Рішення № 22609428, 09.04.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" квітня 2012 р.Справа № 5017/217/2012 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Багіної Я.В.

при секретарі Стачук Т.В.

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1, довір. від 03.01.12.

від відповідача: ОСОБА_2., довір. №4 від 19.07.11.

Розглянув справу:

за позовом Одеської залізниці (м.Одеса)

до Публічного акціонерного товариства „Ексімнафтопродукт” (м.Одеса)

про стягнення 1899055,32грн.

Справа розглядалась у більш тривалий строк за клопотанням сторони відповідно до ст.69 ГПК України.

В засіданнях суду оголошувались перерви на підставі ст.77 ГПК України, а саме: 23.03.12. до 02.04.12.; 02.04.12. до 06.04.12., а 06.04.12. до 09.04.12.

25.01.12. Одеська залізниця звернулась до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення на її користь із Публічного акціонерного товариства "Ексімнафтопродукт" 1899055,32грн., із яких 1259391,8грн. індексу інфляції, 639663,52грн. - 3% річних, обгрунтовуючи вимоги накопичувальними картками, рішеннями судів у справі №24/98-10-3315 та ст.ст. 11, 509, 625 ЦК України.

Позивач декілька разів надавав заяву про зменшення позовних вимог.

Останній раз надав заяву про зменшення позовних вимог 28 березня 2012 року, згідно якої просить суд стягнути із відповідача 1259391,8грн. індексу інфляції за період з серпня 2010 року по грудень 2011 року, а також 548611,77грн. - 3% річних за період із 05.08.10. по 16.01.12. (а.с.138-139, т.1).

Відповідач надав відзив, якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки спір виник із залізничних перевезень, а також на те, що зобов'язання по договору у відповідача не виникло, бо відповідач заперечував факт затримки вагонів із його вини, а між сторонами не було проведено акту звірки відповідно до пункту 14 умов договору. Рішення господарського суду Одеської області набрало законної сили тільки 15 листопада 2011 року.

З врахуванням вимог ст.22 ГПК України суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, надіслану до суду 28.03.12. і розглядає справу в межах зазначеної заяви про зменшення позовних вимог.

В засіданні суду представник позивача підтримав заяву про зменшення позовних вимог, надіслану до суду 28.03.12. Пояснив, що оскільки відповідачем не було проведено сплату за затримку вагонів, то позивач вимушений був звернутись до суду з позовом про стягнення коштів за затримку вагонів. Позовну заяву до суду було подано 28.07.10., то відповідно до ст.530 ЦК України, відповідач повинен був сплати суму заявленого позову в семиденний строк. Але відповідач в зазначений строк не сплатив борг, тому повинен сплатити 3% річних та індекс інфляції за період із серпня 2010 року на підставі ст.625 ЦК України.

Представник відповідача в засіданні суду позов не визнав з підстав, зазначених у відзиві. Пояснив, що відповідач не визнавав позов у справі №24/98-10-3315. Дійсно рішенням господарського суду Одеської області позов Одеської залізниці до відповідача про стягнення коштів за затримку вагонів задоволено частково та стягнуто із відповідача на користь позивача борг в сумі 12593918,04грн. Але постановою Одеського апеляційного господарського суду зазначене рішення було скасоване і тільки постановою Вищого господарського суду України скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду і залишено в силі рішення господарського суду Одеської області. При цьому, кошти за затримку вагонів стягуються з врахуванням вини відповідача. Вина відповідача в затримці вагонів не доведена. Крім того, відповідач при нарахуванні 3% річних та індексу інфляції не врахував, що відповідач звільняється від сплати ПДВ на підставі п.5.15 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість". Також зазначив, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки сплата зазначених коштів випливає із залізничних перевезень.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Дійсно, згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

А згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

За вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 Цивільного кодексу України ).

Як суд зазначав вище, позивач з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить стягнути із відповідача 1259391,8грн. - індексу інфляції за період з серпня 2010 року по грудень 2011 року та 3% річних в сумі 548611,77грн. за період із 05.08.10. по 16.01.12., в зв'язку із непрведенням оплати за затримку вагонів.

Разом з тим, суд приходить до висновку про задоволення позову частково, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

01.06.08. між Одеською залізницею (залізницею, позивачем) та Відкритим акціонерним товариством „Ексімнафтопродукт”, перейменованого на Публічне акціонерне товариство „Ексімнафтопродукт” (підприємством, відповідачем) було укладено договір про подачу та забирання вагонів на підїзну колію, що примикає до станції Одеса-Пересип (а.с.91-93, т.1).

Згідно п.13 зазначеного договору підприємство сплачує залізниці за подачу та забирання вагонів у розмірах наведених у таблиці №2 розділу 2 Тарифного керівництва №1 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом; за користування вагонами (контейнерами - згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами; за користування вагонами, що не з вини залізниці простоюють на станції та на підходах до неї в затриманих поїздах в очікуванні подачі. згідно із Статутом залізниць України та Правилами перевезень вантажів.

Збори і плати сплачуються централізовано за окремим договором з Єдиним технологічним центром по обробці перевізних документів Одеської залізниці на умовах попередньої оплати. Розмір попередньої оплати визначається відповідно до об'єму розрахунків за попередній місяць на умові щодобового залишку коштів на рахунку підприємства не менше ніж 5 діб роботи. Остаточні розрахунки та підписання накопичувальних карток форми ФДУ №92 проводяться не пізніше одного робочого дня з моменту їх пред'явлення підприємству. У випадку зауважень з боку підприємства до змісту документації, незгоди підприємства з нарахованими залізницею сумами, остаточні розрахунки та підписання накопичувальних карток проводяться після проведення підприємством перевірки всієї документації, проведення сторонами звірення, складання акту звіряння (п.14 договору).

Як свідчать накопичувальні картки відповідач не підписав їх (а.с.14-48), тобто не погодився із тим, що вагони були затримані з вини відповідача, тому на зворотньому боці накопичувальних карток написав заперечення.

Також матеріали справи свідчать, що позивач не надав докази, які б підтверджували виконання п.14 договору, а саме: проведення звіряння між сторонами та складання акту звіряння.

Оскільки між сторонами виник спір, то 28.07.10. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 14781811,80грн. (а.с.141, т.1).

Рішенням господарського суду Одеської області у справі №24/98-10-3315 від 13.10.10. позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 12593918,04грн. (а.с.49-50, т.1).

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.11. зазначене рішення у справі №24/98-10-3315 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено (а.с.51-54, т.1).

Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.11. постанову Одеського апеляційного суду від 26.07.11. у справі №24/98-10-3315 скасовано, а рішення господарського суду Одеської області від 13.10.10. залишено без змін (а.с.55-57, т.1).

Таким чином, рішення господарського суду Одеської області від 13.10.10. набрало законної сили 15.11.11., тому у відповідача виникло зобов'язання сплатити борг в сумі 12593918,04грн. за затримку вагонів із 16.11.11.

Відповідно до ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, суд приходить до висновку, що оскільки між сторонами існував спір щодо плати за користування вагонами і сторонами відповідно до умов договору не було проведення звіряння розрахунків та не складено акту звіряння, тобто не виконано пункт 14 договору, то у позивача не виникло грошове зобов'язання щодо оплати за користування вагонами не з моменту підписання накопичувальних карток, бо їх не підписав відповідач, не з моменту звернення з позовом до суду позивачем про стягнення зоборгованості за користування вагонами.

При цьому, відповідно до абзацу третього п.2.6, п.2.10 "Правил розрахунків за перевезення вантажів", затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000, №644, зареєстрованого в Міністерстві транспорту України від 24.11.2000 року за №864/5085, усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які підтверджуються підписами працівника станції і вантажовідправника. Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накописчувальних карток відомостей плати за користування вагонами та контейнерами за подання, збирання вагонів та маневрову роботу. У разі недосягнення домовленості щодо плати за користування вагонами спірні питання вирішуються в претензійно-позовному провадженні, про що зазначив позивач в позовній заяві.

З врахуванням п.5 ст.11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати із рішення суду.

Згідно зі ст. 8 Правил зберігання вантажів збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). Термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці з моменту затримки.

Таким чином, з огляду на викладені положення чинного законодавства, єдиною підставою для нарахування вантажоодержувачу (вантажовідправнику) плати за зберігання вантажів у вагонах є затримка відповідних вагонів з вини цих осіб. Ні положеннями Статуту залізниць України, ні положеннями Правил зберігання вантажів нарахування вантажоодержувачу (вантажовідправнику) плати за зберігання вантажу у вагонах у разі їх затримки за умови відсутності вини названих осіб не передбачено.

З врахуванням вимог ст. 617 ЦК України, вина є підставою для відповідальності особи за допущене нею порушення прийнятих на себе зобовязань.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у відповідача виникло грошове зобов'язання щодо сплати за користування вагонами в сумі 12593918,04грн. із моменту набрання чинності рішенням господарського суду Одеської області від 13.10.10., враховуючи Правила розрахунків за перевезення вантажів", затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000, №644, зареєстрованого в Міністерстві транспорту України від 24.11.2000 року за №864/5085, якими передбачено, зокрема, що "у разі недосягнення домовленості щодо плати за користування вагонами спірні питання вирішуються в претензійно-позовному провадженні" та п.5 ст.11 ЦК України, згідно якого цивільні права та обов'язки можуть виникати із рішення суду.

Проте, відповідач заборгованість не сплатив, про що не заперечував представник відповідача.

Тому, суд вважає, що позивач неправомірно нарахував 3% річних та індекс інфляції на суму заборгованості, яка стягнута за рішенням господарського суду від 13.10.10. у справі №24/98-10-3315, яке набрало законної сили 15.11.11. ( постанова ВГСУ від 15.11.11.), із серпня 2010 року, тому що позивач може нараховувати індекс інфляції і 3% річних на стягнутий за рішенням суду борг в сумі 12593918,04грн. із 16.11.11.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, перевіривши розрахунок 3% річних, суд вважає, що розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства і тому робить розрахунок 3% річних, який становить 64177,23грн. вихадячи із такого розрахунку: 3: 365 х 12593918,04грн. х 62 дні прострочки сплати із 16.11.11. по 16.01.12.(зазначений кінцевий період нарахування ) : 100.

Також суд робить розрахунок індексу інфляції, який становить 25187,84грн. за грудень 2011 року, виходячи з наступного: індекс інфляції за грудень 2011 року становить 100,2% (Повідомлення держвної служби статистики України від 11.01.2012р. ), отже, 12593918,04 х 0,2%=25187,84 грн., тому що строк сплати боргу наступив у відповідача із 16.11.11. (друга половина місяця) і позивач нараховує індекс інфляції по грудень 2011 року.

Оскільки позивач заявив до стягнення 3% річних в сумі 548611,77грн з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, то суд відмовляє в частині стягнення 3% річних в сумі 482434,54грн. (548611,77грн. - 64177,23грн.) та в частині стягнення індексу інфляції в сумі 1234203,96грн. (1259391,80грн. - 25187,84грн).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивач не довів обставин на які посилався в позові в повному обсязі, а відповідач теж не спростував позов у повному обсязі.

Суд не приймає доводи позивача щодо настання строку сплати коштів за затримку вагонів із 05.08.10., бо його доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема, відсутністю актів звіряння, передбачених п.14 договору, яким сторони погодили порядок сплати за користування вагонами у разі заперечення відповідача; абзацом третім п.2.6, п.2.10 "Правил розрахунків за перевезення вантажів", затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000, №644, зареєстрованого в Міністерстві транспорту України від 24.11.2000 року за №864/5085, яким встановлено, що в разі недосягнення домовленості щодо плати за користування вагонами спірні питання вирішуються в претензійно-позовному провадженні; п.5 ст.11 ЦК України та постановою Вищого господарського суду України від 15.11.11. у справі №24/98-10-3315, про що суд зазначав вище.

Суд не приймає і доводи відповідача, викладені в запереченні щодо пропуску строку позовної давності звернення з позовом до залізниці, оскільки вимоги заявлені щодо невиконання грошового зобов'язання на підставі ст.626 ЦК України.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторами.

Така правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 04.07.11. (а.с.88-90,т.1).

Також суд не приймає доводи відповідача щодо неправильно визначеної суми боргу і відсутності вини відповідача у затримці вагонів, оскільки заборгованість встановлена рішенням господарського суду Одеської області від 13.10.10. у справі №24/98-10-3330, яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 15.11.11., факти якого при вирішенні даного спору є встановленими.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення 3% річних в сумі 64177,12грн. та індексу інфляції в сумі 25187,84грн., оскільки позов в зазначеній частині обґрунтований, заявлений у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджується належними доказами, наявними в матеріалах справи. А відмовляє в позові у частині стягнення з відповідача індексу інфляції в сумі 1234203,96грн. і 3% річних в сумі 482434,54грн.

Відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволеного позову, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до господарського суду.

Керуючись ст.ст. 22,33,34,35,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути із Публічного акціонерного товариства „Ексімнафтопродукт” (65003, м. Одеса, вул. Наливна, 15, р/р 26003125671 друга Одеська філія ВАТ Акціонерного банку „Укргазбанк”, МФО 328588, код ЄДРПОУ 22465515 на користь Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул.. Пантелеймонівська, 19, р/р 26003000001 в Одеській філії АК „Експрес-Банк”, МФО 328801, код ЄДРПОУ 01071315: - 25187,84грн. індексу інфляції; 64177,12грн 3% річних; 1787,30грн. витрат, повязаних із сплатою судового збору.

3.Відмовити в позові в частині стягнення 1234203,96грн. - індексу інфляції та 482434,54грн. - 3% річних.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складання та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Брагіна Я.В.

Повний текст рішення підписано: 13 квітня 2012 року.

Копію рішення надіслати:

1.Публічному акціонерному товариству „Ексімнафтопродукт” (65003, м. Одеса, вул. Наливна, 15)

2.Одеській залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19).