Ухвала суду № 22427388, 26.10.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Качуріна Л.С.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2011 року справа №2а-4581/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Геращенка І.В.

суддів Арабей Т. Г. , Губської Л.В.

за участю представників сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від 07.09.2011 року

у справі № 2а-4581/11/1270

за позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго»

до відповідача Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області

про визнання протиправним та скасування припису,-

ВСТАНОВИВ:

Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправною та скасування припису від 14.01.2011 року № 7 про припинення порушень прав споживачів Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» гр. ОСОБА_3, яка мешкає за адресою: м. Луганськ, АДРЕСА_1.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.09.2011 року у справі № 2а-5798/11/1270 (суддя Кисельова Є.О.) позовна заява задоволена у повному обсязі.

Визнана протиправним та скасована припис Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області № 7 від 14.01.2011 року

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовної заяви відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що судом неповно зясовані усі обставини, що мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Управління звертає увагу суду на те, що жодним законодавчим актом не передбачено обов'язку споживача проводити оплату за ненадані послуги, роботи, як і права вимагати здійснення такої оплати за ненадані послуги.

В порушення зазначеної конституційної норми позивач нараховував грошові кошти абоненту за ненадані послуги.

Вказує на те, що позивач у даний час є єдиною організацією у м. Луганську, яка надає послуги ЦО та ГВП та отримує за це абонентську плату. До структури ТКЕ входить спеціальний абонентський відділ, який отримує абонплату від споживачів (фізичних осіб) та проводить перерахунки у разі ненадання послуг ЦО та ГВП, та кожен споживач теплової енергії має у ТКЕ особистий рахунок на який вносить кошти за отримані послуги та на підтвердження цього отримує квитанцію.

Відповідно до договору з балансоутримувачем будинку, в якому мешкає споживач, ЛМКП «Теплокомуненерго», який є виробником теплової енергії (продукції), оплату за теплопостачання отримує безпосередньо від споживачів (населення), відповідна оплата перераховується за надані послуги теплопостачання на розрахунковий рахунок виробника-позивача.

Виходячи з вищезазначеного, відповідач вважає припис № 7 від 14.01.2011 року таким, що відповідає діючому законодавству.

Крім зазначеного, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 передбачено, що споживач має право, серед іншого, на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила.

Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради народних депутатів від 24.01.1996 року № 31, зареєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської Ради народних депутатів 26.01.1996 року, реєстраційний номер № 99/5393, ідентифікаційний код 24047779, діє на підставі статуту в редакції, затвердженій рішенням Луганської міської ради від 25.01.2005 року № 30/19, адреса місцезнаходження: 91005, м. Луганськ, вул. Куракіна, 23-а.

Згідно довідки з ЄДРПОУ видами діяльності ЛМКП «Теплокомуненерго» за КВЕД є: 40.30.0 - постачання пари та гарячої води, 33.20.2 - монтаж та установлення контрольно-вимірювальних приладів, 33.20.3 - ремонт та технічне обслуговування контрольно-вимірювальних приладів, 40.13.0 - розподілення та постачання електроенергії, 45.21.1 - будівництво будівель, 74.20.1 - діяльність у сфері інжинірингу.

До Управління у справах захисту споживачів в Луганській області з питання порушень прав споживачів, а саме: про відмову у відключенні квартир від мереж централізованого опалення, зняття з обліку як абонентів ЛМКП «Теплокомуненерго» та проведення перерахунку за не надання послуг центрального опалення звернулась громадянка ОСОБА_3, яка мешкає у м. Луганську, АДРЕСА_1.

На підставі звернення зазначеної громадянки Управлінням здійснена позапланова перевірка дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у ЛМКП «Теплокомуненерго».

Під час перевірки встановлено, що послуга центрального опалення вказаній громадянці у період з грудня 2008 року не надавалась, оскільки за вказаною адресою з грудня 2008 року встановлене автономне опалення.

В зв'язку з зазначеним Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області дійшло висновку про наявність законних підстав для припинення нарахувань за послуги, які фактично не надаються, та проведення перерахунків з моменту звернення зазначених заявників до ЛМКП «Теплокомуненерго», на підставі акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів виданий припис від 14.01.2011 року № 7 про усунення порушень з боку ЛМКП «Теплокомуненерго» прав споживачів, відповідно до якого від ЛМКП «Теплокомуненерго вимагалось:

- припинити порушення прав гр. ОСОБА_3, яка мешкає за адресою: м. Луганськ, АДРЕСА_1, у частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги.

- припинити нарахування виплат за ненадані послуги гр. ОСОБА_3 за вказаною адресою.

- провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення гр. ОСОБА_3 за вказаною адресою.

- про прийняті міри проінформувати Управління.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої та апеляційної інстанції, в апеляційній скарзі вказується тільки на невірне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Сторони до суду не прибули, належним чином були повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав.

Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право у числі іншого:

- давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Тобто, відповідач у справі орган владних повноважень, якому чинним законодавством надані владні управлінські функції у сфері захисту прав споживачів.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу. Згідно зі ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегією суддів встановлено, що відмова у відключенні квартир від мереж централізованого опалення, зняття з обліку як абонентів Луганського МКП «Теплокомуненерго» та проведення перерахунку за не надання послуг центрального опалення не порушує Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки не підпадає під вищевказані випадки.

Закон України «Про теплопостачання» № 2633-IV від 2 червня 2005 року (визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-ІV «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року № 1875-IV, договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

Позивач є юридичною особою, суб'єктом господарської діяльності у сфері надання комунальних послуг споживачам з централізованого постачання гарячої води та опалення.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано в суді апеляційної інстанції, договір на постачання теплової енергії мешканцям багатоквартирних будинків укладено між Луганським міським комунальним підприємством «Теплокомуненерго» та булансоутримувачем.

Згідно із п.п. 9 п. 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач має право, серед іншого, на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт, а пунктом 24 цих Правил передбачено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, при цьому відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил).

На виконання пункту 25 Правил № 630 наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, затверджений Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.

Згідно пункту 4 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 5 квітня 2007 року орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Тобто, відключення від центрального опалення окремих квартир чи приміщень без відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання будинку в цілому чинним законодавством не передбачено.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, яка мешкає за адресою: м. Луганськ, АДРЕСА_1, здійснила від'єднання своєї квартири від централізованого опалення, при цьому будинок, в якому знаходиться його квартира від централізованого опалення не відключався. Таке відключення від мережі централізованого опалення є протиправним, а тому прирівнюється до самовільного.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку у відповідача не було підстав для винесення вказаного припису та, крім того, що фактично предметом розгляду в даній справі є спір між позивачем - теплопостачальною організацією та споживачами теплової енергії з приводу відмови їх від отримання теплової енергії та оспорювання правомірності нарахування оплати за поставлену теплову енергію, що не підпадає під перелік випадків, за які субєкт господарювання несе відповідальність, як за порушення прав споживачів.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надані належні докази правомірності його дій.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції спір по суті вирішений вірно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни або скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.09.2011 року у справі № 2а-4581/11/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.09.2011 року у справі № 2а-4581/11/1270 за позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправним та скасування припису залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська