Рішення № 22474759, 03.04.2012, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2012 р. Справа № 5010/91/2012-19/3

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , при секретарі судового засідання Конашенко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс-Україна", вул.Д.Лук"яновича, 1, м.Тернопіль, 46020

до відповідача: підприємства "Луква" Галицького райспоживтовариства вул.Львівська,39, м. Галич, Галицький район, Івано-Франківська область,77100

про стягнення 21 402,75 грн.

за участю представників сторін:

від відповідача: представник ОСОБА_1, (довіреність № 3 від 27.02.12. )

від позивача: представник ОСОБА_2, (довіреність № б/н від 28.11.11.)

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс-Україна" звернулось в суд із позовом до підприємства "Луква" Галицького райспоживтовариства про стягнення 21402,75 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням договірних зобов"язань відповідачем.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила та подала клопотання вх.№2257/2012-свх. від 03.04.12 про розстрочку виконання рішення на шість місяців. В обґрунтування заявленого клопотання вказала на важке фінансове становище підприємства.

Розглянувши матеріали справи, подані позивачем та зібрані судом із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Позивачем до позовної заяви долучено договір № 0000015121/1 від 21.04.10, укладений між ТзОВ "Вест - Тобакко - Груп" та підприємством "Луква" Галицького райспоживтовариства, предметом якого є передача товару у власність та зобов"язання покупця прийняти та оплатити товар.

В результаті реорганізації (приєднання), ТзОВ Торгова компанія "Мегаполіс Україна" стало правонаступником ТзОВ "Вест -Тобакко-Груп", що підтверджується статутом ТзОВ "Торгова компанія "Мегаполіс- Україна" , витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АЖ 013366, протоколом загальних зборів учасників ТзОВ "Торгова компанія "Мегаполіс - Україна" від 04.04.11 (а.с.16-64).

З позовної заяви та пояснень представника позивача вбачається, що впродовж 2010 року ТзОВ "Вест - Тобакко - Груп" поставляло тютюнові вироби підприємству "Луква" Галицького райспоживтовариства. Поставка товару 27.12.10 підтверджується видатковою накладною №Іф000051368, оригінал якої оглянуто в судовому засіданні, копія долучена до матеріалів справи (а.с.14).

В судовому засіданні представники сторін підтвердили факт існування між ними тривалих господарських відносин. При цьому, представник позивача наполягав, що сума 14728,60 грн. - це заборгованість за договором №0000015121/1 від 21.04.10, в підтвердження чого подав податкову накладну № 20101227134 від 27.12.10 та пояснення вх.№2259/2012 свх. від 03.04.12.

Дослідивши подані докази, у суду немає підстав вважати, що поставка товару здійснювалась саме за договором № 0000015121/1 від 21.04.10 , оскільки у видатковій накладній, за якою цей товар отримано, не вказано, що умовою продажу чи підставою для оплати є договір № 0000015121/1 від 21.04.10, а подані позивачем докази не можна розцінювати як належні, так як в податковій накладній умовою поставки вказано - договір від 08.04.10, а в поясненні представника позивача, зазначено, що співпраця між сторонами здійснювалась на основі договору №000005121/1 від 21.04.10.

Відповідно до ст.15-16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов"язки виникають, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов"язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов"язків , зокрема, є договори та інші правочини (ст.11 ЦК України та 174 ГК України).

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Отримання відповідачем (в особі його представника) товару від позивача, свідчить про існування між сторонами зобов"язань з приводу поставки товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимог ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В поданій видатковій накладній №Іф 000051368 від 27.12.10 зазначено строк оплати до 12.01.11.

Таким чином, за документальними даними, поданими позивачем заборгованість відповідача перед позивачем виникла з 13.01.11 та становить 14728,60 грн.

Згідно з п. 2 ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання. Відповідач доказів належного виконання своїх зобовязань не надав, доводи позивача не спростував.

Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобовязання щодо оплати поставленого товару, тому вимога позивача про стягнення 14728,60 грн. боргу обґрунтована та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов"язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

На підставі вказаної норми закону, позивачем відповідачу нараховані інфляційні втрати в сумі 677,51 грн. та 3 % річних в сумі 439,73 грн.

Господарським судом, відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірено правильність нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат і задоволено їх за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.

Щодо вимоги позивача про стягнення 1138,33 грн. пені та 4418,58 грн. - штрафу згідно договору № 0000015121/1 від 21.04.10, то суд, оцінивши докази подані в їх обґрунтування, заслухавши доводи представника позивача, не вбачає підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов”язання вчиняється в письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України). Крім того, приписами ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі , що встановлюється за згодою сторін.

Оскільки, в даному випадку мала місце позадоговірна поставка, суд вважає, що вимога позивача про стягнення 1138,33 грн. пені та 4418,58 грн.- штрафу є безпідставною та в її задоволенні слід відмовити.

За таких обставин суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: 14728,60 грн. - основного боргу, 439,73 грн. - 3% річних та 677,51 грн. - інфляційних втрат.

Що стосується розстрочки виконання рішення, то відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, приймаючи рішення, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно п. 2 Роз"яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу відстрочки чи розстрочки виконання судового рішення.

Отже, вказана процесуальна норма не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити чи відстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх обєктивний вплив на виконання судового рішення.

За таких обставин, враховуючи наведене та беручи до уваги:

статтю 121 ГПК України, яка встановлює можливість відстрочки, розстрочки виконання рішення господарського суду у виняткових випадках, залежно від обставин справи, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд, виходячи з розуміння наявності скрутного фінансового стану відповідача, ступеня його вини, з метою реального виконання рішення, вважає за правильне заяву про розстрочку виконання рішення по справі задовольнити частково та розстрочити виконання рішення на три місяці.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, слід покласти витрати понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного , у відповідності до ст. 124 Конституції України, ст.11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 547, 549, 614, 625, 692 ЦК України, ст. 173,174 ГК України, керуючись ст. 49, ст. 82 -85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс-Україна" до підприємства "Луква" Галицького райспоживтовариства про стягнення 21 402,75 грн. задовольнити частково.

Стягнути з підприємства "Луква" Галицького райспоживтовариства вул.Львівська,39, м. Галич, Галицький район, Івано-Франківська область,77100 ( код 25596235) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс-Україна", вул.Д.Лук"яновича, 1, м.Тернопіль, 46020 (код 30622532) - 14728,60 ( чотирнадцять тисяч сімсот двадцять вісім гривень шістдесят копійок) - основної заборгованості, 439,73 (чотириста тридцять дев"ять гривень сімдесят три копійки) - 3 % річних, 677,51 (шістсот сімдесят сім гривень п"ятдесят одну копійку) - інфляційних нарахувань, а також 1191,62 (одну тисячу сто дев"яносто одну гривню шістдесят дві копійки) - судового збору.

Розстрочити виконання рішення на три місяці.

Стягнення проводити щомісячно по 5281,95 грн.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Максимів Т. В.

Повне рішення складено 06.04.12

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Матейко І. В. 06.04.12