Постанова № 22608514, 10.04.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2012 № 5011-38/473-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г

Сухового В.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіАгрикової О.В. (доповідач по справі),

суддівСухового В.Г.,

Чорногуза М.Г.,

при секретарі судового засідання Марвано А.Т.,

від позивача ОСОБА_1, довіреність від 07.02.2012року №0702/01,

від відповідача не зявились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «МХ Фенікс»

на рішення господарського суду містаКиєва від 21.02.2012року

у справі №5011-38/473-2012 (суддя Власов Ю.Л.)

за позовом підприємства з іноземними інвестиціями товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпрофіль», м.Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «МХ Фенікс», м.Київ,

про визнання правочину нікчемним, -

встановив:

У січні 2012року підприємство з іноземними інвестиціями ТОВ«Інтерпрофіль» (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ«МХ Фенікс» (далі відповідач) про визнання правочину нікчемним, згідно якого просив суд визнати договір поставки недійсним (нікчемним); стягнути суму основного боргу в розмірі 167388,56грн., індексу інфляції в розмірі 2836,06грн., пені в розмірі 17870,32грн., 3% річних в розмірі 3220,61грн., а всього 191315,57грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідачем не здійснено поставки продукції згідно договору поставки від 04.02.2011року №04/02-1 та не повернуто грошові кошти, які було перераховано позивачем відповідачеві в якості передоплати за продукцію, чим порушено умови вказаного договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.02.2012року у справі №5011-38/473-2012 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ«МХ Фенікс» на користь підприємства з іноземними інвестиціями ТОВ«Інтерпрофіль» боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 170152,00грн., 3% річних в сумі 3220,61грн., пеню в сумі 11482,48грн., судовий збір в сумі 3697,10грн. В іншій частині в позові відмовлено. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про відсутність підстав визнання договору поставки від 04.02.2011року №04/02-1 нікчемним. Також, судом першої інстанції здійснено перерахунок заявлених до стягнення розмірів пені та інфляційних нарахувань.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ«МХ Фенікс» звернулось до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2012року у справі №5011-38/473-2012 в частині стягнення інфляційних нарахувань та пені.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції невірно здійснено перерахунок інфляційних втрат та стверджує, що за період прострочення ним виконання грошових зобовязань інфляції не було. Також, на переконання скаржника, судом першої інстанції неправомірно стягнуто пеню за прострочення ним виконання негрошового зобовязання строку передачі продукції, оскільки ст.549 Цивільного кодексу України передбачена пеня за прострочення виконання саме грошового зобовязання.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.96 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що, згідно ч.2 ст.96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2012року у справі №5011-38/473-2012 апеляційну скаргу ТОВ«МХ Фенікс» на рішення господарського суду містаКиєва від 21.02.2012року у справі №5011-38/473-2012 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 10.04.2012року.

В судове засідання 10.04.2012року представники відповідача не зявились, відповідач про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Представник позивача в судовому засіданні 10.04.2012року заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.02.2011року між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено договір поставки №04/08-1 (далі договір), згідно умов якого відповідач зобовязувався продати та поставити, а позивач зобовязувався оплатити та прийняти у відповідності з умовами даного договору металопродукцію, що іменується в подальшому товар.

Відповідно до п.2.1 договору ціна товару є договірною та дійсна на день виставлення рахунку, а відповідно до п.3.1 договору платежі по даному договору здійснюються на умовах 100% попередньої оплати протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку відповідачем.

Пункт п.5.1 договору передбачає, що поставка заявленого та сплаченого позивачем товару здійснюється автотранспортом за погодженням сторін на наступних умовах: DDP місце призначення, зазначене позивачем. Датою поставки при цьому є дата, зазначена на торгово-транспортній накладній та на видатковій накладній про прийняття товару.

Вказаний договір позивач просив суд визнати недійсним (нікчемним) з огляду на те, що відповідач не дотримався умов договору, а сам договір не спрямований на реальне настання правових наслідків.

У відповідності до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Враховуючи наведені норми чинного законодавства України, колегія суддів зазначає, що невиконання стороною договору або виконання з порушенням умов, встановлених договором, є порушенням зобовязань за договором та не є підставою для визнання його недійсним.

Також, позивач стверджував про фіктивність договір поставки №04/02-1 від 04.02.2011року, оскільки його було укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором.

Колегією суддів такі доводи позивача відхиляються з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору відповідач у період з 03.02.2011року по 21.04.2011року виставив позивачеві рахунки-фактури на загальну суму 2979965,95грн.

У період з 04.02.2011року по 22.04.2011року позивач перерахував відповідачеві грошові кошти в сумі 2249739,12грн., що підтверджується платіжними дорученнями та довідкою АТ«УкрСиббанк» від 05.01.2012року №51-3-42-17.

Відповідач передав товар позивачу на суму 2042350,56грн., про що свідчать відповідні видаткові накладні.

Відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Зі змісту наведеної статті вбачається, що фіктивний правочин завжди укладається умисно і сторони знають заздалегідь, що він не буде виконаний. При цьому, зважаючи на правову природу договору як двостороннього правочину, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Враховуючи те, що сторонами спору договір поставки №04/02-1 від 04.02.2011року виконувався, про що свідчать дії сторін щодо виставлення рахунків на оплату, оплату цих рахунків, поставки продукції тощо, колегія суддів дійшла до висновку про те, що спірний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним.

Поряд із цим, відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та п. 1 ст.193 Господарського кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України та п. 7 ст.193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобовязання не допускається.

Згідно з п.5.3. договору строк поставки 5 календарних днів з моменту 100% оплати.

Як вже зазначалось, позивач перерахував відповідачеві грошові кошти у сумі 2249739,12грн., а відповідачем здійснено поставку продукції на загальну суму 2042350,56грн. з порушенням строків, зазначених в п. 5.3 договору.

17.05.2011року позивач звернувся до відповідача з листом-претензією №1705/1, в якій просив передати товар позивачу відповідно до умов договору або повернути передоплату за товар, яка була перерахована на рахунок відповідача.

23.05.2011року відповідач направив на адресу позивача гарантійний лист №23.05/1, в якому зобовязувався погасити заборгованість або поставити товар на суму заборгованості до 10.06.2011року.

25.05.2011року відповідач перерахував кошти на поточний рахунок позивача в сумі 20000,00грн. з призначенням платежу «повернення коштів за невідгружений металопрокат», що підтверджується довідкою АТ«УкрСиббанк» №51-3-42-17 від 05.01.2012року.

20.06.2011року відповідач направив на адресу позивача гарантійний лист №20.06/11, в якому зобовязувався погасити заборгованість у сумі 187388,36грн. до 30.07.2011року.

30.09.2011року відповідач направив на адресу позивача гарантійний лист №30.09/11, в якому зобовязувався погасити заборгованість до грудня 2011року.

08.11.2011року відповідач перерахував кошти на поточний рахунок позивача в сумі 20000,00грн. з призначенням платежу «повернення коштів за невідгружений оц. метал дог. №04/02-1 від 04.02.2011року», що підтверджується довідкою АТ«УкрСиббанк» №51-3-42-17 від 05.01.2012року.

Відтак, станом на момент звернення позивача до суду із позовом у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем становить 167388,56грн.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження поставки позивачеві продукції в оплаченому останнім обсязі або повернення грошових коштів в сумі 167388,56грн., а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 167388,56грн. боргу колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 17870,32грн. пені на підставі п.8.2. договору, згідно якого за порушення строків передачі товару відповідач виплачує штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки передачі товару.

Судом першої інстанції вказані вимоги позивача задоволені частково в сумі 11482,48грн. з урахуванням здійсненого судом першої інстанції перерахунку.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції неправомірно задоволено позов про стягнення пеню в сумі 11482,48грн. колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобовязань, а саме майново-господарських зобовязань згідно ст.ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України (ст.ст.11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст.629 Цивільного кодексу України є обовязковим для виконання сторонами.

В силу ч.1 ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті5.3. договору сторони спору погодили, що строк поставки 5 календарних днів з моменту 100% оплати. Судом встановлено, що позивач перерахував відповідачеві грошові кошти у сумі 2249739,12грн., а відповідачем здійснено поставку продукції на загальну суму 2042350,56грн. з порушенням строків, зазначених в п. 5.3 договору, та не у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Судом першої інстанції досліджено, що відповідачем порушено зобовязання щодо поставки товару у встановлений договором строк.

Згідно п.3 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

В силу ч.3 ст.232 Господарського кодексу України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено.

Так, у ч.4 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зі змісту наведеної норми вбачається, що не може бути підставою відмови в задоволення вимоги про стягнення неустойки те, що вона нарахована за невиконання саме не грошового зобовязання.

Згідно з п.8.2. договору за порушення строків передачі товару відповідач виплачує штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки передачі товару.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача пеню сумі 11482,48грн. за прострочення останнім виконання своїх зобовязань щодо строків поставки продукції на підставі п.8.2. договору.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки інфляційні втрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Поряд із тим, колегія суддів не може погодиться з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 170152,00грн. (2763,42грн. інфляційних) з огляду на наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007року, №265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

При цьому, слід мати на увазі, що індекс інфляції має нараховуватися в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.

Так, згідно розрахунку позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у сумі 207388,58грн., розраховану за період з 28.04.2011року по 25.05.2011року, та інфляційну складову боргу у сумі 167388,58грн., розраховану за період з 08.11.2011року по 05.12.2011року, які становлять менше місяця. Відтак, в такому періоді нарахування інфляційних втрат на суму боргу є неправомірним.

При цьому, як вірно вказав сам позивач, інфляційна складова боргу у сумі 187388,58грн., розрахована за період з 25.05.2011року по 07.11.2011року, мала відємне значення, тобто мала місце дефляція.

Враховуючи наведені обставини, стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 2763,42грн. інфляційних нарахувань є неправомірним, а тому оскаржуване рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Одночасно, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 3220,61грн. на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки такі висновок є законним та обґрунтованим.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст.ст.103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує рішення господарського суду містаКиєва від 21.02.2012року у справі №5011-38/473-2012 в частині стягнення 2763,42грн. інфляційних нарахувань та приймає в цій частині нове рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 2763,42грн. інфляційних нарахувань. В решті рішення господарського суду містаКиєва від 21.02.2012року у справі №5011-38/473-2012 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перерозподіляє судові витрати.

Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

постановив:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МХ Фенікс» на рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2012року у справі №5011-38/473-2012 задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2012року у справі №5011-38/473-2012 в частині стягнення 2763,42грн. інфляційних нарахувань скасувати.

3.Прийняти в цій частині нове рішення суду, яким в задоволенні вимог про стягнення 2763,42грн. інфляційних нарахувань відмовити.

4.В решті рішення господарського суду містаКиєва від 21.02.2012року у справі №5011-38/473-2012 залишити без змін.

5.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «МХ Фенікс» (03164, м.Київ, вул.Обухівська, 135, оф.25, код 37311249) на користь підприємства з іноземними інвестиціями товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпрофіль» (01001, м.Київ, вул.Госпітальна, 12 код 30576062) 3641,83грн. судового збору за подання позову.

6.Стягнути з підприємства з іноземними інвестиціями товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпрофіль» (01001, м.Київ, вул.Госпітальна, 12 код 30576062) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МХ Фенікс» (03164, м.Київ, вул.Обухівська, 135, оф.25, код 37311249) 156,04грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

7.Доручити господарському суду міста Києва видати накази.

8.Справу №5011-38/473-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяАгрикова О.В.

СуддіЧорногуз М.Г

Суховий В.Г.

13.04.12 (відправлено)