Рішення № 22527951, 05.04.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2012 року справа № 5020-36/2012 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Голден Тайл»

(03682, м. Київ, вул. Машинобудівна, 50, ідентифікаційний код 33735953)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Строитель»

(99053, м.Севастополь, вул. Фіолентовське шосе, 1/1, ідентифікаційний код 23445302)

про стягнення 3679,16 грн.

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

Позивач (ТОВ “Голден Тайл”) ОСОБА_1, довіреність від 02.04.2012;

Відповідач (ТОВ “Строитель”) не зявився.

Сутьспору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Тайл»звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Строитель»про стягнення 45533,14 грн., з яких 42799,82 грн. сума основного боргу, 2290,08 грн. сума пені, 443,24 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача умов договору поставки №7-СС-09 від 20.01.2009 в частині належної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою від 06.01.2012 позовну заяву прийнято до провадження суддею Погребняком О.С., справу призначено до розгляду у судовому засіданні 19.01.2012.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

У судовому засіданні 05.04.2012 представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог по справі, враховуючи те, що відповідачем в ході розгляду справи було погашено частину основного боргу в розмірі 4000,00 грн., а також повернуто позивачеві товару на загальну суму 37853,98 грн. Таким чином, на дату розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 945,84 грн. основного боргу, пені 2290,08 грн., 3% річних 443,24 грн., а всього 3679,16 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Отже, зменшення позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд приймає цю заяву до розгляду.

У судове засідання 05.04.2012 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового повідомлення, яке було підписано уповноваженим представником відповідача 30.03.2012, про причину незявлення не сповістив.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд визнав за можливе розглянути справу у його відсутність.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

20.01.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Тайл»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Строитель»(покупець) був укладений договір поставки №7-СС-09 (арк.с. 7-11), відповідно до умов якого постачальник зобовязався передати плитку керамічну та/або гіпс фасований (ДСТУ Б.В.2.7-82-99) та сухі будівельні суміші на основі гіпсу (ДСТУ-П Б В.2.7-126:2006) (Товар) у власність покупця, а покупець зобовязався прийняти та оплатити Товар на умовах Договору.

Постачальник здійснює постачання товару в найменуваннях, узгоджених сторонами та зазначених у специфікаціях, що додаються до договору та є його невідємною частиною. Кількість товару визначається шляхом його зазначення покупцем в замовленні та акцептуванні такого замовлення постачальником (п. 2.1 Договору).

Ціна за одиницю товару визначається у гривні та зазначається в Специфікаціях, що є невідємною частиною договору. Ціна товару може бути змінена постачальником в односторонньому порядку в випадку зміни вартості Товару та/або конюнктури ринку, а також у випадку, якщо середньомісячний показник якості товару, переданого у власність покупця на підставі його замовлень в перерахуванні на ціну товару буде складати 300000 грн., про що сторони підписують додаткову угоду до Договору або специфікацію. (п. 3.1-3.2 Договору).

Відповідно до пункту 4.1 Договору покупець сплачує ціну за товар (сплачує вартість поставленої партії товару) протягом 21 робочих днів з дати передачі товару покупцю. День (календарна дата) передачі товару покупцеві відображується в накладній (документі на перевезення вантажу). Специфікацією та/або додатковою угодою до Договору може бути встановлені інші умови оплати.

За змістом п. 9.2 Договору в випадку порушення строків оплати, покупець сплачує постачальнику неустойку (пеню) в розмірі двох облікових ставок НБУ, що діяли в період прострочення від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого в строк товару за кожен день прострочення. Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобовязань за Договором.

Відповідно до пункту 11.1 Договір укладений на невизначений строк та набирає сили з моменту його підписання сторонами.

Враховуючи означене, спірний договір є діючим і в теперішній час.

Судом встановлено, що у виконання умов договору постачальник поставив покупцеві товар на загальну суму 91799,82 грн., що підтверджується накладною №СДЦ-1567 від 26.07.2011 (арк.с. 12-13), а також товарно-транспортною накладною від 26.07.2011 на суму 91799,82 грн. (арк.с. 14-15), а також довіреністю №556 від 25.07.2011 на отримання товарно-матеріальних цінностей (арк.с. 15).

У виконання своїх зобовязань відповідачем було перераховано на користь постачальника 49000,00 грн. в якості оплати за отриманий товар.

У ході розгляду справи відповідачем також було сплачено суму боргу в розмірі 4000,00 грн., а також повернуто товару на суму 37853,98 грн.

Враховуючи означене, заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням часткової оплати та повернення товару склала 945,84 грн.

Несвоєчасна та неповна оплата за отриманий товар і стала причиною звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 945,84 грн., а також 2290,08 грн. пені та 443,24 грн. три проценти від простроченої суми.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості щодо оплати отриманого за договором товару, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України №436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобовязання, питання виконання зобовязань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою та третьою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач передав товар відповідачеві належним чином, проте, вартість отриманого товару в повному обсязі не була сплачена відповідачем і по теперішній час.

Отже, наявна заборгованість відповідача в сумі 945,84 грн. підтверджується матеріалами справи.

Докази оплати відповідачем суми основної заборгованості в розмірі 945,84 грн. станом на дату розгляду справи суду не представлені.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 945,84 грн. є обґрунтованими, підтверджені наявними у справі доказами, тому підлягають задоволенню.

Крім цього, позивачем заявлена до стягнення з відповідача сума пені у розмірі 2290,08 грн.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту п. 9.2 Договору в випадку порушення строків оплати, покупець сплачує постачальнику неустойку (пеню) в розмірі двох облікових ставок НБУ, що діяли в період прострочення від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого в строк товару за кожен день прострочення.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" від 22.11.1996 №543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд перевірив розрахунок пені, наданий позивачем (арк.с. 20), в тому числі щодо розміру облікової ставки НБУ, що брався до уваги при розрахунку, а також розміру заборгованості і періоду прострочення та визнав його таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, враховуючи також і те, що частину основного боргу в розмірі 4000 грн. було сплачено лише в ході розгляду справи, та повернення відповідачем товару на суму 37853, 98 грн. також здійснилося після порушення провадження по даній справі, тому заявлена сума пені у розмірі 2290,08 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 443,24 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що відповідач прострочив виконання зобовязання, щодо своєчасної та повної оплати товару.

Отже, нарахування позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами суд вважає правомірним.

Суд перевірив розрахунок 3% річних (арк.с. 20), визнав його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 443,23 грн. підлягають задоволенню.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3679,16 грн., з яких 945,84 грн. сума основного боргу, пеня 2290,08 грн. та 3% річних 443,24 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 1411,5 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Строитель» (99053, м.Севастополь, вул. Фіолентовське шосе, 1/1, ідентифікаційний код 23445302) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Тайл» (03682, м. Київ, вул. Машинобудівна, 50, ідентифікаційний код 33735953) 3679,16 грн. (три тисячі шістсот сімдесят девять грн. 16 коп.), з яких 945,84 грн. сума основного боргу, пеня 2290,08 грн. та 3% річних 443,24 грн.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Строитель» (99053, м.Севастополь, вул. Фіолентовське шосе, 1/1, ідентифікаційний код 23445302) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Тайл» (03682, м. Київ, вул. Машинобудівна, 50, ідентифікаційний код 33735953) витрати по сплаті судового збору в сумі 1411,50 грн. (одна тисяча чотириста одинадцять грн. 50 коп.).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддяпідпис О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 06.04.2012