Постанова № 22471554, 03.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"03" квітня 2012 р. Справа № 5021/2008/2011 Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Будпартнер”, м. Ромни Сумської області (далі –Товариство)

на рішення господарського суду Сумської області від 18.10.2011 та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012

зі справи № 5021/2008/2011

за позовом Головного управління міського господарства виконавчого комітету Роменської міської ради, м. Ромни Сумської області (далі –Управління)

до Товариства

про стягнення 120 000 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача – не з’яв.,

відповідача – Журенко Я.А.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 120 000 грн. заборгованості за договором від 08.11.2011 № 2 (далі –Договір).

Рішенням господарського суду Сумської області від 18.10.2011 (суддя Левченко П.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 (колегія суддів у складі: Істоміна О.А., Барбашова С.В. і Білецька А.М.): позов задоволено; з Товариства стягнуто на користь Управління 120 000 грн. заборгованості та суму судових витрат у справі. У прийнятті зазначених рішення і постанови попередні судові інстанції з посиланням на норми Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виходили з обґрунтованості позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і передати останню на новий розгляд. Скаргу з посиланням на положення ЦК України, Законів України “Про планування і забудову територій”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” мотивовано порушенням названими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- сторонами у справі було укладено Договір “Про пайову участь у створенні в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста”, згідно з яким Товариство зобов’язується взяти участь у створенні і розвитку відповідної інфраструктури при будівництві 6-поверхового 28-квартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованим промтоварним магазином у м. Ромни, вул. Руденка, 8 “Г” шляхом перерахування коштів у розмірі відсотків вартості будівництва (реконструкції) об’єкта містобудування, а саме 247, 653 тис. грн., а Управління зобов’язується прийняти і використати ці кошти за призначенням;

- відповідно до графіка сплати пайового внеску (участі) замовника в створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури в м. Ромни Товариство зобов’язалося сплатити пайовий внесок по 60 000 грн. у строки до 31.12.2010 і до 01.06.2011;

- станом на 01.08.2011 заборгованість Товариства перед Управлінням становила 120 000 грн.;

- Управління неодноразово зверталося до Товариства з проханням щодо сплати заборгованості; Товариство просило про “перенесення сплати” заборгованості до 01.06.2011;

- у відповіді на претензію Управління Товариство просило відстрочити сплату пайових внесків;

- графік сплати пайового внеску, затверджений директором Товариства та начальником Управління, є невід’ємною частиною Договору;

- Товариством не подано доказів сплати суми заборгованості, так само як і зміни умов Договору у зазначений законом спосіб.

Апеляційним господарським судом не взято до уваги посилання Товариства на прийняте 11-ю сесією 6-го скликання Роменської міської ради рішення від 29.07.2011 “Про затвердження нормативів та порядку визначення розміру залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста”, яким затверджено нові (менші порівняно з попередніми) нормативи-відсотки загальної кошторисної вартості будівництва, оскільки ці нормативи передбачалися для укладення договорів з 29.07.2011.

Апеляційним господарським судом також з’ясовано, що згідно з Договором сума пайових внесків визначалася на підставі рішення 36-ї сесії 5-го скликання Роменської міської ради від 29.07.2009 “Про встановлення розміру пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Ромни” (далі –Рішення від 29.07.2009). При цьому сплата пайової участі у визначеному Договором розмірі не перевищує граничного розміру, що передбачений частиною шостою статті 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” (тобто 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об’єкту –для нежитлових будівель та споруд і 4 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта –для житлових будинків).

Доводи касаційної скарги, по суті, зводяться до того, що Рішення від 29.07.2009, оскільки воно не було офіційно оприлюднене, не набрало чинності, а тому Договір є нікчемним як такий, що порушує публічний порядок (частина перша і друга статті 228 ЦК України), і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Відповідно до частин першої і другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами. З установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи вбачається, що укладений сторонами Договір недійсним у встановленому порядку не визнавався, був та є чинним, а отже, він обов’язковий для виконання.

Відповідно до статті 11 і частини другої статті 509 ЦК України зобов’язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з статтями 525 і 526 названого Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускаються.

Статтею 193 Господарського кодексу України також передбачено, що:

- суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина перша);

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина друга).

Таким чином, з’ясувавши не спростований скаржником факт невиконання ним взятих на себе зобов’язань за Договором, попередні судові інстанції дійшли заснованого на наведених законодавчих приписах висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог у даній справі.

Посилання скаржника на порушення апеляційною інстанцією норм процесуального права у зв’язку з розглядом справи без представника Товариства не береться до уваги. З матеріалів справи вбачається і скаржником не заперечується, що його було повідомлено про час і місце розгляду апеляційної скарги. У підпункті 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” зазначено: “У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору; Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв’язку з відсутністю його представника (з причин, пов’язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою –п’ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов’язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні”.

Наведене стосується й розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Сумської області від 18.10.2011 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 зі справи № 5021/2008/2011 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Будпартнер” –без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов