Постанова № 22495767, 05.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2012 р. Справа № 5008/1392/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.

суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

за участю представників сторін:

позивача: Прищепа С.І. дов. від 13.12.10,

відповідача: не з'явилися, повідомлені належно,

касаційну скаргуПриватної виробничо-торгівельної фірми "Кріоліт-Дніпро"

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду

від25.01.12

у справі№ 5008/1392/2011

за позовомПриватної виробничо-торгівельної фірми "Кріоліт-Дніпро"

доПриватного підприємця ОСОБА_1

простягнення 129099,50 грн. Приватна виробничо-торгівельна фірма "Кріоліт-Дніпро" звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_1 39281,03 грн. пені, 31255,50 грн. штрафу, 43332,37 грн. 20% річних та 15230,60 грн. інфляційних втрат. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на порушення відповідачем строків оплати поставленого за договором №68 від 01.01.09 товару, а відтак вважав підставним стягнення з останнього нарахованих сум штрафу, пені, річних та інфляційних. При цьому, позивач посилався на приписи статей 525, 526, 546, 549, 625, 655, 692 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 179, 231, 232 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 29.11.11 (суддя Карпинець В.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 3197,57 грн. інфляційних втрат, 1214,82 грн. 3% річних. При цьому суд керувався приписами статі 625 Цивільного кодексу України. В решті позову відмовлено. Відмовляючи у стягненні штрафу і пені місцевий господарський суд виходив з того, що товар був поставлений відповідачеві за видатковими накладними №КД-007987 від 11.10.09, №КД-0008166 від 19.10.09, №КД-0008718 від 19.10.09, №КД-0008764 від 04.11.09, №КД-0009454 від 23.11.09, №КД-0009605 від 28.11.09, №КД-0000610 від 31.01.10, які не містять посилань на договір №68 від 01.01.09, а відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення неустойки (штрафу і пені) нарахованих за спірним договором. З цих же підстав судом було відмовлено і в стягненні з відповідача 20% річних нарахованих позивачем згідно з пунктом 6.7 спірного договору. Суд керувався приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 625 Цивільного кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.12 (судді: Данко Л.С., Процик Т.С., Скрипчук О.С.) перевірене рішення господарського суду скасовано в частині стягнення з відповідача 3197,57 грн. інфляційних втрат. Стягнуто з відповідача 5086,27 грн. інфляційних втрат. Апеляційний господарський суд виходив з помилковості здійсненого місцевим господарським судом перерахунку суми інфляційних втрат. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулася Приватна виробничо-торгівельна фірма "Кріоліт-Дніпро", яка просить судові рішення у справі скасувати, та задовольнити позов повністю. На думку скаржника, господарськими судами порушені приписи статей 241, 525, 526, 599, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, статей 181, 193, 203, 231, 232 Господарського кодексу України. Фірма наголошує на тому, що спірний товар був поставлений на виконання саме умов договору №68 від 01.01.09 і отримання товару іншим представником відповідача на підставі видаткових накладних цього не спростовує. Також, як зазначає фірма, судами не оцінювався акт зведення взаєморозрахунків з 01.01.11 до 30.04.11, наявний у справі.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

В ході розгляду спору господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що між Приватною виробничо-торгівельною фірмою "Кріоліт - Дніпро" - постачальником та Приватним підприємцем ОСОБА_1 - покупцем було укладено договір №68 від 01.01.09. За умовами цього договору постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а останній, в свою чергу, прийняти і вчасно оплатити товар в кількості та асортименті відповідно до заявки покупця за ціною, визначеною у видатковій накладній та/або товаросупроводжувальних документах. Пунктом 2.3 договору передбачено, що кожна партія товару оплачується покупцем з відстроченням платежу до 30 календарних днів з моменту приймання товару. Моментом приймання (отримання) товару покупцем вважається дата, визначена пунктом 3.2 договору. У платіжному дорученні на оплату кожної отриманої партії товару, покупець повинен посилатися на номер та дату укладення цього договору. Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору постачання товару здійснюється автотранспортом постачальника і за його рахунок на умовах DDP "ІНКОТЕРМС-2000" на склади покупця. Датою поставки і передачі товару у власність покупця вважається дата: видаткової накладної при отриманні товару за кільцевою довіреністю (пункт 10 договору); довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. Згідно з пунктом 10.1 договору отримання товару за супровідними документами без довіреності здійснюється матеріально-відповідальною особою ОСОБА_2 (зразок підпису якої наведений у договорі разом із зразком відтиску печатки підприємця). Судами в процесі розгляду спору було установлено і те, що за видатковими накладними №КД-0007987 від 11.10.09, №КД-0008166 від 19.10.09, №КД-0008718 від 19.10.09, №КД-0008764 від 04.11.09, №КД-0009454 від 23.11.09, №КД-0009605 від 28.11.09, № КД-0000610 від 31.01.10 позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 284405,55 грн. Відповідачем було виявлено нестачу поставленого за накладною №70 від 05.11.09 товару на суму 1495,67 грн. та повернуто позивачеві товар на суму 70,13 грн. за накладною №1 від 02.02.10. Відтак, як установили суди, позивачем за спірними видатковими накладними за період з жовтня 2009 року до січня 2010 року було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 282839,75 грн. При цьому, суди установили, що у зазначених видаткових накладних відсутні посилання на договір №68 від 01.01.09 та вони підписані особою неуповноваженою за цим договором на отримання матеріальних цінностей без довіреності. Установили господарські суди і те, що відповідач за отриманий товар розрахувався повністю лише 02.06.11, тобто з прострочкою оплати. Відтак, як установили суди, товар поставлявся відповідачеві як за спірними видатковими накладними, так і на підставі договору поставки від 01.01.09. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватної виробничо-торгівельної фірми "Кріоліт-Дніпро" про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_1 39281,03 грн. пені, 31255,50 грн. штрафу, 43332,37 грн. 20% річних та 15230,60 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язань за договором поставки від 01.01.09. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Статтею 202 цього ж Кодексу унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Судами установлено, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, за своєю правовою природою є правовідносинами з поставки товару. Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж норми Цивільного кодексу України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Дана норма кореспондує з приписами статті 265 Господарського кодексу України. Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, апеляційний господарський суд установив, що спірний товар був поставлений відповідачеві за видатковими накладними №КД-0007987 від 11.10.09, №КД-0008166 від 19.10.09, №КД-0008718 від 19.10.09, №КД-0008764 від 04.11.09, №КД-0009454 від 23.11.09, №КД-0009605 від 28.11.09, № КД-0000610 від 31.01.10, в яких відсутні посилання на договір №68 від 01.01.09 та вони підписані особою неуповноваженою за цим договором на отримання матеріальних цінностей без довіреності. Водночас, суд апеляційної інстанції врахував, що спірний товар був отриманий відповідачем, він від нього не відмовився і не повернув позивачеві, хоча, як вже зазначалося, видаткові накладні були підписані особою неуповноваженою відповідачем на підписання супровідних документів та отримання матеріальних цінностей. Суд апеляційної інстанції також установив, з підтвердженням матеріалами справи, що відповідач розрахувався за отриманий товар повністю, втім з простроченням. Тобто, як установив апеляційний господарський суд, зобов'язання з оплати поставленого товару виникли не на підставі договору від 01.01.09, а на підставі вказаних видаткових накладних, а відтак відсутні підстави для застосування штрафних санкцій і річних у розмірі передбаченому договором від 01.01.09. За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України. Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, правила зазначеної норми розповсюджуються на будь-які грошові зобов'язання. Враховуючи установлений апеляційним господарським судом факт прострочення відповідачем розрахунків за отриманий на підставі спірних видаткових накладних товар, колегія суддів визнає підставним стягнення з відповідача 5086,27 грн. інфляційних втрат та 1214,82 грн. 3% річних, як то передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України. Доводи касаційної скарги визнаються неспроможними, оскільки не спростовують встановленого апеляційним господарським судом та стосуються оцінки доказів, яка знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.12 у справі №5008/1392/2011 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватної виробничо-торгівельної фірми "Кріоліт-Дніпро" - без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець