Постанова № 22483419, 03.04.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2012 р. Справа № 5019/2666/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Савченко Г.І.

судді Грязнов В.В. , судді Мельник О.В. при секретарі судового засідання Новак Р.А.

за участю представників сторін:

Від позивача (за первісним позовом) - представник ОСОБА_2, дов.№1154/9-09 від 12.03.2011р. Від відповідача (за первісним позовом) - представник ОСОБА_3, дов.№17 від 20.03.2012р.; представник ОСОБА_4, дов.№16 від 20.03.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (за первісним позовом) Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Концерн РРТ) в особі Рівненська філія концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Рівненська філія КРРТ) на рішення господарського суду Рівненської області від 31.01.12 р. у справі №5019/2666/11 (суддя Павлюк І.Ю. )

за позовом Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Концерн РРТ) в особі Рівненська філія концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Рівненська філія КРРТ)

до Рівненське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

про скасування рішення адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №83 від 19.09.2011 року.

за зустрічним позовом Рівненське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

до Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Концерн РРТ) в особі Рівненська філія концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Рівненська філія КРРТ)

про стягнення 17 000 грн. 00 коп. штрафу

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 31 січня 2012 року у справі №5019/2666/11 в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено.

Стягнуто з Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення (Концерн РРТ) в особі Рівненської філії (м. Рівне, 33023, вул. Транспортна, 13-А, код ЄДРПОУ 34965355) штраф у розмірі 17 000 грн. 00 коп., який перерахувати до загального фонду державного бюджету на рахунок територіального органу Державного казначейства, за кодом класифікації доходів (КЕКД) 21081100 “Адміністративні штрафи та інші санкції” (символ звітності 106). Одержувач: держбюджет м. Рівне код 21081100, р/р 31113106700002; банк одержувача - ГДКУ в Рівненській області, код ЄДРПОУ 22586331, МФО 833017; призначення платежу: *; 106; код ЄДРПОУ платника.

Стягнуто з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Концерн РРТ) в особі Рівненської філії (м. Рівне, 33023, вул. Транспортна, 13-А, код ЄДРПОУ 34965355) в доход державного бюджету України 1 609 грн. 50 коп. судового збору.

Позивач (за первісним позовом) Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Концерн РРТ) в особі Рівненська філія концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Рівненська філія КРРТ) подав апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду. Просить його скасувати. Первісний позов задоволити. В зустрічному відмовити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що:

Причиною спору зі справи є питання про наявність чи відсутність підстав для визнання недійсним рішення адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №83 від 19.09.2011 року (а.с. 8-11). Із змісту рішення, що оскаржується, вбачається, що згідно з ним, позивача було визнано таким, що займає монопольне становище на ринку послуг забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій з часткою 100% в територіальних межах Рівненської області, а його дії кваліфіковано за ознаками п.12.2 ст.13, п.2 ст.50; п.2.2.2. ст.13, п.2 ст.50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції».

Зазначає, що вирішення питання про те, чи зловживав позивач монопольним становищем передбачає попереднє визначення того, чи займав він таке становище на вказаному ринку, що визначається згідно «Методики»( ст.12, ЗУ «Про захист економічної конкуренції»).

Вважає, що Господарський суд при ухваленні рішення мав перевірити правомірність застосування відповідачем відповідних правових норм, зокрема Методики. Проте, судом не було перевірено у повній мірі дотримання відповідачем вказаної Методики. Так. всупереч п.5 Методики, відповідачем неправильно визначено товарні межі ринку позивача. Наведеної послуги, як «забезпечення можливості»не може бути визначено у зв'язку з тим, що це не послуга, а результат надання певної послуги (послуг). Конкретні види послуг зазначені у відповідних договорах, які аналізувались відповідачем і які фігурують у оскарженому рішенні відповідача (а.с. 86-96, 142-168). У жодному з них про такий вид послуг як «забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій»не йдеться.

Вказує, що на неіснуючу послугу не має змоги надати доказів, щодо його конкурентів на ринку неіснуючої послуги.

Посилається на те, що згідно Закону України «Про захист економічної конкуренції», стаття 3 пункт 1, «Законодавство про захист економічної конкуренції грунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із цього Закону, законів України «Про Антимонопольний комітет України»; «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Закон України «Про захист економічної конкуренції», стаття 1 «Визначення термінів», наведено визначення суб'єкта господарювання, що вживаються в цьому Законі:

- суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.

Згідно статті 5 ЗУ «Про антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Так як закони України «Про антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції» не містять іншого визначення суб'єкта господарювання, вважаємо, що поняття «суб'єкт господарювання»Антимонопольним законодавством визначається саме у значенні Закону України ««Про захист від недобросовісної конкуренції». Цим визначенням мав керуватись і відповідач під час провадження у справі №05-03/24-10.

Вказує на те, що як вбачається з рішення, про дотримання законодавства про захист економічної конкуренції юридичної особи - Концерну РРТ в особі Рівненської філії КРРТ. Усі висновки щодо юридичної особи відповідачем здійснено виключно на підставі економічної діяльності філії, як суб'єкта господарювання, але не юридичної особи. У рішенні (а.с.8-11) відповідачем прямо зазначено про те, що Рівненська філія є суб"єктом господарювання. Враховуючи, те що у Антимонопольному законодавстві ні філія, ні юридична особа в особі її філії не є суб'єктами господарювання, перевірка відповідачем Рівненської філії Концерну РРТ, як окремого суб'єкта господарювання у значені Антимонопольного законодавства не відповідає тому ж Антимонопольному законодавству.

У відповідності до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лиш на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Всупереч вимог вказаної норми Конституції України відповідач вийшов за межі своїх повноважень і припустився розширеного тлумачення поняття суб'єкта господарювання, порівняно з наведеним у Законі України «Про захист економічної конкуренції». У зв'язку з тим, що філія чи юридична особа в особі її філії не є суб'єктом господарювання, вона не є належним відповідачем у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Скаржник вважає неправомірним, висновок суду про те, що юридичні особи в особі їх філій, підрозділів, представництв, тощо є суб'єктами господарювання та є належними відповідачами у справах про порушення Антимонопольного законодавства.

Крім того зазначає, що суд у своєму рішенні вказував на те, що Рівненською філією Концерну РРТ застосовувались різні знижки для ТОВ ТРК «НБМ», ЗАТ «Телекомпанія «ТЕТ»та ТОВ ТРК «Рівне 1»до тарифів на 2009 рік, затверджених наказом №320 Концерну РРТ для послуги, яка надавалась передавачами однакової потужності (1 кВт), що не належить Концерну РРТ, що кваліфікувалось судом як застосування різних цін чи інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання без об'єктивно виправданих на те причин. Про вказане йдеться також і у оскаржуваному позивачем рішенні відповідача. Однак, вказане не відповідає дійсності. Зокрема, аналіз згаданих угод, вказує на те, що ніяких знижок до тарифів не застосовувалось. Згідно п. 4 прикінцевих положень вказаних тарифів (а.с. 172-174) за технічне обслуговування та експлуатацію технічних засобі замовника , оплата здійснюється за договірними цінами, тобто договірні ціни не ставились у пряму залежність від тарифів. Щодо застосування різних договірних цін на передавачі однакової потужності (1кт), що не належать Концерну РРТ, крім потужності враховувався склад технічних засобів мовлення, які передавались позивачу на обслуговування, який у кожного замовника різне. Тобто різні договірні ціни у вказаних випадках є об'єктивно виправдані. Тарифами, наданими позивачем суду (а.с.172-174 ) спростовується також твердження відповідача про те, що наказом №306 застосування знижок до тарифів при визначенні вартості телекомунікаційних послуг для замовників взагалі не передбачено.

В судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду, скаржник підтримує доводи апеляційної скарги.

Представники відповідача (за первісним позовом) заперечують доводи апеляційної скарги. Просять залишити рішення місцевого господарського суду без змін з підстав викладених в ньому та у відзиві на апеляційну скаргу.

Дослідивши докази у справі, Рівненський апеляційний господарський суд встановив:

Рішенням адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року за № 83 визнано, що Концерн радіомовлення, радіозвязку та телебачення в особі Рівненської філії у часовий період 2008 та 2009 років займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій з часткою 100% в територіальних межах Рівненської області; визнано Концерн радіомовлення, радіозвязку та телебачення в особі Рівненської філії винним у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачені пунктом 1 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікації, шляхом встановлення таких цін реалізації послуг, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку та пунктом 2 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікації, шляхом застосування різних умов до рівнозначних угод із субєктами господарювання, без обєктивно виправданих на те причин.

За вчинення зазначених порушень на Концерн радіомовлення, радіозвязку та телебачення в особі Рівненської філії накладено штраф у розмірі 17 000 грн. 00 коп..

Не погоджуючись з Рішенням адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року за №83 позивач звернувся з позовом про його скасування, обґрунтовуючи це наступним.

Згідно статті 3 Закону України “Про захист економічної конкуренції” законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із цього Закону, законів України “Про Антимонопольний комітет України”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

У статті 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції” наведено визначення субєкта господарювання, а саме: субєкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група субєктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Субєктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.

Згідно статті 5 ЗУ “Про антимонопольний комітет України” Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України “Про захист економічної конкуренції”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, цього закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. У цьому законі відповідні терміни розуміються у значеннях визначених Законом України “Про захист економічної конкуренції”.

Так як Закони України “Про антимонопольний комітет України”, “Про захист від недобросовісної конкуренції” не містять іншого визначення субєкта господарювання, позивач вважає, що поняття субєкт господарювання Антимонопольним законодавством визначається саме у значенні Закону України “Про захист економічної конкуренції”. Цим визначенням мав керуватись і відповідач під час провадження у справі №05-03/24-10.

У первісній позовній заяві позивач зазначав, що в оскарженому рішенні мова йде про провадження у справі про дотримання законодавства про захист економічної конкуренції юридичної особи - Концерну РРТ, в особі Рівненської філії КРРТ. Усі висновки щодо юридичної особи відповідачем здійснено виключно на підставі економічної діяльності філії, але не юридичної особи. У рішенні відповідачем зроблено висновок про те, що Рівненська філія є субєктом господарювання. Враховуючи, те що у Антимонопольному законодавстві ні філія, ні юридична особа в особі її філії не є субєктами господарювання, відповідач, на думку позивача, проводив провадження та виніс рішення у справі № 05-03/24-10 по відношенню до неіснуючого субєкта господарювання.

У відповідності до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Однак, як вказує позивач, всупереч вимог вказаної норми Конституції України відповідач вийшов за межі своїх повноважень і розширено витлумачив поняття субєкта господарювання, порівняно з наведеним у Законі України “Про захист економічної конкуренції”.

Крім того, позивач вказує, що у випадку якби філія була віднесена Антимонопольним законодавством до субєктів господарювання та при цьому займала монопольне (домінуюче) становище на ринку, зміст та умови здійснення нею своєї економічної діяльності не становить зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку за вказаними у рішенні ознаками.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність субєкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших субєктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визначається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних умов для рівнозначних угод з субєктами господарювання, продавцями чи покупцями без обєктивно виправданих на те причин.

У позовній заяві позивач вказував, що філія є оператором телекомунікаційних послуг та надає телекомунікаційні послуги на підставі відповідних ліцензій. В період 2008-2009 рр., це ліцензії: № 303760, № 303761, № 303762.

Згідно Закону України “Про телекомунікації” надання телекомунікаційних послуг здійснюється на підставі тарифів на телекомунікаційні послуги.

Згідно статті 67 Закону України “Про телекомунікації” тарифне регулювання на ринку телекомунікацій України базується, зокрема, на таких принципах: 1) базування розрахунків тарифів та собівартості цих послуг з урахуванням отриманого прибутку; 2) залежність рівня тарифів від рівня якості телекомунікаційних послуг; 3) недопущення встановлення демпінгових або дискримінаційних цін з боку окремих операторів, провайдерів телекомунікацій; 4) необхідність уникнення перехресного субсидування одних телекомунікаційних послуг за рахунок інших; 5) стягнення почасової оплати за фактичний час отримання споживачем телекомунікаційних послуг.

Позивач зазначав, що у своїй діяльності протягом 2008-2009 рр. філія керувалася тарифами, затвердженими Концерном РРТ наказами від 29.10.2007р. № 306 та від 13.11.2008р. № 320. Як видно із наказів, тарифи відповідають названим принципам. Тарифи прийняті зважаючи виключно на зростання в 2007 році цін і тарифів у народному господарстві (зростання вартості 1 кВт електроенергії з січня по вересень 2007 року на 11%), законодавчо визначеного рівня мінімальної заробітної плати (з 400 грн. до 460 грн.), збільшення розміру плати за користування землею, а також враховуючи прогнозований КМУ на 2007 рік індекс споживчих цін (107,5%), індекс цін виробників промислової продукції (114,4%) та у відповідності до ст.ст. 38, 39. 66 Закону України “Про телекомунікації”.

З огляду на вищевикладене, як зазначав позивач, в даному випадку про будь-яке зловживання монопольним становищем на ринку не йдеться, бо в будь-яких умовах, навіть в умовах існування значної конкуренції на ринку не можливо встановити ціни реалізації послуг позивача нижче наведених критеріїв. Тарифами передбачена оплата телекомунікаційних послуг в залежності від того, кому належать технічні засоби мовлення. Концерну РРТ чи замовнику. Тільки у випадку належності засобів мовлення Концерну РРТ застосовувались тарифи, а не договірні ціни. У випадку належності засобів мовлення замовнику позивачем застосовувались договірні ціни, на підставі пункту 4 прикінцевих положень тарифів. Зрозуміло, що у випадку використання технічних засобів мовлення, які належать замовнику, однакові тарифи тотожні тарифам, які застосовуються у випадку належності технічних засобів мовлення Концерну РРТ, не можуть бути застосовані. І у такому випадку договірна ціна природно має бути нижча від тарифів. Враховувались також витрати на первинні капітальні інвестиції, на придбання обладнання, склад обладнання (а він у кожному випадку різний), стан обладнання, наявність чи відсутність антенно-фідерних систем, мостів сумування, потреба в додаткових телекомунікаціях електроживлення, вентиляції, звязку, висота підвісу антени, рік включення. Як приклад, позивач наводить застосування тарифів та договірних цін для телекомпанії “ТЕТ”, яка фігурує у рішенні. Так, згідно договору № 02-04 та додатків № 1 -Д, № 1 -Е на 2008-2009 рр. на технічні засоби мовлення, встановлені на передавальному обєкті Антопіль і які належать замовнику, встановлені договірні ціни. На технічні засоби мовлення, які належать Концерну РРТ, які встановлені на передавальному обєкті Дубровиця застосовані ціни згідно тарифів. Аналогічно позивач діяв і у відношенні інших наведених у рішенні замовників. Діючи виключно у відповідності до тарифів, як вказує позивач, він ніяким чином не здійснював зловживання монопольним становищем.

У позовній заяві позивач зазначав, що проаналізувавши рішення відповідача та враховуючи приписи статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” можна зробити однозначний висновок про застосування відповідачем двічі штрафу до позивача за одне і те саме, як його вважає відповідач, порушення, що суперечить чинному законодавству.

Позивач наголошував на тому, що відповідач призначив штрафи за не існуючі послуги позивача. Оскільки такої послуги, як “забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій”, не існує, це підтверджується ліцензіями позивача, що додаються, згідно яких і здійснює свою діяльність позивач.

Крім того, позивач зазначав, що порядок визначення монопольного (домінуючого) становища субєкта господарювання на ринку передбачено Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища субєктів господарювання на ринку. Підпунктом 7.1 пункту 7 Методики передбачено спосіб визначення часових меж ринку. Згідно наведеного для підтвердження факту зайняття певним субєктом монопольного становища на тому чи іншому ринку товарів та послуг органи Антимонопольного комітету України, як правило, кожного року повинні здійснювати відповідне дослідження у передбаченому Методикою порядку. Відповідач порушив встановлені Методикою вимоги. Як вбачається із рішення відповідача, перевірка Рівненської філії Концерну РРТ здійснена ним 16.09.2011 р. (дата рішення), але за часовий період 2008 та 2009 років.

Частиною 2 статті 52 ЗУ “Про захист економічної конкуренції” за порушення, передбачені пунктом 2 статті 50 цього Закону, накладається штраф у розмірі до 10 % доходу (виручки) субєкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній рік, що передував року, в якому накладається штраф. У рішенні, що оскаржується, штраф визначено відповідачем, виходячи із суми доходу не субєкта господарювання - юридичної особи (Концерну РРТ), а із суми доходу її філії (Рівненської філії Концерну РРТ). Враховуючи неправильне вирахування доходу (виручки), неправильним є відповідно і розрахунок суми штрафів.

На підставі вищевикладеного позивач просив визнати неправомірним та скасувати рішення Адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року № 83 у справі № 05-03/24-10 “Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу”.

Відповідач (за первісним позовом) звернувся до господарського суду із зустрічним позовом, в якому просив стягнути з позивача (за первісним позовом) штраф у розмірі 17000 грн. 00 коп., накладений відповідно до рішення Адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року №83 у справі №05-03/24-10.

Заявник зустрічного позову обгрунтовував свої вимоги наступним.

Рішенням адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року за № 83 визнано, що Концерн радіомовлення, радіозвязку та телебачення в особі Рівненської філії у часовий період 2008 та 2009 років займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій з часткою 100% в територіальних межах Рівненської області; визнано Концерн радіомовлення, радіозвязку та телебачення в особі Рівненської філії винним у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачені пунктом 1 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікації, шляхом встановлення таких цін реалізації послуг, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку та пунктом 2 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікації, шляхом застосування різних умов до рівнозначних угод із субєктами господарювання, без обєктивно виправданих на те причин.

За вчинення зазначених порушень на Концерн радіомовлення, радіозвязку та телебачення в особі Рівненської філії накладено штраф у розмірі 17 000 грн. 00 коп..

Відповідно до частини 3 статті 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Позивач отримав рішення про накладення штрафу 23 жовтня 2011 року, а отже, повинен був сплатити штраф до 23 грудня 2011 року включно. Відповідно до частини 5 статті 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” за кожен день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.

Відповідно до частини 8 статті 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” протягом пяти днів з дня сплати штрафу субєкт господарювання зобовязаний надіслати до територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу. Жодних платіжних документів зі сторони позивача на адресу Рівненського обласного територіального відділення не надходило, тим самим, відповідач вважав, що штраф ним не сплачено.

Давши оцінку доказам у справі, доводам сторін, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Пунктом 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Позивач зазначав, що всі висновки щодо діяльності юридичної особи відповідачем здійснено виключно на підставі господарської діяльності Рівненської філії КРРТ, а не самої юридичної особи - Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення.

З рішення Адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року № 83 у справі №05-03/24-10 вбачається, що відповідачем здійснювалась планова перевірка діяльності Рівненської філії КРРТ на предмет дотримання конкурентного законодавства в територіальних межах Рівненської області, в яких Концерн РРТ представлений Рівненською філією про що й було зазначено у рішенні.

Щодо тверджень скаржника, що у рішенні відповідачем зроблено висновок про те, що Рівненська філія Концерну є субєктом господарювання суд першої інстанції правильно наголосив на тому, що у вступній та резолютивній частині оскаржуваного рішення чітко зазначено відповідача субєкта господарювання, який був відповідачем по справі № 05-03/24-10, що розглядалась територіальним відділенням - це Концерн радіомовлення, радіозвязку та телебачення в особі Рівненської філії.

Судовою колегією Рівненського апеляційного господарського суду не беруться до уваги посилання скаржника на те, що юридична особа в особі її філії не є субєктом господарювання, оскільки у відповідності до пункту 10 Оглядового листа ВГСУ від 22 жовтня 2008 року за № 01-8/634 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із застосуванням конкурентного законодавства” юридичні особи в особі їх філій, підрозділів, представництв тощо є субєктами господарювання та є належними відповідачами у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Щодо обґрунтувань позивача по застосуванню Концерном в особі Рівненської філії тарифів, то Судова колегія погоджується з судом першої інстанції в тому, що відділенням аналізувались ціни, які застосовувались філією для субєктів господарювання за послугу забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій у випадку, коли передавач не належить Концерну.

Як вбачається з рішення філією застосовувались різні знижки для ТОВ ТРК “НБМ”, ЗАТ Телекомпанія “ТЕТ” та ТОВ ТРК “Рівне 1” до тарифів на 2009 рік, затверджених наказом №320 Концерну РРТ для послуги, яка надавалась передавачами однакової потужності (1 кВт), що не належать Концерну РРТ.

Відповідно до пунктів 10 та 11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 15 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства” визначено, що закон не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Отже, господарським судам у вирішенні спорів слід мати на увазі, що зазначені органи можуть здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і у встановленні та застосуванні вільних цін і тарифів.

Застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з субєктами господарювання, продавцями чи покупцями без обєктивно виправданих на те причин згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначено як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Відповідна норма не ставить висновок про наявність/відсутність таких рівнозначних угод у залежність від оформлення відносин письмовим договором (договорами). Зазначений висновок (за відсутності договорів) може бути зроблено й за результатами аналізу поведінки учасників відповідних правовідносин. При цьому обовязок обґрунтувати існування обєктивно виправданих причин такого застосування покладається на особу, яка застосовує згадані ціни чи інші умови.

Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з судом першої інстанції в тому, що твердження позивача про те, що в оскаржуваному рішенні до Концерну РРТ в особі Рівненської філії за одне й те саме порушення двічі застосовуються штрафні санкції спростовуються тим, що виходячи із резолютивної частини рішення, Концерн в особі Рівненської філії вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які передбачені:

Пунктом 1 частини 2 статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій, шляхом встановлення таких цін реалізації послуг, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Пунктом 2 частини 2 статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги забезпечення можливості розповсюдження телепрограм з використанням технічних засобів телекомунікацій, шляхом застосування різних умов до рівнозначних угод із субєктами господарювання, без обєктивно виправданих на те причин.

Тобто дані порушення трактуються, як різні порушення правових норм чинного законодавства і не можуть бути тотожними.

Щодо твердження позивача про те, що відповідачем накладено штрафи за не існуючі порушення конкурентного законодавства місцевий господарський суд правильно зазначив з чим і погоджується Судова колегія, що у відповідності з частинами 4 - 6 статті 259 Господарського кодексу України:

- з метою забезпечення системи державного управління народним господарством обліково-статистичною інформацією, яка задовольняє потреби учасників господарських відносин в обєктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансові взаємозвязки на міждержавному, державному, регіональному і галузевому рівнях, а також впровадження міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та переходу на міжнародну систему обліку і статистики Кабінет Міністрів України затверджує заходи щодо розвитку національної статистики України і державної системи класифікації техніко-економічної та соціальної інформації;

- складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації є класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка затверджується центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та має статус державного стандарту;

- обєктами класифікації в КВЕД є усі види господарської (економічної) діяльності субєктів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.1993р. № 326 (326-93-п) затверджено Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики.

Відповідно до Закону України “Про стандартизацію” та на виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26.12.2005р. № 375 (з подальшими змінами і доповненнями) затверджено, зокрема, національний класифікатор України “Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2005”. У вступі до цього класифікатора зазначено, що за методологічними засадами, принципами побудови та призначенням КВЕД є статистичною класифікацією, створеною як інструментарій для систематизації та групування економічної та соціальної інформації у стандартний формат, який дає змогу обробляти та аналізувати значні обсяги інформації.

Наказом Державного комітету статистики України від 28.03.2006р. № 101 національний класифікатор ДК 009:2005 (КВЕД) впроваджено в державну статистичну діяльність і зобовязано структурні підрозділи названого Державного комітету забезпечити формування зведеної інформації та поширення статистичних даних відповідно до цього Класифікатора.

Наведені приписи Господарського кодексу України, названих підзаконних нормативно-правових актів свідчать про те, що КВЕД призначений тільки для цілей статистики, обліку і звітності. Водночас ні ГК України (який регулює, між іншим, й питання конкуренції у сфері господарювання, глава 3), ані інші акти законодавства України, включаючи Закон України “Про захист економічної конкуренції” і Методику, не зобовязують орган Антимонопольного комітету України, в даному випадку територіальне відділення Антимонопольного комітету України, керуватися у визначенні монопольного (домінуючого) становища субєкта господарювання на ринку, в тому числі товарних меж ринку, положеннями КВЕД.

Згідно пункту 10 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 22.10.2008 № 01-8/634 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із застосуванням конкурентного законодавства” ніякі акти законодавства України не містять вичерпного й усталеного переліку (а відповідно й визначень) усіх можливих ринків товарів (послуг) в розумінні Закону України “Про захист економічної конкуренції” та інших актів антимонопольно-конкурентного законодавства.

Відповідно до статті 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції” субєкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших субєктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності барєрів для доступу на ринок інших субєктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище субєкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище субєкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше субєктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох субєктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох субєктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж пяти субєктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду в тому, що первісний позов Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення в особі Рівненської філії Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення до Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання неправомірним та скасування рішення Адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року № 83 у справі № 05-03/24-10 “Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу” є безпідставним та необґрунтованим, та таким що не підлягає задоволенню. Зустрічний позов Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про стягнення з Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення в особі Рівненської філії Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення штрафу в розмірі 17 000 грн. 00 коп. є обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню.

Судовою колегією Рівненського апеляційного господарського суду не приймаються до уваги доводи апелянта, що зустрічний позов заявлений до неналежної особи. Оскільки як вбачається з матеріалів справи (а.с.74) відповідач (за первісним позовом) звернувся до господарського суду із зустрічним позовом як вказано до Рівненської філії Концерну радіомовлення, радіозв"язку та телебачення (Рівненська філія КРРТ), в якому просив стягнути з позивача (за первісним позовом) штраф у розмірі 17000 грн. 00 коп., накладений відповідно до рішення Адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 16 вересня 2011 року №83 у справі №05-03/24-10. Однак як вбачається з ухвали місцевого господарського суду від 16.01.2012 року (а.с.81) зустрічна позовна заява була прийнята судом до юридичної особи Концерну радіомовлення, радіозв"язку та телебачення (Концерн РРТ) в особі Рівненської філії Концерну радіомовлення, радіозв"язку та телебачення (Рівненська філія КРРТ).

Таким чином місцевим господарським судом з"ясовані всі обставини, які мають значення для справи. Висновки, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права. За таких обставин не вбачається підстав для зміни, скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу позивача (за первісним позовом) Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Концерн РРТ) в особі Рівненська філія концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Рівненська філія КРРТ) на рішення господарського суду Рівненської області від 31 січня 2012 року по справі №5019/2666/11 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 31 січня 2012 року по справі №5019/2666/11 залишити без змін.

3. Матеріали справи №5019/2666/11 повернути до господарського суду Рівненської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.