Рішення № 22380140, 29.03.2012, Краматорський міський суд Донецької області

№2/528/610/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2012 року Краматорський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Марченко Л.М.,

при секретарі Кайряковій К.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Краматорську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

16.01.2012 року до Краматорського міського суду надійшов позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу (а.с.6).

10.02.2012 року позивач збільшив свої позовні вимоги, надавши уточнений позов до ОСОБА_4 про стягнення боргу (а.с.31).

14.03.2012 року позивач знову вточнив позовні вимоги, надавши уточнений позов до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу (а.с.57).

Ухвалою суду від 22.03.2012 року за заявою представника позивача ОСОБА_1 первісні позови, подані до суду 16.01.2012 року та 10.02.2012 року, були залишені без розгляду, провадження по справі в частині позову від 14.03.2012 року –продовжено.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та показав, що 15.04.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, за яким ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 прийняв у борг гроші в сумі 101000 грн., які зобов’язався повернути в строк по 08.01.2009 року. На момент позики сума переданих відповідачу грошей була еквівалентною 20000 доларів США, у зв’язку з чим в п.1.2 договору позики сторони оговорили, що відповідач в строк по 08.01.2009 року повинен повернути борг в сумі 101000 грн., або за додатковою вимогою позикодавця в такому розмірі, що буде еквівалентним 20000 доларам США на момент повернення боргу. Така додаткова вимога була підписана сторонами 02.12.2008 року. Згідно п.2.3 договору позики, п.2 додаткової вимоги відповідач ОСОБА_4 повинен виплатити неустойку у вигляді пені в розмірі 0,1 % від суми неповернутої позики за кожний день прострочення її виплати. Позивач вважає, що під час укладання вказаних правочинів відповідач ОСОБА_4 діяв зі згоди своєї дружини ОСОБА_5 (ст.65 ч.2 СК України) та отримав позику в інтересах своєї сім’ї (ст.61 ч.3 СК України), у зв’язку з чим нести відповідальність по погашенню заборгованості відповідачі повинні солідарно, тому висуває даний позов до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Враховуючи те, що відповідачі до цього часу борг не повернули, просить суд стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача ОСОБА_3 на підставі ст.1049 ч.1 ЦК України суму боргу в розмірі 154000 грн.; на підставі ст.1048 ЦК України проценти на рівні облікової ставки НБУ за період з 16.04.2008 року по 08.01.2009 року в розмірі 8797,45 грн. та з 09.01.2009 року по 31.12.2011 року в розмірі 42611,48 грн.; на підставі ст.ст.625,1050 ЦК України 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов’язання за період з 09.01.2009 року по 31.12.2011 року в розмірі 13758,60 грн.; на підставі п.2.3 договору позики пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення повернення боргу за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року в розмірі 56210 грн., а всього –275377,53 грн. Також просить відшкодувати позивачу за рахунок відповідачів понесені ним витрати по оплаті судового збору.

У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 позов визнав частково та показав, що позов безпідставно пред’явлений до відповідачки ОСОБА_5, оскільки ст.65 СК України регулює відносини, які стосуються розпорядження спільним сумісним майном подружжя, не має відношення до отримання одним з подружжя позики та договір позики не створює обов’язків для другого з подружжя. Він не заперечує проти стягнення з його довірителя ОСОБА_4 суми боргу в розмірі 154000 грн. та на підставі ст.625 ЦК України 3% річних в розмірі 13758,60 грн. Але не згоден зі стягненням процентів за користування позикою, оскільки відповідно до ч.2 ст.1048 ЦК України договір, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є безпроцентним. Не згодний з вимогами про стягнення пені, оскільки вважає, що позов в цій частині пред’явлений 09.01.2012 року поза річним строком позовної давності, так як прострочення повернення боргу почалося з 09.01.2009 року. Просить позов задовольнити частково.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши доводи позову та письмові заперечення, дослідивши надані докази –договір позики від 15.04.2008 року (а.с.46), розписку від 15.04.2008 року про отримання грошей за вказаним договором (а.с.47), додаткову письмову вимоги від 02.12.2008 року (а.с.48), копії довідок про курс валют НБУ станом на 15.04.2008 року та на 08.01.2009 року (а.с.37,38), копію довідки управління статистики про індекси інфляції за період з 2004 року по 2011 рік включно (а.с.39), копію довідки про розмір облікової ставки НБУ за період 2004-2012 роки (а.с.40), розрахунок до позову (а.с.61-62), вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

До правовідносин між сторонами (окрім вимог про стягнення неустойки) застосовується загальна позовна давність, яка встановлена тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Перебіг позовної давності (ст.261 ЦК України) починається з 09.01.2009 року. Позов пред’явлений шляхом здачі документів на пошту 09.01.2012 року (а.с.16) в останній день трирічного строку позовної давності (08.01.2012 року - вихідний день) (ч.3 ст.70, ч.6 ст.70 ЦПК України). Таким чином позов пред’явлено в межах встановленого законом строку позовної давності.

Так, судом встановлено, що у зв’язку з укладенням 15.04.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору позики, між вказаними сторонами виникли договірні зобов’язання, які регулюються Цивільним кодексом України.

Посилання позивача ОСОБА_3 на норми Сімейного кодексу України (ст.ст.61,65 СК України), з огляду на які позовні вимоги пред’явлені також й до дружини позичальника ОСОБА_5 щодо солідарного погашення заборгованості за договором позики, суд вважає безпідставним.

Так, представник відповідачів ОСОБА_2 заперечував проти того, що договір був укладений ОСОБА_4 в інтересах сім’ї, про свої дії та наміри відповідач до уваги дружини не доводив. Також, стаття 65 СК України стосується договорів, які подружжя або один з них укладає з іншими особами щодо майна, яке їм належить на праві спільної сумісної власності, та регулює відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосується права одного з подружжя на отримання позики, оскільки договір позики є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов’язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони по договору (ст.1046 ЦК України).

Таким чином, суд вважає, що позов до відповідачки ОСОБА_5 пред’явлений необґрунтовано, безпідставно та в його задоволені слід відмовити.

Як встановлено, 15.04.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, за яким ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 отримав у борг гроші в сумі 101000 грн., які зобов’язався повернути в строк по 08.01.2009 року.

Факт отримання грошей у борг окрім договору займу додатково підтверджується розпискою ОСОБА_4 від 15.04.2008 року.

На момент позики сума переданих відповідачу ОСОБА_4 грошей була еквівалентною 20000 доларів США, у зв’язку з чим в п.1.2 договору позики сторони оговорили, що відповідач в строк по 08.01.2009 року повинен повернути борг в сумі 101000 грн., або за додатковою вимогою позикодавця в такому розмірі, що буде еквівалентним 20000 доларам США на момент повернення боргу. Така додаткова вимога була підписана сторонами 02.12.2008 року.

У зв’язку з тим, що позичальник ОСОБА_4 борг в строк по 08.01.2009 року позикодавцю ОСОБА_3 не повернув, заборгованість за позикою складає 154000 грн., що є еквівалентом 20000 доларів США згідно курсу НБУ на 08.01.2009 року (770 грн. за 100 доларів США).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей. Згідно ст.1047 ЦК України вищевказаний договір укладається в письмовій формі. Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути суму позики в строк і в порядку, встановленому договором.

Таким чином, позивач ОСОБА_3 обґрунтовано вимагає стягнення на його користь з відповідача ОСОБА_4 суми неповернутого боргу в розмірі 154000 грн. та позов в цій частині підлягає задоволенню.

Вимагаючи сплати за договором позики процентів на рівні облікової ставки НБУ за період з 16.04.2008 року по 08.01.2009 року в розмірі 8797,45 грн. та з 09.01.2009 року по 31.12.2011 року в розмірі 42611,48 грн. позивач ОСОБА_3 послався на ст.1048 ч.1 ЦК України, згідно якій позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Однак позивачем не враховано положення ч.2 ст.1048 ЦК України, згідно якій договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Договір позики, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б одним з них, у зв’язку з чим є безпроцентним.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення процентів на підставі ч.1 ст.1048 ЦК України пред’явлені необґрунтовано та задоволенню не підлягають.

Згідно ст.625 ч.2, ст.1050 ч.1 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо стягнення інфляційних позовних вимог не заявлено, але позивач ОСОБА_3 вимагає стягнення на його користь 3% річних від простроченої суми за період з 09.01.2009 року по 31.12.2011 року в розмірі 13758,60 грн. (154000 грн. х 3% / 365 дн. х 1087 дн.).

Зазначені вимоги суд вважає обґрунтованими, а приведений розрахунок вірним, у зв’язку з чим з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 слід стягнути на підставі ст.625 ч.2, ст.1050 ч.1 ЦК України 3% річних від простроченої суми в розмірі 13758,60 грн.

Пунктом 2.3 договору позики від 15.04.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, передбачено, що за порушення зобов’язань по поверненню позики позичальник виплачує позикодавцю пеню в розмірі 0,1% від суми неповернутої позики за кожний день прострочення до дня фактичного повернення.

У зв’язку з невиконанням позичальником ОСОБА_4 свого зобов’язання по своєчасному поверненню боргу, прострочення даного договірного зобов’язання починається з 09.01.2009 року та з цієї дати починає нараховуватися пеня протягом всього періоду до моменту повернення боргу.

Ст.258 ч.2 п.1 ЦК України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно ст.267 ч.3 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 заявив про застосування до правовідносин з приводу стягнення пені строку позовної давності.

З огляду на вказане та враховуючи те, що даний позов був пред’явлений позивачем ОСОБА_3 09.01.2012 року, пеню за прострочення відповідачем ОСОБА_4 виконання грошового зобов’язання слід стягнути в межах річного строку позовної давності та в межах пред’явленого позову, тобто за період з 09.01.2011 року по 31.12.2011 року в розмірі 54978 грн. (154000 грн. х 0,1% х 357 дн.). Пеня, нарахована за період з 09.01.2009 року по 08.01.2011 року є поза строками позовної давності.

У зв’язку з чим, позовні вимоги про стягнення пені за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року в розмірі 56210 грн. слід задовольнити частково та із застосовуванням строку позовної давності стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача пеню за п.2.3 договору позики за період з 09.01.2011 року по 31.12.2011 року в розмірі 54978 грн., в іншій частини –відмовити.

Відповідно до ст.88 ЦК України, ст.7 Закону України «Про судовий збір»за рахунок відповідача ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_3 слід відшкодувати витрати по оплаті судового збору в сумі 3219 грн. (а.с.3,21), який був сплачений останнім в граничному розмірі та незважаючи на часткове задоволення позову, з врахуванням суми до стягнення, в своєму розмірі не змінився.

Керуючись ст.ст.8,14,15,215,223 ЦПК України, ст.ст.257,258,267,625,1046-1050 ЦК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 154000 грн., 3% річних від простроченої суми за період з 09.01.2009 року по 31.12.2011 року включно в розмірі 13758,60 грн., пеню за період з 09.01.2011 року по 31.12.2011 року в розмірі 54978 грн., судові витрати в розмірі 3219 грн., а всього –225955,60 грн. (двісті двадцять п’ять тисяч дев’ятсот п’ятдесят п’ять гривень 60 коп.)

В іншій частині позову –відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

Рішення постановлено та надруковано в єдиному примірнику у нарадчій кімнаті.

Суддя