Рішення № 22645346, 12.04.2012, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.12 Справа № 33/5009/7705/11

Господарський суд Запорізької області у складі колегії суддів:

Головуючий: Мірошниченко М.В. (доповідач)

Судді: Кричмаржевський В.А., Хуторной В.М.

при секретарі: Хилько Ю.І.

За участю представників:

від прокуратури: не зявився

від позивача: не зявився

від відповідача 1: не зявився;

відповідача 2: ОСОБА_1 дов. від 15.11.2011р. № 02/1680

третьої особи 1: не зявився

третьої особи 2: не зявився

розглянувши матеріали справи за позовом за позовом Бердянського міжрайонного прокурора (вул. Дюміна, 61, м.Бердянськ, 71100) в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Фонд державного майна України (вул. Кутузова, 18/9, м.Київ, 01601)

до відповідача 1 Виконавчого комітету Бердянської міської ради (пл. 1 Бердянської ради, 2, м.Бердянськ, Запорізька область, 71112)

до відповідача 2 Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт»(правонаступник Закритого акціонерного товариства «Приазовкурорт») (вул. Котляревського-Волкова, б. 12/24, м.Берянськ, Запорізька область, 71100)

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»(правонаступник Закритого акціонерного товариства лікувальних оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця») (вул. Шота Руставелі, 39/41, м.Київ, 01019)

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Комунальне підприємство «Бердянське бюро технічної інвентаризації»(вул. Мазіна, 21, м.Бердянськ, Запорізька область, 71100)

про визнання частково недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

Бердянським міжрайонним прокурором в інтересах держави в особі Фонду державного майна України заявлено позов до Виконавчого комітету Бердянської міської ради та Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт»про: визнання недійсним п.4.8 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради № 384 від 05.08.2008р. «Про оформлення права власності»за ЗАТ «Приазовкурорт»на комплекс будівель та споруд за адресою: бул. Тінистий, 16, м.Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель «А, Б, Б 1, Б 2, В», прибудов «а, а 1, а 2, б, в, в 1», ганків до «А, а 2», двох ганків до «Б», майстерень «Г, г, Д», надкоптажних будівель «З, И», побутового приміщення «Е», замощення І, ІІ, паркану № 1, памятника № 2, басейну «Л».

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.12.2011 р. порушено провадження у справі № 33/5009/7705/11, розгляд якої призначено на 10.01.2012 р.

Ухвалами господарського суду від 10.01.2012р., від 26.01.2012р., у звязку з хворобою судді розгляд справи перенесено на 26.01.2012р., на 02.02.2012р., відповідно. Ухвалою господарського суду від 02.02.2012р. продовжено строк розгляду справи, її розгляд відкладено на 16.02.2012р.

Ухвалою господарського суду від 16.02.2012р. справу № 33/5009/7705/11 прийнято до провадження колегією суддів у складі: суддя Мірошниченко М.В. (головуючий), судді Кричмаржевський В.А., Хуторной В.М., розгляд справи розпочато заново внаслідок зміни складу суду.

Ухвалою суду від 16.02.2012р. розгляд справи було відкладено на 27.03.2012р., а ухвалою суду від 27.03.2012р. розгляд справи було відкладено на 12.04.2012р.

В судових засіданнях представники прокуратури, позивача та відповідача 2 підтримали доводи, викладені, відповідно, в позовній заяві та відзиві на неї.

За клопотанням представників прокуратури, позивача та відповідача 2 фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

До судового засідання 12.04.2012р. представники прокуратури, позивача, відповідача 1 та третіх осіб не зявились

Відповідно до підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 189 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Станом на дату прийняття рішення по даній справі, ухвала господарського суду Запорізької області від 27.03.2012р. про відкладення розгляду справи на 12.04.12р. була направлена 29.03.2012р. вказаним учасникам судового процесу за визначеними у позовній заяві та в правовстановлювальних документах адресами і до суду не повертались. Таким чином, про час та місце слухання даної справи учасники судового процесу були повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документі не надані.

За таких обставин, справу розглянуто за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 12.04.2012р. справу розглянуто по суті спірних правовідносин, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну та резолютивну частини судового рішення.

Заявлений позов про визнання недійсним п.4.8 рішення № 384 від 05.08.2008р. «Про оформлення права власності»обґрунтовується нормами ст. ст. 19, 121, 144 Конституції України, ст. ст. 16, 21, ст. 86 ЦК Української РСР, ст. ст. 317, 328, 386, 393 ЦК України, положеннях Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про власність», «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», Постанові Ради Міністрів УРСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР», Постанові Верховної Ради УРСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР». В ході проведеної прокуратурою перевірки додержання вимог законодавства під час відчуження майна оздоровчих закладів професійних спілок було встановлено, що 05.08.2008 р. Виконкомом Бердянської міської ради прийнято рішення № 384 «Про оформлення права власності», пункт 4.8 якого суперечить вимогам законодавства України. Так, пунктом 4.8 рішення № 384 від 05.08.2008 р. вирішено оформити право власності за ЗАТ «Приазовкурорт»(балансоутримувач філія ЗАТ «Приазовкурорт» «Клінічний санаторій «Бердянськ») на комплекс будівель та споруд за адресою: бул. Тінистий, 16, м. Бердянськ Запорізької області, що складається з основних будівель «А, Б, Б 1, Б 2, В», прибудов «а, а 1, а 2, б, в, в 1», ганків до «А, а 2», двох ганків до «Б», майстерень «Г, г, Д», надкоптажних будівель «З, И», побутового приміщення «Е», замощення І, ІІ, паркану № 1, памятника № 2, басейну «Л».

Однак, на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР» усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоровя зобовязано було передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з п. 2 вказаної постанови від 23.04.1960 р. № 606, майно передавалось профспілковим органам у відання. Згідно до ст. 86 ЦК УРСР вказане право передбачало лише володіння і користування державним майном. Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада Федерації професійних спілок України. Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506 «Про захист суверенних прав власності Української РСР» було введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Статтею 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Постановою ВР України від 04.02.1994р. № 3943 «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР»визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, останнє є загальнодержавною власністю. У звязку з наведеним, власником спірного майна на момент прийняття відповідачем 1 оспорюваного рішення № 384 від 05.08.2008 р. була держава в особі Фонду державного майна України і лише ФДМУ був уповноважений здійснювати розпорядження спірними обєктами нерухомості як державним майном, але не Виконавчий комітет Бердянської міської ради. Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визначається судом незаконним і скасовується. На підставі зазначених обставин, прокурор та позивач просять суд позов задовольнити.

Крім того, враховуючи, що про виявлені порушення вимог законодавства при прийнятті Виконкомом Бердянської міської ради рішення № 384 від 05.08.2008 р. оспорюваного в частині пункту 4.8 прокуратура Запорізької області дізналась лише у серпні 2011 року в ході проведеної перевірки за дорученням Генеральної прокуратури України, прокурор просить суд визнати поважними причини непредявлення раніше прокурором даного позову та поновити строк позовної давності за цим позовом.

В письмовому поясненні позивача додатково зазначено наступні обставини. Згідно з Указом Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави»№ 1452-ХП від 30.08.1991 р. та ст. 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Відповідно до положень вказаного Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними. Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України», передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено тимчасово передати Фонду державного майна України. Крім того, Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Пунктом 3 зазначеної постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, Фонд ДМ України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів). Отже, будь-яких нормативних актів, які б передбачали вибуття майна санаторію «Бердянськ» з державної власності не існує. На виконання вимог Постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 р. № 461/96-ВР «Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» Фондом ДМ України було складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ та підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), підписаного керівниками ФДМУ та Федерації незалежних профспілок України 14.07.1997 р., до якого включено санаторій «Бердянськ». Таким чином, в результаті складання зазначеного Переліку було підтверджено, що спірний об'єкт станом на 24.08.1991 р. знаходився не у власності, а лише у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради). З вищевикладеного випливає, що під час створення ПАТ «Укрпрофоздоровниця» спірне майно, що передавалось до статутного капіталу товариства, не переходило у його приватну власність, а залишалось і залишається у власності держави. Таким чином, ПАТ «Укрпрофоздоровниця», не будучи власником майна, не мало права без згоди Фонду ДМ України передавати у власність ПАТ «Приазовкурорт» спірне майно, як внесок до статутного капіталу, чим порушило права держави в особі Фонду ДМ України, позбавило її правомочностей з володіння, користування та розпорядження цим майном. З урахуванням зазначеного, позивач просить суд позов прокурора задовольнити повністю.

Відповідач 1 заявлений позов вважає необґрунтованим та недоведеним з наступних підстав. Зокрема відповідач 1 не погоджується, що оспорюване рішення № 384 від 05.08.2008 р. суперечить вимогам законодавства України. Так, спірне рішення № 384 від 05.08.2008 р. «Про оформлення права власності» прийнято на підставі «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, та на підставі наданих документів про створення ЗАТ «Приазовкурорт» та про передачу майна у власність ЗАТ «Приазовкурорт» одним з його засновників ЗАТ «Укрпрофоздоровниця». Отже, спірне нерухоме майно набуте відповідачем 2 на підставі правочину, а не на підставі спірного рішення. Статтею 204 ЦК України встановлено правомірність правочину, а тому висновок позивача про неправомірність набуття відповідачем 2 права власності суперечить законодавству. Також відповідач 1 вважає, що в теперішній час визнання недійсним спірного рішення порушить право власності відповідача 2, а діючим законодавством України, зокрема, ст. 147 ГК України та ст. 346 ЦК України, не передбачено позбавлення права власності субєкта господарювання шляхом визнання недійсним раніше виданого рішення про визнання права власності. Крім того, відповідач 1 зазначає, що значна частина спірного нерухомого майна збудована значно пізніше, ніж була прийнята постанова Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР», що можливо простежити в акті прийому-передачі майна при створенні відповідача 2, де зазначений рік введення в експлуатацію обєктів нерухомого майна. Позивачем не надані докази будівництва державою спірного нерухомого майна. В приведеному в Додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 р. № 606 переліку санаторіїв та будинків відпочинку містяться лише назви підприємств без зазначення точної адреси та без переліку кількості обєктів нерухомого майна, з яких складається їх цілісний майновий комплекс. Докази того, що обєкти, зазначені в спірному рішенні № 384 від 05.08.2008 р. та в Додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 р. № 606, є ідентичними, до матеріалів даної справи не надані. Навпаки, з огляду на те, що спірне нерухоме майно збудоване після 1960 року, відповідач 1 вважає, що вказане майно не могло бути передане за постановою від 23.04.1960 р. № 606. Більш того, за постановою від 23.04.1960 р. № 606 Рада Міністрів УРСР не могла передати профспілкам майно, яке їй не підпорядковувалося, а було у прямому підпорядкуванні СРСР. Крім того, виключний перелік майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР зазначений у постанові КМУ від 13.01.1995 р. «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР», яка прийнята на виконання постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ. В цьому переліку Федерація профспілок України відсутня як загальносоюзна організація. Також слід врахувати, що у Цивільному кодексі УРСР в редакції 1963 року містилися окрема глава 9 «Власність профспілкових та інших громадських організацій», в якій останні були визначені як самостійні субєкти права власності. Таким чином, майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, ніколи не відносилося до державної (загальнонародної) власності. З урахуванням зазначеного, відповідач 1 просить суд в позові відмовити повністю.

Крім того, 10.01.2012 р. до господарського суду Запорізької області від Виконкому Бердянської міської ради надійшла заява про припинення провадження у справі № 33/5009/7705/11 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір про визнання недійсним та скасування пункту 4.8 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 384 від 05.08.2008 р. «Про оформлення права власності»повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Клопотання мотивовано посиланням на ст. ст. 2, 18 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 20 Господарського кодексу України. Зокрема зазначає, що відповідно до ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім тих рішень щодо яких встановлений інший порядок судового оскарження. Посилаючись на ч.2 ст 18 КАС України вказує, що окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади АРК, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Розглянувши подану відповідачем 1 заяву про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, суд відхиляє подану відповідачем 1 заяву як безпідставну та необґрунтовану, виходячи з наступного.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав. З огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VI, згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1, 41, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за наявності таких умов: а) участь у спорі субєкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між субєктами господарської діяльності, а також спори, повязані, в тому числі, з захистом права власності.

Зазначена правова позиція викладена в рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України № 04-5/120 від 27.06.2007 р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» (з наступними змінами та доповненнями).

Крім того, за змістом ст 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, визначено такий спосіб захисту цивільного (господарського) права, як припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення. Звернення прокурора в інтересах держави в особі Фонду ДМ України із позовом у цій справі і спрямовано на захист майнового права власності держави.

Таким чином, оскільки у спірних правовідносинах фактично має місце спір щодо захисту права власності, то справа № 33/5009/7705/11 повинна розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач 2 позовні вимоги не визнав, позов вважає безпідставним та необґрунтованим, у відзивах на позовну заяву прокурора зазначив, що спірне рішення № 384 від 05.08.2008 р. «Про оформлення права власності» прийнято на підставі «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, та на підставі наданих документів про створення ЗАТ «Приазовкурорт» та про передачу майна у власність ЗАТ «Приазовкурорт» одним з його засновників ЗАТ «Укрпрофоздоровниця». Отже, спірне нерухоме майно набуте відповідачем 2 на підставі правочину, а не на підставі спірного рішення. Статтею 204 ЦК України встановлено правомірність правочину, а тому висновок позивача про неправомірність набуття відповідачем 2 права власності суперечить законодавству. Посилаючись на рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі № 137/7 за позовом ФДМУ до Федерації профспілок України та АТ «Укрпрофоздоровниця»про визнання недійсними установчих документів АТ «Укрпрофоздоровниця», яким в позові було відмовлено, зокрема вказує, що є звільненими від доказування в розумінні ст 35 ГПК України факти, що Федерація незалежних профспілок (правонаступник Укрпрофради) правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Відповідач 2 набув право власності на майно при його створенні, як внесок до статутного фонду. Тобто всі підстави для прийняття відповідачем 1 спірного рішення № 384 були наявні та законні. Крім того, відповідач 2 зазначає, що значна частина спірного нерухомого майна збудована значно пізніше, ніж була прийнята постанова Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР», що можливо простежити в акті прийому-передачі майна при створенні відповідача 2, де зазначений рік введення в експлуатацію обєктів нерухомого майна. Позивачем не надані докази будівництва державою спірного нерухомого майна. В приведеному в Додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 р. № 606 переліку санаторіїв та будинків відпочинку містяться лише назви підприємств без зазначення точної адреси та без переліку кількості обєктів нерухомого майна, з яких складається їх цілісний майновий комплекс. Докази того, що обєкти, зазначені в спірному рішенні № 384 від 05.08.2008 р. та в Додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 р. № 606, є ідентичними, до матеріалів даної справи не надані. Посилаючись на ст ст 2, 3, 316, 317, 318 ЦК України, які регулюють поняття права власності, субєктний склад учасників цивільних відносин, правовий режим права власності та ст ст 8, 92 Конституції України, ст ст 32, 33, 34 ГПК України, зазначає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів у підтвердження обґрунтованості заявленого позову. На думку відповідача 2, дія постанов Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506 «Про захист суверенних прав власності Української РСР», від 04.02.1994 № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР»та Закону України від 10.09.91 № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України»не поширюється на профспілкові організації ФПУ оскільки: ФПУ не мала статусу загальносоюзної громадської організації; нерухоме майно набуто ФПУ та ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»раніше, аніж вказаний Закон та постанови було прийнято. Під передачею спірного майна у відання, що закріплено в постанові Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР»слід розуміти не лише володіння і користування спірним майном, а також і розпорядження цим майном. Тобто, вказаною постановою Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 № 606 за профспілками було закріплено право власності на спірне майно. Посилання позивача на постанову ВСУ від 25.09.2007р. є безпідставним. Відповідач 2 зазначає, що прокурором не надано жодного належного доказу на підтвердження того, що власником спірного майна є держава в особі Фонду державного майна України. Так, ФДМУ в особі своїх територіальних підрозділів на виконання зазначених норм повинен був провести державну реєстрацію прав на спірне нерухоме майно та отримати витяг про державну реєстрацію прав який, в свою чергу, є належним доказом того, що позивач є власником державного майна. Посилаючись на ст ст 147 ГК України, ст 3 ЦК України (щодо недопущення безпідставного вилучення державою майна у субєкта господарювання), вказує, що діюче законодавство не передбачає позбавлення права власності шляхом визнання недійсним раніше виданого рішення про визнання такого права. Посилаючись на ст ст 13, 19, 140, 144 Конституції України, ст ст 10, 11, 33, 52, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»відповідач 2 вказує, що спірне рішення № 384 від 05.08.08р. прийнято відповідачем 1 в межах наданої компетенції із дотриманням встановленого законодавством порядку його прийняття. Також посилаючись на ст 344 ЦК України вказує на необхідність застосування судом відносно відповідача 2 набувальної давності щодо набуття права власності на майно. На підставі викладеного, відповідач 2 просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того, за текстом відзиву на позов від 15.12.2011 р. відповідач 2 просить суд застосувати до правовідносин з приводу скасування пункту 4.8 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 384 від 05.08.2008 р. «Про оформлення права власності» наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у звязку із цим у позові прокурора повністю. Вказану заяву відповідач 2 із посиланням на норми ст 76 ЦК України, Акт від 24.01.1992р. Президії ради Федерації незалежних профспілок України, рішення ВАС України від 20.01.1997р. № 137/7, постанову ВСУ від 25.09.2007р., мотивує тим, що ФДМУ, який вважає себе власником спірного майна, не міг не знати про факт вибуття з його власності спірних обєктів нерухомості, отже доводи про те, що про порушення права власності держави на спірне нерухоме майно стало відомо лише в серпні 2011 року під час прокурорської перевірки, є недоведеними та необґрунтованими.

Розглянувши та дослідивши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 2 і прокурора, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р. «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР», Міністерство охорони здоров'я мало передати Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок курортні установи, санаторії, будинки відпочинку та таке інше.

За змістом пункту 2 вказаної постанови № 606 від 23.04.1960 р., передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснювалася безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками станом на 1 січня 1960 року, а також з асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва № 1971 від 23.12.1991 р. зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», що створене на підставі майна його засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. З 05.05.2011 р. правонаступником ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (третя особа на стороні відповідача 2 у справі).

За актом прийому-передачі майна від 24.01.1992 р. Федерація незалежних профспілок України передала у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» Санаторій «Бердянськ».

20.06.2002 р. Рішенням загальних зборів ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» № 2/6, оформленого Протоколом № 2, було ухвалено виступити останньому співзасновником ЗАТ «Приазовкурорт», реорганізувавши його шляхом перетворення Приазовського ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» у Закрите акціонерне товариство. Цим же рішенням загальних зборів схвалено проекти установчих документів ЗАТ «Приазовкурорт» та встановлено, що вкладом ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» до статутного фонду ЗАТ «Приазовкурорт» є майнові права на фінансові інвестиції у вигляді 100 % статутного фонду реорганізованого Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Рішенням установчих зборів ЗАТ «Приазовкурорт» від 31.10.2002 р., оформленого протоколом № 1/1, вирішено створити ЗАТ «Приазовкурорт» та затвердити статут ЗАТ «Приазовкурорт» .

В Установчому договорі про створення і діяльність ЗАТ «Приазовкурорт» зазначено, що засновниками юридичної особи є ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Запорізька обласна Рада професійних спілок.

За «Актом приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, що належить на правах власності ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» у власність ЗАТ «Приазовкурорт», як внесок до Статутного фонду» від 30.10.2002 р. було передано майновий комплекс Санаторій «Бердянськ» у власність ЗАТ «Приазовкурорт» як внесок ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» до статутного фонду Товариства (на підставі свідоцтва про право власності від 12.01.2000 р. за № 12), додаток № 2 до акту приймання-передачі від 30.10.2002 р.).

Згідно з п. 1.1 Статуту ПАТ «Приазовкурорт», затвердженого позачерговими Загальними зборами акціонерів ЗАТ «Приазовкурорт», протокол № 2 від 05.10.2011 р., і зареєстрованого 12.10.2011 р. за № 10991050039000201, ЗАТ «Приазовкурорт» створено відповідно до установчого договору про створення та діяльність ЗАТ «Приазовкурорт» від 31.10.2002 р. шляхом перетворення Приазовського Дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» у вищенаведене акціонерне товариство. ЗАТ «Приазовкурорт» змінено своє найменування на ПАТ «Приазовкурорт». ПАТ «Приазовкурорт» (відповідач 2 у справі) є правонаступником Приазовського Дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

05.08.2008 р. Виконавчий комітет Бердянської міської ради Запорізької області, керуючись пп. 10 п. «б» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 25 Статуту територіальної громади міста Бердянська, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав на нерухоме майно від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 28.01.2003 р. № 66/7387, на підставі листа філії ЗАТ «Приазовкурорт» Клінічний санаторій «Бердянськ»від 02.07.2008 р. № 08/853 та рішення позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ «Приазовкурорт»від 26.10.2006р. № РЗ-2/5, було прийнято рішення № 384 «Про оформлення права власності».

Зазначеним рішенням № 384 від 05.08.2008 р., а саме - пунктом 4.8, Виконком Бердянської міської ради (відповідач 1 у справі) вирішив оформити право власності за ЗАТ «Приазовкурорт»(балансоутримувач філія ЗАТ «Приазовкурорт»Клінічний санаторій «Бердянськ») на комплекс будівель та споруд за адресою: бул. Тінистий, 16, м.Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель «А, Б, Б 1, Б 2, В», прибудов «а, а 1, а 2, б, в, в 1», ганків до «А, а 2», двох ганків до «Б», майстерень «Г, г, Д», надкоптажних будівель «З, И», побутового приміщення «Е», замощення І, ІІ, паркану № 1, памятника № 2, басейну «Л».

На підставі зазначеного рішення № 384 від 05.08.2008 р. Виконком Бердянської міської ради видав Свідоцтво від 11.08.2008 р. про право приватної власності ЗАТ «Приазовкурорт»(балансоутримувач філія ЗАТ «Приазовкурорт»Клінічний санаторій «Бердянськ») на комплекс будівель та споруд за адресою: бул. Тінистий, 16, м.Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель «А, Б, Б 1, Б 2, В», прибудов «а, а 1, а 2, б, в, в 1», ганків до «А, а 2», двох ганків до «Б», майстерень «Г, г, Д», надкоптажних будівель «З, И», побутового приміщення «Е», замощення І, ІІ, паркану № 1, памятника № 2, басейну «Л».

11.08.2008р. Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації проведено реєстрацію права власності ЗАТ «Приазовкурорт»на комплекс будівель і споруд

зареєстрований за реєстраційним номером 19329311, номер запису: 2, про що був свідчить Інформаційна довідка з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 31821324.

Оцінивши фактичні обставини справи, вивчивши нормативне регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора, виходячи з наступного.

Згідно статті 10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (прийнятої позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року) встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Статтею 89 ЦК УРСР визначено, що державна власність основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Статтею 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» від 10.09.1991 р. № 1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 р. № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХП «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України останнє є загальнодержавною власністю.

Пунктом 3 зазначеної Постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.

Згідно статті 1 Тимчасового Положення «Про Фонд державного майна України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р., Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Виходячи з наведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що майно, яке передане у відання профспілок на підставі постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р., є державною (загальнодержавною) власністю.

Таким чином, Федерація незалежних профспілок України за відсутності згоди Фонду державного майна України неправомірно передала до ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» майно Санаторію «Бердянськ».

Суд вважає безпідставними заперечення відповідачів щодо правомірного набуття права власності на комплекс будівель та споруд Санаторію «Бердянськ», виходячи з наступного.

Свою правову позицію відповідачі обґрунтовують тим, що постановою Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р., якою передбачалася передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками станом на 1 січня 1960 року, передбачалося під поняттям «передача у відання» саме закріплення цього майна на праві власності.

Суд вважає, що така правова позиція відповідачів, суперечить нормам законодавства про власність, згідно з якими право власності, це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Відповідачі, заперечуючи правову позицію прокурора та позивача, зазначають, що прокурор безпідставно вважає поняття «передачу у відання» як право лише на володіння і користування цим державним майном (без розпорядження) і посилаються при цьому на ч. 1 ст. 137 Закону України «Про власність», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, згідно якої майно, що є державною власністю і закріплене за держаним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Суд вважає, що наведена відповідачем норма ніяким чином не спростовує позицію прокурора та позивача, оскільки у даному випадку мова йде про майно державного підприємства, тобто у разі передання у відання державному підприємству державного майна форма власності не змінюється і майно і далі перебуває у державній власності, а вибуття його з державної власності можливе лише в ході приватизації державного майна.

Крім того, нормами чинного законодавства, зокрема ст. 136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом субєкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним саме власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за субєктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Отже, з системного аналізу вищевикладених фактичних обставин справи та норм законодавства слідує, що ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» не набувши на законних підставах права власності на спірне майно, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно Санаторію «Бердянськ» у власність ЗАТ «Приазовкурорт» .

Відповідно до преамбули оспорюване рішення № 384 від 05.08.2008 р. прийнято на підставі пп. 10 п. «б» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 25 Статуту територіальної громади міста Бердянська, Тимчасового положення про порядок реєстрації на нерухоме майно від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 28.01.2003 р. № 66/7387, з урахуванням поданих матеріалів, у підтвердження права власності.

Таким чином, рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 384 від 05.08.2008 р. «Про оформлення права власності», яке оспорюється прокурором та позивачем, є юридичною формою рішення цього органу, яке породжує певні правові наслідки для ЗАТ «Призовкурорт» (правонаступником якого є відповідач 2 у справі), отже є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом).

При прийнятті актів як нормативного, так і ненормативного (індивідуального характеру) державний чи інший орган повинен бути на це уповноважений, діяти в межах наданої йому компетенції.

Ця норма, в першу чергу, закріплена Конституцією України, у статті 19 якої зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, у справах щодо оскарження рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування суд повинен перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналогічна правова позиція підтримана в розясненнях президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» (з наступними змінами та доповненнями), пунктом 2 яких передбачено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обовязковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 р. передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

У відповідності до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими Законами до їх відання.

Статтею 11 вказаного Закону України визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх комітети, відділи, управління та інші виконавчі органи, які відповідно до ст. 5 цього Закону входять в систему органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 30 цього ж Закону визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і звязку.

Так, підпунктом 10 пункту «б» ч. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(в редакції на час винесення оспорюваного рішення) до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в цій галузі віднесені облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Відповідно до п. 6.1 Тимчасового положення «Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445, (в редакції, чинній на час винесення оспорюваного рішення) оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Таким чином, з аналізу вище наведених норм законодавства, судом встановлено, що на час винесення Виконавчим комітетом Бердянської міської ради Запорізької області оспорюваного рішення № 384 від 05.08.2008 р. визначений законом обсяг повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і звязку передбачав здійснення заходів, спрямованих на оформлення права власності на обєкти нерухомого майна за фізичними чи юридичними особами за наявності встановленого діючим на той час законодавством переліку правовстановлюючих документів.

Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення № 384 від 05.08.2008 р. «Про оформлення права власності» хоча і прийнято відповідачем 1 в межах наданої Виконкому Бердянської міської ради на час його винесення компетенції, але без дотримання вимог чинного на час його винесення законодавства, чим порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Фонду державного майна України, який був і є органом наділеним правом розпорядження та контролю за використанням державного майна.

Зважаючи на те, що вимога про визнання недійсним правового акту індивідуальної дії та вимога про скасування правового акта індивідуальної дії по суті є тотожними способами захисту порушеного права та охоронюваного законом інтересу у спорах щодо оскарження рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування за правовими наслідками, то суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу прокурора шляхом прийняття рішення про визнання недійсним п.4.8 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 384 від 05.08.2008 р. «Про оформлення права власності».

При цьому, доводи відповідачів про правомірність набуття права власності на спірні обєкти нерухомості Федерацією незалежних профспілок України та законне розпорядження ними шляхом вкладення до статутного капіталу створеного ЗАТ «Приазовкурорт», суд визнав такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та фактичним обставинам справи.

Доводи відповідачів про те, що право власності на майно було набуте не на підставі рішення № 384 від 05.08.2008р., а на підставі правочинів із посиланням на норми ст ст 204, 346 ЦК України, ст 147 ГК України не мають істотного значення для вирішення спору, оскільки виходячи з предмету та підстави заявленого позову, предметом судового дослідження у даній справі є визначення законності (не законності) рішення № 384 від 05.08.2008р., прийнятого відповідачем 1 - як органу місцевого самоврядування, спрямований за захист права власності держави, але не вимога про витребування майна.

Посилання відповідачів на те, що значна частина спірного нерухомого майна збудована значно пізніше, ніж була прийнята постанова Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР», що можливо простежити в акті прийому-передачі майна при створенні відповідача 2, де зазначений рік введення в експлуатацію обєктів нерухомого майна є недоведеним, оскільки всупереч вимогам ст ст 33, 34 ГПК України відповідачами не надано належних і допустимих доказів створення (будування) обєктів нерухомого майна за рахунок коштів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»чи ЗАТ «Приазовкурорт». Крім того, предметом судового дослідження у справі є встановлення законності (незаконності) п.4.8 рішення відповідача 1 № 384 від 05.08.2008р., але не вимога про витребування майна.

Посилання відповідача 2 на рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі № 137/7 за позовом ФДМУ до Федерації профспілок України та АТ «Укрпрофоздоровниця»про визнання недійсними установчих документів АТ «Укрпрофоздоровниця», яким в позові було відмовлено, в яких відповідач 2 зокрема вказує, що є звільненими від доказування в розумінні ст 35 ГПК України факти, що Федерація незалежних профспілок (правонаступник Укрпрофради) правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», не є доведеним. Так, згідно до ч.2 ст 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлення рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Згідно до ст 21 ГПК України сторонами у судовому процесі є позивачі та відповідачі. Суд зауважує, що має місце неспівпадання сторін у справі № 137/7 (як зазначив сам відповідач 2, позивачем у справі № 137/7 є Фонд державного майна України, а відповідачами є Федерація профспілок України та АТ «Укрпрофоздоровниця»), в той час, як у справі № 33/5009/7705/11 відповідачі є іншими Виконком Бердянської міськради та ПАТ «Приазовкурорт». Таким чином факти не є звільненими від доказування.

Посилання відповідача 2 на ст 344 ЦК України, в якій зазначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно, і на необхідність застосування судом відносно відповідача 2 набувальної давності щодо набуття права власності на майно, є безпідставним. Так, поняття «набувальна давність»було введено в дію статтею 344 Цивільного кодексу України Законом України від 16.01.2003р. (вступив в дію в 2004році). Право власності на нерухоме майно було вперше зареєстроване за ЗАТ (ПАТ) «Приазовкурорт»лише у червні 2007р., а тому набувальна давність тривалістю в десять років не може бути застосована відносно відповідача 2.

Клопотання прокурора про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом у даній справі та поновлення строку позовної давності за цим позовом, а також заява відповідача 2 про застосування до правовідносин з приводу скасування пунку 4.8 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 384 від 05.08.2008 р. «Про оформлення права власності»наслідків пропуску строку позовної давності судом відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, виходячи з наступного.

Право власності є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, визначених законом, перелік яких є вичерпним (ст. 346 ЦК України).

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення субєкта права власності після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у законі, є такими, що порушують право власності. На позовні вимоги про визнання недійсним акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право, відповідно до пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється строк позовної давності.

Зазначена правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, повязані із здійсненням права власності та його захистом» (з урахуванням наступних змін і доповнень).

Отже, прокурор та позивачі надали всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідачів 1 і 2 в обґрунтування наданих ним заперечень суд визнав недоведеними.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судом судові витрати присуджуються до стягнення з відповідачів 1 і 2 порівну, оскільки спір доведено до суду з їх вини, в розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір».

Керуючись ст., ст. 22, 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Фонду державного майна України задовольнити.

Визнати недійсним пункт 4.8 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 384 від 05.08.2008 р. «Про оформлення права власності»за Закритим акціонерним товариством «Приазовкурорт»(балансоутримувач філія ЗАТ «Приазовкурорт»«Клінічний санаторій «Бердянськ») на комплекс будівель та споруд за адресою: бул. Тінистий, 16, м.Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель «А, Б, Б 1, Б 2, В», прибудов «а, а 1, а 2, б, в, в 1», ганків до «А, а 2», двох ганків до «Б», майстерень «Г, г, Д», надкоптажних будівель «З, И», побутового приміщення «Е», замощення І, ІІ, паркану № 1, памятника № 2, басейну «Л».

Стягнути з Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, (71112, м. Бердянськ Запорізької області, пл. І-ї Бердянської ради, буд. 2, код ЄДРПОУ 02140805) на користь Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області; МФО 813015; ЄДРПОУ 38025409; р/р № 31215206783007; код бюджетної класифікації 22030001, символ звітності банку 206, з використанням параметру RR-83) суму 470 (чотириста сімдесят) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт», (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Котляревського-Волкова, буд. 12/24, код ЄДРПОУ 02647763, р/р № 26001702934007 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ, МФО 380805) на користь Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області; МФО 813015; ЄДРПОУ 38025409; р/р № 31215206783007; код бюджетної класифікації 22030001, символ звітності банку 206, з використанням параметру RR-83) суму 470 (чотириста сімдесят) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України 17.04. 2012 р.

Головуючий суддя М.В. Мірошниченко

Суддя В.А. Кричмаржевський

Суддя В.М. Хуторной