Рішення № 22578647, 26.01.2012, Олевський районний суд Житомирської області

Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 2-510/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2012 року           м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі :

головуючого –судді Волощука В.В.

при секретарі Федорчук О.В.

з участю:

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Олевську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 районної споживчої спілки Житомирської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

          09.09.2011 року ОСОБА_1, звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила суд поновити її на роботі на посаді товарознавця ОСОБА_4 районної споживчої спілки Житомирської області і стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.08.2011 року –дня звільнення по день поновлення на роботі та 3000.00 грн., на відшкодування моральної шкоди. Піддати негайному виконанню рішення суду в частині поновлення позивачки на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за місяць. Зазначає, що вона працювала на посаді товарознавця ОСОБА_4 районної споживчої спілки Житомирської області.

          Відповідно до розпорядження № 39 від 30.08.2011 року вона була звільнена із займаної посади у зв’язку із скороченням чисельності штату за п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивачка та її представник вважають звільнення позивачки незаконним тому, що відповідач в порушення вимог ч.2 п.3 ст.42 КЗпП України не врахував її переважне право залишення на роботі, як працівника з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, оскільки вона працює у відповідача з 08.08.1978 року, тобто по день звільнення безперервний стаж роботи у відповідача становить 33 роки, є «Ветераном праці», стягнень за весь час роботи у відповідача не мала, а отримувала тільки подяки від керівництва відповідача за виконувану нею роботу на посаді товарознавця ОСОБА_4 районної споживчої спілки Житомирської області. Відповідач в порушення ч.ч.1, 2 ст.49-2 КЗпП України не попередив її персонально про наступне вивільнення за два місяці і при її звільненні не запропонував іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації, хоча забезпеченням позивачки роботою було можливе. Також відповідач не зважив і на те що позивачка має на утриманні дитину, дочку: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка навчається на 2-му курсі денного відділення Національного університету «Львівська політехніка», яку вона утримує до закінчення навчання у вказаному навчальному закладі, де навчання здійснюється на платній основі, має чоловіка ОСОБА_6, який отримує заробітку плату в розмірі 1400 грн., яку витрачає на придбання ліків, оскільки хворіє на хронічну хворобу, а її заробітна плата була єдиним джерелом доходу у сім’ї та навчанні дитини. У відповідача ж була можливість забезпечити позивачку відповідною роботою, але відповідач навпаки не запропонувавши іншої роботи а наперед визначив професійну неспроможність позивачки. У зв’язку з порушенням трудових прав позивачки, їй завдано моральної шкоди, яка виразилася в душевних стражданнях через втрату можливості матеріально утримувати себе та свою сім’ю. Просить задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

          Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує та надала пояснення, посилаючись на те, що позивачка була звільнена з посади у відповідності до п.1 ст.40 КЗпП України. Відповідно до постанови правління та профспілкового комітету ОСОБА_4 райспоживспілки від 31.05.2011 року за № 48 «Про внесення змін до штатного розпису райспоживспілки»було видано розпорядження № 26 від 06.06.2011 року «Про попередження працівників про наступне звільнення за скороченням штату»та попереджено ОСОБА_1, однак від підпису про ознайомлення із розпорядженням остання відмовилася про, що було складено Акт від 06.06.2011 року. Скорочення штату працівників було зумовлено тим що зменшився обсяг товарообороту («виручка падає, немає чим давати здачі»), закриваються магазини і утримувати великий штат працівників немає сенсу. У зв’язку з чим було вирішено скоротити товарознавця райспоживспілки ОСОБА_1, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, оскільки вона не вміє працювати з комп’ютером, не вміє складати авансові звіти і не може працювати товарознавцем в райспоживспілці, про що було видано відповідне розпорядження № 39 від 30.08.2011 року та звільнено ОСОБА_1 Представник відповідача вважає, що процедуру звільнення ОСОБА_1, було дотримано. Крім того зазначає, що у період з 06.06.2011 року по день звільнення ОСОБА_1, - 30.08.2011 року були в наявності посади на сезонну роботу, робота на 0.5 грошової ставки та посада директора гастроному, які пропонувалися ОСОБА_1, однак докази відносно того, що зазначені посади пропонувалися позивачці у відповідача відсутні, оскільки акти про відмову від запропонованої роботи не складалися, а позивачка знала про те, що є робота. Станом на 30.08.2011 року по ОСОБА_4 райспоживспілці інших робочих місць не було. Іншу роботу у відповідності до ч.2 ст.49-2 КЗпП України ОСОБА_1, не запропоновано, оскільки станом на 30.08.2011 року вільні робочі місця по ОСОБА_4 райспоживспілці відсутні. Але позивачці направлялися телеграми 12.01.2012 року та 17.01.2012 року про прибуття до ОСОБА_4 райспоживспілки для вирішення питання працевлаштування і отримання належних сум по заробітній платі, так як була посада продавця продовольчих товарів в магазині в с.Хочино Олевського району, але позивачка на виклики до райспоживспілки не прибула. У зв’язку з чим представник відповідача вважає заявлені позовні вимоги позивачки є безпідставними, оскільки зменшилися обсяги товарообороту і немає за що виплачувати заробітну плату працівникам, які працюють в райспоживспілці. Посилання позивачки тільки на те, що по ОСОБА_4 райспоживспілці є вільні робочі посади та працюють працівники на 1.5 і 1.7 грошової ставки також безпідставні, так як оплата працівникам, які працюють в райспоживспілці здійснюється відповідно до штатного розпису на 2011 рік, який введено в дію 01.09.2011 року. Просить суд відмовити ОСОБА_1, в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню з таких підстав.

          Як встановлено в судовому засіданні позивачка відповідно до розпорядження № 123 від 30.08.1978 року була прийнята на посаду товарознавця ОСОБА_4 райспоживспілки Житомирської області, що стверджується копією трудової книжки позивачки.(а.с.5).

          Відповідно до постанови № 48 правління та профспілкового комітету ОСОБА_4 райспоживспілки Житомирської області від 31.05.2011 року «Про внесення змін до штатного розпису райспоживспілки», у зв’язку із зменшенням обсягів товарообороту та необхідністю скорочення витрат на утримання штату працівників з 15.08.2011 року скорочені посади по ОСОБА_4 райспоживспілці, зокрема 1 посада товарознавця, 1 посада бухгалтера та 0.5 посади юриста.

Згідно до розпорядження № 26 від 06.06.2011 року «Про попередження працівників про наступне звільнення за скороченням штату»попереджено ОСОБА_1, про наступне звільнення, однак, як зазначено у витягу із вказаного розпорядження позивачка від підпису про ознайомлення із розпорядженням відмовилася про, що було складено Акт від 06.06.2011 року. (а.с.25, 26).

          29.08.2011 року профспілковий комітет ОСОБА_4 райспоживспілки дав згоду на звільнення товарознавця ОСОБА_1, за скороченням штатів.(а.с.33, 34).

          Розпорядженням за № 39 від 30.08.2011 року ОСОБА_1, була звільнена з посади товарознавця ОСОБА_4 райспоживспілки у зв’язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.(а.с.27).

Своє розпорядження про звільнення позивачки ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_4 райспоживспілка мотивували тим, що зменшився обсяг товарообороту та необхідністю скорочення витрат на утримання штату працівників, і у зв’язку з чим було вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади товарознавця ОСОБА_4 райспоживспілки, згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

          Будь-яка інша робота, яка була у відповідача з дня винесення постанови № 48 від 31.05.2011 року «Про внесення змін до штатного розпису райспоживспілки»і до дня звільнення ОСОБА_1, 30.08.2011 року не запропонована.

          Так відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України слідує, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у п.п.1,2,6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

          За змістом зазначеної статті цього Кодексу та пункту 19 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992 року за № 9 передбачено, що якщо дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При цьому мається на увазі, що роботодавець зобов’язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

          Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст.49-2 КЗпП України, однак відповідачем при звільненні ОСОБА_1, не був повністю дотриманий його порядок, зокрема: не запропоновано переведення на іншу роботу, не надано список наявних вакантних місць, які були у відповідача, що не дало змоги позивачці самостійно прийняти чи відмовитися від запропонованих посад, а навпаки в порушення ч.2 ст.49-2 КЗпП України, яка передбачає те, що «роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу (тобто всі вакантні посади, що є у штатному розписі, на зайняття яких може претендувати даний працівник) на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно», відповідачем не виконано вимоги зазначеної статті і не надано допустимих доказів про те, що позивачці пропонувалася будь-яка наявна у відповідача робота, або її відсутність, не надано відомостей про те, що у відповідача проведено вивільнення працівників і зазначена інформація передана до державної служби зайнятості, клопотань про витребування доказів у судовому засіданні заявлено не було.

          До того ж відповідачем у відповідності до вимог ст.42 КЗпП України не було проведено публічну процедуру встановлення переважного права на залишенні на роботі працівників, з оформленням документів по кожному з працівників, які б відображали їх кваліфікаційні характеристики, сімейний стан, наявність утриманців, кількість членів сім’ї з самостійним заробітком, тривалість стажу роботи в даній організації, навчання у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва та ін.., однак це не було зроблено в ОСОБА_4 райспоживспілкою і не надано суду відповідних документальних доказів з цього приводу, незважаючи на те, що в додатковій позовній заяві на підтвердження неправомірності розпорядження про звільнення були наведені мотиви щодо неврахування переважного права позивачки на залишення на роботі, оскільки вона має великий стаж роботи в цій організації та кваліфікаційні характеристики.

          Крім того представником відповідача у судовому засіданні не було надано допустимих доказів про те, які саме в ОСОБА_4 райспоживспілці відбулися зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства на підставі яких було проведено скорочення штату працівників, оскільки саме по собі звільнення ОСОБА_1, на підставі того, що зменшився обсяг товарообороту та необхідністю скорочення витрат на утримання штату працівників не передбачена законом. І не надано доказів економічного обґрунтування проведення відповідачем скорочення штату та його необхідність.

Так відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.60 ч.1 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Із наданих у судовому засіданні пояснень представника відповідача, слідує, що у відповідача були в наявності посади на сезонну роботу, робота на 0.5 грошової ставки та посада директора гастроному. На день розгляду справи є посада продавця магазину в с.Хочино Олевського району і можливість працевлаштування ОСОБА_1, у відповідача була, що ствердила у судовому засіданні представник відповідача, однак жодна із них не була запропонована позивачці. Хоча і направлялися позивачці після проведення попереднього судового розгляду позовної заяви ОСОБА_1, і до судового розгляду справи по суті телеграми 12.01.2012 року та 17.01.2012 року про прибуття ОСОБА_1, до ОСОБА_4 райспоживспілки для вирішення питання працевлаштування і отримання належних сум по заробітній платі (а.с.61, 62), що говорить про те, що відповідачем порушено право позивачки, передбачене ст.43 Конституції України.

          Підсумовуючи наведене вище суд приходить до висновку про безпідставність звільнення ОСОБА_1, з посади за п.1 ст.40 КЗпПУ.

Статтею 235 КЗпПУ передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

          В даному випадку суд дійшов висновку про неправомірність звільнення з посади позивачки, та вважає, що до задоволення також підлягає вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який має бути визначений виходячи із середньої заробітної плати за два останні місяці перед звільненням та в кількості відпрацьованих робочих днів за цей період. Період вимушеного прогулу позивачки тривав з 30.08.2011 року по 26.01.2012 року –105 робочих днів. Останні повні відпрацьовані місяці червень та липень 2011 року. Середньомісячна заробітна плата складає 1220 грн., 07 коп., а середньоденна 71 грн., 82 коп.(а.с.66). Отже середній заробіток за час вимушеного прогулу дорівнює 7541 грн., 10 коп.(71 грн., 82 коп. х 105 дні), так як позивачка у період після звільнення ніде не працювала, і який повинен бути стягнутий із ОСОБА_4 районної споживчої спілки.

          У зв’язку з порушенням трудових прав позивачки, суд вирішив, що вимоги позивачки щодо відшкодування їй моральної шкоди, яка виявилася у душевних стражданнях через втрату можливості себе та свою сім’ю матеріально утримувати, є правомірною. Визначаючи розмір моральної шкоди та покладаючи на відповідача обов’язки щодо її відшкодування, суд керуючись ст.237-1 КЗпПУ та враховуючи роз’яснення, що містяться у постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди»від 31.03.1995 року № 4, згідно якими розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених позовних вимог, залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачці моральних та фізичних страждань, з урахуванням ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та тривалість страждань, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивачки. Виходячи з вищезазначеного, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1, відносно стягнення завданої моральної шкоди, визначивши її в грошовому еквіваленті моральної шкоди в розміри 1000 грн.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.43 Конституції України, п.1 ст.40, ст.ст.42, 49-2, 235, 236, 237-1 Кодексу Законів про працю України ст.ст.3,10,11,15,57,60,81,88,209,212-215,217,367 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 районної споживчої спілки Житомирської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди –задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді товарознавця ОСОБА_4 районної споживчої спілки Житомирської області з 30.08.2011 року.

Стягнути з ОСОБА_4 районної споживчої спілки Житомирської області, ідентифікаційний код № 01750306, з розрахункового рахунку № 26009102208, код 01750306 Райффайзен банк «Аваль»м.Київ, МФО 380805 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 6321 (шість тисяч триста двадцять одна) грн., 10 коп., середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 1220 (тисяча двісті двадцять) грн., 00 коп., а всього на загальну суму 7541 (сім тисяч п’ятсот сорок одна) грн., 10 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 районної споживчої спілки Житомирської області, ідентифікаційний код № 01750306, з розрахункового рахунку № 26009102208, код 01750306 Райффайзен банк «Аваль»м.Київ, МФО 380805 на користь ОСОБА_1 1000 (одна тисяча) грн., 00 коп., моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Стягнути з ОСОБА_4 районної споживчої спілки Житомирської області, ідентифікаційний код № 01750306, з розрахункового рахунку № 26009102208, код 01750306 Райффайзен банк «Аваль»м.Київ, МФО 380805 на користь держави судовий збір в сумі 214 (двісті чотирнадцять) грн., 60 коп., які перерахувати на р/р 31215206700460, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 20413477, УДК у Олевському районі, код ЄДРПОУ отримувача –02896182, Банк отримувача ГУ ДКУ у Житомирській області, МФО –811039.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за розгляд цивільної справи Олевським районним судом Житомирської області відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 1220 (тисяча двісті двадцять) грн., 00 коп., підлягає негайному виконанню.

В решті позову ОСОБА_1, до ОСОБА_4 районної споживчої спілки Житомирської області відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскарженим до Апеляційного суду Житомирської області через Олевський районний суд Житомирської області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя:ОСОБА_7