Рішення № 22607999, 10.04.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2012 р. Справа № 5023/650/12

вх. № 650/12

Суддя господарського суду Присяжнюк О.О.

при секретарі судовогозасідання Стрижак О.М.

за участю представників сторін:

позивача - Загребелько А.В., директор, ОСОБА_2, довіреність №1 від 21.02.2012 року відповідача - ОСОБА_3, угода про надання правової допомоги №2/4

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іон Мош", м. Харків

до Фізичної особи - підприємства ОСОБА_4, м. Харків

про стягнення 193 793,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 193793,25 грн., у тому числі 181109,76 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 12683,49 грн. 3 % річних за договором комісії на продаж товару № 01-08-ДК, укладеним між сторонами14.01.2008 року та додатковими угодами до нього. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання в частині оплати послуг за договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.

В судовому засіданні оголошувались перерви з 23.02.2012 року до 13.03.2012 року, з 13.03.2012 року до 26.03.2012 року та з 26.03.2012 року до 10.04.2012 року.

Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі з підстав, викладених у запереченні на позов (вхідний № 3755 від 22.02.2012 року). Зокрема, відповідач наголошує, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки період, протягом якого відповідач своєчасно не сплачував заборгваність за договором, почався в серпні 2009 року та скінчився у січні 2009 року, тому, як зазначив відповідач, трирічний строк позовної давності щодо звернення позивача з відповідним позовом сплинув у січні 2012 року. Крім цього, відповідач вважає позовні вимоги позивача необгрунтованими.

Позивач, у своїх запереченнях проти доводів відповідача (вхідний № 5245 від 13.03.2012 року) спростовує твердження відоповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності, та наголошує на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

19.03.2012 року до суду надійшли додаткові заперечення відповідача (вхідний № 5861 від 19.03.2012 року), яке досліджено судом та долучено до матеріалів справи.

26.03.2012 року позивач надав до суду додаткові заперечення проти доводів відповідача (вхідний № 2909), які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 10.04.2012 року підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.04.2012 року заперечує проти позову та просить суд відмовити у його задоволенні.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

14 січня 2008 року між позивачем (комітент) та відповідачем (комісіонер) був укладений договір комісії на продаж товару № 01-08-ДК, згідно якого відповідач зобов'язався продавати третім особам належний позивачу товар.

Додатковими угодами № 1 від 30.04.2008 та № 2 від 03.11.2008 були визначені ставки комісійної винагороди, та строки дії цих ставок.

Відповідно до додаткової угоди від 29 грудня 2008 року строк дії договору комісії був подовжений до 31 січня 2009 року.

За виконання договору комісії позивач перерахував на користь відповідача (у тому числі на умовах попередньої оплати) комісійну винагороду на загальну суму 562917,92 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.

5 лютого 2009 року та 6 лютого 2009 року між позивачем та відповідачем були укладені додаткові угоди, згідно яких частка товару, отриманого для продажу відповідачем та у подальшому повернутого відповідачу третіми особами, була повернута позивачу.

У п. 2 додаткової угоди від 05.02.2009 та п. 2 додаткової угоди від 06.02.2009 року передбачено, що комітент (позивач) здійснює перерахунок комісійної винагороди протягом 10 днів після повернення товару від комісіонера (відповідача). Комісіонер зобов'язаний погасити заборгованість з комісійної винагороди протягом трьох робочих днів після перерахування.

Перерахунок комісійної винагороди був виконаний позивачем 17.02.2009 року, про що сторони 18.02.2009 року підписали акт звірки. Згідно акту звірки сума комісійної винагороди, що підлягає поверненню, складає 145 120,00 грн.

Таким чином, згідно п. 2 додаткової угоди від 05.02.2009 та п. 2 додаткової угоди від 06.02.2009 року відповідач повинен був повернути позивачу 145 120,00 грн. не пізніше 21.02.2009 року. Проте ні у визначений сторонами строк, ні до теперішнього часу відповідач цю суму не перерахував.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 статті 43 ГПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд, дослідивши наданий відповідачем у додаткових запереченнях від 19.03.2012 року розрахунок руху товару та грошових коштів за спірним договором комісії, вважає необхідним його відхилити, як необгрунтований.

Таким чином, оскільки відповідач порушив своє зобов'язання з повернення позивачу 145 120,00 грн., суд вважає позовну вимогу про стягнення 145120,00 грн. боргу законною та підлягаючою задоволенню.

Оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а у відповідності до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобовязання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми боргу, суд вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача інфляційних та річних. За таких обставин, вимоги позивача про стягнення 35989,76 грн. інфляційних та 12683,49 грн. 3 % річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні з позовом до суду, суд вважає необхідним зазначити наступне.

У відповідності до п. 2 додаткової угоди від 05.02.2009 року та п. 2 додаткової угоди від 06.02.2009 року до договору комісії передбачено, що комітент здійснює перерахунок комісійної винагороди протягом 10 днів після повернення товару від комісіонера. Комісіонер зобов'язаний погасити заборгованість з комісійної винагороди протягом трьох робочих днів після перерахування.

З матеріалів справи вбачається, що перерахунок комісійної винагороди був виконаний позивачем 17.02.2009 року, про що вони 18.02.2009 року підписали акт звірки. Таким чином, відповідач повинен був повернути позивачу борг не пізніше 21.02.2009 року. Трирічний строк позовної давності минав 22.02.2012 року, проте позивачем позов до суду був поданий 10 лютого 2012 року, про що свідчить відповідним штампом канцелярії господарського суду Харківської області.

Тауим чином, суд відхиляє заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 530, 599, 625, 1011 ЦК України, ст.ст.1, 12, 47, 49, 82-84 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємства ОСОБА_4 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іон Мош" (61001, м. Харків, вул. Польова, б. 83, ідентифікаційний код 34770327) 145120,00 грн. боргу, 35989,76 грн. інфляційних, 12683,49 грн. 3 % річних, витрат по сплаті судового збору в сумі 3622,20 грн..

Видати наказ після набранні рішенням законної сили.

Суддя Присяжнюк О.О.

Повний текст рішення підписаний ___ квітня 2012 року.