Рішення № 22406160, 21.02.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.02.12 р. Справа № 37/286

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Гриник М.М.

суддів: Мальцева М.Ю., Сич Ю.В.

при секретарі судового засідання Захаровій В.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю „Сканія Кредіт Україна”, смт. Калинівка, Київської області, ідентифікаційний код 33052443

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Екотек”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 31832519

про: стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу в сумі 251413,16грн, пені в сумі 22903,51 та 3% річних в сумі 10312,03грн,

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 за довір.

Від відповідача: ОСОБА_2 за довір.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сканія Кредіт Україна”, смт. Калинівка, Київської області звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Екотек”, м. Донецьк про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №89-01154 від 11.03.2008р. в сумі 251413,16 грн., пені в сумі 22903,51 грн. та 3% річних в сумі 10312,03 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобовязань за договорами фінансового лізингу №89-01154 від 11.03.2008р., у звязку з чим станом на 01.09.2011р. утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені та 3% річних.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав договір фінансового лізингу №89-01154 від 11.03.2008р. з додатками, акт про прийняття предмету лізингу від 31.03.2008р., розрахунок заявлених сум, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтував посиланнями на ст.ст. 16, 526, 530, 554, 610, 611, 612, 625, 692, 806 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, та безпосередньо у позовній заяві сформулював клопотання про вжиття в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України забезпечувальних заходів шляхом накладання арешту на поточний рахунок відповідача та інші банківські рахунки в межах ціни позову, вмотивовані значним розміром заборгованості та ухиленням відповідача від проведення переговорів з досудового врегулювання спору.

Ухвалою від 26.10.2011р. порушено провадження у справі №37/286, сторони зобовязані надати документи та виконати певні дії.

Згідно розпорядження заступника голови господарського суду Донецької області від 22.11.2011р. справа передана на розгляд судді Гриник М.М.

Позивач надав до суду повторну заяву про вжиття заходів до забезпечення позову від 22.11.2011р. у вигляді накладання арешту на поточний рахунок відповідача номер п/р №26003101307910 в „Райффайзенбанк Україна”, МФО 335775 та інші банківські рахунки в межах ціни позову.

Крім того, позивачем також були в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України надані заяви про зміну розміру позовних вимог, а саме:

- заява (вх. №06-10/1358 від 23.01.2012р.) про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість на суму 262148,81 грн., з якої основний борг 251596,29 грн. (21843,02 євро), 3% річних 10552,52 грн. (916,15 євро);

- заява (вх. №06-10/1785 від 30.01.2012р.) про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість на суму 268411,30 грн., з якої основний борг 251596,29 грн. (21843,02 євро), пеня 6262,49 грн. (543,689 євро), 3% річних 10552,52 грн. (916,15 євро).

Заява про зменшення позовних вимог вх. №06-10/1785 від 30.01.2012р. прийнята судом згідно ст. 22 ГПК України до розгляду як остаточна.

Відповідачем 21.11.2011р. наданий відзив н позовну заяву з додатками, яким проти позовних вимог заперечив, посилаючись на: безпідставне визначення розміру заборгованості, виходячи із значення курсу євро станом на 01.09.2011р., неврахування всіх здійснених лізингоодержувачем платежів, визначення розміру пені всупереч приписів ч.2 ст. 232 Господарського кодексу України. Поряд із цим, у відзиві відповідач наголосив на необґрунтованості і недоведеності вимог щодо необхідності вжиття запропонованих позивачем забезпечувальних заходів.

Також відповідачем були надані додаткові документи на виконання вимог суду і обґрунтування своєї позиції.

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 23.11.2011р. до 20.12.2011р.

Ухвалою від 23.01.2012р. за клопотанням сторони суд продовжив строк розгляду справи на 15 днів.

Розпорядженням господарського суду Донецької області від 06.02.2012р. для розгляду справи призначено колегію суддів у складі: головуючого судді Гриник М.М., суддів Мальцева М.Ю., Сич Ю.В.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні, яке відбулось 21.02.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, господарський суд Донецької області , -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (лізингоодержувач) та відповідачем (лізингодавець) укладений договір фінансового лізингу №89-01154 від 11.03.2008р., строком на 48 місяців з моменту передачі предмету лізингу напівпричепу Wielton NS34 SB, номер шасі SUDNS1STA81015841, рік випуску 2008, реєстраційний номер АН4145ХТ загальною вартістю 34200,00 євро (еквівалентно 266267,01 грн. разом із ПДВ за курсом НБУ на момент укладання договору), яка (передача) відбулась 31.03.2008р.

Умовами розділу 6 вказаного договору фінансового лізингу сторони передбачили порядок здійснення розрахунків, а саме:

- лізингові платежі сплачуються лізингоодержувачем в порядку та розмірах, передбачених договором та графіком платежів та включають в себе суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, винагороду лізингодавцю, компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконям договору (п.п.6.1., 6.2.);

- лізингові платежі, а також будь-які інші платежі, що належать до сплати за договором сплачуються виключно у гривнях, при цьому сума платежу визначається шляхом перерахування відповідного еквіваленту такого платежу, вираженого в євро, у гривні за курсом, встановленим НБУ на дату здійснення платежу (п.6.3.);

- наступні за авансовим лізингові платежі сплачуються щомісячно у сумах, встановлених графіком платежів. При цьому, якщо дата передачі предмету лізингу настає включно до 15 числа місяця, в якому здійснено передачу, то лізинговий платіж сплачується не пізніше останнього робочого дня такого місяця, а якщо дата передачі настає після 15 числа місяця передачі, то лізинговий платіж сплачується не пізніше останнього робочого дня наступного місяця (п.6.4.2.)

- датою виконання платежу вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок лізингодавця (п.6.6.);

- у разі несвоєчасної або неповної сплати лізингового платежу, грошові вимоги лізингодавця погашаються за рахунок наступних платежів в такій послідовності: у першу чергу відшкодовуються витрати лізингодавця, повязані з одержанням платежу; у другу чергу сплачується неустойка та штрафи, передбачені цим договором; у третю чергу сплачується лізингова винагорода; в останню чергу сплачується вартість предмету лізингу (п. 6.7.);

- за прострочення оплати лізингових платежів або інших сум п. 6.9. договорів встановлена відповідальність лізингоодержувача у вигляді пені за кожен день прострочення у розмірі 24% річних від суми несвоєчасно виконаного платежу.

Як вбачається із графіку платежів (додаток №2 до договору) грошові зобовязання лізингоодержувача відносно сплати частин лізингового платежу з відшкодування вартості предмету лізингу та лізингової винагороди визначені як в гривнях, так і євро в еквіваленті обмінного курсу станом на дату підписання такого графіку.

На виконання своїх зобовязань за вказаним договором фінансового лізингу укладений між позивачем (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Сканія України” (продавець) договір купівлі-продажу від 14.03.2008р. №UА 11-2008-0102, згідно умов розділу 1 якого набуваються покупцем у продавця для його наступної передачі у фінансовий лізинг напівпричіп Wielton NS34 SB.

За умовами розділу 2 договору купівлі-продажу ціна продажу визначена сторонами в сумі 34200,00 євро, що по курсу НБУ на дату укладання становить 269030,37 грн. разом із ПДВ, а оплата здійснюється в гривнях за курсом НБУ на день оплати протягом 10 банківських днів з моменту передачі приймально-здавального акту (п. 3.1.).

Зобовязання продавця з передачі майна у власність покупця згідно умов п. 5.3. договору купівлі-продажу виконані, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі автотранспортних засобів.

Згідно наданих у судовому засіданні пояснень представника позивача, предмет лізингу був придбаний у продавця з оплатою в гривнях в сумі, зазначеній у вказаному вище договору купівлі-продажу без її подальшої зміни.

Виконання грошових зобовязань лізингоодержувача за вказаними договорами фінансового лізингу відображено в наданій позивачем банківській довідці від 18.10.2011р., з якої вбачається, що останній платіж з боку відповідача був здійснений 16.12.2009р.

Посилаючись на неналежне виконання грошових зобовязань лізингоодержувачем за період з 01.02.2009р. по 01.07.2011р. за договором фінансового лізингу №89-01154 від 11.03.2008р. позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, яким, окрім заборгованості вимагає також стягнення нарахованої пені та 3% річних, розрахувавши, при цьому, розмір всіх складових стягуваних коштів в євро із застосуванням еквіваленту в гривнях за курсом НБУ станом на 01.09.2011р. дату підготовки позовної заяви.

Із змісту додатків до наданої 30.01.2012р. заяви в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про зміну розміру позовних вимог, період формування стягуваної заборгованості за договором фінансового лізингу №89-01154 від 11.03.2008р. визначається проміжком часу з 30.05.2008р. по 30.06.2011р., із збереженням при цьому дати конвертації євро в гривню саме 01.09.2011р. без будь-якого нормативного обґрунтування підстав обрання цієї дати попри неодноразові вимоги суду з цього приводу.

Як вбачається зі складених позивачем актів звіряння розрахунків та акту, складеного відповідачем, між сторонами існують розбіжності при визначенні розміру грошових зобовязань лізингоодержувача в гривнях саме через застосування різних підходів в конвертації курсів валют.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог, викладених у заяві, наданій 30.01.2012р., адже згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач управнений до прийняття рішення у справі змінювати розмір певних складових позовних вимог через їх перерахунок відносно періоду, що передував зверненню до суду.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання прострочених грошових зобовязань перед позивачем та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягненні пені та 3% річних.

За змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України застосування судом певного способу судового захисту вимагає наявності (доведеності належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами) сукупності наступних умов:

наявність у позивача певного субєктивного права/інтересу;

порушення цього права/інтересу з боку відповідача;

адекватність (з точки зору визначеності законом та відповідності суті порушення і спроможності його усунути) обраного способу судового захисту, і відсутність (недоведеність) хоча б одного із вказаних елементів унеможливлює задоволення позову.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору фінансового лізингу.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” (далі Закон), ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лiзингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір фінансового лізингу є належною підставою для виникнення у останнього обовязку здійснювати платежі за встановленими умовами.

Таким чином, захищуваним субєктивним правом позивача в розглядуваному випадку є право на нарахування і отримання заявлених до стягнення сум лізингових платежів за договором, а порушенням такого права з боку відповідача слід вважати нездійснення платежів в означеному розмірі, що призвело до додаткового обовязку сплачувати 3% річних та пеню за час прострочення оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Наразі, як було встановлено судом, положення п.п. 6.3., 6.6. укладеного між сторонами договору фінансового лізингу закріплено порядок визначення суми лізингового платежу в гривнях, виходячи із значення курсу євро за відомостями НБУ саме на дату фактичного здійснення такого платежу лізингоодержувачем (зарахування суми на рахунок лізингодавця).

При цьому, самі платежі мають здійснюватися лізингоодержувачем в останній робочий день кожного місяця, а положення останнього абзацу п. 6.3. договору закріплює порядок сплати різниці між сумами в євро, еквівалентних гривням на дату належного здійснення платежу за умовами договору та на дату зарахування коштів на рахунок лізингодавця. Таким чином, укладений між сторонами договір фінансового лізингу запровадив механізм визначення остаточного (порівняно із первісними сумами в гривнях за графіком платежів) розміру грошових зобовязань за кожний лізинговий період в залежності від значення курсу НБУ євро до гривні на дату, встановлювану лише за наявністю платежів з боку лізингоодержувача.

Однак, оскільки таких платежів відносно розглядуваного періоду здійснено не було, і умови договору не передбачають можливості проведення конвертації для визначення обсягу грошових вимог на будь-яку довільно визначену позивачем дату (в тому числі на дату підготовки позовної заяви як у розглядуваному випадку), остільки покладений в основу позовних вимог розрахунок фактично опосередковує безпідставно здійснену лізингодавцем односторонню зміну умов договору щодо розрахунків та не відповідає визначеним грошовим обовязкам відповідача, а отже не може бути визнаний судом правомірним.

Дійсно, виходячи із встановлених ч.1 ст. 19 Основного закону і ч.2 ст. 14 Цивільного кодексу України лізингоодержувач не може бути примушений, в тому числі і в судовому порядку, до виконання на корить лізингодавця грошових зобовязань, самостійно визначених останнім, оскільки такий порядок довільного одностороннього визначення обсягу платежів не є обовязковим ані за законом, ані за договором.

Таким чином, суд наголошує на недоведеності з боку позивача всупереч приписів ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України існування у нього права на отримання лізингових платежів саме у стягуваному розмірі, а встановлена сторонами методологія здійснення конвертації унеможливлює самостійний перерахунок з боку суду. В свою чергу, в межах розглядуваної справи позивачем не висувались вимоги про стягнення лізингових платежів в гривнях у сумах, безпосередньо визначених в національній валюті за підписаними між сторонами графіками, а за змістом ст. 22 та п.2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійної зміни позовних вимог у відповідності до умов договору.

Поряд із цим, судом також враховується, що у відповідності із ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” та положень п. 6.2 договору фінансового лізингу, а також графіку сплати лізингових платежів заявлена до стягнення сума заборгованості за лізинговими платежами включає в себе лише відшкодування частини вартості предмету лізингу та лізингову винагороду. Закладена в договорі методологія конвертації означених складових елементів лізингового платежу, виражених в євро, в гривню валюту платежу зумовлює зміну обсягу таких складових в гривневому еквіваленті в перебігу правовідносин за договором лізингу у відповідності до курсових коливань.

Між тим, із змісту представлених позивачем правоустановчих документів на спірне майно (договору купівлі-продажу і доказів його виконання) та змісту пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні щодо незмінюваності ціни предмету лізингу і незалучення кредиту для фінансування його придбання, вбачається, що вартість предмету лізингу для позивача остаточно була визначена сумою 269030,37 грн., і зобовязання сторін за договором купівлі-продажу від 14.03.2008р. №UА 11-2008-0102 були припиненні в порядку ст. 599 Цивільного кодексу України належним виконанням. В свою чергу, ч. 3 ст.632 цього Кодексу забороняє зміну ціни договору після його виконання, що дозволяє суду констатувати незмінюваність впродовж всього розглядуваного періоду формування стягуваної заборгованості вартості предмету лізингу для лізингодавця.

Таким чином, суд не вважає доведеним з боку позивача наявності субєктивного права вимагати у складі стягуваних лізингових платежів сплати відшкодування частини вартості предмету лізингу, збільшеної порівняно із фактичними витратами лізингодавця на їх придбання внаслідок курсових коливань, адже це призводить до отримання додаткової, необумовленої ч.2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” винагороди, жодною мірою не повязаної із виконанням договору лізингу.

Беручи до уваги, що за змістом ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України заявлені вимоги про стягнення 3% річних та пені є похідними за своїм розрахунком від обсягу заборгованості, що виступає базою їх нарахування, недоведеність розміру заборгованості унеможливлює і стягнення решти означених вимог.

Відтак, суд в цілому відмовляє у задоволені заявлених вимог через їх доказову необґрунтованість та юридичну неспроможність.

Суд, враховуючи викладене в п. 1.1. Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. N01-8/2776, також відмовляє у задоволенні клопотань позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладання арешту на банківські рахунки в межах суми позовних вимог, як з огляду на висновок про необґрунтованість самих позовних вимог, що у будь-якому разі унеможливлює ймовірність утруднення виконання рішення, так і через недоведеність позивачем всупереч вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, визначених ст. 66 цього Кодексу підстав для застосування забезпечувальних заходів взагалі.

Крім того, суд звертає увагу Позивача також і на неналежність запропонованого виду забезпечення, адже ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, застосування якої для суду є обовязковим в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, не передбачає можливості накладання арешту на рахунки арешту може підлягати тільки конкретна сума грошових коштів, за умови її фактичної наявності у відповідача, що також не було доведено позивачем належними доказами.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати у звязку з відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю „Сканія Кредіт Україна”, смт. Калинівка, Київської області до товариства з обмеженою відповідальністю „Екотек”, м. Донецьк про стягнення основного боргу за договором фінансового лізингу №89-01154 від 11.03.2008р. в сумі 251596,29 грн., пені в розмірі 6262,49 грн., 3% річних в сумі 10552,52 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Гриник М.М.

Суддя Мальцев М.Ю

Суддя Сич Ю.В.