Рішення № 22527105, 04.04.2012, Приморський районний суд м. Маріуполя

                                                                                          Справа № 2-21/11

Провадженя№ 2/541/18/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2012                                                                       м. Маріуполь                               

Приморський районний суд у складі:

головуючого: судді Лузана В.В.,

при секретарі: Демененко М.М.,

за участю позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки - адвоката ОСОБА_2,

відповідачки ОСОБА_3,

представника відповідачки - адвоката ОСОБА_4,

позивачки (за зустрічним позовом) ОСОБА_3,

представника позивачки –адвоката ОСОБА_4,

відповідачки (за зустрічним позовом) ОСОБА_1,

представника відповідачки –адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, що діє також в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення, третя особа Служба у справах дітей Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Маріупольської міської ради та Управління міського майна Маріупольської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зобов*язання СГІРФО Приморського РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області зняти осіб з реєстрації та визнання незаконним свідоцтва про право власності на житло, треті особи Служба у справах дітей Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради, Житлово-комунальне підприємство № 4 Приморського району м. Маріуполя, СГІРФО Приморського РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2009р. ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей звернулась до суду з даним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона з дочкою та відповідачка є співвласниками приватизованої квартири АДРЕСА_1 (надалі –квартира). На час пред*явлення позову мешкати в квартирі вона з дітьми можливості не має, т.я. відповідачка перешкоджає цьому, оскільки не надає їй ключі від дверей. Просила зобов*язати останню усунути перешкоди в користуванні квартирою їй з двома дітьми, шляхом передачі ключів, та вселити її з дітьми до зазначеної квартири.

У судовому засіданні підтвердила заявлені вимоги в повному обсязі та пояснила, що спірна квартира була надана за ордером № 000261 її матері ОСОБА_7 на родину з двох осіб 18.09.1985р., у тому числі на неї, ОСОБА_1, як дочку, та вони з матір*ю були зареєстровані в цій квартирі у січні 1986р. Відповідачка ОСОБА_8 (яка в процесі розгляду справи змінила прізвище на ОСОБА_3 у зв*язку з реєстрацією шлюбу) була зареєстрована за зазначеною адресою в червні 1987р. як дочка наймача, а ОСОБА_5 –у лютому 2003р., як онука. ОСОБА_7 постійно мешкала в цій квартирі, а вона з дочкою після створення родини періодично мешкала за іншими адресами, підтримуючи зв*язок з матір*ю, відвідуючи своє житло. У червні 2008р. була оформлена спільна заява про приватизацію зазначеної квартири на 4-х членів родини ОСОБА_7 та 09.07.2008р. отримано свідоцтво про право власності на житло в рівних частках, тобто по ? за кожним. Після смерті матері в березні 2009р., вона звернулась з заявою до нотаріальної контори та в січні 2010р. отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на частку матері, а також на частку своєї бабусі ОСОБА_9, яка відмовилась від спадщини на її користь. Однак, наприкінці 2009р. відповідачка самостійно встановила в квартирі металеві двері та відмовляється передати їй ключі від неї, чим позбавила її доступу до власного житла. Разом з нею житлом не можуть користуватись двоє її неповнолітніх дітей, у тому числі дочка, що має у власності ? частку квартири та зареєстрована в ній, а також син, зареєстрований в цій же квартирі. Просила задовольнити її позов, зобов*язавши відповідачку передати їй ключі від дверей та вселити разом з дітьми в цю квартиру, а також стягнути судові витрати, які підтверджені квитанцією в сумі 45,50 грн. та витрати на юридичну допомогу.

Представник позивачки –адвокат ОСОБА_2 позов підтримала, просила задовольнити на підставі відповідних норм цивільного та житлового законодавства, які передбачають право власника безперешкодно користуватись своїм майном та вимагати усунення перешкод в здійсненні ним своїх прав, також як і прав дітей в якості їх законного представника. Розмір стягнення за юридичну допомогу в сумі 2000 грн. обґрунтувала посиланням на норми закону та довідкою-розрахунком про обсяг виконаної роботи.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала та пояснила, що з 2001р. відповідачка не мешкає в спірній квартирі, тому втратила право користування нею. Той факт, що вона самостійно встановила металеві двері в квартирі та не передала ключі від замка позивачці не заперечувала. Просила відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідачки –адвокат ОСОБА_4 також не визнала позов та стверджувала, що в зв*язку з тривалим часом непроживання позивачки з дітьми в спірній квартирі, вона втратила право користування нею.

Представник третьої особи –Служби у справах дітей Приморської райадміністрації Маріупольської міської ради ОСОБА_10 в письмовій заяви просила розглянути справу без її участі та позов підтримала, вважаючи необхідним не припустити обмеження прав малолітніх дітей.

ОСОБА_3 у лютому 2010р. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання її з двома малолітніми дітьми втратившими право користування житлом в спірній квартирі та з позовом до Маріупольської міської ради та Управління міського майна ММР про визнання свідоцтва про право власності на спірну квартиру, яке видано 09.07.2008р., недійсним та скасування його, а також покладення обов*язку на СГІРФО Приморського РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області зняти з реєстрації відповідачку з дітьми за даною адресою.

Даний позов був ухвалою суду від 07.05.2010р. об*єднаний в одне провадження з позовом ОСОБА_5 та розглядався як зустрічний.

У судовому засіданні ОСОБА_3 свої вимоги підтвердила та пояснила, що ОСОБА_5 з дочкою на момент приватизації спірної квартири в ній не проживала, оскільки мешкала за іншою адресою з 2001р. з чоловіком, з яким у 2009р. зареєструвала шлюб, та дітьми, у тому числі сином, який народився після приватизації квартири. Її особистих речей в квартирі не має. Після смерті матері вона, ОСОБА_3, декілька місяців в квартирі не мешкала. За цей період відповідачка без її згоди вивезла її речі з квартири та вселила квартирантів, через що вона була вимушена змінити замок. Факт її не проживанням підтверджується свідками та актом ЖКП № 4 Приморського району. Просила визнати ОСОБА_5 з двома малолітніми дітьми такими, що втратили право користування спірною квартирою з тієї підстави, що не мешкає в ній понад передбаченого нормами ЖК України строку. Одночасно заявила вимоги до ММР та Управління держмайна ради про визнання свідоцтва про право власності на спірну квартиру недійсним, які обґрунтовувала тим же фактом тривалого непроживання відповідачки в квартирі на момент приватизації та втратою права користування житлом. Крім того, стверджувала, що з заявою про приватизацію квартири вона не зверталась та квартира була приватизована без її згоди, тому просила визнати свідоцтво про право власності на житло за зазначену в позові дату незаконним та скасувати його, а також стягнути з відповідачки судові витрати.

Представник позивачки –адвокат ОСОБА_4 зустрічний позов підтримала та стверджувала, що законодавство про порядок приватизації надає право на приватизацію житла тільки тим громадянам, які постійно мешкають в квартирі спільно з наймачем. Оскільки відповідачка з дочкою на час приватизації не проживала в квартирі з 2001р., то такого права не мала. У червні 2008р. при проведенні приватизації квартири згідно з відповідним законом ОСОБА_5 з дочкою неправомірно оформили право власності на житло без участі в цих процедурах ОСОБА_3, що призводить за собою визнання свідоцтва недійсним. Також відповідачка з дітьми повинна бути визнаною втратившею право користування житлом на підставах ст..ст. 71, 72 ЖК України в разі визнання свідоцтва про приватизацію незаконним.

Відповідачка зустрічний позов не визнала та пояснила, що як член родини наймача набула право користування спірною квартирою та користувалась нею до смерті матері в 2009р. з урахуванням того, що мати постійно мешкала в цій квартирі; вона, ОСОБА_5, мала свою родину –чоловіка та дитину, з якою проживала, не втрачаючи зв*язку з матір*ю, не вибуваючи до іншого постійного місця мешкання. За згодою всіх членів родини наймача, у тому числі позивачки, брала участь в приватизації квартири, а після смерті матері оформила своє право на спадщину на відповідну частку. У цей час виник конфлікт з позивачкою з приводу користування житлом, внаслідок чого ОСОБА_3 позбавила її доступу в квартиру та права користування власністю. Просила відмовити в позові в повному обсязі.

Представник відповідачки –адвокат ОСОБА_2 позов не визнала та пояснила, що до моменту приватизації між сторонами спору про порядок користування житлом не було та у 2008р. квартира була приватизована на 4-х членів родини наймача, у тому числі відповідачку з її малолітньою дочкою. Після смерті одного з співвласників –матері сторін, ОСОБА_5 набула право на спадкову частку матері та всього з урахуванням частки дочки має у власності 2/3 частки квартири. Тому не може бути визнана втратившею право на житло по нормам ЖК України, як того вимагає ОСОБА_3. Тому просила відмовити в задоволенні позову.

Представник Маріупольської міської ради ОСОБА_11 позов не визнав та в письмовій заяві просив розглянути справу у його відсутності.

Представники Управління міського майна ММР ОСОБА_12, ОСОБА_13 позов не визнали, стверджуючи, що процедура проведення приватизації відповідала порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (надалі –Закон...), на підставі чого начальником УММ 09.07.2008р. видано наказ № 43220/н «Про передачу вказаної квартири в приватну спільну часткову власність»та видано свідоцтво за зазначену дату про право приватної власності на ім*я ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_5 на відповідну частку –? цієї квартири за кожним. Просили в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Від представника третіх осіб ЖКП № 4 Приморського районну м. Маріуполя та СГІРФО Приморського РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Представник третьої особи –Служби у справах дітей Приморської райадміністрації Маріупольської міської ради ОСОБА_10 в письмовій заяви просила розглянути справу без її участі та позов ОСОБА_3 визнала необґрунтованим, вважаючи необхідним зберегти право малолітніх дітей на спірну квартиру.

Суд, вислухавши доводи сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов ОСОБА_5 є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити. Даний висновок робиться на підставі наступних правових норм та встановлених судом фактичних обставин справи.

На підставах ст.. 9 ЖК України громадяни мають право на отримання в безстрокове користування у встановленому порядку житлового приміщення, а також на приватизацію квартир державного житлового фонду; ніхто не може бути виселеним з нього або обмежений в праві користування інакше, як на підставах та в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за виключенням випадків, коли здійснюються всупереч з призначенням цих прав або з порушенням прав інших громадян.

Статтею 58 ЖК України встановлено, що єдиною підставою для вселення до наданого житлового приміщення є ордер, виданий на підставі компетентного органу.

Відповідно до положень ст.ст. 64, 65 ЖК України особи, що вселилися в житлове приміщення, як члени сім*ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім*ї права користування житловим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням. Члени сім*ї наймача, що проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов*язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. до членів сім*ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо ці особи перестали бути членами сім*ї, але проживають в займаному приміщенні, вони мають такі самі права й обов*язки, як наймач і члени його сім*ї.

Відповідно до ст.. 71 ЖК України за тимчасовою відсутністю в державному житловому приміщенні наймача або членів його родини за ними зберігається житлове приміщення протягом 6 місяців, а також в інших встановлених законом випадках на строк понад 6 місяців.

Статтею 72 ЖК України встановлений порядок визнання особи такою, втратила право користування житловим приміщенням, у тому числі на підставі відсутності в ньому в установлений законом строк.

Згідно до ч.1 ст. 29 ЦК України місцем мешкання фізичної особи є житлове приміщення, придатне для проживання, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, тобто для того, щоб житлове приміщення вважалось місцем мешкання даної особи, ця особа повинна в ньому мешкати, а не тільки бути зареєстрованою. Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 29 ЦК України місцем мешкання неповнолітніх дітей є місце мешкання їх батьків або одного з батьків, з яким діти проживають.

Як роз*яснюється в п. 15 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»при розгляді спорів про право користування житловим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законний підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Як роз*яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови № 2 від 12.04.1985р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК України»(з наступними змінами) у справах про визнання наймача або члена його сім*ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.. 71 ЖК), необхідно з*ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Судом встановлений факт, який не заперечується сторонами, що спірна квартира була надана матері позивачки та відповідачки ОСОБА_7 за ордером у 1985р., як державне житло на родину з 2-х осіб, до якої відносилась її дочка ОСОБА_5. В цій квартирі в січні 1986р. була зареєстрована ОСОБА_7, позивачка, як дочка наймача; у червні 1987р. відповідачка, як дочка наймача, у лютому 2003р. ОСОБА_5 –онука ОСОБА_7

11.06.2008р. усіма особами, які були зареєстровані в квартирі, подана заява на приватизацію цієї квартири з додаванням всіх необхідних документів, за результатами розгляду якої начальником Управління міського майна Маріупольської міської ради 09.07.2008р. виданий наказ № 43220/н «Про приватизацію квартири № 63 в будинку № 31 по пр.. Луніна в м. Маріуполі», на підставі якого видано свідоцтво про право власності на житло за цю ж дату на 4-х власників в рівних частках, тобто по ? за кожним, у тому числі на позивачку та її дочку ОСОБА_14, а також відповідачку. Після смерті ОСОБА_7 нотаріусом 26.01.2010р. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частку квартири на ім*я ОСОБА_5 на 2/3 частки матері, у тому числі з урахуванням 1/3 частки, від якої відмовилась на її користь її бабуся ОСОБА_15; свідоцтво на 1/3 частку спадкового майна на ту дату на ім*я ОСОБА_8 ще видано не було.

Наприкінці 2009р. відповідачка без згоди другого власника квартири –позивачки, самовільно встановила в квартирі другі вхідні двері, не надавши ОСОБА_5 ключів від замку. Цей факт відповідачкою визнається, а також підтверджений прилученим до справи матеріалами перевірки заяви позивачки до Приморського РВ за фактом конфлікту, який мав місце 17.02.2012р. між сторонами з приводу відвідування позивачкою своєї квартири.

Такими діями відповідачки порушуються житлові права ОСОБА_5 та її неповнолітніх дітей на доступ до належної їй на праві власності квартири та користування своїм майном, які підлягають захисту в судовому порядку шляхом усунення перешкод з боку відповідачки та передачі ключів від дверей спірної квартири, а також вселення ОСОБА_5 з малолітніми дітьми в цю квартиру.

У зв*язку з задоволенням позову ОСОБА_5, на її користь підлягають стягненню понесені нею судові витрати, які підтверджені відповідними квитанціями та розрахунком розміру сплати за надання правової допомоги, який зроблено на підставі відповідного законодавства.

Вирішуючи питання в частині зустрічного позову, суд виходить з наступних норм закону.

На підставі ст.. 71 ЖК України суд може визнати члена сім*ї наймача житлового приміщення таким, що втратив право користування цим приміщенням, якщо він був відсутнім понад 6 місяців без поважних причин.

Як доказ обґрунтованості позову ОСОБА_3 надала показання свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, з яких слідує, що 9 років тому ОСОБА_5 поїхала від матері та мешкала за іншою адресою, а ОСОБА_3 залишилась мешкати в спірній квартирі, здійснювала ремонт та мешкає в ній. Крім того, позивачкою надано акт ЖКП № 4 від 18.02.2010р., складений комісією за результатами обстеження спірної квартири, з якого слідує, що в ній прописані 5 осіб, у тому числі ОСОБА_8, ОСОБА_5 та двоє її дітей, а також зі слів сусідів зазначено, що ОСОБА_5 в даній квартирі не мешкає з 2001р. та її особистих речей в квартирі не має. Однак цей акт складено в період розгляду справи за позовом ОСОБА_5 та за 6 днів до пред*явлення зустрічного позову, а допитані судом свідки ОСОБА_18, ОСОБА_19, які були присутніми при складанні цього акту, не підтверджують безспірно відсутність відповідачки в зазначеній квартирі понад 6 місяців підряд.

Заперечуючи проти вимог ОСОБА_3, ОСОБА_5 стверджувала, що не залишала спірну квартиру, як місце свого постійного мешкання, однак у зв*язку з наявністю сім*ї та малолітньої дитини, тимчасово мешкала за іншими адресами, залишивши квартиру для проживання матері, за якою здійснювала необхідний догляд при житті з урахуванням стану її здоров*я та організувала її поховання, залишаючись зареєстрованою в ній. Її доводи підтвердили свідки ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, пояснивши, що ОСОБА_5 зберігала зв*язок з матір*ю та квартирою.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позивачкою за зустрічним позовом не надано доказів того факту, що ОСОБА_5 не проживала в спірному житловому приміщенні без поважних причин з 2001р. Навпаки, судом встановлений той факт, що при проведенні приватизації у червні 2008р. між сторонами була досягнута угода про оформлення в приватну часткову власність державної квартири відповідно до діючих на той час вимог Закону..., яким передбачено, що за наявності спору між членами сім*ї щодо умов передачі квартири у власність або невідповідності цих умов нормам Закону…, жиле приміщення не може бути приватизоване.

Другою вимогою зустрічного позову є визнання незаконним свідоцтва про право власності на житло на спірну квартиру та скасування його, яку ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що не брала участі в процедурі приватизації та не підписувала заяву разом з іншими особами, які мають право на приватизацію, що призвело до порушення її прав при видачі свідоцтва про право власності на спірну квартиру на 4-х членів сім*ї наймача.

Вирішуючи позов в цій частині, суд бере до уваги наступні норми закону.

Відповідно до ст..1, ч.1 ст.5, ст..8 Закону… наймачі квартир державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім*ї на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Виходячи з аналізу змісту Закону… у поєднанні з нормами ст.ст. 1,6,9,61 ЖК України, ст.. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст.. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності (у випадках, передбачених ст.. 71 ЖК), а відтак, і право на приватизацію разом з іншими членами сім*ї.

Як слідує з матеріалів приватизаційної справи, заява в Управління міського майна від 11.06.2008р. підписана всіма повнолітніми членами сім*ї наймача, у тому числі і ОСОБА_8. До заяви прилучені передбачені Законом… документи та за наслідками її розгляду видано відповідний наказ начальника відділу приватизації житла цього управління, а також свідоцтво про право власності на житло, яким спірна квартира передана в приватну спільну часткову власність ОСОБА_26, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_5 у відповідних частках, тобто по ? частки.

Перевіркою доводів позивачки в тій частині, що вона не підписувала необхідні документи, а саме заяву про приватизацію, встановлено, що вони не відповідають дійсності, т.я. висновком почеркознавчої експертизи № 5608/02 від 25.01.2012р. підтверджено той факт, що підпис на заяві про приватизацію належить ОСОБА_3, а інших доказів, які підтверджують незаконність оформлення свідоцтва про право власності на спірну квартиру, позивачкою не надано.

Таким чином, судом встановлено, що на час приватизації –червень 2008р. спору між особами, які мали право на передачу квартири у власність, не існувало та на той момент ОСОБА_5 з дочкою не були визнані втратившими право на житло в квартирі державного житлового фонду. Після того, як квартира була приватизована, змінився статус житла з державного на приватний, однак ОСОБА_8 звернулася до суду у лютому 2010р. з відповідним позовом на підставі статей 71, 72 ЖК України, тоді як особи, які є учасниками спільної власності на квартиру, не можуть бути визнані такими, що втратили право користування нею з підстав, передбачених цими нормами житлового кодексу.

За встановлених судом обставин, відсутні передбачені законом підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, у тому числі в частині зняття відповідачки з неповнолітніми дітьми з реєстрації за зазначеним місцем мешкання.

Оскільки вимоги за зустрічним позовом визнані такими, що не підлягають задоволенню, то судові витрати, понесені ОСОБА_3, відшкодуванню не підлягають.

У зв*язку з тим, що на момент винесення рішення по справі змінився Закон України «Про судовий збір», то при задоволенні основного позову ОСОБА_5, з відповідачки слід достягнути на користь держави недоплачену суму судового збору в розмірі 61,80 грн.

Керуючись ст.ст. 15, 60, 196, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 9, 63, 64, 65, 71, 72, 154, 155, 156 ЖК України, ст.ст. 29, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст.. 154 СК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Зобов*язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 квартирою № 63 в будинку № 31 по пр.. Луніна в м. Маріуполі, шляхом передачі їй ключів від зазначеної квартири.

Вселити ОСОБА_1 з малолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до квартири № 63 в будинку № 31 по пр.. Луніна в м. Маріуполі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат 45,50 грн. та витрати за юридичну допомогу в сумі 2000 грн.

Достягнути з ОСОБА_3 на користь держави (р/р 31218206700055, УДКСУ в Приморському районі м. Маріуполя, МФО 834016, ЄДРПОУ 37989721) недоплачену суму судового збору 61,80 грн.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Маріупольської міської ради та Управління міського майна Маріупольської міської ради про визнання ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі № 63 будинку № 31 по пр.. Луніна в м. Маріуполі, зобов*язання СГІРФО Приморського РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області зняти їх з реєстрації та визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності від 09.07.2008р. на квартиру № 63 в будинку № 31 по пр.. Луніна в м. Маріуполі –відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_3 в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_1 –відмовити.

На рішення може бути подано апеляцію до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                                                          Лузан В. В.