Рішення № 22479734, 19.03.2012, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2012 р. Справа № 5024/59/2012

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Загной О. О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт" Кіровоградська область м.Олександрія

до Фермерського господарства «Едельвейс-2» с.Коробки Херсонської області

про стягнення 149786,87 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Вишневецький А.В. представник;

від відповідача: Юхненко І.С. представник.

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Агросвіт»(позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Фермерського господарства «Едельвейс-2»(відповідач) 102457,04 грн. основного боргу, 30655,99 грн. –30% річних, 7056,72 грн. інфляційних втрат, 9617,12 грн. пені.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач у відзиві визнає основний борг в сумі 10974,64 грн., пеню в сумі 2492,80 грн., інфляційні в сумі 1876,00 грн. та річні в сумі 31,75 грн. Проти задоволення решти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Агросвіт»(позивач, продавець) та Фермерським господарством «Едельвейс-2»(відповідач, покупець) укладено договір поставки товару для виробництва сільськогосподарського продукції №09ТК 13/05-1 від 13.05.2010 р. (далі –Договір №1), за умовами якого позивач зобов»язується здійснити постачання товару, а відповідач зобов»язується прийняти та оплатити товари згідно умов, які вказуються сторонами в Доповненях.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що 13.05.2010 р. між позивачем та відповідачем укладено Доповнення про поставку товарів на умовах товарного кредиту №1/тк до договору №09ТК 13/05-1, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає товар на суму 67639,75 грн. і зобов»язується сплатити грошові кошти за отриману партію товару в строк до 31.10.2010 року.

10.06.2010 р. між позивачем та відповідачем укладено Доповнення про поставку товарів на умовах товарного кредиту №2/тк до договору №09ТК 13/05-1, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає товар на суму 33763,90 грн. і зобов»язується сплатити грошові кошти за отриману партію товару в строк до 31.10.2010 року.

20.06.2010 р. між позивачем та відповідачем укладено Доповнення про поставку товарів на умовах товарного кредиту №3/тк до договору №09ТК 13/05-1, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає товар на суму 35780,00 грн. і зобов»язується сплатити грошові кошти за отриману партію товару в строк до 31.10.2010 року.

24.06.2010 р. між позивачем та відповідачем укладено Доповнення про поставку товарів на умовах товарного кредиту №4/тк до договору №09ТК 13/05-1, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає товар на суму 9896,60 грн. і зобов»язується сплатити грошові кошти за отриману партію товару в строк до 31.10.2010 року.

10.12.2010 р. між позивачем та відповідачем укладено Доповнення №5 до договору №09ТК 13/05-1, за умовами якого відповідач підтвердив суму грошового зобов»язання перед позивачем за Договором, яка складає 146408,64 грн. Позивач та відповідач домовились відстрочити остаточний розрахунок до 15 лютого 2011 року.

Під час дослідження матеріалів справи судом встановлено, що господарські правовідносини між позивачем та відповідачем відбувались також і за договором №09 ТК16/03-2 від 16 березня 2010 року (далі –Договір №2), за умовами якого позивач зобов»язується здійснити постачання товару, а відповідач зобов»язується прийняти та оплатити товари згідно умов, які вказуються сторонами в Доповненнях.

16.03.2012 р. між позивачем та відповідачем укладено Доповнення про поставку товарів на умовах товарного кредиту №1/тк до договору №09ТК 16/03-2, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає товар на суму 27642,00 грн. і зобов»язується сплатити грошові кошти за отриману партію товару в строк до 15.09.2010 року.

Оскільки в видаткових накладних, за якими відбувалась поставка товару за двома договорами, відсутні посилання на дату та номер договору, номер та дату доповнення, - суд, керуючись принципом добросовісності, розумності та справедливості, дійшов висновку дослідити господарські правовідносини сторін за двома договорами, оскільки всі наявні в справі докази в сукупності підтверджують позицію позивача. Суд звертає увагу відповідача на те, що ним не надано відповідних доказів оплати за видатковими накладними, в призначенні платежу яких би зазначалось: згідно якого договору здійснюється платіж.

На виконання умов договорів, які були укладені між сторонами, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 302720,14 грн. за видатковими накладними:

- №905-103 від 26.05.2010 р. на суму 31200,00 грн.;

- №905-42 від 14.05.2010 р. на суму 12200,00 грн.;

- №905-45 від 14.05.2010 р. на суму 60943,00 грн.;

- №905-108 від 27.05.2010 р. на суму 6696,74 грн.;

- №906-66 від 11.06.2010 р. на суму 18800,00 грн.;

- №905-58 від 11.06.2010 р. на суму 6190,00 грн.;

- №906-83 від 14.06.2010 р. на суму 8773,90 грн.;

- №906-122 від 22.06.2010 р. на суму 25200,00 грн.;

- №906-119 від 21.06.2010 р. на суму 10580,00 грн.;

- №906-149 від 25.06.2010 р. на суму 2451,60 грн.;

- №907-67 від 09.07.2010 р. на суму 7445,00 грн.;

- №903-18/1 від 25.03.2010 р. на суму 27642,00 грн.;

- №903-20 від 30.03.2010 р. на суму 23748,00 грн.;

- №904-76 від 23.04.2010 р. на суму 11845,50 грн.;

- №904-94 від 26.04.2010 р. на суму 1460,00 грн.;

- №905-17 від 07.05.2010 р. на суму 20444,40 грн.;

- №907-209 від 14.07.2010 р. на суму 1900,00 грн.;

- №908-104 від 08.08.2010 р. на суму 25200,00 грн.

Згідно умов Додатку №5 до Договору №09ТК 13/05-1 від 13.05.2010 р. останній строк

оплати товару –15 лютого 2011 року, згідно Додатку №1/тк до Договору №09ТК 16/03-2 від 16.03.2010 р. –15 вересня 2010 року.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.4. договорів сторони передбачили, що при перерахуванні коштів на розрахунковий рахунок продавця покупець зобов»язується вказати в призначенні платежу, згідно якого договору здійснюється платіж з зазначенням дати та № Доповнення. В разі відсутності таких реквізитів продавець самостійно визначає порядок та напрями зарахування отриманих сум в погашення існуючих зобов»язань покупця.

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання виконав частково, заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 102457,04 грн., що підтверджено матеріалами справи та актом звірки взаєморозрахунків, підписаним обома сторонами.

Відповідно до п.11.2. Договору №1 та Договору №2 у випадку прострочення оплати вартості товару відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Суд перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 9617,12 грн. підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки п.11.4. договорів сторони узгодили розмір відсотків річних та визначили їх у розмірі 30%, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та 30 відсотків річних з простроченої суми.

Суд перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 7056,72 грн. та 30 % річних в сумі 30655,99 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що за видатковою накладною №906-66 від 11.06.2010 р. товар отримала особа без довіреності, тобто та, яку не уповноважував відповідач. На зазначеній накладній міститься підпис директора відповідача - Мустафаєва Т.Т., а згідно приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»від 16.07.99. №996-ХІУ керівник підприємства є матеріально-відповідальною особою, яка особисто несе відповідальність за здійснення фінансової діяльності підприємства та її результати, і в даному випадку отримання продукції особисто директором підприємства не вимагає надання довіреності на здійснення господарської операції.

Суд також відхиляє посилання відповідача на те, що позивач відпускав йому товар за накладними №905-103 від 26.05.2010р. та №905-42 від 14.05.2010 р., які ніякого відношення до Договору №1 не мають, оскільки вищевказані посилання не підтверджуються відповідними доказами в розумінні ст.ст.32, 34 ГПК України, а в п.4.2. договорів сторони погодились, що у разі прийняття покупцем товару, що не вказаний в Доповненнях до цього договору, покупець тим самим надає згоду щодо ціни, кількості та асортименту прийнятого ним товару, зазначеного в видатковій накладній.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі вищевказаних норм права та керуючись, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Фермерського господарства «Едельвейс-2»(74800, с.Коробки Каховського району Херсонської області, р/р 26003135107 в «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, код ЄДРПОУ 33574183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Агросвіт»(28020, Кіровоградська область Олександрійський район, смт.Приютівка, вул..Свердлова, 2/1, р/р 260008056 в ОД «Райффайзен банк Аваль»м.Кіровоград, МФО 323538, код ЄДРПОУ 23233729) 102457,04 грн. боргу, 9617,12 грн. пені, 7056,72 грн. збитків від інфляції, 30655,99 грн. 30% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2995,74 грн.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В. В. Людоговська

Повне рішення складено 02.04.2012 р.