Постанова № 22608446, 11.04.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2012 № 27/252

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

при секретарі:Рибарук М.М.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2 дов. №ГО-14/404 від 27.12.2011р.;

відповідача: не з'явились;

третьої особи:не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова група „ТАС”

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.10.2011р.

у справі №27/252 (суддя Дідиченко М.А.)

за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова група „ТАС”

до Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта”

третя особа ОСОБА_3

про відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 13 903,15 грн.

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство „Страхова група „ТАС” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення в порядку регресу з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта”(далі - відповідач)виплаченого позивачем страхового відшкодування у сумі 13 903,15 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно зі ст. ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування” до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, перейшло право вимоги, яке особа, що одержала страхове відшкодування (страхувальник позивача), має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (страхувальник відповідача). Однак відповідач відмовляється перераховувати позивачу грошові кошти в добровільному порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2011р. (том справи 1, аркуші справи 1-2), на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі залучено як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 (далі третя особа).

Відповідач відзиву на позов не надав, але в усних поясненнях заперечував проти позову, зазначаючи про відсутність належних доказів на підтвердження розміру завданої шкоди.

Третя особа явку свого представника у судове засідання місцевого господарського суду не забезпечила, відзиву на позов не надала, свою позицію у справі не визначила, у звязку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2011р. у справі №27/252 в позові було відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2011р. у справі №27/252 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. На думку позивача, поза увагою суду першої інстанції залишились наступні обставини:

- згідно з вимогами законодавства у сфері страхування страховик здійснює виплату страхового відшкодування на підставі заяви страхувальника чи іншої особи, визначеної договором, а також на підставі страхового акту (аварійного сертифікату);

- особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом;

- страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2012р. (головуючий суддя Іваненко Я.Л., судді Остапенко О.М., Скрипка І.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.02.2012р.

У звязку з обранням судді-доповідача Іваненко Я.Л. на посаду судді Вищого адміністративного суду України, розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду №02-15/62 від 10.02.2012р. було призначено повторний автоматичний розподіл по справі, за результатами якого справу передано судді-доповідачу Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2012р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді Новіков М.М., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.03.2012р.

У звязку з незявленням в судове засідання представників сторін та третьої особи, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2012р. розгляд справи було відкладено на 11.04.2012р.

В судовому засіданні 11.04.2012р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд задовольнити скаргу, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2011р. у справі №27/252 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 11.04.2012р. не зявились, про поважність причин незявлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судове засідання не була визнана судом обовязковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату та час судового засідання, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

28.05.2010р. між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_6, як страхувальником, було укладено договір добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків №ДКТЗ/21/44/48 (том справи 1, аркуш справи 13), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, повязані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом марки „Land Rover”, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

07.09.2010р. по вул. Луганська Правда - Оборонна у м. Луганську сталась дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участю автомобіля марки „Mercedes-Benz” (державний номерний знак НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки „Land Rover” (державний номерний знак НОМЕР_1), належного ОСОБА_6, яким керував ОСОБА_7 (том справи 1, аркуші справи 38-39).

Відповідно до постанови Артемівського районного суду м. Луганська від 24.09.2010р. у справі №3-2877/2010р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.10.6 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи 1, аркуш справи 40).

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки „Land Rover” (державний номерний знак НОМЕР_1), який був застрахований позивачем на підставі договору добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків №ДКТЗ/21/44/48 від 28.05.2010р. Згідно рахунком №739 від 13.09.2010р. вартість ремонтних робіт склала 13966,00 грн. (том справи 1, аркуш справи 24).

Згідно зі страховим актом №2178013/38/2010 від 05.10.2010р. позивач визнав ДТП, яка сталась 07.09.2010р., страховим випадком та визначив розмір страхового відшкодування у сумі 13903,15 грн. Однак, зважаючи на те, що ОСОБА_6 (власник транспортного засобу, страхувальник) мав несплачені страхові платежі за договором добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків №ДКТЗ/21/44/48 від 28.05.2010р. у розмірі 38 012,04 грн., страхове відшкодування було зараховано в рахунок погашення несплачених страхових платежів, що підтверджується довідкою про надходження страхових платежів від 15.08.2011р. (том справи 1, аркуші справи 42-44).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, застрахований відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/2038191 (том справи 1, аркуш справи 72), позивач звернувся до відповідача із заявою вих.№Г08.00/1921 від 25.02.2011р. про виплату страхового відшкодування в порядку регресу.

Однак відповідач в добровільному порядку не здійснив перерахування грошових коштів, тому позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до Господарського суду міста Києва.

Господарський суд міста Києва відмовив у позові повністю, зазначивши про те, що належним доказом на підтвердження розміру оціненої шкоди є звіт або акт оцінки майна, тоді як позивач визначив шкоду лише на підставі рахунку №739 від 13.09.2010р. і ремонтної калькуляції №08383/38 від 15.09.2010р. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що особа, яка склала рахунок і калькуляцію є субєктом оціночної діяльності, а сама калькуляція не відповідає вимогам, які ставляться до документів з оцінки майна. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру заявлених ним вимог.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/2038191 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_3 встановлена постановою Артемівського районного суду м. Луганська від 24.09.2010р. у справі №3-2877/2010р.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки „Mercedes-Benz” (державний номерний знак НОМЕР_2) була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВЕ/2038191), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки „Land Rover” (державний номерний знак НОМЕР_1) відповідно до положень Закону України “ Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВЕ/2038191), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків №ДКТЗ/21/44/48 від 28.05.2010р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки (аналогічні висновки по застосуванню положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” містяться у постановах Верховного Суду України від 25.11.2008р. у справі №11/406-07 та від 07.11.2011р. у справі №48/562).

Виходячи зі змісту ст. 993, ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування”, відшкодуванню шкоди в порядку регресу має передувати звернення страховика зі зворотною (регресною) вимогою до особи, відповідальної за завдані збитки.

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку позивачем, як страховиком) зворотної (регресної) вимоги до відповідача (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. у справі №7/088-11).

Згідно з ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою вих.№Г08.00/1921 від 25.02.2011р. про виплату страхового відшкодування в порядку регресу (том справи 1, аркуші справи 45-46), до якої були додані всі необхідні для здійснення страхової виплати документи.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Однак відповідач у встановленому законодавством порядку і строки грошові кошти не перерахував.

Доказів, які б свідчили про сплату відповідачем на користь позивача страхового відшкодування суду не надано.

Відносно висновку місцевого господарського суду про відсутність доказів, які б підтверджували розмір завданої страхувальнику позивача шкоди, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Передусім, судом першої інстанції не надано належної оцінки рахунку №739 від 13.09.2010р., наданому позивачем, в якому зазначено найменування виконаних ремонтних робіт та їх вартість (том справи 1, аркуш справи 24). Окрім того, у справі наявна ремонтна калькуляція №08383/38 від 15.09.2010р. (том справи 1, аркуші справи 32-36) і дані, вказані в калькуляції, відповідають вимогам, встановленим в п.4.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003р. Зміст ремонтної калькуляції не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність та чітко відображає суму завданих збитків, оскільки калькуляція складалась на основі комп'ютерної програми Аудатекс, яка рекомендована п.59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Також місцевим господарським судом не надано належної оцінки тій обставині, що предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу і доказом фактично здійснених витрат, що виникли внаслідок ДТП, є встановлений законодавством платіжний документ (квитанція, платіжне доручення, меморіальний ордер, тощо). Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжний документ.

Як уже зазначалось вище, страхове відшкодування, яке підлягало виплаті страхувальнику позивача, було зараховано в рахунок погашення несплачених страхових платежів за договором добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків №ДКТЗ/21/44/48 від 28.05.2010р., на підтвердження чого позивач надав довідку про надходження страхових платежів від 15.08.2011р. (том справи 1, аркуш справи 44).

Таким чином, в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження розміру заявлених позивачем вимог.

Враховуючи відмову відповідача від виплати страхового відшкодування в добровільному порядку за відсутності правових підстав для цього, колегія суддів вважає нормативно та документально обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача в порядку регресу 13903,15 грн. страхового відшкодування, у звязку з чим позов підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування викладеного у позовній заяві.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги позивача підтвердились під час розгляду справи, що в свою чергу свідчить про неповне зясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2011р. у справі №27/252 - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Враховуючи задоволення як позову, так і апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 75, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова група „ТАС” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2011р. у справі №27/252 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” (03150, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова група „ТАС” (03062, м. Київ, пр-т. Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) 13903,15 грн. (тринадцять тисяч девятсот три гривні 15 копійок) - страхового відшкодування в порядку регресу, 139,04 грн. (сто тридцять девять гривень 04 копійки) державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” (03150, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова група „ТАС” (03062, м. Київ, пр-т. Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) 705,75 грн. (сімсот пять гривень 75 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

7. Матеріали справи №27/252 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддяЗубець Л.П.

СуддіМартюк А.І.

Новіков М.М.