Постанова № 22470684, 27.03.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

27.03.2012р. справа № 2а- 2501/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Гончар О.П.,

відповідача - Шляхта В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Приватного акціонерного товариства "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла"

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

проскасування рішення, - встановив:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом (а.с.3-9), в якому (з урахуванням уточнень) просив скасувати податкове повідомлення рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова, від 08.02.2012 р. №0000172330 (а.с.32).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення рішення суперечить ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обовязок по оплаті грошового зобовязання на користь Державного бюджету України. Так, позивач вважав, що господарські взаємовідносини між Приватним акціонерним товариством та контрагентом ТОВ «Науково-виробниче обєднання «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання»відбувались у межах правочину, котрий повністю відповідає вимогам закону, правочин були вчинені між правоздатними та дієздатними субєктами права, здійснені за правочинами господарські операції мали реальний характер і тому спричинили зміни в структурі активів субєктів господарювання, первинні документи були складені належним чином, витрати у спірних правовідносинах фактично понесені, отриманий від контрагента за спірним правочином товар в подальшому реалізований на умовах договору комісії шляхом експорту поза межі митної теріторії України, сторони укладеного правочину не є повязаними особами, наміру на безпідставне отримання податкової вигоди не мали. У судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги і доводи заявленого позову, просила суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Індустріальна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (яка є юридичним та фактичним правонаступником ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова) з поданим позовом не погодився, письмових заперечень не надав. У судовому засіданні представник відповідача просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову з мотивів, котрі викладені в акті перевірки і полягають у порушеннях закону з боку постачальників контрагента ПрАТ «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла».

Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 14085922, станом на момент винесення спірного рішення знаходився на обліку як платник податків, зборів в ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова, станом на момент розгляду і вирішення даної адміністративної справи перебуває на податковому обліку в Індустріальній міжрайонній державній податковій інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.

З 12.01.2012 р. по 18.01.2012 р. ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПрАТ «ТЦРП»(ідентифікаційний код - 14085922) з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів по взаємовідносинах з ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання»(код ЄДРПОУ 33067821) за лютий та березень 2011 року.

Результати перевірки оформлені актом від 19.01.2012 р. №74/23-30/14085922 (а.с.10-31).

08.02.2012 р. з посиланням на даний акт ДПІ у Орджонікідзевському районі міста Харкова було винесено податкове повідомлення-рішення №0000172330 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в загальному розмірі 1.032.865,00грн. (основний платіж 1.032.865,00грн.; штраф 1,00 грн.) (а.с.32).

Як зясовано судом, фактичною підставою для винесення спірного рішення слугувало відображене в акті від 19.01.2012 р. №74/23-30/14085922 судження субєкта владних повноважень про порушення платником податків п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: неправомірне відображення у складі податкового кредиту у лютому та березні 2011 року податкових накладних, складених контрагентом - ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання», позаяк за матеріалами проведених іншими податковими органами перевірок постачальники згаданого субєкта господарювання (ПП «Роккі», ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз», ТОВ «Ластівка ЛТД»), а також їх контрагенти організували діяльність з порушеннями закону.

Інших мотивів субєктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій субєкта владних повноважень, а правовим мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст.6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.

За таких обставин, при вирішенні справи суду належить перевірити обґрунтованість судження субєкта владних повноважень про порушення платником податків Податкового кодексу України виключно з мотивів обставин організації господарської діяльності постачальниками контрагента - ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання»за другою та попередніми ланками руху товарно-матеріальних цінностей.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених субєктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених субєктом владних повноважень в акті від 19.01.2012 р. №74/23-30/14085922, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

З наявних у справі матеріалів слідує, що 01.07.2010р. між позивачем, ПРАТ «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла»(в якості покупця), та Товариством з обмеженою відповідальністю ««НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» (в якості продавця) було укладено договір №02/07-С3, предметом якого є поставка товару (датчики тиску п'єзоелектричні) згідно специфікацій на умовах, визначених в цьому договорі (а.с. 36-38). Додатковою угодою № 1 від 31.12.2010 р. подовжено термін дії вказаного договору до 31.12.2011 р.

Оцінивши правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірний правочин не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, договір між ПРАТ «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла»та ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання»визнається судом належним та допустим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах правочину між позивачем та його контрагентом - ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання»позивачем подані до суду виписані ТОВ «НВО ««Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» видаткові накладні: від 11.02.2011р. №РН-000001, від 15.02.2011р. №РН-000002, від 25.02.2011 р. №РН-000005, від 28.02.2011 р. №РН-0000007 та податкові накладні від 11.02.2011 р. №1, від 15.02.2011 р. №2, від 25.02.2011 р. №6, від 28.02.2011 р. №7, специфікації до договору № 02/07-С3 від 01.07.2010 р. від 11.02., 15.02., 25.02. та 28.02.2011 року.

Суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88), згідно з п.2.4 якого Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими субєктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення №88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Судом при розгляді справи встановлено, що отриманий від ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання»товар (датчики тиску п'єзоелектричні) позивач оприбуткував за даними рахунку 283 (товари на комісію).

Крім того, факт отримання товару підтверджується наданими позивачем копіями довіреностей від 11.02.2011 р. №Дов-56/1 та від 25.02.2011 р. №Дов-77/1.

Зобовязання по оплаті вартості придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно з платіжними дорученнями: від 14.04.2011 г.№ 68, від 15.04.2011 р. № 69, від 20.04.2011 р. № 70, від 22.04.2011 р. №71, від 29.04.2011 р. №90, від 29.04.2011 р. №67, від 29.04.2011 р. №755, від 19.05.2011 №917, від 23.05.2011 р. №953, від 06.06.2011 р. №152, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), до матеріалів справи субєктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов”язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Досліджуючи на виконання приписів ст.11 КАС України обставини реальності проведених позивачем господарських операцій з контрагентом - ТОВ «Науково-виробниче обєднання «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання»за ознакою подальшого використання придбаного товару, суд встановив, що придбаний за спірним правочином товар позивачем було експортовано за межі митної території України відповідно до умов договору комісії №9/К від 01.07.2010 р., укладеного між ПрАТ «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла»(в якості комітента) та ТОВ «НВП «ВІТАКТУМ»(в якості комісіонера) (а.с.73-75).

Відповідно до п.3 цього договору та з урахуванням наданих представником позивача пояснень, судом зясовано, що комісіонер зобов'язується, зокрема, закінчити роботи з транспортування до місця продажу, а також поручається за виконання послуг по транспортуванню та зберіганню товару.

З наданих позивачем на вимогу суду документів випливає, що у спірних правовідносинах фізичного переміщення товару за спірним правочином між позивачем та контрагентом - ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання»не відбувалось, позаяк товар було переміщено комісіонером - ТОВ «НВП «ВІТАКТУМ»за товарно-транспортними накладними № 1 від 11.02.2011 р., № 2 від 15.02.2011 р., № 3 від 25.02.2011 р., № 4 від 28.02.2011 р.

За таких обставин, факт відсутності у позивача копій товарно-транспортних накладних не може бути визнаний судом як доказ нереальності господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи придбаний за спірним правочином товар було передано позивачем комісіонеру ТОВ НВП «ВІТАКТУМ», що підтверджується копіями специфікацій до договору комісії № 9/К: від 11.02.2011 р. №5, від 15.02.2011 р. №6, від 25.02.2011 р. №7, від 28.02.2011 р. №8, актами приймання-передачі до договору комісії: від 11.02.2011 р. №5, від 15.02.2011 р. №6, від 25.02.2011 р. №7, від 28.02.2011 р. №8 та експортовано комісіонером за межі митної території України, що підтверджується копією вантажної митної декларації №424801 від 04.04.2011р.

Зі змісту складеного ДПІ акту перевірки слідує, що податковим органом не встановлено порушень в оформленні вантажної митної декларації, не піддано сумніву реальність господарської операції з експорту товару за межі митної території України, не спростовано наявність у контрагента позивача - ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання»виробничих потужностей для виготовлення датчиків п'єзолектричних.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для висновку про невикористання позивачем отриманого за спірним правочином товару в господарській діяльності.

На вимогу суду позивачем надані банківські виписки щодо надходження на рахунок позивача від ТОВ «НВО «ВІТАКТУМ»грошових коштів за датчики п'єзолектричні згідно договору комісії від 01.07.2010 р. №9/К.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін спірного договору як платників ПДВ, відповідності спірного правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені субєктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття субєктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Розглядаючи справу, суд бере до уваги, що правовідносини з приводу формування податкового кредиту з ПДВ унормовані Податковим кодексом України, п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 якого податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

За правилом п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ підтверджується документально, податкових органом при реалізації владної управлінської функції жодних недоліків в оформленні податкових накладних не виявлено, судження з цього приводу не покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

З приводу викладеного в акті судження податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, суд зауважує, що дане судження ґрунтується виключно на висновках інших податкових органів, зроблених за результатами перевірки діяльності постачальників контрагента позивача - ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання», а також висновках проведеної ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова зустрічної звірки з ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання».

Втім, суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним). Положеннями перелічених норм права законодавець не наділив податкові органи виключною прерогативою на встановлення фактів нікчемності правочинів або фіктивності господарських операцій, не надав висновкам складених податковими органами актів перевірок преюдиціального значення.

Проте, в ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним, а мотивування субєктом владних повноважень власного судження про завищення податкового кредиту з ПДВ лише висновками інших податкових органів в силу закону не може бути визнано судом розумно достатнім доказом нікчемності правочину або фіктивності господарської операції.

Також вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги, що судження податкового органу про нікчемність спірного правочину не підкріплено належними доводами та доказами згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, так як показники документів обов'язкової податкової звітності платника податків не містять фактичних даних, які б достовірно показували на наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими субєктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України “Про податок на додану вартість” позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі №21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ “Мукачівський лісокомбінат” до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ “Фірма “ВІК” до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обовязковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про нереальність господарських операцій є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Податкового кодексу України при справлянні податків, судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нереальність господарських операцій без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірним податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ПрАТ "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла" до Індустріальна міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування рішення задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова №0000172330 від 08.02.2012р.

Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 02.04.2012р.

Суддя А.В. Сліденко