Постанова № 22511210, 12.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2012 рокум. КиївК-17208/09

№ К-17208/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Карася О.В., Маринчак Н.Є., Нечитайла О.М., Островича С.Е.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Спецкераміка» на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.03.2009 у справі № 2а-1832/08 Луганського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Спецкераміка»

до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку

про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.10.2008 позов задоволено: визнано недійсним рішення ДПІ у м. Сєвєродонецьку від 25.10.2007 № 0000412200 про застосування до ТОВ «Науково-виробниче обєднання «Спецкераміка»(ТОВ НВО «Спецкераміка) штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 660843, 52 грн. на підставі статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 № 15-93 (Декрет № 15-93), пункту 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 № 49 (Положення від 08.02.2000).

Висновок суду першої інстанції про протиправність рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій вмотивований висновком про відсутність у ДПІ повноважень щодо здійснення валютного контролю та про відсутність з боку позивача валютних операцій, оскільки, на думку суду, позивач здійснював господарську діяльність через свій відокремлений структурний підрозділ на території Російської Федерації.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.03.2009 постанову суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено, виходячи із встановленого в судовому процесі факту здійснення Бєлгородською філією позивача, зареєстрованою як господарюючий суб`єкт в Російській Федерації, розрахунків в російських рублях без отримання індивідуальної ліцензії, а також факту не подання позивачем декларацій про валютні цінності (грошові кошти в іноземній валюті), які знаходяться за межами України, за ІІ, ІІІ квартали 2006 року та за 2006 рік.

У касаційній скарзі ТОВ НВО «Спецкераміка» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, вважаючи, що апеляційним судом порушено статтю 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», статей 6, 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», пункту 4 ст. 5, статей 9, 123 Декрету № 15-93.

Відповідач не реалізував процесуальне право надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

В судовому процесі встановлено, що фактичною підставою для застосування до ТОВ НВО «Спец кераміка»штрафних (фінансових) санкцій згідно з рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, став висновок ДПІ у м. Сєвєродонецьку, викладений в акті перевірки від 12.10.2007 № 2264/22/19067194, про порушення товариством пункту 4 ст. 5 та статті 9 Декрету № 15-93, а саме: по рахунку № 40807810907070000003, відкритому у Ощадному банку Російської Федерації Бєлгородській філії ТОВ НВО «Спецкераміка», яка зареєстрована як господарюючий субєкт в РФ, у період з 16.05.2006 по 28.02.2007 були здійснені банківські операції із зарахування грошових коштів за виконані роботи на загальну суму 3500748,16 рублів РФ, що в еквіваленті дорівнює 658395, 52 грн., без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України (НБУ) на розміщення валютних цінностей на рахунку за межами України. Крім того, позивач за наявності на вказаному рахунку грошових коштів в іноземній валюті не подав до регіонального відділення НБУ декларації за ІІ, ІІІ квартали 2006 року та за 2006 рік.

Підпунктом «д»пункту 4 ст. 5 Декрету № 15-93 встановлено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції з розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком: відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном; відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету.

За визначенням абзацу десятого пункту 1.3 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 № 485 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.11.2004 за № 1413/10012) розміщення валютних цінностей на рахунку це зарахування валютних цінностей на рахунок резидента чи його відокремленого структурного підрозділу, який згідно із законодавством країни місцезнаходження не є юридичною особою, та/або наявність залишку валютних цінностей на рахунку цього резидента (його структурного підрозділу).

Під рахунком в цьому Положенні розуміється будь-який рахунок резидента, відкритий за межами України, на якому розміщуються валютні цінності та через який здійснюються інші операції (абзац девятий цього пункту).

Згідно з пунктом 1 ст. 9 Декрету № 15-93 валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України.

Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій (абзаци четвертий та пятий пункту 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою правління НБУ від 08.02.2000 № 49 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.04.2000 за № 209/4430).

Відповідно до абзаців третього та восьмого пункту 2 ст. 16 Декрету № 15-93 до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій; а за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

За порушення строків декларування валютних цінностей нормою абзацу другого пункту 2.7 Положення про валютний контроль встановлено відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період.

Згідно зі статтею 3 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»від 27.06.1999 № 734/99 санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи щодо здійснення позивачем валютних операцій і дав їм правильну юридичну оцінку, зробивши висновок про порушення позивачем норм підпункту «д»пункту 4 ст. 5 та пункту 1 ст. 9 Декрету № 15-93. Юридично правильним є і висновок апеляційного суду про відповідність компетенції ДПІ застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення встановлених законодавством правил валютного регулювання.

Разом з тим, при вирішенні спору суд апеляційної інстанції не застосував норму статті 250 Господарського кодексу України (ГК), у звязку з чим помилково відмовив в задоволенні позову про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Сєвєродонецьку від 25.10.2007 № 0000412200 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 658395, 52 грн. (за операції з розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України). Як свідчить акт перевірки та додаток № 1 до нього, штрафні (фінансові) санкції в цьому розмірі застосовані за розміщення (зарахування) грошових коштів, зарахованих на рахунок, відкритий Бєлгородській філії ТОВ НВО «Спецкераміка»в Ощадбанку РФ, з розрахунку суми, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій. Ці операції мали місце в проміжок часу з 16.05.2006 по 20.10.2006 (а.с. 10,13). Отже, на дату прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за вказане правопорушення встановлений статтею 250 ГК строк, який є присічним, збіг, що виключає підстави для притягнення позивача до відповідальності за це правопорушення.

Що ж стосується недекларування валютних цінностей, які в зазначений період часу значилися на вище вказаному банківському рахунку Бєлгородської філії, то з огляду на те, що декларації позивачем не були подані, це правопорушення є триваючим, а відтак встановлений статтею 250 ГК строк для притягнення позивача до відповідальності на дату прийняття рішення, з приводу правомірності якого виник спір, що є предметом судового розгляду у даній справі, не збіг.

Беручи до уваги наведене, позов підлягає задоволенню в частині штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 658395, 52 грн. При цьому належним способом захисту порушеного права позивача є скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій як індивідуально-правового акта, а не визнання його нечинним, що стосується нормативно-правового акта.

Відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Спецкераміка»задовольнити частково, змінити постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23.10.2008 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.03.2009.

Позов задовольнити частково, скасувати рішення Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку від 25.10.2007 № 0000412200 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Спецкераміка»штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 658395,52 грн.

В іншій частині в позові відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче обєднання «Спецкераміка»з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривна 70 коп.)

Постанова набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Усенко Є.А.

Судді підписО.В. Карась

підписН.Є. Маринчак

підписО.М. Нечитайло

підписС.Е. Острович