Рішення № 22409757, 22.03.2012, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

22.03.2012

Справа № 2/544/180/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

22 березня 2012 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Р.В. Кузнецова

при секретарі - О.Ю. Денисенко

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс», про стягнення заборгованості з заробітної плати та моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Словянського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ТОВ «Аріс», про стягнення заробітної плати та моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтував тим, що він працював у ТОВ «Аріс»з 08 липня 2011 року по 30 серпня 2011 року на посаді керівника будівельної дільниці.

Під час працевлаштування до відповідача, він зустрівся з директором ОСОБА_2, який запропонував йому режим роботи з 07-00 до 18-00 з заробітною платою у розмірі 3400 грн. в місяць, яка буде виплачуватись своєчасно: 25 числа аванс, 10 числа заробітна плата. Оформити їх трудові відносини запропоновано трудовою угодою на два місяці, після чого обіцяно прийняття на постійну роботу. Директор пообіцяв12 серпня 2011 року привезти підготовлену та підписану трудову угоду на обєкт, проте по закінченню двох тижнів він нагадав головному інженерові ОСОБА_3 про щодо трудової угоди, однак останній відповів, що забув її у офісі ТОВ «Аріс», а в другий раз на його нагадування він заявив, що трудова угода знаходиться у ОСОБА_2, а той знаходиться у відпустці.

При особистій зустрічі з ОСОБА_2 15 серпня 2011 року о 16-00 він висказав свої сумніви щодо виплати йому заробітної плати, на що отримав відповідь, що ці гроші він заробив та отримає їх у будь-якому разі, а трудову угоду він знову залишив у офісі Товариства. Він також доповів ОСОБА_2, про своє погане самопочуття й намірах відвідати лікаря, проте останній почав наполягати щоб він працював до 25 серпня 2011 року.

Зазначає, що з 16 серпня 2011 року по 29 серпня 2011 року він знаходився на лікарняному в стаціонарі лікарні ім. В.І. Леніна м. Словянська, та про своє знаходження на лікарняному він повідомив директорові ОСОБА_2 головному інженерові ОСОБА_3, начальникові дільниці ТОВ ГП «Інжиніринг»та виконробові ТОВ ГП «Інжиніринг».

Вказує, що лікарняний лист був наданий ним до ТОВ «Аріс»30 серпня 2011 року директору ОСОБА_2, який повідомив, що такі робітники йому н потрібні й наказав передати матеріальні цінності іншому співробітникові Товариства. Акт прийому-передачі підготовлено 30 серпня 2011 року ОСОБА_4 та підписаний позивачем із зауваженнями. Екземпляр акту передано директорові, та після його резолюції передано головному бухгалтерові ОСОБА_5

Зауважує, що жодних виплат на його звільнення відповідач не проводив. Вважає, що відповідач не доплатив йому суму заробітної плати у розмірі 2936 грн. , у звязку з чим спричинив йому моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

Тому, просить суд стягнути з ТОВ «Аріс»зазначені суми заробітної плати та моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав, посилаючись на доводи викладені у позовній заяві, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав не визнав, просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те, що 08 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Аріс»укладено цивільно-правовий договір з терміном дії до 30 вересня 2011 року, згідно умов якого позивач зобовязаний виконувати обовязки начальника будівельної ділянки з винагородою згідно виконаних обємів, підтверджених актом прийому передач. За період з 08 липня 2011 року по 15 серпня 2011 року ОСОБА_1 виплачено авансів на суму 800,00 грн. 16 серпня 2011 року ОСОБА_1 самовільно залишив місце виконання робіт. У звязку тим, що за договором своїх зобовязань ОСОБА_1 не виконав, ТОВ «Аріс»не має можливості відкоригувати суму винагороди і визначити наявність заборгованості по оплаті винагороди.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо належності часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1

У судовому засіданні із достовірністю встановлено, що 08 липня 2011 року між позивачем та ТОВ «Аріс»укладено договір б/н, згідно умов якого, останній доручив, а ОСОБА_1 зобовязався виконати роботу Начальника будівельної ділянки на обєкті КЗТС «реконструкція АПК», вул. Орджонікідзе, м. Краматорськ, у строк з 08 липня 2011 року по 30 вересня 2011 року. Крім того, даним договором визначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням.

Згідно п.п. 1.2, 1.3 укладеного між сторонами Договору від 08 липня 2011 року, замовник зобовязався забезпечити виконавця усім необхідним для виконання робіт, а також своєчасно прийняти й оплатити виконану ним роботу.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень зазначає, що даний договір є цивільно-правовим, й не встановлює жодних прав та обовязків між ОСОБА_1 та ТОВ «Аріс», як для працівника та працедавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дана стаття визначає поняття цивільно-правового договору, як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, що в свою чергу надає змогу здійснити висновок, що цивільно-правовий договір є правовою формою (засобом) узгодження волі сторін, спрямованої на досягнення певного правового результату.

Статтею 638 Цивільного Кодексу України закріплено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч. 3 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

В разі наявності домовленості між сторонами укласти договір у письмовій формі, він вважається укладеним з моменту підписання тексту договору всіма сторонами. Утім, слід враховувати, що відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листа чи телеграмах, якими обмінялись сторони. Однак, обовязковою умовою укладення договору все ж таки є наявність на документі підписів сторін.

Момент укладення договору, що укладається шляхом обміну документами, визначається ч. 1 ст. 640 ЦК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, що направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

З огляду на викладене, слід зробити висновок про те, що між сторонами не було укладено цивільно-правовий договір, проте між ними виникли правові відносини, які притаманні відносинам між працівником та працедавцем.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Тобто, діюче законодавство не містить вимоги щодо обовязковості укладення трудового договору у письмовій формі в момент прийняття на роботу.

Слід зауважити, що укладеним трудовий договір вважається з моменту допуску працівника до виконання роботи.

Факт допуску до виконання трудових обовязків підтверджено у судовому засіданні поясненнями свідка ОСОБА_6, а також наявними у матеріалах справи доказами, а саме: перепусткою виданої на імя ОСОБА_1; копією документів, що підтверджують об'єм виконаних робіт за липень та серпень 2011 року; копією акту від 10 серпня 2011 року; листком непрацездатності, з якого вбачається, що його видано для предявлення за місцем роботи позивача ТОВ «Аріс»; копією акту прийому-передачі інструменту, інвентарю та витратних матеріалів від 30 серпня 2011 року.

Суд не приймає до уваги надані позивачем копії письмових пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у звязку з тим, що вони не можуть бути допустимими доказами у даній справі, оскільки добуті з порушенням процедури, встановленої Цивільно-процесуальним Кодексом України.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність між сторонами саме трудових відносин, враховуючи при цьому намір позивача на укладення такого договору та здійснення ним своїх трудових прав й обовязків, а також отримання за здійснену ним роботу відповідної заробітної плати.

Статтею 94 КЗпП України закріплено, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами. Згідно ст. 95 КЗпП України, Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

У відповідності до ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників

Статтею 22 Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік», з 01 квітня 2011 року встановлено мінімальну заробітну плату у розмірі 960 грн. 00 коп.

Пунктом 2.1 Регіональної угоди між Донецькою облдержадміністрацією, профспілковими об'єднаннями Донецької області та Донецькою обласною організацією роботодавців на 2011-2012 роки, встановлено що з 1 січня 2011 року мінімальними гарантіями є: тарифна ставка робочого першого розряду в розмірі не нижче120 відс. мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,15, якій враховує перевищення прожиткового мінімуму в Донецькій області над встановленим законодавством (крім бюджетної сфери); місячна тарифна ставка (оклад) некваліфікованих працівників, що не може бути нижче за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,15, якій враховує перевищення прожиткового мінімуму в Донецькій області над встановленим законодавством (крім бюджетної сфери); Забезпечити встановлення розміру посадового окладу техніка (без категорії) не нижче рівня місячної ставки кваліфікованого робочого третього розряду. Корегувати діючі тарифні ставки і посадові оклади штатних працівників підприємств не нижче ніж на коефіцієнт зростання прожиткового мінімуму (на працездатну особу) з дати введення чергових його розмірів, що приймаються законодавством України.

Таким чином, розмір щомісячної заробітної плати позивача повинен складати 1152 гривень 00 копійок, з розрахунку: 960,00 грн. Ч 1,2 = 1152,00 грн.

Згідно відповіді Прокуратури м. Краматорська Донецької області № 62-1358-ІІ від 13 грудня 2011 року, згідно відомостей на видачу авансу за липень 2011 року, які не завірені підписами відповідних осіб підприємства, з каси ТОВ «Аріс» ОСОБА_1 було видано грошові кошти:

-29 липня 2011 року 500,00 грн.;

-12 серпня 2011 року 300,00 грн.

Отже, за таких обставин сума недоплаченої заробітної плати ОСОБА_1 дорівнює 236,80 грн., з розрахунку:

1152,00 грн. : 30 днів = 38,40 грн.;

38,40 грн. Ч 27 днів = 1036,80 грн.;

1036,80 грн. 800,00 грн. = 236,80 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Основу законодавства про оплату праці являє собою Закону України «Про оплату праці», який регламентує, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 12 вказаного Закону закріплено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо, - є іншими нормами і гарантіями оплати праці.

Тобто, аналізуючи вказане положення, слід зазначити, що в даному випадку застосуванню підлягає ч. 2 вказаної статті, яка встановлює, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу

Статтею 116 КЗпП встановлено, що в разі звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Якщо, працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимог про розрахунок.

Крім того, частиною 2 статті 116 КЗпП України, в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП врегульовано питання відповідальності власника або уповноваженої ним органу у разі невиплати звільненому працівникові сум строки зазначені у попередній статті, а саме: «В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.»

Підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до вказаної статті, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Слід зазначити, що вина власника не виключається при відсутності грошей на розрахунковому рахунку, фінансових труднощах підприємства тощо. Водночас не можна вважати, що вину власника виключає лише непереборна сила, що розуміється як надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов'язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.

Крім того, позивач вважає, що своїми діями відповідач завдав йому моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн., яка полягає у порушенні відповідачем його законних прав на отримання винагороди за працю у повному обсязі та строк, призвели до страждань. Йому довелось неодноразово звертатись до відповідача з вимогою провести з нею розрахунок, а також звертатись до прокуратури за захистом своїх порушених прав.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які особа зазнала у звязку із протиправною поведінкою щодо неї самої, члені її сімї чи близьких родичів.

У відповідності до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 року N 4, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, зважаючи на те, що в дійсності позивач зазнав душевних страждань, які безпосередньо повязані із порушенням його права на отримання належних йому виплат у встановлені законодавством строки, він змушений витрачати свій час та кошти для захисту свого порушеного права, суд приходить до висновку що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, оскільки заявлений розмір моральної шкоди необґрунтовано завищений, а отже з відповідача підлягає стягненню сума моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн.

Крім того, з відповідача підлягають стягнення судові витрати.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 47, 115, 116, 117, 233, КЗпП України, Постановою Пленуму ВС України від 06 листопада 1992 року, № 9, з наступними змінами та доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 3, 10, 58, 60, 88, 212-215, 218, 224, 225, 226 ЦПК України, суд ,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс», про стягнення заборгованості з заробітної плати та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс»(84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Двірцева, 30-25), ЄДРПОУ 31875374, МФО 322948, п/р 26001301137684 у ПАТ «Банк Форум», на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Терни Недригайлівського району Сумської області, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, суму невиплаченої заробітної плати у розмірі 236 (двісті тридцять шість) гривень 80 копійок та моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріс»(84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Двірцева, 30-25), ЄДРПОУ 31875374, МФО 322948, п/р 26001301137684 у ПАТ «Банк Форум» на користь держави судовий збір у розмірі 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Донецької області через Словянський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційний судом.

Повний текст рішення виготовлено 26 березня 2012 року о 16 годині 30 хвилин.

Суддя /підпис/

«З оригіналом згідно»

Рішення чинності не набуло

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду Р.В. Кузнецов