Рішення № 22476117, 23.03.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.12 Справа№ 5015/638/12

За позовом: Фермерського господарства „Вікторія-92”, с. Вікторівка Козівського району Тернопільської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми „Ватра”, с. Доброгостів Дрогобицького району Львівської області

про: стягнення 292830,64 грн.

Суддя Деркач Ю.Б.

Представники:

від позивача ОСОБА_1 представник (довіреність № 18 від 12.03.2012 р.)

від відповідача ОСОБА_2 представник (довіреність б/н від 04.05.2009 р.)

Представникам сторін розяснено їх права та обовязки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 23.03.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Фермерське господарство „Вікторія-92”, с. Вікторівка Козівського району Тернопільської області звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми „Ватра”, с. Доброгостів Дрогобицького району Львівської області про стягнення 292830,64 грн., з яких: 84275,80 грн. сума основного боргу, 4848,48 грн. інфляційні втрати, 3294,45 грн. 3% річних, 200 411,91 грн. пеня та судових витрат.

Ухвалою суду від 23.02.2012 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 13.03.2012 р. В судовому засіданні 13.03.2012 р. оголошувалась перерва до 20.03.2012 р.

19.03.2012 р. відповідачем через канцелярію суду подано відзив від 14.03.2012 р. на позовну заяву, згідно якого просить розстрочити сплату основного боргу рівними частинами строком на один рік та відмовити позивачу у стягненні пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних та витрат на оплату послуг адвоката.

В судовому засіданні 20.03.2012 р. огологшувалась перерва до 23.03.2012 р.

21.032012 р. на адресу суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій просить суд, прийняти рішення про стягнення з відповідача 84 275,80 грн. основного боргу, 5 205,34 грн. інфляційних втрат, 3 564,60 грн. 3% річних, 19 281,33 грн. пені. Заява мотивована тим, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобовязання»визначений угодою розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобовязання не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання зявився, проти позову заперечив, у своєму відзиві посилається на те, що між сторонами виникли позадоговірні відносини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобовязання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

09 жовтня 2010 р. та 13 жовтня 2010 р. між сторонами були укладені договір на закупівлю пшениці та договір на закупівлю кукурудзи.

У п. 2 договору від 09.10.2010 р. зазначається, що продавець зобовязується передати у власність покупця пшеницю у кількості 200 тонн на загальну суму 330000,00 грн.

У п. 2 договору від 13.10.2010 р. зазначається, що продавець зобовязується передати у власність покупця кукурудзу у кількості 100 тонн на загальну суму 90000,00 грн.

З 03 вересня 2010 р. позивач поставив відповідачу 226,72 тонни пшениці на загальну суму 363 190,80 грн. за товарними накладними № 158 від 03.09.2010 р., № 54 від 09.09.2010 р., № 60 від 17 вересня 2010 р., № 61 від 18 вересня 2010 р., № 66 від 27 вересня 2010 р., № 67 від 01 жовтня 2010 р., № 69 від 09.10.2010 р., № 75 від 14.10.2010 р., № 80 від 19.10.2010 р. № 82 від 26.10.2010 р.

З 13 жовтня 2010 р. позивач поставило відповідачу 104,31 тонни кукурудзи на загальну суму 97 285,00 грн. за товарними накладними № 73 від 13.10.2010 р., № 76 від 14.10.2010 р., № 78 від 15.10.2010 р.

Оцінивши вказані вище договори поставки та накладні, суд приходить до переконання, що поставка товару, за який виникла заборгованість відбувалась не на підставі договорів укладених між сторонами, а кожна з накладних є самостійною підставою виникнення господарських зобовязань.

Факт позадоговірної поставки доводиться тим, що позивач розпочав поставку пшениці з 03.09.2010 р., а договір на поставку пшениці укладено лише 09.10.2010 р., тобто договір укладено після початку поставки.

Також, суд звертає увагу на те, що у товарних накладних на поставку пшениці та кукурудзи відсутні посилання на договори згідно яких поставлявся товар, а формулювання в накладній підстави поставки «в продаж згідно договору»не може визнаватись судом, як поставка на підставі того чи іншого договору, оскільки відсутні конкретні вказівки на дату та номер договору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що кількість поставленого товару та ціни товару, які вказані у накладних різняться від тих, які зазначені у договорах. Так, наприклад, загальна сума поставки кукурудзи згідно договору б/н від 13.10.2010 р. становить 100 тонн загальною вартістю 90000,00 грн. Натомість згідно накладних № 73 від 13.10.2010 р., № 76 від 14.10.2010 р., № 78 від 15.10.2010 р. позивач поставив відповідачу 104,31 тонн кукурудзи на загальну суму 97 285,00 грн.

Аналогічно й по поставці пшениці, згідно умов договору б/н від 09.10.2010 р. предметом поставки є пшениця 200 тонн загальною вартістю 330 000,00 грн., в той час, як згідно накладних поставлено 226,72 тонн пшениці на загальну суму 363 190,80 грн.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відносини між сторонами виникли не на підставі договорів від 09.10.2010 р. та від 13.10.2010 р., а поставка кожної окремої партії товару є самостійною підставою виникнення господарських зобовязань. Позивач не довів суду, що якась із поставок товару відбулась на підставі одного з договорів, що в свою чергу позбавляє можливості суду зясувати, яка саме поставка відбулась на підставі того чи іншого договору.

З аналізу накладних, які містяться у матеріалах справи судом встановлено, а сторонами не заперечується, що заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар (основний борг) становить 84 275,80 грн.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1. ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк виконання обовязку щодо оплати поставленої продукції не може регулюватися договором від 09.10.2010 р. та договором від 13.10.2010 р., зважаючи на це, строк виконання обовязку щодо оплати поставленої продукції не встановлений.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вимога про сплату грошових коштів за поставлений товар надійшла на адресу відповідача 16.02.2011 р. та передбачає обовязок здійснити перерахування коштів протягом 3-х банківських днів.

Таким чином, обовязок щодо сплати грошових коштів виник у відповідача 19.02.2011 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідач зобовязаний сплатити на користь позивача згідно розрахунків суду 3% річних від суми боргу у розмірі 2 736,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 359,72 грн.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Оскільки, спірні правовідносини виникли не на підставі договорів, в яких встановлюється розмір штрафних санкцій, тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги щодо стягнення пені, а відтак суд у задоволенні такої позовної вимоги відмовляє.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обгрунтовані, підставні та такі, що підлягають до задоволення частково.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Як зазначено у п.п. 1.2. п. 1 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/333 від 12.09.1996 року «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України»розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Також у п. 2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/333 від 12.09.1996 року «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України», зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, не вимагається, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідач у своєму відзиві вказує про неможливість виконання судового рішення повністю, у звязку із тим, що на сьогоднішній день товариство перебуває у скрутному матеріальному становищі, а заборгованість перед позивачем погашалась по можливості. Просить розстрочити виконання рішення на 1 рік.

Суд всебічно, повно і об'єктивно розглянувши в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, беручи до уваги матеріальні інтереси кожної зі сторін та керуючись вимогами ст.ст. 83, 121 ГПК України, дійшов висновку, що розстрочка виконання рішення сприятиме як можливості продовження господарської діяльності відповідача, так і зробить реальною можливість отримання боргу позивачем. Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про розстрочку виконання судового рішення строком на 4 місяці рівними частинами.

Згідно ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Понесені позивачем витрати на оплату послуг адвоката підтверджуються копією договору про надання правової допомоги від 10.01.2012 р., укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_3, платіжним дорученням та копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, вимога про оплату витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню у розмірі 3000,00 грн., враховуючи складність справи, співрозмірність витраченого адвокатом часу щодо захисту інтересів позивача та пропорційності розміру задоволених вимог від почасткової ціни позову.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 526, 530, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 121, 115, 116 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Судові витрати покласти на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ватра», с. Доброгостів, Дрогобицького району, Львівської області (код ЄДРПОУ 30484438) на користь Фермерського господарства «Вікторія-92», с. Вікторівка, Козівського району, Тернопільської області (р/р 26000208424, у Райфайзен банк «Аваль», м. Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 21133248) 89371 грн. 60 коп., з яких: 84275 грн. 80 коп. основного боргу, 2359 грн. 72 коп. інфляційних витрат, 2736 грн. 08 коп. 3% річних з розстрочкою виконання рішення суду рівними частинами щомісячно строком на 4 місяці, а саме по 22342 грн. 90 коп. щомісячно.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ватра», с. Доброгостів, Дрогобицького району, Львівської області (код ЄДРПОУ 30484438) на користь Фермерського господарства «Вікторія-92», с. Вікторівка, Козівського району, Тернопільської області (р/р 26000208424, у Райфайзен банк «Аваль», м. Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 21133248) 1787 грн. 43 коп. судового збору та 3000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

5.Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

6.У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

Суддя Деркач Ю.Б.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.03.2012 р.