Рішення № 22474661, 03.04.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/26/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.12 Справа № 5009/1052/12

м. Запоріжжя

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Просвєт” (49051, м. Дніпропетровськ, вул. Винокурова, буд. 11, ідентифікаційний код 33580422)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Рось” (69600, м. Запоріжжя, пр-т. Леніна, 152-В, ідентифікаційний код 31441699)

про визнання договору недійсним

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від позивача: не зявився

від відповідача: ОСОБА_1., довіреність № б/н від 01.02.2012р.

.

ТОВ “Просвєт” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ТОВ “Рось” про визнання недійсним договору № 06/06-Р/П від 06.06.2011р., укладеного між ТОВ “Просвєт” та ТОВ “Рось”.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 20.03.2012р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 203, 215, 216, 234, 712 ЦК України, ст. 54-57 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.03.2012р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі 5009/1052/12 (провадження № 3/26/12), справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 03.04.2012р. о 12 годині 00 хвилин.

В судовому засіданні 03.04.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 05.04.2012р.

Під час розгляду справи відповідач вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

Позивач, повідомлений про час і місце розгляду справи в порядку, передбаченому ГПК України, в судове засідання 03.04.2012р. явку уповноваженого представника не забезпечив.

03.04.2012р. до канцелярії господарського суду надійшло клопотання від 02.04.2012р., в якому директор ТОВ “Просвєт” Канівець Д.С. просить суд розглянути справу за відсутності представника позивача.

Відповідно до п.п. 3.9.2 п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представника ТОВ “Просвєт” не перешкоджає вирішенню спору, тому справу розглянуто в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в позовній заяві від 20.03.2012р., позивач зокрема зазначив, що 06.06.2011р. між ним та відповідачем укладений договір № 06/06-Р/П, згідно якому позивач зобовязувався передати у власність позивача залізну руду виробництва ЗАТ “Запорізький залізорудний комбінат”, а відповідач зобовязувався прийняти зазначений товар та оплатити його згідно умов передбачених договором та Специфікаціями до нього.

На думку позивача, укладаючи договір № 06/06-Р/П від 06.06.2011р. відповідач заздалегідь знав, що не буде виконувати умови договору належним чином. Договір відповідачем було укладено без наміру створення правових наслідків для сторін договору, які ним обумовлені.

Тому, посилаючись на ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч.1 ст. 216, ч.1-2 ст. 228, ч. 1-2 ст. 234 ЦК України позивач просить суд визнати фіктивний договір № 06/06-Р/П від 06.06.2011р., який порушує публічний порядок, недійсним.

Відповідач в судовому засіданні 03.04.2012р. заперечив проти позову з підстав, наведених у відзиві № 001 від 29.03.2012р.

Зокрема зазначив, що в період з червня по серпень 2011р. (включно) позивач здійснив поставку товару відповідачеві на загальну суму 116264013,82 грн., що підтверджуються видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Факт поставки позивачем товару за договором та факт набуття відповідачем права власності на зазначений товар також підтверджується отриманими від позивача податковими накладними, рахунками, протоколами випробувань на залізну руду, залізничними накладними з відомостями вагонів або квитанціями про прийняття вантажу на маршрут або групу вагонів, які позивач передав відповідачеві разом із товаром.

ТОВ “Рось” здійснив розрахунок за товар у строки, передбачені п. 5.1 Договору та специфікаціями до договору, у повному обсязі, що підтверджується виписками по особових рахунках ТОВ “Рось” та актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2011р.

Крім того, придбаний за договором № 06/06-Р/П від 06.06.2011р. у ТОВ “Просвєт” товар був поставлений відповідачем ЗАТ “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” відповідно до умов договору № 20/2011/847 від 12.04.2011р.

На підставі вищевикладеного відповідач просить суд у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ “Просвєт” (Постачальник) та ТОВ “Рось” (Покупець) укладений договір № 06/06-Р/П від 06.06.2011р. (надалі - Договір), за яким Постачальник зобовязується передати у власність Покупця залізну руду, а саме: руду агломераційну А1, руду агломераційну А2, руду шматкову МК-1, руду шматкову МК-2 виробництва ЗАТ “Запорізький залізорудний комбінат” (Товар), а Покупець зобовязувався прийняти зазначений Товар та оплатити його згідно умов передбачених Договором та Специфікаціями до нього (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору, у Специфікаціях до Договору зазначаються наступні відомості про Товар, поставка якого буде здійснюватися у відповідності до даного Договору:

-найменування Товару;

-кількість Товару;

-строк поставки Товару;

-ціна Товару за одну метричну тону;

-приплати та знижки за зміну якісних показників Товару;

-строк розрахунку.

Згідно із п. 3.1 Договору, поставка Товару за даним Договором здійснюється на станцію Дніпрорудна Придніпровської залізниці. Поставка Товару здійснюється з урахуванням реквізитів вантажоотримувача, зазначеного Покупцем.

Поставка Товару здійснюється партіями (маршрутна норма 55-60 вагонів) протягом строку дії Договору. Поставка Товару здійснюється маршрутами або групами вагонів у технічно справних полувагонах власності ВАТ “Запоріжсталь”, Укрзалізниці та інших власників (за заявкою вантажоотримувача та за погодженням Покупця), очищених від вантажу, який перевозився раніше, з урахуванням вантажопідйомності вагона, з вимогами “ТУ навантаження та кріплення вантажів”, відповідно до Статуту залізниці України та Правил перевезення вантажів. Строки поставки Товару погоджуються у відповідних Специфікаціях (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору, датою поставки вважається дата, вказана у видатковій накладній.

Товар передається Покупцю в технічно справних залізничних вагонах під відповідальність залізниці (п.3.4 Договору).

Згідно із п. 6.2 Договору, Постачальник зобовязується надавати Покупцю (його представнику) наступні документи на товар:

- рахунок-фактуру;

- копію залізничної накладної ( квитанцію про прийняття вантажу на маршрут або групу вагонів);

- протокол випробувань;

- податкову накладну;

- видаткову накладну на партію товару.

ТОВ “Просвєт” виконало всі умови договору та здійснило поставку товару ТОВ “Рось” на загальну суму 116264013,82 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме:

за червень 2011 року на суму 43 382 277,08 грн.: № ВН-0060710 від 07.06.2011р. на суму 197803,20 грн., № ВН-0060810 від 08.06.2011р. на суму 2269677,17 грн., № ВН-0060811 від 08.06.2011р. на суму 2226843,78 грн., № ВН-0060910 від 09.06.2011р. на суму 2214878,80 грн., № ВН-0061011 від 10.06.2011р. на суму 1743876,12 грн., № ВН-0061012 від 10.06.2011р. на суму 2342942,52 грн., № ВН-0061110 від 11.06.2011р. на суму 1992050,00 грн., № ВН-0061111 від 11.06.2011р.на суму 2066819,18 грн., № ВН-0061210 від 12.06.2011р. на суму 2468471,46 грн., ВН-0061310 від 13.06.2011р. на суму 2195701,40 грн., № ВН-0061411 від 14.06.2011р. на суму 2218807,08 грн., № ВН-0061410 від 14.06.2011р. на суму 2150925,84 грн., № ВН-0061510 від 15.06.2011р. на суму 1964035,68 грн., № ВН-0061610 від 16.06.2011р. на суму 2190388,20 грн., № ВН-0061710 від 17.06.2011р. на суму 2180744,28 грн., № ВН-0061810 від 18.06.2011р. на суму 2197661,76 грн., № ВН-0061811 від 18.06.2011р. на суму 1937830,18 грн., № ВН-0061812 від 18.06.2011р. на суму 2262289,55 грн., № ВН-0061910 від 19.06.2011р. на суму 2176204,80 грн., № ВН-0062010 від 20.06.2011р. на суму 2120504,76 грн., № ВН-0062011 від 20.06.2011р. на суму 2263821,32 грн.;

за липень 2011 року на суму 59 608 953, 71 грн.: № ВН-0070710 від 07.07.2011р. на суму 2347954,56 грн., № ВН-0070711 від 07.07.2011р. на суму 2234568,65 грн., № ВН-0070811 від 08.07.2011р. на суму 6860830,78 грн., № ВН-0070910 від 09.07.2011р. на суму 2405395,44 грн., № ВН-0071010 від 10.07.2011р. на суму 4511821,82 грн., № ВН-0071110 від 11.07.2011р. на суму 4634051,52 грн., № ВН-0071211 від 12.07.2011р. на суму 2251812,36 грн., № ВН-0071310 від 13.07.2011р.на суму 4449019,21 грн., № ВН-0071411 від 14.07.2011р. на суму 2320995,60 грн., № ВН-0071510 від 15.07.2011р. на суму 4523787,24 грн., № ВН-0071610 від 16.07.2011р. на суму 4796512,28 грн., № ВН-0071710 від 17.07.2011р. на суму 2415175,97 грн., № ВН-0071810 від 18.07.2011р. на суму 6596081,40 грн., № ВН-0071911 від 19.07.2011р. на суму 2313834,38 грн., № ВН-0072010 від 20.07.2011р. на суму 2369908,98 грн., № ВН-0072111 від 21.07.2011р. на суму 4577203,52 грн.;

за серпень 2011р. на суму 13 272 783, 03 грн.: № ВН-82210 від 22.08.2011р. на суму 2383910,21 грн., № 82211 від 22.08.2011р. на суму 616518,00 грн., № ВН-82212 від 22.08.2011р. на суму 976177,66 грн., № ВН-82310 від 23.08.2011р. на суму 306541,18 грн., № ВН-82311 від 23.08.2011р. на суму 2071790,89 грн., № ВН-82312 від 23.08.2011р. на суму 132347,88 грн., № ВН-82410 від 24.08.2011р. на суму 2472865,25 грн., № ВН-82411 від 24.08.2011р. на суму 2304683,82 грн., № ВН-82510 від 28.08.2011р. на суму 204619,80 грн., № ВН-82511 від 25.08.2011р. на суму 1385965,94 грн. та № ВН-82512 від 25.08.2011р. на суму 417362,40 грн.

Відповідно до п.5.1 Договору, розрахунок за Товар за даним Договором здійснюється в строки вказані в підписаних Сторонами Специфікаціях на кожну партію Товару. Розрахунок здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів Покупцем на поточний рахунок Постачальника, який вказаний в даному Договорі.

Датою оплати рахується дата фактичного надходження грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Згідно п. 4 Специфікації № 1 від 06.06.2011р. до договору № 06/06-Р/П від 06.06.2011р., строк розрахунку за товар встановлений до 01.07.2011р.

Згідно п. 4 Специфікації № 2 від 06.07.2011р. до договору № 06/06-Р/П від 06.06.2011р., строк розрахунку за товар встановлений до 10.08.2011р.

Згідно п. 4 Специфікації № 3 від 19.08.2011р. до договору № 06/06-Р/П від 06.06.2011р., строк розрахунку за товар встановлений до 15.09.2011р.

Договір вступає в силу з моменту підписання Сторонами та діє до 31.12.2011р. включно.

31.12.2011р. представниками ТОВ “Рось” та ТОВ “Просвєт” підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2011р., згідно якому заборгованість Покупця перед Продавцем відсутня.

ТОВ “Рось” виконало всі умови договору та здійснило повну оплату ТОВ “Просвєт” за поставлений товар на загальну суму 116264013,82 грн., що підтверджується виписками з особового рахунку ТОВ “Рось” та актом звірки взаємних розрахунків від 31.12.2011р.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обовязковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обовязком для субєкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обовязковості укладення договору для певних категорій субєктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління субєктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих субєктів, коли ці субєкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Відповідно до ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобовязана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обовязковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З урахуванням встановленого судом факту укладення (підписання) договору № 06/06-Р/П від 06.06.2011р., господарський суд вважає, що спірні правовідносини сторін врегульовано договором № 06/06-Р/П від 06.06.2011р.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до субєкта, який порушив зобовязання, не звільняє цього субєкта від обовязку виконати зобовязання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобовязання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обовязків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір № 06/06-Р/П від 06.06.2011р.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1 ст.205 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Згідно ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до абзацу 4 пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Станом на день розгляду справи по суті не є документально доведеним умисел сторін за спірним договором на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відсутні докази і про наміри будь-якої із сторін цього договору порушити публічний порядок.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Поняття і види доказів встановлено в ст. 32 ГПК України, відповідно до якої, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.03.2012р. при порушенні провадження у справі № 5009/1052/12 судом витребувано у позивача ТОВ “Просвєт” всі документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, позивача було зобовязано надати нормативне обґрунтування заявлених вимог із документальним підтвердженням обставин, викладених у позові, а також надати докази підтвердження відсутності наміру у сторін договору стосовно правових наслідків, які обумовлювалися спірним правочином.

Жодних доказів, крім клопотання від 02.04.2012р. про розгляд справи за відсутності представника позивача, позивачем суду не надано.

За приписами ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як визначив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 06.11.2009 N 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Тобто, за змістом ст. 234 ЦК України, не може бути визнаний фіктивним договір, на виконання якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії.

У фіктивних право чинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона правочину діяла лише про людське око, а інша намагалася досягнути правового результату, то такий правочин не є фіктивним (недійсним).

Позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема щодо відсутності наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.

В той же час, відповідачем надано суду належним чином оформлені видаткові накладні, податкові накладні, рахунки, протоколи випробувань на залізну руду, залізничні накладні з відомостями вагонів, квитанції про прийняття вантажу на маршрут або групу вагонів, які підтверджують факт поставки позивачем товару відповідачу за спірним договором, та факт набуття ТОВ “Рось” права власності на цей товар.

Більш того, доводи позивача про фіктивність спірного правочину спростовуються тим, що згідно наданим відповідачем залізничним накладним, квитанцій про прийняття вантажу та договором поставки від 12.04.2011р. № 12/04-Р/ЗСТ між ТОВ “Рось” та ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" і додатковими угодами до цього договору, придбаний у позивача за договором № 06/06-Р/П від 06.06.2011р. товар реалізований відповідачем ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь".

З огляду на викладене, в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя В.М. Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено відповідно до вимог ст. 82-85 ГПК України 05.04.2012р.