Рішення № 22621034, 02.04.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 41/46802.04.12

За позовомНауково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем» ДоДержавного господарського об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс»Проспонукання до виконання умов договоруЗа зустрічним позовомДержавного господарського об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс»ДоНауково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем» Провизнання договору № 225/К/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. недійсним та стягнення 328 000,00 грн.

Колегія суддів у складі: Суддя Спичак О.М. - головуючий

Суддя Бойко Р.В.

Суддя Шаптала Є.Ю.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_1 -дов. № 49 від 17.11.11 р.;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_2 -дов. № 1 від 03.01.2012 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Науково-дослідне підприємство Української академії наук «Інститут автоматизованих систем»звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного господарського об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс» про спонукання до виконання умов договору поставки № 225/к/5/1-10-4р від 21.04.2010 р.

Ухвалою від 19.10.2011 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 18.11.2011 року.

У судовому засіданні 18.11.2011 року Державне господарське об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс»подало зустрічну позовну заяву до Науково дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем», відповідно до якої просило суд визнати договір поставки № 225/К/5/1-10-4р від 21.04.2010 року укладений між Державним господарським об'єднанням Концерном «Техвоєнсервіс»та Науково-дослідним підприємством Української академії наук «Інститут автоматизованих систем»недійсним та стягнути з Науково-дослідного підприємства української академії наук «Інститут автоматизованих систем»328 000, 00 грн.

Ухвалою від 18.11.2011 року було прийнято зустрічну позовну заяву до спільного розгляду разом із первісним позовом та призначено її розгляд на 05.12.2011 року.

02.12.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Державного господарського об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс»надійшли уточнення позовних вимог по зустрічній позовній заяві

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в судовому засіданні 05.12.2011 року подав відзив на зустрічний позов, в якому просив суд відмовити в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

В судовому засіданні 05.12.2011 року представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) підтримав поданий ним відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував.

В судовому засіданні на підставі частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 16.01.2012 року.

У судовому засіданні 16.01.2012 р. представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) надав додаткові письмові пояснення по справі.

Зважаючи на складність спору та керуючись статтею 4-6 Господарського процесуального кодексу України суддя Спичак О.М. звернувся до Голови господарського суду м. Києва з заявою про визначення складу суду для колегіального розгляду справи № 41/468.

Розпорядженням Голови господарського суду м. Києва № б/н від 16.01.2012 року затверджено колегію суддів в наступному складі суддів: Спичак О.М. (головуючий), Бойко Р.В., Шаптала Є.Ю.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в судовому засіданні 06.02.2012 року надав уточнення позовних вимог, які судом були розглянуті та прийняті.

Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) 06.02.2012 року в судове засідання не з'явився, проте через канцелярію суду подав додаткові письмові пояснення по справі.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), суд відклав розгляд справи до 16.03.2012.

Представники сторін у судовому засіданні 16.03.2012 року подали клопотання про продовження строку вирішення спору по справі № 41/468, яке судом розглянуто та задоволено.

У зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів, суд відклав розгляд справи до 02.04.2012 р.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) у судовому засіданні 02.04.2012 р. подав заяву про звільнення від сплати судового збору на підставі ч. 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір», яка судом була розглянута та відхилена з тих підстав, що на момент подання позову позивач за первісним позовом зобов'язаний був сплатити державне мито у відповідності до вимог Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито», яким не передбачено звільнення сторін від сплати державного мита.

Представник відповідача за первісним позовом (позивача за стрічним позовом) подав заяву про уточнення зустрічних позовних вимог, відповідно до якої просив замість 2 376,72 грн. пені стягнути з позивача за первісним позовом 2 376,72 грн. три відсотка річних.

Судом було розглянуте та прийняті дане уточнення зустрічних позовних вимог.

В судовому засіданні 02.04.2012 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.04.2010 р. між Державним господарським об'єднанням Концерном «Техвоєнсервіс»(покупець) (Концерн «Техвоєнсервіс») та Науково-дослідним підприємством Української академії наук «Інститут автоматизованих систем»(постачальник) (надалі - ІАС) був укладений договір поставки № 225/К/5/1-10-4р пунктом 1.1. якого встановлено, що постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує запасні частини. Найменування товару, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару визначена сторонами у специфікації, що є додатком № 1 до цього договору.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Специфікацією № 1 до договору № 225/К/5/1-10-4р сторонами погоджений перелік продукції, яка постачається та її загальна вартість.

Відповідно до пункту 1.2 договору, товар вказаний в п. 1.1. цього договору, поставляється покупцю протягом 1-го місяця з моменту зарахування коштів визначених п. 3.1 даного договору на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що постачальник зобов'язується передати покупцеві товар разом з усіма документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром протягом 1-го місяця, з моменту зарахування коштів визначених п. 3.1 даного договору на розрахунковий рахунок постачальника.

Умовами пункту 2.2 договору встановлено, що покупець зобов'язується своєчасно і належним чином прийняти товар від постачальника.

Згідно з пунктом 3.1 договору встановлено, що загальна вартість товару за даним договором визначена у специфікації, яка сплачується на розрахунковий рахунок постачальника 100 % передоплата товару протягом одного місяця з виставлення постачальником рахунку-фактури.

Статтею 4.2 договору встановлено, що покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або право відмови від договору; оплатити товар згідно з умовами визначеними у цьому договорі та в специфікації.

Умовами статті 4.3 встановлено, що постачальник вправі вимагати від покупця прийняття товару, що відповідає умовам визначеним в договорі та специфікації.

Умовами пункту 5.1 договору сторони погодили, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30 грудня 2011 р.

Згідно з видатковими накладними № РН-0000001 від 22.02.2011 р., № РН-0000002 від 22.02.2011 р., № РН-0000004 від 22.02.2011 р., № РН-0000003 від 22.02.2011 р. ІАС було передано, а Концерном «Техвоєнсервіс»було прийнято товар згідно договору на загальну суму 3 722 040,00 грн.

Згідно платіжних доручень № 44 від 17.02.2011 р., № 585 від 22.03.2011 р., № 53 від 01.03.2011 р., № 678 від 27.04.2011 р. Концерном «Техвоєнсервіс»було перераховано ІАС оплату за поставлений товар у розмірі 2 950 000,00 грн.

21.06.2011 р. АІС був виставлений Концерну «Техвоєнсервіс»рахунок-фактуру № СФ-0000006 на загальну суму 5 745 600,00 грн.

Згідно видаткової накладної (повернення) № К-00000001 від 11.07.2011 р. та акту приймання-передачі товару від 21.04.2010 р. Концерном «Техвоєнсервіс»частина товару на загальну суму 1 100 640,00 грн. була повернута ІАС. Таким чином, враховуючи повернений товар, переплата відповідача за первісним позовом на момент повернення товару за договором № 225/К/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. становила 328 600,00 грн.

11.08.2011 р. Концерном «Техвоєнсервіс»на адресу АІС була надіслана претензія про повернення заборгованості за договором від 21.04.2010 р. № 225/К/5/1-10-4 у сумі 328 600,00 грн.

В свою чергу, у відповідь на лист Науково-дослідним підприємством Української академії наук «Інститут автоматизованих систем» була надіслана претензія згідно якої останній вимагав у відповідача за первісним позовом оплатити залишок суми відповідно до умов договору та отримати товар.

Вимоги АІС стосовно оплати залишку суми та зобов'язання прийняти товар за договором Концерном «Техвоєнсервіс»не виконанні, у зв'язку з чим АІС звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання відповідача виконати господарське зобов'язання, що виникло з господарського договору поставки № 225/К/5/1-10-4, а саме -оплатити залишок суми та прийняти товар згідно переліку визначеного у специфікації до договору.

Зустрічні позовні вимоги Державного господарського об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс»у даній справі ґрунтуються на тому, що укладений між сторонами договір поставки № 225/К/5/1-10-4 від 21.04.2010 р. є недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Спірний договір зі сторони АІС був укладений Головою Ради АІС Ващенком В.П., який на момент укладення договору не мав відповідних повноважень на його підписання. Крім того, оскільки ціна договору є більшою ніж 1 000 000,00 грн., то договір поставки в обов'язковому порядку мав бути затверджений Радою АІС, що, в свою чергу, останнім не було вчинено.

Також позивачем зазначено, що укладення договору поставки № 225/К/5/1-10-4 від 21.04.2010 р. суперечить статутним цілям, а тому укладаючи даний договір ІАС вийшов за межі своїх цілей і завдань, встановлених статутом, а отже зобов'язання має бути визнане судом недійсним на підставі статті 207 Господарського кодексу України.

Крім того, як на підставу недійсності оспорюваного договору, Концерн «Техвоєнсервіс» посилається на те, що Кудряченко В.В. на момент укладення договору поставки № 225/к/5/1-10-4 р від 21.04.2010 р. одночасно був генеральним директором Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем»та заступником генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс». Таким чином, він одночасно був представником обох сторін договору, що суперечить положенням ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з тим, що договір поставки № 225/к/5/1-10-4 р від 21.04.2010 р. є недійсним, то позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 328 000,00 грн. заборгованості, яка виникла у зв'язку з поверненням частини оплаченого товару.

У зв'язку з тим, що відповідачем за зустрічним позовом вчасно не були повернуті грошові кошти у розмірі 328 000, 00 грн., то позивач просить стягнути 328,60 грн. інфляційних нарахувань та 2 376,72 грн. трьох відсотків річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем»про спонукання до виконання вимог договору та зустрічні позовні вимоги Державного господарського об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс»про визнання недійсним договору задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Стосовно первісних позовних вимог, то судом зазначається наступне.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 3.1 договору поставки № 225/К/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. встановлено, що загальна вартість товару за даним договором визначена в специфікації, яка сплачується на розрахунковий рахунок постачальника 100 % передоплати товару протягом одного місяця з виставлення постачальником рахунку-фактури.

З матеріалів справи вбачається, що Науково-дослідним підприємством Української академії наук «Інститут автоматизованих систем» був виставлений рахунок-фактура № СФ-0000006 від 21.06.2011 р. на суму 5 745 600,00 грн. на здійснення попередньої оплати вартості непоставленого товару за договором № 225/к/5/1-10-4 від 21.04.2010 р.

Державним господарським об'єднанням Концерн «Техвоєнсервіс»попередня оплата за даним рахунком не була здійснена.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього кодексу.

Згідно з приписами частини 2 пункту 1 цієї норми у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього кодексу, тобто положення при виконані зустрічних зобов'язань.

Відповідно до частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк або виконає його не у повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитись від його виконання частково або в повному обсязі.

Таким чином, наслідком невиконання покупцем в даному випадку свого обов'язку з попередньої оплати товару можуть бути дії постачальника, які полягають у притриманні товару до моменту виконання покупцем свого обов'язку з попередньої оплати.

При попередній оплаті за договором поставки, чинне законодавство не надає право постачальнику вимагати від іншої сторони виконання грошового зобов'язання, оскільки в такому випадку порушується принцип вільного волевиявлення сторін при укладені договору передбачений статтею 203 Цивільного кодексу України.

Крім того, незважаючи на вимоги ухвал суду, позивач не уточнив позовні вимоги в частині зобов'язання сплатити кошти та не визначив суму, яку просив зобов'язати сплатити позивача, що є окремою підставою для відмови в позові.

Також слід зазначити, що належних доказів вручення рахунку-фактури № СФ-0000006 від 21.06.2011 р., який на думку позивача за первісним позовом є підставою для зобов'язання відповідача здійснити оплату по договору, не надано.

Щодо вимоги про зобов'язання прийняти товар визначений специфікацією, судом зазначається, що права АІС в цій частині не порушені, а заявлені вимоги є передчасними, оскільки доказів того, що позивач повідомляв відповідача про готовність товару до поставки, чи звертався до відповідача із вимогою про його прийняття не надано.

Окрім іншого, стаття 538 Цивільного кодексу України, визначає інший порядок та спосіб захисту.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем»про зобов'язання Державного господарського об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс»виконати господарське зобов'язання, що виникло з господарського договору поставки № 225/К/5/1-10-4, а саме -оплатити та прийняти товар згідно переліку визначеного у специфікації до договору задоволенню не підлягають, оскільки таким чином обраний спосіб захисту суперечить статтям 538 та 203 Цивільного кодексу України, останньою з яких встановлений принцип вільного волевиявлення сторін.

Дана правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.04.2009 р. у справі № 6/163.

Стосовно зустрічних позовних вимог Державного господарського об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс»про визнання недійсними договору поставки № 225/К/5/1-10-4 від 21.04.2011 р. та стягнення 328 000,00 грн. боргу, 328,60 грн. інфляційних нарахувань та 2 376,72 грн. трьох відсотків річних ,то суд відмовляє в задоволенні зустрічних позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як підстава для визнання договору поставки № 225/К/5/1-10-4 від 21.04.2011 р. недійсним, позивач за зустрічним позовом називає те, що спірний договір зі сторони Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем» укладений неуповноваженою особою та не затверджений Радою Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем».

Згідно з ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Тож наведене свідчить, що представництво виникає, зокрема, з актів органу юридичної особи (призначення на посаду, трудовий договір тощо).

У відповідності до ч. 2 ст. 87 Цивільного кодексу України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

У статуті товариства, відповідно до ч. 1 ст. 88 Цивільного кодексу України, вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Таким чином, статут є установчим документом товариства, у якому поряд з іншими, вказуються органи управління юридичної особи та їх компетенція, а відтак -він є актом юридичної особи, на підставі якого виникає представництво.

Договір поставки № 225/4/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. від імені Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем»підписаний Ващенком Василем Пилиповичем, який у відповідності до преамбули вказаного договору є Головою Ради вказаного підприємства.

Наведене свідчить, що підписуючи договір поставки № 225/4/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. Ващенко В.П. діяв як представник Науково-дослідного підприємства Української академії наук «Інститут автоматизованих систем»за актом юридичної особи, повноваження щодо представництва якого виникли на підставі статуту даного підприємства.

Відповідно до п. 5.2.1 статуту Товариства ІАС, Рада ІАС є вищим колегіальним органом управління ІАС.

Пунктом 5.2.4 статуту ІАС встановлено, що роботу Ради ІАС координує Голова ради, що вибирається на засіданні Ради відкритим голосуванням та затверджується Президією УАН. Голова Ради представляє без доручення ІАС у стосунках з державними, громадськими та іншими органами і організаціями, підприємствами та закладами.

Положеннями п. 6.2.3 статуту ІАС встановлено, що генеральний директор має право діяти від імені ІАС без доручення, укладати угоди, підписувати контракти, угоди; контракти на суму більше 1000 000,00 грн. затверджуються Радою ІАС.

За таких обставин, оспорюваний договір не потребує погодження Радою ІАС, оскільки його підписано не генеральним директором, а Головою Ради ІАС. Крім того, в матеріалах справи міститься Протокол № 2 засідання Ради НДП УАН «Інститут автоматизованих систем», яким затверджено договір поставки товару з Концерном «Техвоєнсервіс», а відтак -у суду відсутні причини для визнання договору поставки № 225/4/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. недійсним на підставі ч. 2 статті 203 ЦК України.

Окрім того, положеннями статті 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З наявних в матеріалах справи видаткових накладних № РН-0000001 від 22.02.2011 р., № РН-0000002 від 22.02.2011 р., № РН-0000003 від 22.02.2011 р., № РН-0000004 від 22.02.2011 р. вбачається, що АІС був поставлений, а Концерном «Техвоєнсервіс»прийнятий та оплачений товар. Таким чином договір поставки № 225/4/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. був схвалений сторонами шляхом вчинення дій, що свідчить про його прийняття до виконання.

Що ж до тверджень позивача, що договір поставки № 225/4/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. є недійсним в силу вимог частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України, оскільки Кудряченко В.В. одночасно був представником двох сторін договору та зловмисно діяв при укладенні договору всупереч інтересам концерну «Техвоєнсервіс», то вони не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним на підставі даної статті необхідна наявність зловмисної домовленості представника й контрагента та те, що воля довірителя не знаходить свого вираження, а підмінюється волею представника, який фактично вступає у змову з контрагентом з метою одержати власну чи обопільну вигоду або створює негативну ситуацію для довірителя.

Під «зловмисною домовленістю»розуміються навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для довірителя наслідків та бажає (або свідомо допускає) їх настання. За відсутності умислу у представника на відносини, що виникли, поширюються правила про договір доручення, а в разі перевищення представником повноважень правила статті 241 Цивільного кодексу України.

Таким чином, для визнання договору недійсним за кваліфікацією частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України необхідне вчинення такого договору всупереч інтересам довірителя, настання невигідних для довірителя наслідків та одержання власної вигоди від укладення такого договору.

В свою чергу, позивачем за зустрічним позовом не було доведено вчинення Кудряченком В.В. дій та настання наслідків необхідних для визнання договору недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України.

Твердження Концерну «Техвоєнсервіс», що Кудряченко В.В. при укладенні спірного договору був представником обох сторін спростовується самим договором поставки № 225/4/5/1-10-4р від 21.04.2010 р. з якого вбачається, що він підписаний різними особами, а саме -Головою Ради НДП УАН «Інститут автоматизованих систем»Ващенком В.С. та заступником генерального директора Концерну «Техвоєнсервіс»за довіреністю № 11 від 14.02.2010 р. Кудряченком Василем Пилиовичем.

Посилання позивача на те, що укладений договір є таким, що не відповідає вимогам закону, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), є помилковим, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте для визнання зобов'язання недійсним в силу статті 207 Господарського кодексу необхідна наявність наступних умов.

Недійсними з підстав невідповідності вимогам закону можуть визнаватися лише зобов'язання, які не відповідають закону, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих. Відповідність чи невідповідність господарського зобов'язання вимогам законодавства оцінюється з позиції законодавства, яке діяло на момент його виникнення.

Для визнання недійсним господарського зобов'язання, вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність наміру хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. До зобов'язань, що підпадають під ці ознаки ч. 1 ст. 207 ГК, належать, зокрема, правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права державної власності; на придбання всупереч встановленим правилам предметів, які вилучені з обігу або обіг яких обмежено; на приховування підприємствами чи підприємцями від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні) всупереч інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян. У разі визнання в установленому порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності або скасування його державної реєстрації у зв'язку із здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на підставну особу - засновника суб'єкта підприємницької діяльності та за наявності інших обставин, які свідчать про укладення правочину з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності.

Для визнання недійсним господарського зобов'язання, вчинене учасниками господарських відносин з порушенням хоч би одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) можуть визнаватися лише ті правочини, які прямо суперечать цілям юридичної особи, вказаним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.

Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину недійсним, має довести, що договір не відповідає закону, порушує вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суперечать цілям юридичної особи, вказаним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах. Проте позивачем за зустрічним позовом не було надано жодного доказу, який підтверджує обставини, викладені ним в позовній заяві щодо недійсності спірного договору.

Вимогу про стягнення 328 000,00 грн. заборгованості позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, договір поставки № 225/к/51-10-4р від 21.04.2010 р. суперечить вимогам чинного законодавства та є недійсним, а тому сторони договору повинні повернути одна одній все отримане за ним. У зв'язку з тим, що Концерном «Техвоєнсервіс»отриманий за договором поставки № 225/к/51-10-4р від 21.04.2010 р. товар на загальну суму 2 621 400,00 грн. був реалізований, то позивач за зустрічним позовом вважає за можливе на дану суму провести з відповідачем за зустрічним позовом залік взаємних вимог, у зв'язку з чим просить суд стягнути з АІС тільки різницю між фактично сплаченими Концерном «Техвоєнсервіс» коштами та загальною сумою отриманого товару.

Також, в додаткових поясненнях позивач за зустрічним позовом зазначає, що спірний договір закінчив свою дію, а тому надлишково сплачені кошти підлягають поверненню.

Оскільки договір поставки № 225/к/51-10-4р від 21.04.2010 р. судом недійсним не визнано і на момент подачі позову строк його дії не закінчився, а також зважаючи на те, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони, зустрічні позовні вимоги в частині стягнення 328 000,00 грн. з заявлених підстав на думку суду є передчасними і задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищевикладеного, додаткові вимоги про стягнення з Державного господарського об'єднання Концерн «Техвоєнсервіс» 328,60 грн. інфляційних втрат та 2 376,72 грн. трьох відсотків річних задоволенню не підлягають.

Крім цього, суд відзначає, що загальний розмір сплаченого позивачем за первісним позовом державного мита складає 85,00 грн. (платіжне доручення № 111 від 13.10.2011). Вимоги що розглядались судом у справі 41/468, а саме -зобов'язання з оплати товару та його прийняття, мають майновий характер та мали бути оплачені державним митом в загальному розмірі 25 500,00 грн. (1 відсоток ціни позову за розгляд вимог майнового характеру у відповідності до п.п. «а»пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито».

За таких обставин, з Науково-дослідного підприємства Українська академія наук «Інститут автоматизованих систем»підлягає до стягнення в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 25 415,00 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Науково-дослідного підприємства Українська академія наук «Інститут автоматизованих систем»(місцезнаходження: 03168, м. Київ, Солом'янський р-н, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 33689867) в дохід Державного бюджету України 25 415 (двадцять п'ять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 00 коп. державного мита.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

09.04.2012 р.

Колегія суддів у складі: суддя О.М. Спичак (головуючий)

суддя Р.В. Бойко

суддя Є.О. Шаптала