Рішення № 22609415, 04.04.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2012 р.Справа № 5017/555/2012 Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „НВО Сузіря” про стягнення 45221,95 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „НВО Сузіря” про стягнення 49426,81 грн., посилаючись на наступне.

21.09.2010 року між СПД ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю „НВО Сузір'я” укладено договір № ИНВ-09-10/01 про співробітництво, відповідно до умов якого учасники об'єднують свої ресурси та зусилля з метою співпраці для надання користувачам наступних послуг: забезпечення доступу до глобальних інформаційних мереж Інтернет, надання клієнтам серверних та інформаційних ресурсів.

Так, за умовами договору розподіл основних операцій між учасниками як на етапі будівництва, так і при експлуатації сумісних ділянок мережі широкополосного доступу наведено в додатку № 1-n до договору „Угоді сторін”.

Згідно п. 2.2 договору базова доля позивача як учасника встановлена в розмірі понесених ним фактичних затрат на здійснення операцій, які викладено в додатку № 1 договору, становить 50%.

При цьому відповідно до п. 3 договору виручка від наданих послуг ділиться між учасниками пропорційно долям, встановленим в п. 2 договору. За домовленістю учасників взаєморозрахунки між ними здійснюються один раз в квартал. При цьому розрахунки проводяться грошовими коштами, не пізніше двадцятого числа місяця, наступного за останнім місяцем кварталу, в якому надані послуги, що підлягають оплаті.

Як зазначено позивачем, ним виконані умови договору відносно інвестування проектів по будівництву базових станцій, доступу до глобальних мереж Інтернет в Одеській області, зокрема:

- на будівництво та введення в експлуатацію базової станції „Іванівка” для забезпечення покриття населених пунктів: Бузиново-Іванівка-Прохорово вартість затрат склала 8656,87 грн.;

- на будівництво та введення в експлуатацію базової станції „Краснознам'янка” для забезпечення покриття населених пунктів: Краснознам'янка - Радісне Причепово- Сухомлиново вартість затрат склала 10208,63 грн.;

- на будівництво та введення в експлуатацію базової станції „Коноплеве” для забезпечення покриття населених пунктів: Шерово - Богуново - Коноплево, вартість затрат склала 6421,92 грн.

При цьому, за ствердженням позивача, внесення інвестиційних коштів для будівництва базових станцій, доступу до глобальних мереж Інтернет в Одеській області підтверджується платіжними дорученнями: від 22.09.2010 р. № 1 на суму 8656,87 грн., від 05.11.2010 р. № 2 на суму 5400,00 грн. та від 17.11.2010 р. № 1 на суму 11200,00 грн.

Однак, як вказує позивач, в порушення умов договору відповідач не виплатив позивачу кошти в розмірі понесених ним фактичних затрат на здійснення вищезазначених операцій, тобто не була розподілена абонентська плата за користування основними послугами мережі.

До того ж позивач посилається на те, що неодноразово звертався до відповідача з проханням виконати умови договору та виплатити належні йому кошти, але відповідач відмовляв, посилаючись на відсутність коштів. Але дане ствердження відповідача не відповідає дійсності. Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 361, яка формується відповідно до платіжних доручень, що надаються відповідачем позивачу для підтвердження абонентської плати за користування послугами Інтернет, абонентська плата за період дії договору становить 81161,30 грн. Дана абонентська плата відповідно до п.2 договору підлягає розподілу.

Відповідно до Угоди сторін № 1, № 2, № 3 доля щомісячної абонентської плати, що повертається інвестору становить 50 %.

Таким чином, позивач зазначає, що в результаті невиконання договірних зобов'язань сума заборгованості відповідача станом на 01.02.2012 р. становить 40580,65 грн.

При цьому позивач вказує, що 13.02.2012 р. відповідачу була направлена претензія з вимогою виплатити суму боргу, відповідь на яку відповідач не надав.

Разом з тим з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобовязань позивач відповідно до ст. 549 ЦК України та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” здійснив нарахування пені в розмірі 7341,27 грн., яку заявлено до стягнення.

До того ж позивач просить суд стягнути з відповідача нараховані згідно ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 1423,73 грн. та індекс інфляції в сумі 81,16 грн. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1609,50 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Разом із позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив накласти арешт на грошові кошти відповідача.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.02.2012 р. порушено провадження по справі № 5017/555/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Подану позивачем разом з позовом заяву про забезпечення позову судом залишено без розгляду у звязку з несплатою позивачем судового збору відповідно підпункту 3 пункту 2 частини 2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір”.

Відповідач у відзиві на позов (а.с. 42-43) вказав, що ним було отримано претензію від позивача 28.02.2012 р. цінним листом від 21.02.2012 р., при цьому відповідно до ст. 7 ГПК України претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. В той же день було отримано цінного листа від 23.02.2012 р. з позовною заявою позивача. Таким чином, ТОВ „НВО Сузіря” не отримало можливості для досудового врегулювання спору, тобто до 28.03.2012 р. Також відповідач відмітив, що при розрахунку неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, тоді як при розрахунку пені позивачем обрано кількість днів прострочення 426 днів. Таким чином, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

В ході розгляду справи 04.04.2012 р. позивачем було подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач вказав, що ним помилково була розрахована сума пені, яка після перерахунку склала 3136,41 грн. Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 40580,65 грн., 3136,41 грн. пені, 81,16 грн. - індекс інфляції за весь час прострочення, 1423,73 грн. 3 % річних від простроченої суми.

Представник відповідача в засіданні суду 04.04.2012 р. пояснив, що ТОВ „НВО Сузіря” сплатило частину боргу позивачу, а решту сплатить до кінця 2012 р. При цьому представник позовні вимоги визнав в повному обсязі та не заперечував проти їх задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

21.09.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „НВО Сузір'я” (учасник 1) в особі директора ОСОБА_3, який діяв на підставі статуту, та субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 (учасник 2) було укладено договір за № ИНВ-09-10/01 про співробітництво, відповідно до умов якого учасники об'єднують свої ресурси та зусилля з метою співпраці для надання користувачам наступних послуг: забезпечення доступу до глобальних інформаційних мереж Інтернет, надання клієнтам серверних та інформаційних ресурсів (а.с. 11-14).

Відповідно до п. 2.1 договору базова доля учасника 1 (відповідача) визначена в розмірі понесених ним фактичних витрат на здійснення операцій, зазначених в додатку 1 цього договору (а.с. 15), складає 50%, до яких входять всі обовязкові платежі за оренду та обслуговування канальних і частотних ресурсів, а також витрати, віднесені до операційної діяльності на утримання мережі.

Згідно п. 2.2 базова доля учасника 2 (позивача) визначена в розмірі понесених ним фактичних витрат на здійснення операцій, зазначених в додатку 1 цього договору, складає 50%.

Відповідно до п. 3.1 договору виручка від наданих послуг розподіляється між учасниками пропорційно долям, зазначеним в п. 2 договору.

В п. 3.2 договору учасники домовились, що взаєморозрахунки між ними здійснюються один раз в квартал. Розрахунки по договору здійснюються грошовими коштами, не пізніше 20 числа місяця, наступного за останнім місяцем кварталу, в якому надані послуги, що підлягають сплаті (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору розмір витрат, понесених кожним учасником по договору і врахованих при визначенні долі учасника, повинні бути підтвердженні копіями первинних документів.

21.09.2010 р. СПД ОСОБА_1 та ТОВ „НВО Сузіря” уклали угоду № 1 (а.с. 15 ), яка є додатком № 1-1 до вказаного договору, згідно якої сторони визначили витрати на будівництво та введення в експлуатацію базової станції „Іванівка” для забезпечення покриття населених пунктів: Бузиново-Іванівка-Прохорово, вартість яких склала 8656,87 грн.

Згідно угоди № 2 від 01.10.2010 р. (а.с. 17), яка є додатком № 1-2 до вказаного договору, сторони визначили витрати на будівництво та введення в експлуатацію базової станції „Краснознам'янка” для забезпечення покриття населених пунктів: Краснознам'янка - Радісне Причепово- Сухомлиново, вартість яких склала 10208,63 грн.

За угодою №3 від 01.10.2010 р. (а.с. 19), яка є додатком № 1-3 до вказаного договору, сторонами визначені витрати на будівництво та введення в експлуатацію базової станції „Коноплеве” для забезпечення покриття населених пунктів: Шерово - Богуново - Коноплево, вартість яких склала 6421,92 грн.

Внесення інвестиційних коштів для будівництва базових станцій, доступу до глобальних мереж Інтернет в Одеській області підтверджується платіжними дорученнями: від 22.09.2010 р. № 1 на суму 8656,87 грн. (а.с. 21), від 05.11.2010 р. № 2 на суму 5400,00 грн. (а.с. 22), від 17.11.2010 р. № 1 на суму 11200,00 грн. (а.с. 23).

Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 (а.с. 24-27), яка формується відповідно до платіжних доручень, що надаються відповідачем позивачу для підтвердження абонентської плати за користування послугами Інтернет, абонентська плата за період дії договору становить 81161,30 грн. Дана абонентська плата відповідно до п.2 договору підлягає розподілу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Договір, предметом якого є досягнення спільної мети, за своєю правовою природою є договором про сумісну діяльність, правове регулювання якої здійснюється главою 38 ЦК. Серед істотних умов договорів цього виду зазначаються внески учасників договору, порядок покриття витрат і збитків, визначення особи, якій доручено ведення спільних справ учасників.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, укладений між сторонами по справі договір про співробітництво є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Однак, як зясовано судом та не оспорюється відповідачем, в порушення умов п. 2.3 договору відповідач не виплатив позивачу кошти в розмірі понесених ним фактичних затрат на здійснення вищезазначених операцій, тобто не була розподілена абонентська плата за користування основними послугами мережі. У звязку з цим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 40580,65 грн. (81161,30 грн./2), яку відповідач під час розгляд справи визнав.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

Між тим несплатою позивачу вказаної суми заборгованості, що виникла за укладеним між сторонами договором про співробітництво, відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Так, невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобовязання за договором № ИНВ-09-10/01 від 21.09.2010 р. щодо здіснення виплати позивачу долі абонентської плати, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 22.12.2010 р. по 22.06.2011 р. (182 дн.). При цьому за розрахунками позивача сума нарахованої пені складає 3136,41 грн. (40581 грн./100% х 2 х 7,75% / 365 дн. х 182 дн), виходячи з подвійної облікової ставки НБУ. Таке нарахування позивачем здійснено з урахуванням приписів ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, згідно яких розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних втрат, що складають за розрахунком позивача (а.с. 8-9) 81,16 грн., виходячи з індексу інфляції за січень 2012 р. (100,2%): 40580,65 грн. /100%*100,2% - 40580,65 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Проте, враховуючи те, що ні законом, ні укладеним сторонами по справі договором про співробітництво не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є також способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо виплати позивачу долі абонентської плати за виконання умов договору № ИНВ-09-10/01 щодо інвестування проектів по будівництву базових станцій, доступу до глобальних мереж Інтернет в Одеській області, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних, що складають 1423,73 грн., розрахунок яких надано позивачем до позову (а.с. 8-9).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором № ИНВ-09-10/01 від 21.09.2010 р., що підлягає стягненню на користь позивача та визначається відповідачем, становить 45221,95 грн. (40580,65 грн. основного боргу + 3136,41 пені +81,16 грн. інфляційних втрат + 1423,73 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що уточнені позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

Щодо понесених позивачем судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Щодо понесених позивачем витрат по сплаті судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України „Про судовий збір” від 08.07.2011 р. (зі змінами із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.

Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява.

З огляду на те, що статтею 13 Закону України „ Про Державний бюджет України на 2012 рік ” встановлено з 01.01.2012 р. розмір мінімальної заробітної плати - 1073 грн., відповідно за подану позовну заяву розмір судового збору становить не менше 1609,50 грн.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми. Відтак, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1609,50 грн.

При цьому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 4000,00 грн. задоволенню не підлягають з огляду на відсутність в матеріалах справи належних доказів понесення відповідачем таких витрат. До того ж позивачем не надано до суду будь-яких угод про надання йому правової допомоги, як і не надано доказів наявності у представника позивача повноважень адвоката. Адже за положеннями ч. 6 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, виданим відповідним адвокатським об'єднанням, або договором; до ордеру адвоката обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій; витяг засвідчується підписом сторін договору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „НВО Сузіря” про стягнення 45 221,95 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „НВО Сузіря” (65023, м. Одеса, вул. Балківська, 27, кв. 28; код ЄДРПОУ 35929632; р/с 26003060306266 в ЮГРУ „Приватбанк”, МФО 328704) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (67220, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; р/с НОМЕР_2 в ЮГРУ „Приватбанк”, МФО 328704) 40 580/сорок тисяч пятсот вісімдесят/грн. 65 коп. основного боргу, пеню в сумі 3 136/три тисячі сто тридцять шість/грн. 41 коп., індекс інфляції в сумі 81/вісімдесят одна/грн. 16 коп., 3% річних в сумі 1 423/одна тисяча чотириста двадцять три/грн. 73 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 609/одна тисяча шістсот девять/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 09.04.2012 р.