 3 443,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000018469 від 03.12.2007 р., № 00018622 від 05.12.2007 р. на суму 3 419,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000018622 від 04.12.2007 р., № 00018780 від на суму 3 838,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000018780 від 07.12.2007 р., № 00019061 від 10.12.2007 р. на суму 6 795,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000019061 від 10.12.2007 р.. № 00019090 від 10.12.2007 р. на суму 788,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000019090 від 10.12.2007 р., № 00019268 від 12.12.2007 р. на суму 3 182,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000019268 від 12.12.2007 р., № 00019512 від 14.12.2007 р. на суму 3 581,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000019512 від 14.12.2007 р., № 00019890 від 20.12.2007 р. на суму 925,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000019890 від 19.12.2007 р., № 00019887 від 20.12.2007 р. на суму 8 384,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000019887 від 19.12.2007 р., № 00020083 від 21.12.2007 р. на суму 5 633,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000020083 від 21.12.2007 р., № 00020190 від 21.12.2007 р. на суму 676,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000020190 від 21.12.2007 р., № 00020194 від 24.12.2007 р. на суму 5 298,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000020194 від 24.12.2007 р., № 00020218 від 25.12.2007 р. на суму 2 224,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000020218 від 25.12.2007 р., № 00020408 від 26.12.2007 р. на суму 2 795,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 000020408 від 26.12.2007 р., № 000000056 від 04.01.2008 р. на суму 1 250,00 грн. відповідно до рахунку-фактури № 00000056 від 01.04.2008 р.

В свою чергу відповідач прийняв вказаний у накладних товар, що стверджується відповідним підписом уповноваженої особи на вищевказаних накладних, а також довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії який залучено до матеріалів справи.

За твердженнями позивача, викладеними у позовній заяві, станом на час його звернення до суду, відповідач не оплатив вартість отриманого товару у сумі 52 231,00 грн., чим порушив умови укладеного правочину та чинне законодавство, що регулює зобов’язальні правовідносини господарюючих суб’єктів.

В ході розгляду спору по суті представник відповідача не заперечив наведені твердження позивача.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з нормами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

14.02.2008 р. позивачем складено на адресу відповідача претензію з вимогою погасити заборгованості за договором від 01.01.2006 р. та нараховані штрафні санкції, яку отримано останнім 19.02.2008 р., але відповіді не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вимоги чинного законодавства та умови угоди сторін, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 52 231,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи, у зв’язку з чим підлягають повному задоволенню.

Крім суми заборгованості з оплати вартості товару, позивач також просить стягнути з відповідача 522,31 грн. штрафу, г663,81 грн. 3 % річних з простроченої суми боргу, 6 530,79 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції та 4 624,89 грн. пені.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У ст. 8 договору від 01.01.2006 р. № 12/А сторони погодили, що в разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань, передбачених п. 2.2, 2.3 та 7.1 договору, покупець виплачує продавцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі 1 % від несплаченої суми, а також пеню за кожен день прострочки від несплаченої суми в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Приймаючи до уваги положення договору від 01.01.2006 р. та норми діючого законодавства, нарахування позивачем відповідачу 522,31 грн. штрафу виходячи з суми боргу, що існувала на момент звернення до суду з даним позовом видається правомірним та таким, що не порушує прав відповідача.

Як слідує з поданого позивачем розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань, їх розрахунок проведено виходячи з розміру заборгованості по кожній накладній та з врахуванням моменту виникнення у відповідача обов’язку з оплати по 02.06.2008 р., тобто в рамках умов договору та положень законодавства. Відповідач, свою чергу, зустрічного розрахунку штрафних санкцій не надав, їх розмір не оспорив у зв’язку з чим, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню. При цьому, суд приймає до уваги заперечення відповідача щодо стягнення з нього 3 % річних та штрафу з мотивів того, що договором та законом передбачений інший вид відповідальності, але не погоджується з даною позицією, так як підстави та право позивача на заявлення до стягнення пені та штрафу передбачені в угоді сторін, що є їх внутрішнім волевиявленням і в законі (ст. 230 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”), а право та підстави стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань —законом (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Виходячи з положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються, при задоволенні позову —на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 47, 49, 81-85 Господарського процесуального кодексу України, суд —

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути зі Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Інтертехнодрук” (01034, м. Київ, вул. Я. Вал, 26, ідентифікаційний код 22901100, фактична адреса: м. Київ, вул. О.Гончара, 30а-32а) на користь Приватного підприємства “Фірма Регент” (03047, м. Київ, пр-т Перемоги, 50, ідентифікаційний код 24370345) 52 231 (п’ятдесят дві тисячі двісті тридцять одну) грн. боргу, 522 (п’ятсот двадцять дві) грн. 31 коп. штрафу, 663 (шістсот шістдесят три) грн. 81 грн. 3 % річних з простроченої суми, 6 530 (шість тисяч п’ятсот тридцять) грн. 79 коп. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, 640 (шістсот сорок) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя С.В. Шабунін

справа № 46/68

18.06.08

За позовом Приватне підприємство "Фірма Регент"

до Спільне підприємство "Інтертехнодрук"

про стягнення 58 693,88 грн.

Суддя Шабунін С.В.

Шабунін С.В.