Рішення № 22603217, 11.04.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.04.12р.Справа № 17/5005/2691/2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Елтехкомп", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ольвія", м. Дніпропетровськ

про стягнення 36734,79 грн.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1., довір. б/н від 18.10.11р.;

від відповідача: не зявився.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Елтехкомп" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ольвія" (далі - відповідач) суму 35100,00 грн. основного боргу, 140,40 грн. інфляційних, 242,33 грн. 3% річних, 1252,06 грн. пені, а всього суму 36734,79 грн. заборгованості за порушення виконання грошових зобовязань по договору поставки № 0809/09 від 08.09.09р.

Відповідач позов не визнає. У відзиві вмотивовує свої заперечення посиланнями на те, що фактично для здійснення позивачу сплати залишку вартості спірного обладнання не настала обовязкова подія, а саме не було здійснено вводу в експлуатацію обладнання, тому і право вимоги щодо сплати решти 20% вартості у продавця не настало. Також, відповідач звертає увагу суду на сплив позовної давності щодо вимог про стягнення пені в звязку з чим вважає ці вимоги безпідставними.

Разом з тим, представник відповідача у призначене судове засідання не зявився. Про місце, час та дату розгляду спору повідомлений належним чином, свідченням чого є документи долучені до матеріалів справи.

Суд вважає можливим здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про слухання спору належно, а в матеріалах справи достатньо необхідних господарському суду документів для прийняття обґрунтованого та правомірного рішення.

В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

08.09.2009 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) укладено договір поставки № 0809/09 (далі - Договір), згідно з умовами якого постачальник зобовязався передати у власність покупця, а останній, в свою чергу, прийняти та оплатити у відповідності з умовами цієї угоди електротехнічне обладнання, а саме: трансформаторна підстанція 2КТПГс 630/10/0,4 з трансформаторами ТМ630/10/0,4 (2 шт.) РУ 10 кВ, згідно схеми 2006-06-01-ЭП (далі - товар).

Відповідно п. 3.1 вказаного договору, ціна товару складає 175500,00 грн. з ПДВ, а згідно п. 4.1 Договору оплата товару здійснюється в наступному порядку:

-передоплата 50% від вартості товару на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку;

-30% від вартості товару на протязі 3-х банківських днів з моменту його поставки;

-20% від вартості товару на протязі 3-х банківських днів з моменту вводу товару в експлуатацію.

За умовами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівліпродажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст. 675 ЦК України передбачає, що договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк), тоді як, положення п. 2.5 Договору вказують, що гарантійний строк товару складає 24-ри місяці з моменту його поставки.

Вивчивши документи долучені до матеріалів справи господарський суд зазначає, що на виконання умов Договору постачальник належним чином поставив та передав 30.10.09р. у власність покупця (відповідача у справі) спірне обладнання, свідченням чого є накладна № 181 (а.с. 13) та довіреність № 1001 від 30.10.09р. на отримання повноважним представником відповідача матеріальних цінностей від продавця (а.с. 14).

В той же час, матеріали справи відображають, що покупцем 09.09.09р. проведено оплату 50% (85750,00 грн.) від вартості товару (платіжне доручення № 5546), а 26.10.09р. здійснено оплату 30% (52650,00 грн.) від вартості товару (платіжне доручення № 6252), тоді як решту 20% (35100,00 грн.) від вартості товару відповідачем не сплачено до теперішнього часу.

Дані обставини відсутності оплати решти 20% вартості спірного обладнання відповідач вмотивовує тим, що товар не було введено в експлуатацію, а отже момент остаточного розрахунку з позивачем не настав.

Навзаєм, постачальник наголошує на тому, що обставини (дії) стосовно вводу товару в експлуатацію не залежать від останнього. При цьому, вказує на сплив двохрічного гарантійного строку на товар, а також відсутності будь-яких зауважень (вимог) з боку покупця, у звязку із недоліками спірного обладнання.

Суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. В силу ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 676 ЦК України гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи сторонами у справі встановлено гарантійний строк на спірне обладнання строком у 24-ри місяці з дати поставки товару, тобто з 30.10.09р. (дата отримання товару) по 30.10.11р. - (сплив гарантійного строку).

Проведений аналіз матеріалів справи вказує на те, що обставини які б, в силу вимог ч. 2 ст. 676 ЦК України, продовжували гарантійний строк товару на час, протягом якого він не міг використовуватися, у звязку з: відсутністю можливості використовувати товар, що залежить від продавця (позивача у справі); виявленими в ньому недоліками, за умови повідомлення про це продавця відсутні, а отже гарантійний строк на товар є таким, що сплинув.

При цьому, посилання ж відповідача на фактичне не введення товару в експлуатацію, як на умову відсутності у позивача права вимоги сплати решти 20% від спірної вартості товару господарським судом не приймається, так як з огляду на умови Договору зобовязання продавця (постачальника) щодо здійснення робіт по вводу товару в експлуатацію не передбачені.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Разом з тим, господарський суд вказує на те, що умовами Договору не визначений строк сплати покупцем залишку вартості спірного обладнання після закінчення гарантійного строку та відсутності дій покупця щодо введення товару в експлуатацію, насамперед, які не залежать від продавця (позивача у справі).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Позивачем 08.12.11р. надіслано на адресу відповідача лист б/н від 07.12.11р. (а.с. 17-19) з вимогою сплатити залишок 20% (35100,00 грн.) від вартості товару. При цьому, оскільки документи долучені до матеріалів справи не можуть визначити точну дату отримання відповідачем названої вище вимоги, тому суд, відповідно до затверджених Міністерством юстиції України 19.12.07р. за № 1383/14650 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, вказує на приписи п.п. 4.1.2 якими визначені нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового звязку у межах міста - Д+2 (де «Д»- день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання, а «2»- кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення).

Так, поштове відправлення здійснене 08.12.11р. + 2 дня, отже фактичне отримання 10.12.11р., тоді як, з урахуванням умов ч. 2 ст. 530 ЦК України, граничний строк виконання названої вище вимоги позивача 17.12.11р., а право вимоги у позивача настає з 18.12.11р.

На час розгляду спору відповідач не надав господарському суду доказів добровільної сплати суми 35100,00 грн. основного боргу (20% від вартості товару), обставин наведених позивачем в обґрунтування цієї частини позовних вимог не спростував.

Положення ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). А у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності з умовами п. 7.2 Договору позивач нарахував відповідачу на розмір основного боргу за період з 21.12.11р. по 13.03.12р. суму 1252,06 грн. пені.

Також, на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу за період з січня 2012 року по лютий 2012 року включно на розмір основного боргу (35100 грн.) суму 140,40 грн. індексу інфляції, а також за період з 21.12.11р. по 13.03.12р. суму 242,33 грн. 3% річних, розмір яких відображається у розрахунку позивача (а.с. 3).

Суд відхиляє посилання відповідача стосовно спливу позовної давності щодо вимог про стягнення пені в звязку із тим, що перебіг строку позовної давності, в силу вимог ч.2 ст. 530 ЦК України, розпочався з 18.12.11р.

Перевіривши здійсненні позивачем нарахування розміру пені, інфляційних та 3% річних, за допомогою нормативно-довідкових таблиць системи «Законодавство», господарський суд задовольняє їх частково за такі ж періоди, що взяті позивачем, суму 1249,08 грн. пені, 241,75 грн. 3% річних, 140,40 грн. інфляційних, тоді як в решті нарахувань відмовляє за безпідставністю.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі та застосування штрафних санкцій.

Статтями 33, 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Викладене є підставою для часткового задоволення позову.

Згідно ст. 49 ГПК України, сплата судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ольвія" (49010, м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 45; ЄДРПОУ 32448517) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Елтехкомп" (49070, м. Дніпропетровськ, пр. Героїв, 17/44; ЄДРПОУ 31251352) суму 35100,00 грн. (тридцять пять тисяч сто грн. 00 коп.) основного боргу, 1249,08 грн. (одна тисяча двісті сорок девять грн. 08 коп.) пені, 140,40 грн. (сто сорок грн. 40 коп.) інфляційних, 241,75 грн. (двісті сорок одна грн. 75 коп.) 3% річних, 1609,34 грн. (одна тисяча шістсот девять грн. 34коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров